Робота 1. Визначення МПС методом пошкодження. 1 страница

ЧАСТИНА 1

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ФІЗІОЛОГІЯ” ЗА КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ

МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНА ФІЗІОЛОГІЯ ТА ВИЩІ ІНТЕГРАТИВНІ ФУНКЦІЇ

(С.М.Бєлан, О.О.Вернигор, І.М.Карвацький, Т.М.Козинець, І.А.Лук’яненко, В.І.Мироненко, В.Г.Шевчук)

Змістовий модуль 1. Введення в фізіологію.

Практичне заняття 1. Предмет і задачі фізіології. Методи фізіологічних досліджень.

Змістовий модуль 2.Фізіологія збудливих структур.

Практичне заняття 2. Реєстрація потенціалу спокою і потенціалу дії нервових і м’язових волокон.

Практичне заняття 3. Дослідження проведення збудження нервовими волокнами та через нервово-м’язовий синапс. Дослідження потенціалу дії цілісних нервів і м’язів.

Практичне заняття 4. Дослідження механізмів скорочення скелетних м’язів.

Практичне заняття 5. Практичні навички з фізіології збудливих структур.

Змістовий модуль 3. Нервова регуляція функцій організму.

Практичне заняття 6. Загальна характеристика біологічної регуляції. Дослідження рефлекторної дуги.

Практичне заняття 7. Дослідженняпроцесів збудження та гальмування в центральній нервовій системі.

Змістовий модуль 4. Роль центральної нервової системи (ЦНС) у регуляції рухових функцій.

Практичне заняття 8. Дослідження ролі спинного мозку в регуляції рухових функцій організму.

Практичне заняття 9. Дослідження ролі стовбура мозку в регуляції рухових функційорганізму.

Практичне заняття 10. Практичні навички з нервової регуляції функцій організму та ролі ЦНС в регуляції рухових функцій і системної діяльності організму.

Змістовий модуль 5. Роль автономної нервової системи у регуляції вісцеральних функцій.

Практичне заняття 11. Дослідження механізмів нервової регуляції вісцеральних функцій організму.

Змістовий модуль 6. Гуморальна регуляція та роль ендокринних залоз у регуляції вісцеральних функцій.

Практичне заняття 12. Дослідження механізмів гуморальної регуляції вісцеральних функцій організму.

Практичне заняття 13. Дослідження ролі гормонів у регуляції фізичного, психічного, статевого розвитку.

Практичне заняття 14. Дослідження ролі гормонів у регуляції гомеостазу та адаптації організму до дії стресових факторів

Практичне заняття 15. Практичне навички з фізіології нервової та гуморальної регуляції вісцеральних функцій, ролі гормонів.

ЧАСТИНА 2

Змістовий модуль 7. Фізіологія сенсорних систем

Практичне заняття 16. Дослідження сомато-сенсорної системи.

Практичне заняття 17. Дослідження зорової та слухової сенсорних систем.

Змістовий модуль 8. Фізіологічні основи поведінки

Практичне заняття 18. Фізіологічні основи поведінки. Дослідження утворення та гальмування умовних рефлексів.

Практичне заняття 19. Дослідження ролі мотивацій та емоцій у поведінкових реакціях.

Змістовий модуль 9. Вища нервова діяльність людини

Практичне заняття 20. Дослідження типів ВНД.

Змістовий модуль 10. Фізіологія трудової діяльності і спорту

Практичне заняття 21. Дослідження втоми і відновлення під час м’язової роботи та адаптації організму до фізичного навантаження.

Контрольне заняття 22. Підсумковий модульний контроль: Модуль 1 – “Загальна фізіологія та вищі інтегративні функції”.

ЧАСТИНА 3

МОДУЛЬ 2. ФІЗІОЛОГІЯ ВІСЦЕРАЛЬНИХ СИСТЕМ

(С.М.Бєлан, Н.М.Зеленіна, А.Ю.Кулаков, Т.С.Лагодич, І.Г.Строкіна, К.В.Тарасова, Шевчук В.Г.)

Змістовий модуль 11. Система крові.

Практичне заняття 1. Система крові. Дослідження фізико-хімічних властивостей крові.

Практичне заняття 2. Дослідження кількості еритроцитів та гемоглобіну в крові.

Практичне заняття 3. Захисні функції крові. Дослідження групової належності крові.

Дослідження зсідання крові.

Практичне заняття 4. Практичні навички з фізіології системи крові.

Змістовий модуль 12. Система кровообігу.

Практичне заняття 5. Система кровообігу. Дослідження фізіологічних властивостей серцевого м’яза.

Практичне заняття 6. Дослідження динаміки збудження серця. Реєстрація та аналіз електрокардіограми.

Практичне заняття 7. Дослідження насосної функції серця.

Практичне заняття 8. Дослідження регуляції діяльності серця.

Практичне заняття 9. Роль судин у кровообігу. Дослідження артеріального тиску в людини.

Практичне заняття 10. Дослідження регуляції кровообігу.

Практичне заняття 11. Практичні навички з фізіології системи кровообігу.

Змістовий модуль 13. Система дихання

Практичне заняття 12. Система дихання. Дослідження зовнішнього дихання.

Практичне заняття 13. Дослідження дифузії, транспорту газів кров’ю.

Практичне заняття 14. Дослідження регуляції дихання.

Практичне заняття 15. Практичні навички з фізіології системи дихання.

ЧАСТИНА 4.

Змістовий модуль 14. Енергетичний обмін.

Змістовий модуль 15. Терморегуляція

Практичне заняття 16. Дослідження енергетичного обміну та терморегуляції.

Змістовий модуль 16. Система травлення

Практичне заняття 17. Система травлення. Дослідження травлення у порожнині рота. Роль смакової та нюхової сенсорних систем.

Практичне заняття 18. Дослідження травлення у шлунку.

Практичне заняття 19. Дослідження травлення у дванадцятипалій кишці.

Практичне заняття 20. Дослідження травлення у кишках.

Практичне заняття 21. Практичні навички з фізіології системи травлення.

Змістовий модуль 17. Система виділення

Практичне заняття 22. Дослідження механізмів утворення сечі.

Практичне заняття 23. Дослідження участі нирок у підтриманні гомеостазу.

Контрольне заняття 24. Підсумковий модульний контроль: Модуль 2 – “Фізіологія вісцеральних систем”

Відповіді на запитання

ДОДАТОК

ВСТУП

Практикум з фізіології є навчальним посібником до практичних занять і самостійної роботи студентів, які навчаються за кредитно-модульною системою, яка є складовою Болонського процесу у вищих медичних закладах освіти.

Дисципліна “Фізіологія” структурована на модулі, які забезпечують реалізацію кінцевих цілей дисципліни, які сформульовані в освітньо-кваліфікаційних характеристиках (ОКХ) і освітньо-професійних програмах (ОПП) підготовки спеціалістів медичних факультетів і затверджені МОН України (2003).

Кредитно-модульна система організації навчального процесу спонукає студентів до систематичного вивчення дисципліни, бо вивчення кожного модуля завершується підсумковим контролем рівня підготовки студентів, при цьому поточна успішність є важливою складовою атестації студентів з кожного модуля і дисципліни в цілому.

Навчальний посібник написаний на основі впровадження кредитно-модульної системи у Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця і досвіду колективу кафедри.

Особливістю посібника є те, що студенти його використовуватимуть як зошит до практичних занять, де записуватимуть результати дослідження функцій, аналізувати ці результати і записувати висновки, встановлені закономірності.

У практикумі подані теми практичних занять і самостійної роботи студентів (СРС) відповідно до навчального плану та програми з дисципліни, а також перелік завдань до підсумкового модульного контролю.

Практикум з фізіології є подальшим розвитком тих матеріалів, які надруковані у Посібнику з фізіології за редакцією професора В.Г.Шевчука. Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. – 576 с., але принциповою особливістю цього видання є його призначення – запис протоколів досліджень на практичних заняттях та виконання завдань студентами.

Практикум складається з чотирьох частин, в кожній представлені матеріали , які входять до складу модулів №1,2. .Такий розподіл матеріали є зручним для студентів, бо практикум є одночасно зошитом до практичних занять з фізіології, де не тільки описана методика проведення конкретних досліджень, але й міститься додаткова інформація, в тому числі довідкова.

Сподіваємося, що практикум сподобається студентам і сприятиме їх успішному навчанню.

В.Г.Шевчук.

ЧАСТИНА 1.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ФІЗІОЛОГІЯ” ЗА КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ

Навчальна мета дисципліни

Кінцеві цілі вивчення навчальної дисципліни визначені в Освітньо-професійній програмі (ОПП) та навчальній програмі з фізіології (2005):

• Робити висновок про стан фізіологічних функцій організму, його систем та органів
• Аналізувати вікові особливості функцій організму та їх регуляцію
• Аналізувати регульовані параметри й робити висновки про механізми нервової й гуморальної регуляції фізіологічних функцій організму та його систем
• Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на підставі фізіологічних критеріїв
• Інтерпретувати механізми й закономірності функціонування збудливих структур організму
• Аналізувати стан сенсорних процесів у забезпеченні життєдіяльності людини
• Пояснювати фізіологічні основи методів дослідження функцій організму
• Пояснювати механізми інтегративної діяльності організму

Структура дисципліни

Навчальна дисципліна «Фізіологія» структурована на 2 модулі, до складу кожного з них входить декілька змістових модулів:

Модуль 1. Загальна фізіологія та вищі інтегративні функції

Змістові модулі:

1. Введення у фізіологію.

2. Фізіологія збудливих структур.

3. Нервова регуляція функцій організму.

4. Роль центральної нервової системи (ЦНС) в регуляції рухових функцій.

5. Роль автономної нервової системи в регуляції вісцеральних функцій.

6. Гуморальна регуляція та роль ендокринних залоз у регуляції вісцеральних функцій організму.

7. Фізіологія сенсорних систем

8. Фізіологічні основи поведінки

9. Вища нервова діяльність людини

10. Фізіологія трудової діяльності і спорту

Модуль 2.Фізіологія вісцеральних систем

Змістові модулі:

11. Система крові.

12. Система кровообігу.

13. Система дихання.

14. Енергетичний обмін.

15. Терморегуляція.

16. Система травлення.

17. Система виділення.

Модулі та змістові модулі реалізуються всіма видами навчальних занять, які передбачені навчальним планом: на лекціях, практичних заняттях, під час самостійної роботи студентів (СРС), підсумкового модульного контролю.

Практичні заняття передбачають: а) дослідження студентами функцій в експериментах на тваринах, ізольованих органах, клітинах, моделях або на підставі дослідів, записаних у відеофільмах, кінофільмах, поданих у комп’ютерних програмах та інших навчальних технологіях; б) дослідження функцій здорової людини; в) вирішення ситуаційних задач (оцінка показників функцій, параметрів гомеостазу, механізмів регуляції та ін.), що мають експериментальне або клініко-фізіологічне спрямування.

Рекомендується студентам на практичних заняттях коротко записувати протоколи проведених досліджень, форма яких подана для кожної роботи у навчальному посібнику і має використовуватись ними як зошит до практичних занять..

Засвоєння кожного модуля з навчальної дисципліни завершується підсумковим модульним контролем, який здійснюється на останньому практичному занятті певного модуля.

МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНА ФІЗІОЛОГІЯ ТА ВИЩІ ІНТЕГРАТИВНІ ФУНКЦІЇ

Змістовий модуль 1. Введення в фізіологію.

Практичне заняття 1.

Предмет і задачі фізіології. Методи фізіологічних досліджень.

1.Актуальність теми:

3аняття є вступним до вивчення фізіології. Фізіологія характеризується специфічністю не тільки об'єкта й мети дослідження, але й методів дослідження. Тому, приступаючи до вивчення фізіології, на першому практичному занятті студенти вивчають основні поняття фізіології і методи фізіологічних досліджень безпосередньо під час проведення досліджень з тією апаратурою, яка використовується.

2.Навчальні цілі:

Ø Пояснювати фізіологічні основи методів дослідження функцій організму в експерименті на ізольованих органах та при дослідженні функцій у людини при різних фізіологічних станах

Ø Трактувати поняття “фізіологічна система” організму та роль механізмів регуляції в досягненні пристосувальної реакції.

Ø Аналізувати результати досліджень і робити висновки.

3.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

3.1.Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до практичного заняття

Термін	Визначення
Фізіологія	Фізіологія - це наука про об’єктивні закономірності функцій у їх взаємозв’язку та у взаємодії організму з зовнішнім середовищем.
Функція	Функція – це діяльність, яка здійснюється клітинами, тканинами, органами, системами та організмом в цілому.
Функціональна система	Функціональна система організму – це сукупність його структур, які взаємодіють між собою, щоб забезпечити кінцевий пристосувальний результат організму
Збудливі структури	Збудливими структураминазивають такі, які передають інформацію чи викликають функцію шляхом зміни мембранних потенціалів. До збудливих структур належать нервові, м’язові та секреторні клітини.

3.2.Теоретичні питання

1) Фізіологія як наука.

2) Функції організму, його систем, органів, тканин, клітин

3) Методи фізіологічних досліджень.

4) Прилади, які застосовуються в фізіологічних дослідженнях.

5) Електричний струм як подразник.

6) Ізольований нервово-м'язовий препарат жаби як найпростіший об'єкт для дослідження фізіологічних властивостей нервів, м'язів і нервово-м'язових синапсів. Методика електростимуляції цього препарату і реєстрації скорочень м'яза.

3.3. Практичні роботи

1 Приготування ізольованого нервово-м'язового препарату жаби.

2 Реєстрація скорочень м'яза ізольованого нервово-м'язового препарату жаби.

3 Дослідження впливу стандартного фізичного навантаження на частоту скорочень серця у людини

4. Зміст теми

Фізіологія - це наука про об’єктивні закономірності функцій у їх взаємозв’язку та у взаємодії організму з зовнішнім середовищем.

Функція – це діяльність, яка здійснюється клітинами, тканинами, органами, системами та організмом в цілому.

Методи дослідження, що застосовуються у фізіології:

а) спостереження,

б) експеримент,

в) моделювання.

Спостереження – це метод дослідження функцій без втручання в діяльність організму.

Експеримент – це метод дослідження функцій організму та його структур з втручанням в їх діяльність.

Експерименти поділяють на гострі та хронічні.

Гострі експерименти передбачають дослідження функцій на ізольованих клітинах, органах, тканинах, а також у цілісному організмі тварин, які знаходяться під наркозом.

Хронічні експерименти були введені в фізіологію російським вченим академіком І.П.Павловим, який запропонував і розробив методики проведення на тваринах оперативних втручань, що дозволяють досліджувати функції в умовах, наближених до фізіологічних.

Моделювання – це метод дослідження функцій за допомогою програм, що описують діяльність систем організму або пристроїв, які імітують діяльність системи, бо мають однакові вхідні та вихідні показники.

При вивченні фізіології студенти також застосовують дослідження функцій здорової людини – вимірювання артеріального тиску, реєстрація функціональних показників (електрокардіографія, фонокардіографія, енцефалографія та інших). Методи дослідження, які застосовуються в клінічній практиці, не повинні зашкодити людині.

Дослідження функцій здійснюється під час основних фізіологічних станів організму, до яких належать: а) спокій, б) діяльність, в) відпочинок.

Діяльність організму при будь яких умовах має пристосувальний характер, це забезпечують його функціональні системи. За визначенням академіка Анохіна П.К., функціональна система організму – це сукупність його структур, які взаємодіють між собою, щоб забезпечити кінцевий пристосувальний результат організму.

Прилади, які застосовуються у фізіологічних дослідженнях

Апаратуру, яку використовують у фізіологічних дослідженнях, можна розділити на 2 основні групи:

1) прилади для подразнення біологічних структур;

2) прилади для реєстрації фізіологічних процесів, що відображають різні функції.

До першої групи приладів належать стимулятори (найпоширеніші серед них електростимулятори) і подразні електроди (засоби, за допомогою яких стимул передається на об'єкт, що подразнюється).

Другу групу приладів складають реєстратори, відвідні електроди, датчики (перетворювачі неелектричних процесів на електричні) і підсилювачі.

3агальна характеристика електричного подразнення біологічних об'єктів. Електростимулятори і подразні електроди

У фізіологічних дослідженнях для стимуляції біологічних об'єктів найчастіше використовують електричний подразник, який має явні переваги порівняно з подразниками іншої енергетичної природи.

Електричний подразник є адекватним для збудливих клітин. Він пошкоджує їх лише у разі дуже великої своєї сили, яка набагато перевершує силу, достатню для їх збудження. Це дозволяє під час електричного подразнення біологічних об'єктів у широкому діапазоні змінювати силу подразника, не боючись спричинити травму.

За допомогою електростимулягорів легко змінювати частоту повторення подразних електричних імпульсів (імпульсів струму або напруги), тривалість серії цих імпульсів, а також всі параметри окремого імпульсу (полярність імпульсу, його амплітуду, тривалість і швидкість наростання), які визначають ефективність його дії на збудливі структури організму.

У фізіологічних дослідах, щоб оцінити силу електричного подразнення «за струмом», використовують «генератори струму». Вони мають дуже великий внутрішній опір (порівняно з тканинами). Таким чином, зміна опору тканин протягом експерименту не впливає на силу подразного струму. Для оцінки сили електричного подразнення «за напругою» використовують «генератори напруги», у яких досить малий внутрішній опір.

Подразними електродами можуть служити дротики або пластинки, виготовлені з неокислюваного металу (ніхром, нержавіюча сталь, срібло та ін.).

Під час дії на біологічні об'єкти постійного струму металеві електроди швидко поляризуються, що спотворює ефект подразнення. Тому під час роботи з постійним струмом користуються електродами, які не поляризуються. Вони виготовлені з металу, який попередньо занурювався у насичений розчин його ж солі.

Електроди, які поміщають на поверхні подразнюваних нервів і м'язів або шкіри, звичайно мають плоску або сферичну форму. 3анурювані електроди, які вводять у середину нервів і м'язів, мають вигляд голки. Мікроелектроди для внутрішньоклітинного подразнення нервових і м'язових волокон являють собою скляний капіляр діаметром 2—3 мм, один кінець якого при нагріванні витягують так, щоб його діаметр був не більше мікрона. Порожнину капіляра заповнюють концентрованим 3 % розчином калію хлориду, в який занурюють хлоровану срібну дротину.

Важливою характеристикою електродів різного призначення і типу є їх розмір (площа їх робочої поверхні). Що більша площа подразного електрода, то меншою буде густина силових ліній, тобто напруга електричного поля у ділянці біологічного об'єкту, на якій розташований електрод, і слабкішою стимулююча дія на об'єкт, що подразнюється. На цій закономірності грунтується метод уніполярного (однополюсного) подразнення.

При біполярному способі подразнення біологічних об'єктів обидва електроди мають робочі поверхні з однаковою площею. При уніполярному способі подразнення один електрод має невелику, а другий у багато разів більшу площу робочої поверхні.

Внутрішньоклітинне подразнення нервових і м'язових волокон здійснюють уніполярним способом, а позаклітинне може бути як уніполярним, так і біполярним.

Прилади для реєстрації проявів функцій

Реєстраторами називають прилади, які дозволяють графічно або візуально реєструвати процеси, у вигляді яких проявляються фізіологічні функції. Розрізняють два основні види реєстраторів: електрореєстратори (осцилографи, гальванометри) і механореєстратори. Реєстрації передує ряд проміжих операцій, виконуваних певними приладами, які входять до складу реєструючої системи. При реєстрації електричних проявлень фізілогічних функцій до складу реєструючої системи, крім електростимулятора, як правило, входять відвідні (реєструючі) електроди і підсилювач. Електрична напруга, генерована досліджуваною біологічною структурою, відводиться за допомогою електродів, подається на підсилювач і лише потім реєструється.

Відвідні електроди за своєю конструкцією, розмірами, формою не відрізняються від подразних і можуть бути різноманітними (поверхневими і занурюваними, макроелектродами — для позаклітинного і мікроелектродами — для внутрішньоклітинного відведення потенціалів тощо). Ті ж самі електроди можна використовувати як подразні, так і відвідні.

Електрореєстратори широко використовують у фізіологічних дослідженнях для реєстрації не тільки електричних, але й інших процесів (механічних, теплових, звукових та ін.).

У багатьох дослідженнях з фізіології збудливих структур доводиться реєструвати м’язові скорочення. Залежно від об’єкта дослідження і потрібної точності результатів спосіб реєстрації (пряма механічна реєстрація скорочень або реєстрація за допомогою датчика), а також конструктивні особливості реєструючих приладів можуть бути різноманітними.

У фізіологічних дослідженнях найпростішим об’єктом для вивчення властивостей збудливих структур є ізольований нервово-м’язовий препарат жаби “сідничий нерв – камбаловидний м’яз”. Цей препарат протягом тривалого часу зберігає свої властивості, не потребуючи спеціальних прийомів, крім засобів, що запобігають його висиханню.

5. Матеріали для самоконтролю

5.1.Дайте відповідь на запитання

1) Як на значення різниці потенціалів, що реєструються двома електродами, розташованими на нервовому волокні, впливатиме шар міжклітинної рідини, який покриває волокно і чому?

2) У експерименті для дослідження подразнення нервового волокна використовують генератор струму. Чи зміниться сила струму, який подається на волокно, якщо в процесі експерименту зменшити його опір?

3) Для дослідження подразнення нервового волокна використовують генератор напруги. Під час експерименту довелось змінювати подразні електроди на такі, які мають більший опір. Чи зміняться напруги, створювана генератором у зовнішньому колі, і сила електричного подразнення досліджуваного волокна?

4) Як на силу електричного подразнення досліджуваного нерва впливатиме шар міжклітинної рідини, що покриває цей нерв, і чому?

6. Протокол практичного заняття №1. “____”_____200___

Робота 1. Приготування ізольованого нервово-м’язового препарату жаби

Мета роботи: освоїти методику приготування ізольваного нервово-м’язового препарату жаби “сідничий нерв – камбаловидний м’яз”

Для роботи потрібні: препарувальний набір інструментів, препарувальна дощечка, розчин Рінгера, піпетка, жаба.

Хід роботи. Жабу беруть у ліву руку так, щоб передні кінцівки її були притиснуті до тулуба, а задні – випростані. Гостру браншу ножиць вводять у ротову порожнину і відрізають жабі голову, роблячі надріз на рівні кутів ротової порожнини та залишаючи нижню щелепу (декапітація). Препарат називається спінальним. У спинномозковий канал вводять зонд до упору і, повертаючи його, руйнують спинний мозок. У момент руйнування підвищується тонус м’язів-розгиначів. Якщо процедура виконана правильно, через деякий час цей тонус зникає.

Треба пам’ятати, що у момент руйнування спинного мозку може спостерігатись випорожнення клоаки жаби, тому її слід тримати вертикально над мискою.

Після руйнування спинного мозку тонус м’язів зникає і якщо підняти жабу за задні кінцівки, черевце її відвисне, а на дорсальній частині тулуба з’являться два вигини (у ділянках тазо-стегнового суглоба та куприка). Перерізують хребетний стовп лише від куприково-поперекового зчленування приблизно посередині.Підрізують шкіри і м’язи черевця справа і зліва вздовж тазових кісток. Потім обережно, щоб не пошкодити рухові нерви, підрізують очеревину і судини, на яких утримується частина органів черевної порожнини. Видаляють верхню частину тулуба з внутрішніми органами. Залишаються дві задні лапки, тазові кістки і частина хребетного стовпа.

Після операції треба вимити руки й інструменти, оскільки на шкірі жаби відкриваються протоки залоз, які виділяють їдкий слиз. Слиз, потрапивши на м’язи і нерви, зумовлює місцеві зміни збудливості, що позначається на результатах дослідження.

Лівою рукою беруть препарат за частину хребта, що залишилась, а правою за допомогою марлі захоплюють шкіру і ривком знімають її. При цьому жабу треба тримати далі від обличчя, щоб крапля слизу з шкіри не потрапили в очі.

Щоб видалити куприкову кістку, тушку перегинають і, ввівши ножиці під куприк паралельно до нього, зрізують його. Кладуть тушку вентральним боком угору на препарувальну дощечку і, підтримуючи пінцетом за хребет, розділяють її на дві половини. Після цього приступають до виділення сідничого нерва. Тримаючи пінцетом залишки хребта, припіднімають його і відрізують суміжні тканини, звільняючи нерв. Під час препарування не можна натягувати сідничий нерв і брати його пінцетом.

Повертають тушку дорсальним боком і розсувають двоголовий напівперепончастий м’яз стегна. Між ними видно стовбур сідничого нерва. М’язи підрізують біля тазу і відводять убік. Припіднімають сідничий нерв за залишки хребта і підрізують бокові гілочки. Нерв виділяють до колінного суглобу. Після цього нерв розміщують на гомілці препарату і ножицями вилущують головку стегнової кістки із кульшового суглоба, а м’язи стегна видаляють.

Приготований препарат має назву “реоскопічна лапка”. Він може бути використаний у деяких фізіологічних дослідженнях. Для приготування з нього препарату “сідничий нерв – камбаловидний м’яз” треба перерізати п’яткове (ахіллове) сухожилля в дистальній його ділянці і видалити частину гомілки, що залишилася.

Приготований препарат рясно змочують розчином Рінгера

Робота 2. Реєстрація скорочень м’яза ізольованого нервово-м’язового препарату жаби

Мета роботи: оволодіти методикою подразнення і реєстрації скорочень м’яза ізольованого нервово-м’язового препарату жаби та виявити основні функції нервових і м’язових волокон.

Для роботи потрібні: препарувальний набір, препарувальна дошечка, розчин Рінгера, піпетка, жаба, волога камера, міограф, тягар масою 15-20 г, кімограф, електростимулятор ІЕС-ІМ

Хід роботи. Приготувати ізольований нервово-м’язовий препарат жаби “сідничий нерв-камбаловидний м’яз”. Розмістити його у вологій камері, закріпивши стегнову кістку. Приєднати м’яз до міографа за допомогою нитки й гачка, яким попередньо проколюють п’яткове сухожилля. З’єднуючи м’яз із міографом, треба стежити, щоб нитка займала вертикальне положення, а важельок міографа був встановлений горизонтально.