Вікові особливості розвитку черепа. Тім'ячка

Особливості черепа новонародженого Череп новонародженого (cranium neonati) має такі особливості:

- мозковий череп (neurocranium) за об’ємом у 8 разів більший за лицевий череп (viscerocranium), а у

дорослої людини – у 2 рази більший за лицевий череп (viscerocranium);

- у новонародженого очні ямки (orbitae) широкі;

- основа черепа (basiscranii) у порівнянні із склепінням черепа (calvaria) значно менша;

- кістки черепа (ossacranii) з’єднані між собою за допомогою широких хрящових і волокнистих (фіб-

розних) прошарків, тобто склепіння черепа (calvaria) не має швів;

- тім’яний горб (tuberparietale) та лобовий горб (tuberfrontale) добре виражені;

- лобова кістка (osfrontale) складається із двох частин, надбрівні дуги (arcussuperciliares) відсутні,

лобових пазух (sinusfrontales) ще немає, з усіх пазух ледве намічені гайморові порожнини;

- великі крила клиноподібної кістки (alaemajoreossissphenoidalis) ще не зрослися з її тілом (corpus)

- нижня щелепа (maxilla) має дві частини – дві половини;

- частини скроневої кістки (ostemporale) відокремлені одна від одної добре вираженими щілинами,

які заповнені хрящовими або волокнистими (фіброзними) прошарками;

- соскоподібний відросток скроневої кістки (processusmastoideusossistemporalis) не виражений, як

і потиличні відростки (condyli occipitales);

- на кістках черепа (ossa cranii) не виражені горби та лінії – місця прикріплення м’язів;

- відсутні коміркові (альвеолярні) відростки (processus alveolares);

- верхні щелепи (maxillae) недорозвинені.

Найхарактерніша ознака черепа новонародженого –це наявністьтім’ячoк черепа(fonticulicranii).

Між незрослими половинами луски лобової кістки (os frontale) і тім’яними кістками (ossa parietalia) розташоване переднє тім’ячко (fonticulus anterior), яке покрите сполучною тканиною. Воно заростає в кінці 1-го року життя або на початку 2-го року життя.

Між тім’яними кістками (ossaparietalia) і лускою потиличної кістки (osoccipitale) розташоване заднєтім’ячко (fonticulusposterior),яке заростає на2-3-му місяці життя.

Між тім’яною кісткою (osparietale), потиличною кісткою (osoccipitale) і скроневою кісткою (ostemporale) розташоване парне соскоподібне тім’ячко (fonticulusmastoideus) або задньобічне тім’ячко

(fonticulusposterolateralis), яке заростає наприкінці внутрішньоутробного розвитку або упродовж пер-ших 2-3 місяців життя.

Між лобовою кісткою (osfrontale), тім’яною кісткою (osparietale), клиноподібною кісткою (ossphenoidale) і скроневою кісткою (ostemporale) розміщене парне клиноподібне тім’ячко (fonticulussphenoidalis) або передньобічне тім’ячко (fonticulusanterolateralis), яке теж заростає переважно перед

народженням дитини або упродовж перших 2-3 місяців життя.

2.Гортань.Топографія.Будова.Порожнина гортані.Голосова щілина+

Гортань (larynx)розміщена в передній шийній ділянці (regiocervicalisanterior) на рівні IV-VI (VII) шийниххребців (vertebraecervicales).

Спереду її вкривають м’язи шиї (musculicolli), які лежать нижче під’язикової кістки (oshyoideum).З боків від гортані (larynx) проходять судинно-нервові пучки шиї і розміщені частки щитоподібноїзалози (glandulathyroidea).Ззаду до гортані (larynx) прилягає гортанна частина глотки (parslaryngea pharyngis), що переходитьу стравохід (oesophagus).

Скелет гортані складається з парних і непарних хрящів.

До непарних хрящів гортані належать:

- щитоподібний хрящ (cartilagothyroidea), що складається з правої та лівої пластинок (laminaedextra/sinistra), які мають верхні роги (cornuasuperiora) і нижні роги (cornuainferiora); пластинкисходяться під кутом, утворюючи гортанний виступ (prominentialaryngea) – Адамове яблуко; перснеподібний хрящ (cartilagocricoidea),що має спереду дугу перснеподібного хряща (arcuscartilaginiscricoideae), ззаду – пластинку перснеподібного хряща (laminacartilaginiscricoideae); надгортанний хрящ (cartilagoepiglottica),що є складовоюнадгортанника (epiglottis),має

До парних хрящів гортані належать:

черпакуваті хрящі (cartilaginesarytenoideae). Ці хрящі лежать на пластинці перснеподібного хряща(cartilagocricoidea);

- ріжкуваті хрящі (cartilaginescorniculatae),які лежать у товщі черпакувато-надгортанної

складки (plicaaryepiglottica)на верхівці черпакуватих хрящів(apexcartilaginumarytenoidearum);

- клиноподібні хрящі (cartilaginescuneiformes),які лежать у товщі черпакувато-надгортанної

складки (plicaarytenoёpiglottica) спереду від ріжкуватих хрящів (cartilaginescorniculatae).

Між хрящами гортані розрізняють такі суглоби:

- персне-щитоподібний суглоб(articulatiocricothyroidea)–між нижніми рогами щитоподібного

хряща (cornuainferioracartilaginisthyroideae) і дугою перснеподібного хряща (arcuscartilaginiscricoideae). У цьому суглобі відбуваються рухи навколо лобової осі;

- персне-черпакуватий суглоб(articulatio cricoarytenoidea)_–між основою черпакуватих хрящів

(basis cartilaginum arytenoidearum) і пластинкою перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae).

До зв’язок гортані належать:

щито-під’язикова перетинка(membrana thyrohyoidea

- серединна персне-щитоподібна зв’язка(lig. cricothyroideum medianum);

- щито-надгортанна зв’язка(lig.thyroеpiglotticum);

- під’язиково-надгортанна зв’язка(lig. hyoepiglotticum);

- голосові зв’язки (ligamenta vocalia),які натягнуті між внутрішньою поверхнею кута щитоподібногохряща (cartilago thyroidea) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum;

- зв’язки присінка (ligg. vestibularia),що розміщені над голосовими зв’язками(ligamenta vocalia).

М’язигортані(musculilaryngis)поділяютьсянам’язи,щозвужуютьголосовущілину(rimaglottidis), розширюютьїї, ім’язи, щозмінюютьнапруженняголосовихзв’язок (ligamentavocalia).

До м’язів, що змінюють напруження голосових зв’язок, належать:

- персне-щитоподібний м’яз(m.cricothyroideus),що натягує голосову зв’язку(lig.vocale);

- голосовий м’яз (m.vocalis),розміщений у товщі голосової складки(plicavocalis).Він розслабляєголосову зв’язку (lig. vocale).

Порожнина гортані (cavitas laryngis)має:

- вхід до гортані (aditus laryngis);

- присінок гортані (vestibulum laryngis);

- шлуночок гортані (ventriculus laryngis);

- голосник (glottis);

- підголосникову порожнину (cavitas infraglottica).

Голосник має голосову складку (plica vocalis)і голосову щілину (rima glottidis; rima vocalis).

Вхід до гортані (adituslaryngis)обмежений:

- спереду –надгортанним хрящем(cartilagoepiglottica);

- ззаду –черпакуватими хрящами(cartilaginesarytenoideae);

- з боків – черпакувато-надгортанними складками (plicaе aryepiglotticaе)

Голосова щілина (rimaglottidis; rimavocalis)–найвужче місце порожнини гортані(cavitaslaryngis).

Вона розміщена між правою та лівою голосовими зв’язками (ligg. vocalia dextrum et sinistrum) і голосовими відростками черпакуватих хрящів (processus vocales cartilaginum arytenoidearum)

Між голосовою та присінковою зв’язками (ligg. vocale et vestibulare) на кожній половині гортанірозміщена щілина, яка називається шлуночком гортані (ventriculus laryngis).

Підголосникова порожнина (cavitasinfraglottica)–це нижня розширена частина гортані(laryngis),яка переходить у трахею (trachea).

Кровопостачання гортані забезпечується аа. laryngeasuperioretinferior, які відходять від верхньої і нижньої щитовидних артерій. Артерії гортані анастомозируют з однойменними гілками протилежної сторони, а вени утворюють сплетення. Відтік венозної крові відбувається по однойменних венах у внутрішні яремні і плечоголовні вени.

Гортань иннервируетсяверхнім і поворотним гортанними нервами (Гілки блукаючих нервів), а також гілками від симпатичного стовбура. Поля іннервації гортанних нервів перекривають один одного в середньому відділі гортані. Всі інші м'язи гортані і, найголовніше, голосову м'яз іннервує n. laryngeus recurrens. Частина його волокон забезпечує чутливу іннервацію слизової оболонки гортані нижче голосової щілини, а також слизову оболонку 1-3-го хрящів трахеї.

3.Проміжний мозок. Структура. Гіпоталамо-гіпофізарна система+

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК(diencephalon)За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою проміжний мозок поділяється на:

- епіталамус (epithalamus);

- таламус,горб(thalamus);

- субталамус (subthalamus);

- метаталамус (metathalamus);

- гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжниймозок поділяється на:

1 Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

- таламус (thalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

2 Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус;горб(thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбик таламуса (tuberculumanteriusthalami).Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinarthalami).

Сіра речовина таламуса (substantiagriseathalami)формує специфічні ядра таламуса (nucleithalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (laminamedullarislateralis)

У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nucleipulvinares).

Функція таламуса: в ньому розміщені всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкірковіцентри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що прямує до кори головного мозку, обов’язково проходить через таламус.

Метаталамус(metathalamus)Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinarthalami) і складається з:

- бічного колінчастого тіла (corpusgeniculatumlaterale),або підкіркового центру зору,щоз’єднується позаду з верхніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих

горбиків;

- присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale),або підкіркового центру слуху,

що з’єднується з нижніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбиків.

Епіталамус (epithalamus)

Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:

- шишкоподібна залоза (glandulapinealis),яка лежить між верхніми горбиками пластинки

середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;

- повідці (habenulae),що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують

правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;

- повідцевий трикутник (trigonumhabenulare),що розміщений у задній частині повідців у місці

зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcushabenularis);

- спайка повідців (commissurahabenularum),що утворена передніми відділами повідців перед

входженням у шишкоподібну залозу. За допомогою повідців залоза з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;

- задня спайка;епіталамічна спайка(commissuraposterior; commissuraepithalamica),що розміщена

під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);

- підспайковий орган (organumsubcomissurale),який розміщений під задньою спайкою і об’єднує

групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.

Гіпоталамус(hypothalamus)

Він об’єднує структури, що розміщені під гіпоталамічною борозною (sulcushypothalamicus) і

згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:

- зорової частини гіпоталамуса (parsopticahypothalami)–передньої частини,яка формується

за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);

- нюхової частини гіпоталамуса (parsolfactoriahypothalami)–задньої частини,яка формуєтьсяза рахунок проміжного мозку (diencephalon).

До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (parsopticahypothalami) належать:

- сірий горб (tuber cinereum);

- нейрогіпофіз (neurohypophysis),який має:

- лійку (infundibulum);

- нервову частину (pars nervosa);

- зорове перехрестя (chiasma opticum);

- зоровий шлях (tractus opticus).

Сірий горб (tuber cinereum)розміщений:

- між сосочковими тілами (corporamamillaria) позаду і зоровим перехрестям (chiasmaopticum)

попереду;

- з боків він обмежований зоровими шляхами (tractusoptici).

Нейрогіпофіз;задня частка(neurohypophisis; lobusposterior)є задньою часткою гіпофіза іскладається з:

- лійки (infundibulum);

- нервової частки;нервової частини(lobus nervosus; pars nevrosa).

Лійка (infundibulum) є продовженням сірого горба (tuber cinereum). Її нижній кінець не має просвіту із’єднується з гіпофізом (hypophysis).По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо-гіпофізарного шляху гормони вазопресин іокситоцин потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), звідки цігормони потрапляють у кров.

Зорове перехрестя (chiasmaopticum)розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великогомозку (laminaterminalishemispheriorumcerebri) і переходить у зорові шляхи (tractusoptici).

До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (parsolfactoriahypothalami) належать:

- сосочкове тіло (corpus mamillare);

- субталамус (subthalamus),у якому міститься парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus),

Люісове тіло.

За функцією сосочкове тіло (corpus mamillare) належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаютьсянюховіволокна, якінаправляютьсядоядер:

Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса (thalamus), зокрема усі шляхи,щовходятьдоскладуприсередньоїпетлі (lemniscusmedialis).

Збокувідчорноїречовинирозміщенепарнесубталамічнеядро (nucleussubthalamicus) – Люісоветіло, якетакожвходитьдоскладуекстрапірамідноїсистеми.

Нервові клітини ядер гіпоталамуса мають здатність виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках цих самих нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.

Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.

Ядра гіпоталамуса (nucleihypothalami) сполучаються з гіпофізом (hypophysis) через його ворітні судини (клітини ядер секретують нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо-гіпофізарний шлях).Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталамо-гіпофізарну систему.

Надзорове ядро (nucleussupraopticus), та пришлуночкове ядро гіпоталамуса (nucleusparaventricularishypothalami), містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресинта окситоцин.

Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо-гіпофізарний шлях (tractushypothalamohypophysialis), по якому гормони потрапляють до гіпофіза.

4.Система верхньої порожнистої вени+

Верхня порожниста вена (venacavasuperior) Вона утворюється внаслідок злиття правої плечо-головної вени (v. brachiocephalicadextra) та лівої плечоголовної вени (v. brachiocephalicasinistra)по-заду з’єднання ребрового хряща першогоправого ребра (cartilagocostaliscostaedextraeprimae) з гру-дниною (sternum).

Верхня порожниста вена (venacavasuperior)на рівні третього правого ребрового хряща(cartilagocostalistertia)впадає у праве передсердя (atriumdextrum).

У верхню порожнисту вену (venacavasuperior) з правого боку впадає непарна вена (v. azygos), hemiazigos зліва, hemiazigosaccssoria.

Плечоголовні вени (venaebrachiocephalicae)

Вони є права і ліва (значно довша) і формуються при злитті:

- підключичної вени (v. subclavia);

- внутрішньої яремної вени (v. jugularisinterna);

- інколи зовнішньої яремної вени (v. jugularisexterna).

Місце злиття цих вен називається венозним ку-том (angulusvenosus). Відповідно є правий венозний кут і лівий венозний кут, куди впадають:

- зліва – грудна лімфатична протока (ductusthoracicus);

- справа – права лімфатична протока (ductuslymphaticusdexter).

У плечоголовні вени (venaebrachiocephalicae) впадають:

- нижні щитоподібні вени (vv. thyroideaeinferiores)від непарного щитоподібного сплетення(plexusthyroideusimpar);

- нижня гортанна вена (v.laryngeainferior)від гортані(larynx);

- вени загруднинної залози (vv. thymicae)від за-груднинної залози(thymus);

- осердні вени (vv. pericardiacae)від осердя(pericardium);

- середостінні вени (vv. mediastinales)від органів середостіння(mediastinum);

- бронхові вени (vv. bronchiales)від бронхів(bronchi);

- трахейні вени (vv. tracheales)від трахеї(trachea);

- стравохідні вени (vv. oesophageales)від стра-воходу(oesophagus).

Внутрішня яремна вена(venajugularisinterna)Внутрішня яремна вена є найбільшою венозною судиною, яка збирає кров від ділянок голови та шиї(caputetcervix).

Внутрішня яремна вена (v. jugularisinterna) є продовженням сигмоподібної пазухи черепної твердої оболонки (sinussigmoideiduraematriscranialis),де на рівні яремного отвору(foramenjugulare)вона починається верхньою цибулиною яремної вени (bulbussuperiorvenaejugularis) і лягаєспочатку позаду внутрішньої сонної артерії (a. carotisinterna), а потім позаду загальної сонної артерії(a. carotiscommunis) та блукаючого нерва (n. vagus).

Внутрішня яремна вена (v.jugularis interna)має такі позачерепні притоки:

- глоткові вени (vv. pharyngeae);

- язикову вену (v. lingualis);

- верхню щитоподібну вену (v. thyroidea superior);

- лицеву вену (v. facialis);

- занижньощелепну вену (v. retromandibularis),вона впадає у лицеву вену(v. facialis)або безпосе-

редньо у внутрішню яремну вену (v. jugularis interna).

До внутрішньочерепних приток внутрішньої яремної вени(v. jugularis interna)належать:

- пазухи твердої оболонки (sinus durae matris),які є:

- поперечна пазуха (sinus transversus);

- стік пазух (confluens sinuum);

- крайова пазуха (sinus marginalis);

- потилична пазуха (sinus occipitalis);

- кам’янисто-лускова пазуха(sinus petrosquamosus);

- сигмоподібна пазуха (sinus sigmoideus);

- верхнястріловапазуха(sinus sagittalis superior);

- нижнястріловапазуха(sinus sagittalis inferior);

- пряма пазуха (sinus rectus);

- верхня кам’яниста пазуха (sinus petrosus superior);

- печериста пазуха (sinus cavernosus);

- клино-тім’яна пазуха(sinus sphenoparietalis);

- вени губчатки(vv. diploicae),від кісток черепа(ossa cranii);

- оболонкові вени (vv. meningeales),від черепної твердої оболонки(dura mater cranialis);

- верхня очна вена (v. ophthalmica superior)та нижня очна вена (v. ophthalmica inferior),від органа

зору (orgnum oculi);

- вени лабіринту (vv. labyrinthi),від внутрішнього вуха;

- випускні вени (vv. emissariae),що сполучають внутрішньочерепні притоки з позачерепними прито-

ками внутрішньої яремної вени (v. jugularis interna);

- вени головного мозку (vv. encephali)–глибокі та поверхневі(vv.рrofundae et superficiales).

.V.cavasuperior, забез.відтік крові від шиї,голови,верх.кінцівок, органів середостіння.. Починається позаду зрощення хряща 1 ребра з грудниною ,утв. Внаслідок злиття правої та лівої плечо-головних вен.

У праве передсердя впадає позаду 3 правого груднинно-ребрового суглоба.

Ліворуч до неї прилягає висхідна частина аорти , праворуч-середостінна плевра, спереду –тимус і част. Правої легені, позаду- корінь правої легені.

У стовбур ВПВ впадають : дрібні осердні вени(v.pericardiacae) ,середостінні вени та непарна вена (v.azygos)

-НЕПАРНА І ПАРНІ ВЕНА

-ПРАВА ТА ЛІВА ПЛЕЧО-ГОЛОВНІ ВЕНИ(V.BRACHIOCEPHALICADEX/SIN)

-ПЕРЕДНЯ ЯРЕМНА ВЕНА(V.JUGULARISANT)

-ЗОВН.ЯРЕМНА ВЕНА І ВНУТР.(V.JUGULARISEXT)

Білет 25:

Колінний суглоб.

Колінний суглоб(articulatiogenus)

Колінний суглоб є:

- двовиростковий (articulatiobicondylaris) – за формою;

- комплексний (articulatio complexa) іскладний (articulatio composita) – забудовою(вид суглоба);

- двоосьовий – за функцією.

Рухи навколо:

- лобової осі (axis frontalis);

- вертикальної осі (axis verticalis).

Види рухів:

- згинання (flexio) і розгинання (extensio);

- при зігнутій гомілці – обертання назовні (rotatio externa) та обертання досередини (rotatio interna).

Суглобові поверхні:

- суглобова поверхня присереднього виростка та бічного виростка стегнової кістки (facies articularis condyli medialis et condyli lateralis femoris);

- верхня суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis superior tibiae);

- наколінкова поверхня стегнової кістки (facies patellaris femoris);

- суглобоваповерхнянаколінка (facies articularis patellae).

Допоміжний апарат:

- бічний меніск (meniscus lateralis), який з’єднується:

- передньою меніско-стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale anterius);

- задньою меніско-стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale posterius);

- присередній меніск (meniscus medialis);

- поперечна зв’язка коліна (lig. transversum genus);

- передня схрещена зв’язка (lig. cruciatum anterius);

- задня схрещена зв’язка (lig. cruciatum posterius);

- обхідна малогомілкова зв’язка (lig. collaterale fibulare);

- обхідна велигомілкова зв’язка (lig. collaterale tibiale);

- коса підколінна зв’язка (lig. popliteum obliquum);

- дугоподібна підколінна зв’язка (lig. popliteum arcuatum);

- присередній тримач наколінка (retinaculum patellae mediale);

- бічнийтримачнаколінка (retinaculum patellae laterale);

- зв’язка наколінка (lig. patellae);

- крилоподібні складки (plicae alares);

- наднаколінкова сумка (bursa suprapatellaris);

- переднаколінкова сумка (bursa prepatellaris);

- глибока піднаколінкова сумка (bursa infrapatellaris profunda).

Колінний суглоб іннервіруєтся гілками сідничного нерва, який поділяється на кілька частин і іннервує гомілку, стопу і колінний суглоб. Безпосередньо колінний суглоб іннервіруєтся підколінних нервом, він розташовується ззаду колінного суглоба, і ділиться на большеберцовую і малогомілкову гілки.
Великогомілкової нерв розташовується на задній поверхні гомілки, а малогомілкової - спереду. Вони забезпечують чутливу і рухову іннервацію гомілки.
Кровопостачання колінного суглоба здійснюються за допомогою підколінних артерій і вен, чий хід повторює хід нервових закінчень.

Печінка.

Печінка є найбільшою травною залозою, що бере участь в обміні речовин.

Топографія.Печінка займає:

- праве підребер’я (hypochondrium dextrum);

- частину надчеревної ділянки (regio epigastrica);

- частково ліве підребер’я (hypochondrium sinistrum).

Верхня межа печінки(hepar).Найвища точка печінки відповідає висоті стояння діафрагми(diaphragma): справавонавища, ніжзліва, ізнаходитьсянарівніправогоIVміжребровогопростору

(spatiumintercostaleIV) по середньоключичній лінії (lineamedioclavicularis). Далі ця межа круто

опускається праворуч до X міжребрового простору (spatiumintercostaleX) на середній пахвовій лінії

(lineaaxillarismedia), а ліворуч йде до лівого V міжребрового простору (spatiumintercostalesinisterV)

напригрудниннійлінії (linea parasternalis).

НижнямежапечінкипочинаєтьсявХміжребровомупросторі(spatiumintercostaleX)поправійсереднійпахвовійлінії (lineaaxillarismediadextra) іпрямуєліворучвздовжкраюправоїребровоїдуги

(arcus costalis dexter), перетинаючисправа IX ребровийхрящ (cartilago costalis IX). Даліцямежайдевнадчеревнійділянці (regio epigastrica) на1,5 смнижчемечоподібноговідростка (processus xiphoideus),перетинаєзліва VII ребровийхрящ (cartilago costalis VII) ідосягає V лівогоміжребровогопростору(spatium intercostale sinistrum V) напригрудниннійлінії (linea parasternalis), щовідповідаєточціперетинупроекціїверхньоїтанижньоїмежпечінки (hepar).

Отже, тількиневеликаділянкаповерхніпечінки (facies hepatis) прилягаєвнадчеревнійділянці(regio epigastrica) безпосередньодопередньоїстінкичеревноїпорожнини (paries anterior cavitatis abdominis), деможнапромацатинижнійкрайпечінки (margo inferior hepatis), якщоненапруженім’язиживота (musculi abdominis).

Печінка (hepar) має:

- діафрагмову поверхню (faciesdiaphragmatica),або передньо-верхню;

- нутрощеву поверхню (faciesvisceralis),або нижню.

До нутрощевої поверхні (faciesvisceralis) прилягають органи, які утворюють на печінці відповіднівтиснення:

- ниркове втиснення (impressio renalis);

- надниркове втиснення (impressio suprarenalis);

- шлункове втиснення (impressio gastrica);

- дванадцятипалокишкове втиснення (impressio duodenalis);

- стравохідне втиснення (impressio oesophagealis);

- ободовокишкове втиснення (impressio colica).

На діафрагмовій поверхні (faciesdiaphragmatica) лівої частки печінки (lobushepatissinister)знаходиться серцеве втиснення (impressiocardiaca), що утворилося внаслідок прилягання серця(cor) до діафрагми (diaphragma), а через неї до печінки (hepar).

Печінка вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально) за винятком:

- голого поля (areanuda),яке знаходиться у задній частині діафрагмової поверхні(parsposteriorfacieidiaphragmaticae);

- ямки жовчного міхура (fossavesicaebiliaris; fossavesicaefelleae),розміщеної на нутрощевійповерхні печінки (faciesvisceralishepatis);

- воріт печінки (porta hepatis).

Серпоподібна зв’язка (lig. falciforme)–це дуплікатура очеревини(peritoneum),що переходить у

стріловій площині (planum sagittale) з діафрагми (diaphragma) на печінку (hepar) і розділяє діафрагмову поверхню печінки (facies diaphragmatica hepatis) на:

- більшу праву частку печінки (lobus hepatis dexter);

- меншу ліву частку печінки (lobus hepatis sinister).

Дозаду листки серпоподібної зв’язки (lig. falciforme) розходяться і продовжуються у вінцеву зв’язку

(lig. coronarium), яка розміщена в лобовій площині (planum frontale), обмежовуючи голе поле, і

продовжується вниз до нирки, утворюючи печінково-ниркову зв’язку (lig. hepatorenale). Вінцева зв’язка (lig. coronarium) по краях (справа і зліва) потовщується, формуючи:

- праву трикутну зв’язку (lig. triangularedextrum);

- лівутрикутнузв’язку(lig. triangulare sinistrum).

Удорослогопупковавена (vena umbilicalis) заростаєіутворюєкруглузв’язкупечінки (lig. teres hepatis).

У ворота печінки (portahepatis) входять:

- ворітна печінкова вена (venaportaehepatis);

- власна печінкова артерія (a. hepaticapropria) і нерви (nervi).

Із воріт печінки (portahepatis) виходять:

- загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis);

- лімфатичні судини (vasa lymphatica).

Стрілові та поперечна борозни (sulci sagittales et transversalis) відмежовують у правій частці печінки(lobus hepatis dexter):

- квадратну частку (lobusquadratus),яка розміщена попереду(вентрально);

- хвостату частку (lobuscaudatus),яка розміщена позаду(дорсально).

Отже, у печінки виділяють традиційні праву, ліву, хвостату і квадратну частки. Вони виділені зазовнішніми ознаками, а не за функціональною сутністю й описувалися по-різному в різних країнах.

Виділяють таку сегментацію печінки (segmentatiohepatis): частки (lobi), частини (partes), відділи(divisiones) тасегменти (segmenta), асаме:

- лівучастинупечінки(parshepatissinistra),щомає:

- лівийбічнийвідділ(divisiolateralissinistra),якийподіляєтьсяна:

- лівийбічнийзаднійсегмент; сегмент II (segmentum posterius laterale sinistrum; Segmentum II);

- лівийбічнийпереднійсегмент; сегмент III (segmentum anterius laterale sinistrum; Segmentum III);

- лівийприсереднійвідділ(divisio medialis sinistra)поділяєтьсяна:

- лівийприсереднійсегмент; сегмент IV (segmentum mediale sinistrum; Segmentum IV);

- заднючастинупечінки;хвостатучастку(pars posterior hepatis; Lobus caudatus),щоподіляєтьсяна:

- заднійсегмент; хвостатучастку; сегмент I (segmentum posterius; Lobus caudatus; Segmentum I);

- правучастинупечінки(pars hepatis dextra),щомає:

- правийприсереднійвідділ(divisio medialis dextra),якийподіляєтьсяна:

- правийприсереднійпереднійсегмент; сегмент V (segmentum anterius mediale dextrum; Segmentum V);

- правийприсереднійзаднійсегмент; сегмент VIII (segmentum posterius mediale dextrum; Segmentum VIII);

- правийбічнийвідділ(divisio lateralis dextra),щоподіляєтьсяна:

- правийбічнийпереднійсегмент; сегмент VI (segmentum anterius laterale dextrum; Segmentum VI);

- правийбічнийзаднійсегмент; сегмент VII (segmentum posterius laterale dextrum; Segmentum VII).

Печінка (hepar) вкрита волокнистою (фіброзною) оболонкою (capsulafibrosa) – Гліссоновою капсулою.

Прошарки сполучної тканини розділяють паренхіму печінки (parenchimahepatis) на класичнічасточки (lobuli).

На відміну від усіх інших органів печінка (hepar) отримує:

- артеріальну кров із власної печінкової артерії (a. hepaticapropria);

- венозну кров з ворітної печінкової вени (venaportaehepatis).

У печінковій часточці (lobulushepatis) кров проходить через синусоїдні судини (vasasinusoidea) доцентру часточки і є мішаною.

Увійшовши у ворота печінки (portahepatis), ворітна печінкова вена (venaportaehepatis) та власна печінкова артерія (a. hepaticapropria) розгалужуються на часткові, сегментарні, міжчасточкові танавколочасточкові вени й артерії (arteriaeetvenaelobales,segmentales, lobulares),які йдуть разоміз жовчовивідними міжчасточковими проточками (ductusbiliferiinterlobulares). Останні об’єднуютьжовчні проточки (ductulibiliferi), що розміщені між рядами гепатоцитів.

Від навколоміжчасточкових артерій і вен всередину часточок відходять вхідні артеріоли і венули,які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри діаметром до 30 мкм, щопроходять між печінковими пластинками, по яких тече мішана кров до центральних вен (vv.centrales). Вийшовши із часточки, центральні вени впадають у збірні або підчасточкові вени, від якихпочинається система печінкових вен.Останні збираються в 3-4 печінкові вени (vv. hepaticae) і впадають у нижню порожнисту вену(venacavainferior) біля місця її прилягання до печінки.

Сукупність синусоїдних капілярів між двома системами вен ворітної печінкової вени(venaportaehepatis) і печінкових вен (venaehepaticae), що є притоками нижньої порожнистої вени (venacavainferior), – називається дивовижною венозною сіткою печінки (retemirabilevenosumhepatis).

Іннервація печінки здійснюється печінковим нервовим сплетінням.