Значення і обмін деяких хімічних елементів

Макроелементи

Чотири макроелементи складають органічну основу живих організмів. Це кисень (62,43%), вуглець (21,15%), водень (9,86%) і азот (3,10%). Решту макроелементів прийнято вважати мінеральними. З них найбільше значення мають такі:

Кальцій. На частку кальцію доводиться майже третина всіх мінеральних речовин організму (1,9% загальної маси тіла). 97% кальцію зосереджено в скелеті у вигляді солей фосфорної і вугільної кислот. Близько 1 % кальцію знаходиться в іонізованому стані.

Всмоктування кальцію відбувається переважно в тонкій кишці. Інтенсивність всмоктування залежить від вмісту кальцію в раціоні, потреби і наявності вітаміну D. При нормальному складі раціонів всмоктується близько 50% кальцію. Вітамін D є складовою частиною білкового переносника – кальцій-зв’язуючого протеїну, який виконує при всмоктуванні три функції: стимулятора дифузії, носія і концентратора. Всмоктування відбувається в два етапи – поглинання кальцію клітинами кишкового епітелію і транспортування його до серозної оболонки. 40% кальцію організму зв'язано з альбумінами крові, які беруть участь в транспортуванні кальцію до тканин і клітин.

Кальцій бере участь у регуляції порозності ендотелію судин, у створенні структури кісткової тканини, в процесах зсідання крові. Він знижує збудливість нервової системи, стимулює діяльність серцевого м'яза, знижує проникність клітинних мембран, зменшує здатність колоїдів зв'язувати воду, бере участь у регуляції діяльності багатьох ферментів. Так, кальцій є інгібітором енолази і дипептидази, активатором лецитинази і актоміозин-АТФ-ази. При недостатній кількості в раціоні кальцію виникає гіпокальційемія. Вона супроводжується гіперфосфатеміею, підвищенням проникності клітинних мембран, остеопорозом, ламкістю і викривленням кісток, остеомаляцією, рахітом, судомами.

Обмін кальцію в організмі регулюється паратгормоном і кальцитоніном. Надлишок кальцію з організму видаляється з калом (в основному шляхом секреції слизових оболонок кишок) і сечею.

Фосфор. Вміст фосфору в організмі в середньому складає 1% загальної маси. В організмі фосфор є складовою частиною кісток і зубів, компонентом нуклеїнових кислот, фосфопротеїдів і фосфатидів, входить до складу буферних систем, макроергічних фосфатів і посередника гормональної регуляції (3', 5'-АМФ), бере участь в багатьох реакціях обміну речовин, перш за все, гліколізу, глікогенолізу і окислювального фосфорилування.

Всмоктується фосфор в проксимальній ділянці тонкої кишки. Для всмоктування фосфору необхідна наявність іонів Ca2+ і, мабуть, K+ в химусі. Всмоктування фосфору через стінку кишок здійснюється проти градієнта концентрації з участю білкових переносників. Фосфор, всмоктується у вигляді аніона РО3-4, поступає в кров, швидко поглинається печінкою, нирками, селезінкою, повільніше – нервовою, м'язовою і кістковою тканинами. Фосфор характеризується високим ступенем метаболізму, наприклад фосфор кісток і зубів оновлюється протягом 4 діб. Виділяється з сечею, калом і потом.

Обмін фосфору в організмі регулюється паратгормоном, частково – статевими гормонами. При недостатній кількості фосфору, порушенні співвідношення Ca:P або захворюваннях паращитовидної залози виникає рахіт, остеомаляція і фіброзний остит.

Mагній. Магній складає близько 0,05% загальної маси. В основному магній міститься в скелеті і м'яких тканинах. Магній входить до складу кісток і зубів, бере участь у функціонуванні нервово-м'язового апарату й імунобіологічних процесах, є складовою частиною і активатором багатьох ферментів (АТФ-ази м'язів, АХЕ, фосфатаз), регулятором окислювального фосфорилування, бере участь у біосинтезі білка (служить своєрідним містком між рРНК і тРНК+іРНК) і ацетилхоліну, діяльності мітохондрій, терморегуляції й ін.

Всмоктування магнію відбувається в шлунку і дванадцятипалій кишці. Мабуть, для кальцію і магнію існує одна і та ж система всмоктування (див. вище). Найкраще всмоктується магній молока. Дещо гірше всмоктується магній у вигляді солей MgSO4•7H2O і MgCO3. У крові знаходиться у вигляді іонів, солей і сполук з альбумінами і глобулінами. Депонується в печінці, потім поступає в м'язову і кісткову тканини. Магній – антагоніст кальцію. Виділяється з сечею, калом і потом у вигляді солей.

При недостатній кількості магнію виникає трав'яна тетанія або гіпомагнезія, яка виявляється в м'язових судомах, уповільненні росту, порушенні нервово-м'язової діяльності.

Калій. Його вміст в організмі досягає 0,22 – 0,23% загальної маси. Калій бере участь в підтримці осмотичного тиску всередині клітини, передачі нервових імпульсів, регуляції скорочень серцевого й інших м'язів, входить до складу буферних систем крові і тканин, підтримує гідратацію іонів і колоїдних частинок, активує діяльність багатьох ферментів (АТФ-ази, піруват- і фруктокіназ й ін.), є складовою частиною натрій-калієвого насоса.

Найбільше калію зосереджено в тканинах печінки, нирок, шкіри, м'язів і нервової системи. Калій в основному зосереджений у клітинах (540 – 620 мг%), мало його в міжклітинній рідині (15,5 – 21 мг%). Знаходиться у вигляді солей – хлоридів, фосфатів, карбонатів і сульфатів, в іонізованому стані і у зв'язаному стані з білками або іншими органічними сполуками.

Всмоктування калію відбувається всіма частинами харчового каналу. Через кишкову стінку калій проникає в результаті дифузії. Екзогенний калій спочатку потрапляє в міжклітинний простір, потім у кровоносну систему і печінку. Надлишок калію з організму видаляється з сечею, калом і потом.

Обмін калію в організмі регулюється мінералокортикостероїдами кори наднирників. Гіперкаліємія спостерігається при посиленому розпаді тканин, травмах, інфекціях, порушеннях регуляції з боку наднирників. При цьому гальмуються реакції гліколізу, клітинне дихання, окислювальне фосфорилування, збудливість, наступає інтоксикація. Гіпокаліємія виникає при недостатній кількості калію і виявляється у вигляді блювоти, ентеритів і ін. Це призводить до появи парезів, паралічів, нефриту і ін.

Натрій. Обмін натрію тісно пов'язаний з обміном калію. Його вміст в організмі складає 0,08% загальної маси. Натрій є складовою частиною буферних систем, разом з калієм бере участь у створенні в організмі і його клітинах відповідного осмотичного тиску, в підтримці кислотно-лужної рівноваги і проведенні нервових імпульсів. Невелику кількість гідрокарбонату натрію секретують слинні і підшлункова залози. Він і створює необхідну реакцію середовища для процесів травлення в ротовій порожнині і кишках. Натрій поступає в організм в основному у вигляді хлориду натрію. Основна маса натрію зосереджується в плазмі крові, лімфі, лікворі й інших біологічних рідинах у вигляді хлоридів, гідрокарбонатів, фосфатів і т.д. Багата натрієм шкіра, легені, мозок.

Велика кількість натрію всмоктується в тонкій кишці, а також в шлунку і товстій кишці. Натрій проникає через стінку кишок проти градієнта концентрації з участю спеціальних переносників. 90 – 95% поглиненого натрію виділяється з сечею, 5 – 10% – з калом і потом.

Обмін натрію в організмі регулюється альдостероном. Гіпонатріємія виникає при недостатній кількості натрію в раціоні, посиленій роботі, діабеті, захворюваннях наднирників. Це призводить до ослаблення апетиту, млявості, зменшення продукції залозами дна шлунку соляної кислоти, посиленої евакуації химуса з шлунку в кишки, гальмуванню виділення соку підшлункової залози. Гіпернатріємія виникає при зменшенні реадсорбції натрію в ниркових канальцях і порушенні інкреції альдостерону або антидиуретичного гормону гіпофіза. Розвиваються набряки в тканинах. Ці явища спостерігаються при нефриті, цирозах печінки, міо- і перикардитах.

Хлор. Хлор складає близько 0,08% загальної маси. Бере участь у регуляції осмотичного тиску, служить компонентом для синтезу соляної кислоти залозами шлунку. Є активатором амілази і поліпептидази. Всмоктується хлор головним чином у тонкій кишці. Концентрується в позаклітинних рідинах (до 85%), усередині клітин хлор в основному зосереджений в еритроцитах. Найбільше хлору міститься в сироватці крові. В організмі в середньому утримується 31% спожитого хлору. Надлишок хлору видаляється з сечею, калом і потом.

Обмін хлору в організмі регулюється мінералокортикоїдами кори наднирників.

Сірка. Вміст сірки в організмі коливається від 0,08 до 0,5% загальної маси. Сірка – складова частина багатьох білків, глутатіону, коензиму А, вітамінів, мукополісахаридів, деяких жовчних кислот, сульфатидів, парних сполук і ін.

Поступає з їжею у вигляді органічних (білків, амінокислот, вітамінів) і неорганічних (сульфатів) сполук. З неорганічних сполук сульфат-іони відразу ж всмоктуються кишками. Частина сірки засвоюється бактеріями харчового каналу і перетворюється в органічну. Органічні сірковмісні сполуки (білки, пептиди) організм засвоює після попереднього їх розщеплення в харчовому каналі. Частина екзогенної сірки нагромаджується в організмі у вигляді біологічно активних речовин.

Сірка бере участь в біосинтезі кератинів шерсті і волосся, в утворенні багатьох білків, гормонів, хондроітинсірчаної і таурохолевої кислот. Деяка частина сірки піддається окисленню, перетворюючись на сірчану кислоту, яка використовується клітинами печінки для нейтралізації токсичних продуктів у вигляді парних сполук – фенолсірчаної кислоти, тваринного індикана. З організму сірка виводиться з сечею, калом, потом у вигляді сульфатів або ефірів з фенолами. При недостатній кількості сірки спостерігається втрата апетиту, випадання шерсті і волосся, слюно- і сльозотеча й ін.

Мікроелементи

Йод. В організмі йоду міститься до 0,027% загальної маси. Йод необхідний для синтезу гормонів щитовидної залози. В організм йод поступає з кормом, водою і повітрям. Всмоктується в шлунку і проксимальних ділянках харчового каналу. Йодиди всмоктуються швидше, ніж йод, зв'язаний з білками і амінокислотами. Частина йоду всмоктується за допомогою білкових переносників. У крові міститься 0,5 – 10 мкг% йоду. До 90% всього йоду поглинається щитовидною залозою, інше – тканинами тонкої кишки, нирок, яєчників, плаценти, шкіри, волосся і шерсті. Найбільше йоду міститься в тканинах щитовидної залози, печінки, шкіри, нирок, яєчників, лімфовузлів і кори великих півкуль. Близько 2/3 йоду крові знаходиться у вигляді тироксина, ди- і трийодтиронінів, решта йоду зв'язана з білками, в основному з альбумінами.

Характеризується інтенсивним обміном (після введення 131J він через 10 – 15 хв з'являється в щитовидній залозі).

Надлишок йоду з організму видаляється з сечею, потом, молоком, калом, повітрям, що видихається.

Обмін йоду в організмі регулюється тиреотропним гормоном гіпофіза. Через нестачу йоду розвивається ендемічний зоб, гальмується основний обмін, окислювальне фосфорилування, пригнічується синтез білка, патологічно відкладається жир, сповільнюється ріст.

Фтор. В організмі фтор складає 0,009% загальної маси. Бере участь в утворенні опорних тканин, особливо кісткової, і зубів. Впливає на активність багатьох ферментів і на обмін речовин в цілому.

В організм поступає більше з водою, ніж з їжею. В харчовому каналі всмоктується до 80% екзогенного фтору. Швидко поглинається спочатку щитовидною залозою, потім нирками і наднирниками. Депонується в емалі зубів, дентині, діафізах і епіфізах кісток, селезінці, волоссі і шерсті, плазмі крові, еритроцитах, лікворі і молоці у вигляді фторапатита й інших сполук. З віком вміст фтору в організмі зростає. Основна маса фтору депонується в кістках (до 95%). Виділяється з сечею, калом і потом.

При недостатній кількості фтору в раціоні і питній воді розвивається карієс зубів і остеопороз кісток. Надлишок фтору в раціоні і питній воді призводить до фторозу зубів (поява темних плям на зубній емалі) і їх швидкому зношуванню, деформації кісток скелета і суглобів, обмеженню рухливості і виникненню парезів.

Залізо. В організмі залізо складає до 0,005% загальної маси. В основному воно зосереджено в гемоглобіні, феритині і гемосидерині, міоглобіні, цитохромах, каталазі, трансферинах і інших сполуках. Залізо є складовою частиною багатьох білків, необхідним мікроелементом для кровотворення і біологічного окислення. В організм поступає з їжею й питною водою.

Всмоктування відбувається в тонкій кишці, шлунку і частково в товстій кишці. Спочатку залізо поглинається слизовою оболонкою кишок, потім за допомогою білкових переносників або іншим шляхом проникає в кров. На адсорбцію заліза впливають різні екзо- і ендогенні чинники. Під впливом HCl шлункового соку іони Fe2+ перетворюються на іони Fe3+ і за допомогою феритину слизових оболонок всмоктуються. Близько 90% концентрується в червоному кістковому мозку, де використовується для утворення еритроцитів. Частина заліза депонується в печінці, селезінці, стінці кишок у вигляді феритинів і гемосидерина. Надмірний зміст заліза виділяється з калом, частково з сечею, молоком, у птахів – у складі яйця.

Обмін заліза в організмі регулюється центрами гіпоталамуса на рівні ретикуло-ендотеліальної системи і печінки. Вміст заліза в крові зменшується при анеміях, отруєннях гемолітичними отрутами, гемолітичних жовтяницях. Іноді в організмі відкладається екзогенне залізо (у вигляді Fe2O3).

Цинк. Кількісний вміст цинку в організмі складає 0,003% загальної маси. Цинк – складова частина металоензимів: дегідрогеназ, пептидаз, трансфосфорилаз, карбангідрази, урикази, фосфатаз, альдолази, уреази. Є активатором і інгібітором багатьох ферментів. Зокрема, цинк активує каталітичну дію аргінази, енолази, лецитинази, дегідро-, три- і амінопептидаз. Він входить до складу молекули інсуліну, активує дію адреналіну, тестостерону, фолікуліну, пролану, антидиуретичного і гонадотропного гормонів. З наявністю Zn в організмі пов'язані процеси клітинного дихання, росту і розвитку, обмін білків, нуклеїнових кислот, ліпідів і вуглеводів, імунітет, гемопоез, енергетичний обмін.

В організм цинк поступає головним чином у складі раціону. Всмоктується в тонкій кишці. Депонується в печінці, після чого поступає до інших органів і тканин. В організмі знаходиться у вигляді комплексних сполук з білками. Найбільше цинку міститься в тканинах ока, особливо в сітківці (249,5 мг%), а також печінці, підшлунковій залозі, аорті (161,6 мг%), селезінці. Кров і нервова тканина бідні на цинк.

Обмін цинку в організмі регулюється щитовидною залозою. При недостатній кількості цинку в раціоні сповільнюється ріст, випадає шерсть і волосся, виникають дерматити, анемія, наступає безплідність, виснаження. Вміст цинку в тканинах зростає при аноксії і асфіксії, зменшується – при лейкозі, ракових захворюваннях, нефриті, гепатитах, артритах.

Кобальт. В організмі міститься 0,000001 – 0,000075% від загальної маси. Кобальт – складова частина металоензимів: ізомераз, транскарбоксилази, гліцилгліциндипептидази. В багатьох реакціях обміну речовин він є активатором ферментів: піруваткарбоксилази, рибофлавінкінази, кісткової лужної фосфатази, аргінази й ін. Кобальт – складова частина вітаміну B12, інсуліну й інших речовин. Активує процеси кровотворення, прискорює ріст, синтез нуклеїнових кислот і м'язових білків, асиміляцію азоту і основний обмін.

В організмі всмоктується в харчовому каналі. Тут же він використовується мікробами для біосинтезу вітаміну B12. Після надходження в кровоносне русло депонується спочатку в печінці, потім в інших органах: у підшлунковій і вилочковій залозі, нирках, селезінці, наднирниках. Видаляється з організму з сечею, секретами харчового каналу і жовчю. Відсутність кобальту в раціоні призводить до акобальтозу (сповільнюється ріст, знижується продуктивність, розвивається анемія).

Мідь. В організмі міститься близько 0,00015% міді. Мідь входить до складу багатьох білків печінки, червоного кісткового мозку, плаценти, молока, пігментів і металоензимів: ЦХО, тирозинази, аскорбіноксидази, аскорбінкінази, альдолази й ін. Мідь бере участь у біосинтезі гемоглобіну, еластину, ферментів каталази і пероксидази. В організмі мідь знаходиться в зв'язаному (в основному з білками) і вільному (у вигляді іонів) стані. Іони Cu2+ володіють окислювальними властивостями: вони можуть перетворювати сульфгідрильні групи в дисульфідні. Іони Cu2+ гальмують дію лужної фосфатази, амілаз, ліпаз, пепсину, β-глюкуронідази і прискорюють окислення вітаміну С. Вітамін А і каротиноїди інактивують каталітичну дію міді. Мідь посилює використання тканинами вітамінів E і К, активує дію інсуліну і гальмує дію адреналіну, стимулює діяльність гормонів гіпофіза, усуває токсичну дію тироксина.

Всмоктується мідь у шлунку і тонкій кишці. Інтенсивність всмоктування залежить від складу раціону. Солі міді з амінокислотами і жирними кислотами всмоктуються краще, ніж солі мінеральних кислот. Транспортується мідь білками крові, в основному альбумінами, в купферовські клітини печінки, де і депонується. З печінки мідь поступає до інших органів і тканин. Надлишок міді виділяється з жовчю через кишки, нирками, шкірою, слизовими оболонками дихального апарату. У самок під час лактації частина міді виділяється з молоком.

При недостатній кількості міді розбивається анемія, порушуються функції нервової, м'язової, кровоносної і статевої систем. Надлишок міді в раціонах призводить до отруєнь – метгемоглобінемії, жовтяниці, гемоглобінурії.

Бром. В організмі брому міститься до 0,002% загальної маси. Бром бере участь в регуляції нервової діяльності – посилює процеси гальмування і еякуляції. Він є інгібітором амілаз.

В організм поступає з їжею, водою і повітрям (узбережжя морів і океанів). Основним місцем всмоктування брому є тонка кишка. Депонується в печінці, потім поступає до інших органів і тканин.

За певних умов бром може витісняти йод з його органічних похідних, що призводить до йодної недостатності. Адреналін затримує виведення брому з організму. Надлишок брому видаляється з організму з сечею, калом і потом, молоком.

Бор. В організмі бор складає 0,000001 – 0,00001% загальної маси. Найбільше його міститься в зубах і кістках (16 – 138 мг/кг сухої речовини). Біологічна роль бору повністю не з'ясована. Відомо, що бор уповільнює азотний обмін, сприяє відкладенню жиру, посилює гіпоглікемічний ефект інсуліну, інактивує діяльність деяких ферментів (лужної фосфатази, уреази, аргінази, холінестерази), інактивує дію вітамінів B2 і B12.

Бор поступає в організм з їжею і питною водою. Всмоктується в тонкій кишці. Близько 50% депонується в кістках і інших органах. Надлишок бору виділяється з сечею і частково з калом. При підвищеному вмісті бору виникають борні ентерити, нефрит, гепатити, стерильність, набряки мозку.

Марганець. В організмі ссавців марганцю в середньому міститься 0,00005% загальної маси. Марганець посилює процеси зсідання крові, кровотворення, біосинтез нуклеїнових кислот, білків, холестерину, антитіл. Він є складовою частиною деяких металоензимів: аргінази, глутамілтрансферази, дипептидази, ізоцитратдегідрогенази, карбоксилази й ін., активатором глюкокінази, фосфатаз і гексокіназ. Стимулює дію гормонів передньої частки гіпофіза, андрогенів, інсуліну. Активує ряд реакцій гліколізу і циклу трикарбонових кислот.

Марганець поступає в організм з їжею і частково з водою. Всмоктується в тонкій кишці, потім з током крові поступає в печінку й інші органи і тканини. В м'язах і крові концентрація марганцю зазвичай не перевищує 1 мг/кг. Велика частина екзогенного марганцю виділяється з жовчю в кишечник, решта – з сечею, потом, у самок – з молоком, у самців – з еякулятом.

При недостатній кількості марганцю зменшуються процеси росту, окостеніння, розвивається анемія, тетанія, знижується молочна продуктивність. Надлишок марганцю призводить до виникнення марганцевого рахіту.

Молібден. В організмі вміст молібдену визначається стотисячними частками відсотка по відношенню до загальної маси. Молібден бере участь в окисно-відновних процесах, входить до складу молекул деяких ферментів, впливає на обмін пуринових і піримідинових основ, білків, ліпідів, вуглеводів, вітамінів і ін.

В організмі молібден всмоктується всіма частинами харчового каналу, потім з током крові поступає в печінку й інші органи. Міститься в кістках (0,2 – 12 мг/кг сухої маси), печінці, жовчі. Багата молібденом біла і сіра речовина мозку, підшлункова і щитовидна залози, сім’яники. Надлишок молібдену виділяється з сечею, калом і потом, у самок – з молоком.

При підвищеному вмісті молібдену виникає токсикоз, який виявляється в порушеннях пуринового обміну і сильному виснаженні. При токсикозі порушується міцність кісток, виникає анемія, у самців гальмується сперматогенез, розвивається безплідність.

Селен. Більшість тварин містить до 0,0000035 – 0,000035% селену по відношенню до загальної маси. Селен володіє антиоксидантними властивостями, бере участь в окислювальному фосфорилуванні, разом з вітаміном E виконує функції каталізатора в процесах перенесення електронів, у комплексі з вітамінами А і E виявляє радіозахисну дію, бере участь в імунобіологічній реактивності організму і виробленні стійкості до анафілактичного шоку, гальмує дію цитратгідролази, підвищує сприйняття сітківкою ока світлового проміння.

Селен всмоктується всіма частинами харчового каналу. З білками селен всмоктується легше, ніж з неорганічними сполуками. В процесі всмоктування беруть участь білкові переносники. Частина мінеральних солей селену під впливом ферментів мікрофлори включається в амінокислоти і у такому вигляді всмоктується. В організмі селен транспортується спочатку альбумінами крові, потім α- і β-глобулінами. Близько 80% селену поглинається еритроцитами, решта маси депонується клітинами нирок, печінки і інших органів. У крові селен знаходиться у складі сполук з білками, пептидами і амінокислотами, а також у вигляді вільних іонів. Видаляється соками кишок, з повітрям, що видихається, частково з сечею, у самок – з молоком. Підвищений вміст селену призводить до токсикозу, який проявляється у вигляді гострої і хронічної форм. При цьому порушується діяльність оксидоредуктаз (особливо СДГ), біосинтез метіоніну, ріст покривних і опорних тканин, виникають анемії. Недостатня кількість селену призводить до виникнення білом’язової хвороби, коли атрофується скелетна мускулатура, з'являється безплідність, ексудативний діатез і некротична дегенерація печінки.

Хром. Відноситься до життєво необхідних елементів. Його вміст в організмі може досягати 0,001 – 0,0001%. Є дані про участь хрому в остеогенезі, обміні нуклеїнових кислот і вуглеводів, у регуляції діяльності щитовидної залози. Хром бере участь в процесах кровотворення, активує трипсиноген, посилює гіпоглікемічну дію інсуліну.

В організмі хром всмоктується в кишках. До 50% хрому депонується в кістках, м'язах і шкірі. Багато хрому міститься в гіпофізі (3 мг%), щитовидній і підшлунковій залозах, наднирниках і яєчниках. З організму видаляється в основному з сечею, частково – з калом і потом, у лактуючих самок – з молоком.

Великі дози хрому (особливо шестивалентного) викликають отруєння.

Нікель. В організмі нікелю міститься 0,000001%. Біологічне значення цього мікроелемента вивчено недостатньо. Відомо, що він активує аргіназу, впливає на окислювальні процеси. В організм поступає з їжею, частково з водою. Всмоктується в основному в тонкій кишці. Нагромаджується в печінці, нирках, підшлунковій залозі й інших органах. З організму виводиться з калом, сечею і потом.

При надмірній кількості розвивається токсикоз, який найчастіше виявляється в кератитах і керато-кон'юнктивітах. На ураженій роговій оболонці ока розвиваються язви або більмо. Захворювання зазвичай завершується сліпотою.

Миш'як. Вміст миш'яку в організмі досягає 0,0000008 – 0,00002% загальної маси. Біологічна роль миш'яку вивчена недостатньо. Встановлено, що він бере участь в реакціях гліколізу, окислювальному розпаді складних вуглеводів, бродінні й інших процесах. Арсенати прискорюють реакції гліколізу і розпад гексозофосфатів, арсеніти гальмують окисно-відновні реакції і процеси дихання еритроцитів.

Всмоктується у складі органічних сполук на 50% швидше, ніж у складі мінеральних. Депонується в шкірі і її похідних, щитовидній залозі, печінці, міокарді, слизовій оболонці матки. З організму миш'як виводиться в основному з сечею, потом, калом, у лактуючих самок – з молоком.

Його надлишок викликає отруєння: втрату апетиту, дерматити, паралічі, і смерть. Ссавці більш чутливі до цього, ніж птахи.

Стронцій. В золі, одержаній при спалюванні тіла тварин, міститься 0,0005% стронцію. Цей мікроелемент бере участь в остеогенезі, процесах зсідання крові та деяких ферментативних реакціях як інгібітор або активатор.

В організмі стронцій всмоктується в краніальній частині тонкої кишки. Нагромаджується в кістковій тканині, частково в інших органах і тканинах. З віком його кількість в організмі зростає. У жуйних надлишок стронцію з організму видаляється переважно з калом, у людини і мавп – з сечею. Багато стронцію містять жовчне і ниркове каміння.

При надлишку стронцію виникає стронцієвий рахіт: сповільнюється ріст, наступає виснаження організму, розм'якшуються кістки і виникають переломи. При цій хворобі іони Sr2+ витісняють іони Ca2+ з молекул апатиту в кістковій тканині. Велику небезпеку для організму представляє 90Sr – радіоактивний стронцій, який швидко всмоктується і може нагромаджуватися в кістках, сприяючи розвитку лейкемії і ракових захворювань. Накопичення 90Sr можна загальмувати, обмежуючи наявність в раціоні вітамінів групи D і збільшуючи вміст в організмі фосфору і кальцію.

В тканинах організму знайдені й інші мікроелементи: ванадій, олово, рубідій, цезій, титан, ртуть, срібло, золото, свинець, уран і ін. Однак біологічна роль їх вивчена недостатньо.

Наши рекомендации