Робота 3. Гігієнічні правила щодо добору шкільних меблів.

Важливе значення має правильний підбір шкільних меблів, невідповідність яких дуже негативно впливає на формування опорно-рухової системи, стає причиною розвитку порушень постави, сколіозу, деформації грудної клітки тощо. Одна з негативних сторін кабінетної системи, коли в одному і тому ж кабінеті займаються діти, приміром, з шостого по одинадцятий клас – дуже велика різниця у зрості дітей різного віку приводить до того, що для більшості учнів меблі не підходять за розміром. Соматометричні параметри учнів також необхідно враховувати при роботі в шкільних майстернях, на пришкільній ділянці при підборі інструментів та інших знарядь праці.

Одна з головних вимог до меблів – обов'язкова відповідність їх розмірам росту і пропорціям тіла. Дотримання цієї вимоги сприяє виробленню у дітей правильної постави, тривалому збереженню працездатності. При правильній, невимушеній, прямий посадці з легким нахилом голови (з нею пов'язана більшість занять за столом), яка є найбільш стійкою і найменш стомлюючоюї, центр тяжіння знаходиться над точками опори (рис. 1). Однак і пряма посадка може швидко втомити дитину, якщо стілець не відповідає пропорціям її тіла і не має спинки, на яку можна опертися.

Рис. 1. Співвідношення центра тяжіння та точки опори

1- При правильній сидінні

2- При неправильному сидінні.

Неправильне співвідношення розмірів столу і стільця призводить до напруження м'язів шиї і спини, яке особливо велике в тих випадках, коли дитина сидить не прямо, а з надмірним нахилом вперед (рис. 2б). Щоб зменшити напругу шийних і спинних м'язів, що виникає при похилому положенні тулуба, дитина прагне опертися грудьми об край столу, за яким сидить. Така посадка швидко її стомлює, тому що грудна клітка стискається, глибина дихання, а, отже, і надходження кисню в тканини і органи, зменшується. Звичка сидіти з опорою на грудну клітку має місце тоді, коли при малій диференції (різниці) висоти столу та сидінням стільця і може призвести до деформації грудини, до появи сутулості, раннього порушення зору, тому що дитина занадто низько нахиляє голову, щоб розглянути предмет.

З іншого боку, надлишкова диференція (рис. 2в) сприяє сколіотичному (бічному) викривленню хребта.

Якщо сидіння надмірно високе, положення тіла сидячого не буде стійким, оскільки він не зможе опертися ногами об підлогу, при занадто низькому – при сидінні доведеться або відводити ноги в сторону, що порушить правильну його посадку, або прибирати їх під сидіння, що може викликати порушення кровообігу в ногах, оскільки судини, що проходять в підколінної западині, буде стиснуто. Диференція повинна дозволяти сидіти вільно, без піднімання чи опускання плечей, класти руки (передпліччя) на стіл (рис. 2а).

а б в

Рис. 2. Положення тіла дитини при сидінні, залежно від диференції сидіння та висоти столу

а – диференція достатня; б – диференція замала; в – диференція надмірна

Щоб під час занять можна було спиратися спиною об спинку стільця і, при цьому, добре бачити предмети, виконувати ту чи іншу роботу, необхідно дотримуватися «дистанцію спинки», тобто відстань між спинкою стільця і краєм столу, зверненим до сидить. Вона повинна на 3-5 см перевищувати передньо-задній діаметр грудної клітки дитини. При цьому відстань між стрімкими лініями, опущеними від переднього краю сидіння стільця і від краю столу («дистанція сидіння»), повинно бути негативною, тобто край стільця на 2-4 см повинен заходити під край столу. Якщо ця відстань відсутня – «нульова дистанція», якщо край стільця дещо відсунуто від краю столу – «позитивна дистанція» (рис. 3). І при нульовій, і при позитивній дистанції спиратися на спинку стільця при виконанні роботи стає неможливо.

Рис. 3. Дистанція сидіння

А – негативна; б – нульова; в – позитивна.

Статичну напругу м'язів при посадці можна зменшити, рівномірно розподіливши їх напругу. Стільці повинні бути профільованими за формою стегон і сідниць з заглибленням, розташованим на 10-15 см від переднього краю сидіння. Важливо також максимально збільшити площу і кількість точок опори: сидіти треба прямо і не на краю, а на всьому сидінні, глибина якого повинна бути не менше 2/3 стегна сидить, а ширина – перевищувати ширину таза на 10 см; необхідно спиратися ногами об підлогу, спиною – об спинку стільця, передпліччями – об кришку столу. Плечі при правильній посадці повинні бути на одному рівні і розташовуватися паралельно кришці столу (рис. 2а).

Для того щоб при посадці можна було спиратися ногами об підлогу, тримаючи стегна по відношенню до гомілок під прямим кутом, висота сидіння стільця над підлогою повинна бути рівною довжині гомілки людини разом зі стопою (вимірювати слід від підколінної западини, додаючи 5-10 мм на висоту підборів).

У навчальних кабінетах парти (столи) розставляють залежно від їх розміру: нижчі – ближче до дошки, вищі — далі від неї. Табуретки або лавки замість стільців не використовують. Кожного учня слід забезпечити зручним робочим місцем за партою чи столом залежно від його зросту, стану зору і слуху. Учні з пониженою гостротою зору мають сидіти за першими партами у першому ряду (від світлонесучої стіни). Учні з пониженим слухом розташовуються за першими і другими партами крайніх рядів. Дітей, які часто хворіють на ГРВІ, ангіну, нежить, варто розсаджувати подалі від зовнішньої стіни.

Шкільні меблі мають бути промаркованими у різні кольори залежно від зросту учнів, для яких вони призначені.

Розподіл дітей за зростом лягло в основу державних стандартів на основні види дитячих та шкільних меблів (Табл. 2).

Столи та стільці одного розміру в кожній групі позначаються однаковим кольоровим малюнком або символом (маркування), щоб дитина могла самостійно їх знаходити у відповідності до свого зросту. Маркування наноситься у вигляді кола діаметром 2,5 см на обох боках парти, стола, стільця. Окрім кольорового маркування для контролю групи меблів повинно бути цифрове маркування у вигляді дробу, який наноситься на внутрішню поверхню кришки стола: 2/115-130 (2 (група стола, стільця), а 115 -130 (зріст дітей в см).

Два рази на рік шкільна медсестра та вчитель на підставі даних вимірювання довжини тіла (зросту у взутті) здійснюють контроль за розсаджуванням дітей. У вчителя має бути список, де медпрацівником вказано, який розмір столу і стільця закріплюється на даний період часу за кожною дитиною.

Для визначення учням необхідного розміру меблів у класній кімнаті зручно мати кольорову мірну вертикальну лінійку. На висоті до 115 см наноситься оранжева лінія, 115-130 см – фіолетова , 130-145 см – жовта, 146-160 см – червона, 161-175см – зелена, більше 175 см – блакитна.

У кожній групі необхідно мати 2-3 типорозміру столів і стільців. Якщо потрібного розміру столу або стільця немає, то тимчасово дитину саджають за меблі більшого розміру (але не меншого).

Таблиця 2