Фізіологія базальних ядер головного мозку.
Тема№3. ПРОМІЖНИЙ І ПЕРЕДНІЙ МОЗОК.
План.
1. Фізіологія проміжного мозку.
2. Фізіологія базальних ядер головного мозку.
3. Фізіологія кори великих півкуль.
4. Фізіологія лімбічної системи.
1. Фізіологія проміжного мозку. Проміжний мозок інтегрує сенсорні, рухові й вегетативні реакції, необхідні для цілісної діяльності організму. Основні утворення проміжного мозку: таламус, гіпоталамус.
Таламус (зоровий бугор)—відбувається обробка сигналів, що йдуть у кору великого мозку від спинного, середнього мозку, мозочка, базальних гангліїв головного мозку.
У ядрах таламуса відбувається перемикання інформації, що надходить від экстеро-, проприорецепторов й інтероцепторов і починаються таламокортикальні шляхи.
Зоровий бугор є «станцією» для всіх видів чутливості, які далі надходять у кору великого мозку.
Зоровий бугор є центром організації й реалізації інстинктів, потягів, емоцій. В складній будові таламуса є взаємозалежні ядра, що дозволяє організовувати рухові реакції, як ссання, жування, ковтання, сміх.
Гіпоталамус— структура проміжного мозку, що входить у лімбічну систему, яка організує емоційні, поведінкові, гомеостатичні реакції організму.
Гіпоталамус має багато зв'язків з корою великого мозку, підкірковими вузлами, зоровим бугром, середнім мозком, мостом, довгастим і спинним мозком.
У людини гіпоталамус остаточно дозріває до віку 13— 14 років. За рахунок потужних афферентних зв'язків з нюховим мозком, базальними гангліями, таламусом, гиппокампом, корою великого мозку гіпоталамус одержує інформацію про стан практично всіх структур мозку. Вплив на симпатичну й парасимпатичну регуляцію дозволяє гіпоталамусу впливати на вегетативні функції організму гуморальним і нервовим шляхами.
Нейрони ядер передньої групи гіпоталамуса продукують вазопрессин, окситоцин й інші пептиди.
Нейрони ядер серединної групи гіпоталамуса продукують рилізинг-фактори (либерини) та інгібітори (статини), які регулюють активність передньої частки гіпофіза. У ньому утворяться соматотропний, тиреотропний й інші гормони. Це свідчить про нейросекреторну функцію.
Ядра також реагують на зміни температури крові, електролітного складу й осмотичного тиску плазми, кількості й складу гормонів крові.
Патологічні процеси в гіпоталамусі можуть супроводжуватися прискоренням полового дозрівання, порушенням менструального циклу, полової функції.
Гіпоталамус є також центром регуляції циклу пильнування, сну. Ушкодження заднього гіпоталамуса може викликати так званий летаргічний сон.
Особливе місце у функціях гіпоталамуса займає регуляція діяльності гіпофіза.
У гіпоталамусі й гіпофізі утворяться також нейрорегуляторні пептиди — энкефалини, эндорфини, що володіють морфиноподобним дією й сприяють зниженням стресу й т.д.
Фізіологія базальних ядер головного мозку.
Базальні (підкіркові) ядра - це скупчення сірої речовини, в лобових частках. До базальних ядер відносять хвостате ядро, шкарлупу, (разом вони становлять смугасте тіло), огорожу, бліду кулю.
Хвостате ядро й шкарлупа одержують спадні зв'язки від кори великого мозку. Основна частина аксонів хвостатого ядра й шкарлупи йде до блідої кулі, звідси — до таламуса й тільки від нього — до сенсорних полів. Між ними є замкнуте коло зв'язків. Хвостате ядро й шкарлупа мають також функціональні зв'язки зі структурами, що лежать поза цим колом: із чорною субстанцією, червоним ядром, мозочком, клітинами спинного мозку.
Вони беруть участь в організації й регуляції рухів, регуляції роботи вегетативних органів.
Реакцію нейронів хвостатого ядра викликають подразнення шкіри, світлові, звукові стимули. У випадку ушкодження хвостатого ядра у тварини з'являється рухова гіперактивність.
При недоліку дофамина у хвостатому ядрі (наприклад, при дисфункции чорної речовини) бліда куля розгальмовується, активізує спинно-стовбурні системи, що приводить до рухових порушень у вигляді ригідності м'язів.
Хвостате ядро й бліда куля беруть участь у таких процесах, як умовнорефлекторна діяльність, рухова активність.
У людини стимуляція хвостатого ядра під час нейрохірургічної операції порушує мовний контакт із хворим, після припинення подразнення не пам'ятає, що до нього зверталися. У випадках травм головного мозку з подразненням голівки хвостатого ядра у хворих відзначається амнезія.
Подразнення хвостатого ядра може повністю запобігти сприйняттю болючих, зорових, слухових й інших видів стимуляції. Подразнення вентральної частини хвостатого ядра знижує, а дорсальної - підвищує слиновиділення.
Специфічним для подразнення хвостатого ядра є переважно гальмування активності кори великого мозку, підкіркових утворень, гальмування безумовного й умовнорефлекторного поводження.
Вимикання хвостатого ядра супроводжується розвитком гіперкінезів мимовільних мімічних реакцій, тремору, атетозу, хореї (посмикування кінцівок; тулуба, як при некоординованому танці). У випадку ушкодження хвостатого ядра спостерігаються істотні розлади вищої нервової діяльності, утруднення орієнтації в просторі, порушення пам'яті, уповільнення росту організму.
Для шкарлупи характерна участь в організації харчового поводження: пошук їжі , спрямованість на їжу,захоплення та володіння їжею; ряд трофічних порушень шкіри, внутрішніх органів. Подразнення шкарлупи приводять до змін подиху, слиновиділення.
Бліда куля пов’язана з таламусом, шкарлупою, хвостатим ядром, середнім мозком, гіпоталамусом й ін. що свідчить про її участь в організації простих і складних форм поводження.
Ушкодження блідої кулі викликає в людей гіпомімію, тремор голови, кінцівок, монотонність мови. При ушкодженні блідої кулі спостерігаються
Огорожа містить поліморфні нейрони різних типів. Вона утворить зв'язки переважно з корою великого мозку.
Глибока локалізація й малі розміри огорожі представляють певні труднощі для її фізіологічного дослідження. Це ядро має форму вузької смужки сірої речовини, розташованого під корою великого мозку в глибині білої речовини.
Функція: орієнтовна реакція, поворот голови убік подразнення, жувальні, ковтальні, іноді блювотні рухи. Подразнення огорожі гальмує умовний рефлекс на світло, мало позначається на умовному рефлексі на звук. Стимуляція огорожі під час їжі гальмує процес поїдання їжі.