Травна система. загальна характеристика. 5 страница

Ендотеліальні клітини капілярів клубочків мають численні фенестри діаметром і розташовуються на внутрішній поверхні товстої тришарової базальної мембрани. Із зовнішній сторони на ній лежить епітелій внутрішнього листка капсули. У тришаровій базальній мембрані два шаруючи (зовнішній і внутрішній). Між ними лежить електроннощільний середній шар, який містить мікрофібрилярну сіточку з діаметром осередків близько 7 нм.

Капіляри судинного клубочка майже на всьому протязі оточені листком капсули. Внутрішній листок капсули, нефрону утворений великим (до 30 мкм) епітеліальними клітинами неправильної форми подоцитами. Від базальної поверхні цих клітин відходить декілька широких відростків – цитотрабекул, від яких, у свою чергу, відходять численні цитоподії, які своїми декілька розширеними підставами (так званою підошвою прикріплення) контактує з тришаровою базальною мембраною. Між цитоподіями розташовуються вузькі щілини, які через простір між тілами подоцитів з'єднуються з порожниною капсули.

Все три названі компоненти - ендотелій капіляра клубочка, подоцити внутрішнього листка капсули і загальна для них тришарова базальна мембрана - утворює фільтраційний бар'єр (нирковий фільтр), через який фільтрується кров і утворюється первинна сеча, яка збирається в порожнині капсули. Нирковий фільтр має виборчу проникність, він затримує все, що має розміри більше діаметру осередків середнього шару базальної мембрани. У нормі через фільтраційний бар'єр не проходять формені елементи крові і білки плазми з крупними молекулами – імунні тіла, фібриноген і ін. При пошкодженні фільтру у разі захворювання нирок ці компоненти крові можна виявити в сечі хворих.

У судинних клубочках ниркових тілець, між капілярами де лежать подоцити внутрішнього листка капсули, є ще один вид клітин так звані – мезагліоцити. Вони продукують основну міжклітинну речовину – матрикс, разом з яким утворюють мезангії судинних клубочків. Частина мезангіоцитів є макрофагами, які несуть Іа-антиген, що є основою для виникнення в клубочках нирок імунного запального процесу.

Зовнішній листок капсули клубочка утворений одним шаром плоских або кубічних клітин, які лежать на базальній мембрані. Епітелій зовнішнього листка капсули переходить в епітелій проксимального відділу нефрону.

Проксимальний відділ нефрону складається з двох частин: довжиною звитої і короткої прямої. Діаметр проксимального відділу нефрону 50-60 мкм. Звита частина проксимального відділу починається від канальцевого полюса ниркового тельця і потім, звиваючись, повертається до свого ниркового тільця. Коротка пряма частина йде вниз і переходить в тонкий каналець нефрону. Стінка проксимального відділу утворена одним шаром високих кубічних клітин, лежачих на базальній мембрані. Апікальна поверхня цих клітин містить щіткову облямівку, утворену мікроворсинками, а базальна частина – базальну покреслену, яка виникає унаслідок впорядкованого розміщення паличкоподібних мітохондрій, які розташовані перпендикулярно до базальної мембрани між глибокими інвагінаціями цитолеми базальної частини. Цитоплазма клітин цього відділу нефрону оксифільна, каламутна завдяки присутності різних включень (урати, жир, пігменти і ін.), містить піноцитозні бульбашки і лізосоми.

У проксимальному відділі здійснюється реабсорбція, тобто зворотне всмоктування в кров з первинної сечі білків, глюкози, електролітів, води. Механізм цього процесу обумовлений особливостями будови клітин даного відділу. Щіткова облямівка, яка має високу активність лужної фосфатази, сприяє повному всмоктуванню глюкози. Шляхом піноцитозу клітини поглинають з первинної сечі білки, розщеплюють їх до амінокислот, які виводяться в кров через базальну мембрану. Мітохондрії сприяють зворотному всмоктуванню деяких електролітів за рахунок великого змісту сукцинатдегідрогенази і інших ферментів, а складки цитолеми мають велике значення в механізмі пасивного зворотного всмоктування води.

Тонкий каналець нефрону має діаметр 12-15мкм. Його стінка утворена одним шаром плоских епітеліальних клітин з світлою цитоплазмою, бідною органелою. У кіркових нефронах тонкий каналець має лише низхідну частину, а в юкстамедулярних є також довга висхідна частина, яка переходить в прямий дистальний каналець.

Протікаючи по тонкому канальцю, первинна сеча втрачає воду, яка виходить через стінки канальця в інтерстиції, завдяки високому вмісту в його складі хлористого натрію. Клітини прямого і прилеглої частини звитого дистального канальців активно транспортує іони натрію з сечі в інтерстиції, чим створюють необхідну різницю осмотичного тиску між сечею і інтерстиціальною рідиною. В результаті, рідина, яка в нижній частині тонкого канальця була гіпертонічною, стає в них гіпотонічною, а осмотичний тиск в інтерстиції підвищується. Це викликає пасивне зворотне всмоктування води в кінцевій частині звитих дистальних канальців і в збірних трубочках.

Дистальний прямий каналець має діаметр 30 мкм, його епітелій схожий з епітелієм дистального звитого канальця. Епітелій низький призматичний, лежить на базальній мембрані. У клітинах дистального відділу відсутня щіткова облямівка. У базальній частині клітини складки плазмолеми глибокі, тут розташовуються великі довгасті мітохондрії. У клітинах дистального відділу світла цитоплазма.

Збірні ниркові трубки безпосередньо до нефрону не належать, вони обслуговують декілька нефронів. У верхній кірковій частині вони побудовані з одношарового кубічного епітелію, а в нижній з одношарового циліндричного.

У епітелії розрізняють темні і світлі клітини. Світлі клітини бідні органелою, їх цитоплазма утворює внутрішні складки. Функція цих клітин – пасивна реабсорбція води, яка здійснюється під впливом антидіуретичного гормону. Темні клітини по своїй ультраструктурі нагадує парієнтальні клітини залоз шлунку, які секретують іони хлора. Вважають, що секреторна функція темних клітин забезпечує підкислення сечі (у нормі реакція сечі слабокисла).

Процес сечоутворення складається з декількох фаз. Перша фаза проходить в нирковому тельцеві: шляхом фільтрації в нім утворюється первинна сеча. Друга фаза проходить в канальцях нефрону: шляхом реабсорбції з первинної сечі поглинається глюкоза і білок, в кров повертаються необхідні електроліти і вода, сеча концентрується, її кількість зменшується від 100 до 1,5-2 л в добу. Остання фаза сечоутворення є секреторною, вона здійснюється в збірних трубочках, де реакція сечі стає слабокислою.

Ендокринна система нирки. Вона представлена реніновим (юкстагломеруляним) і простагландиновим апаратами.

Юкстагломеруляний апарат містить наступні компоненти:

1. юкстагломеруляні клітини;

2. клітини щільної плями;

3. юкставаскуляні клітини (клітини Гурмагтіга);

4. мезангіальні клітини судинних клубочків.

Юкстагломеруляні клітини розташовані під ендотелієм в стінці тієї, що приносить і, в меншій мірі, що виносить артеріоли. Вони мають овальну форму і містять в цитоплазмі гранули реніну, який секретують в кров. Ренін сприяє підвищенню кров'яного тиску, каталізує утворення ангіотензину, який володіє судинозвужувальною дією. Крім того, ренін стимулює продукцію гормону Альдостерону в надниркових.

Щільна пляма – це область стінки дистального відділу нефрону, яка лежить біля ниркового тельця між тим, що приносить і що виносить артеріолами. Епітеліальні клітини щільної плями в порівнянні з іншими епітеліоцитами дистального відділу, не мають базальних складок, тут особливу будову має базальна мембрана, що має переривисту будову. Під електронним мікроскопом виявлено розщеплювання базальної мембрани, а між її шарами виявляються відростки клітин Гурмагтіга. Поверхня її нерівна, має складки, тунелі. Клітини щільної плями функціонують як натрієвий рецептор, реагуючи на зміни концентрації натрію в сечі і впливаючи на юкстагломеруляні клітини, які секретують ренін.

Юкставаськуляні клітини (клітини Гурмагтіга) лежать в трикутному просторі між тим, що приносить і що виносить артеріолами і щільною плямою. Вони мають овальну або неправильну форму і довгі відростки, які контактує з клітинами мезангію, в цитоплазмі містять фіблярні структури. Вважають, що юкставаскуляні клітини і мезагіоцити починають продукувати ренін при виснаженні юкстагломеруляни х клітин.

Окрім реніну, юкстагломеруляний апарат продукує також еритропоетин – чинник стимуляції еритропоезу.

Простагландіновий апарат включає інтерстиціальні клітини і нефроцити збірних трубочок.

Інтерстиціальні клітини мають мезенхімну природу, розташовані в стромі мозкових пірамід. Від їх тіла, витягнутого в поперечному напрямі, відходять відростки, одні з яких обплітають канальці петлі нефрону, інші кровоносні капіляри. У цитоплазмі інтерсиціальних клітин добре розвинена органела, містяться гранули ліпідів. Ці клітини продукують один з видів простагландинів, який володіє антигіпертензивною дією, тобто знижує кров'яний тиск. Окрім інтерстиціальних клітин, простагландин продукують також світлі клітини збірних трубочок.

Таким чином, ендокринний комплекс нирок бере участь в регуляції загального і ниркового кровообігу і цим впливає на сечоутворення.

Васкуляризація нирок. Кров поступає в нирку по нирковій артерії, яка розгалужується на сегментарні артерії, які у свою чергу, підрозділяють на міжчасткові артерії, які проходять між пірамідами мозкової речовини і на межі кіркової і мозкової речовини утворює дугові артерії. Від дугових артерії в кіркову речовину під прямим кутом відходять міжчасточкові артерії, від яких починаються приносячі артеріоли. Вони розпадаються на капіляри судинного клубочка. Ця капілярна мережа має назву чудова артеріальна мережа, тому що капіляри тут розташовані між двома артеріями. Ще її називають первинною капілярною мережею. Капіляри клубочків зливаються у виносячу артеріолу. Виносяча артеріола, після виходу з ниркового тельця, знову розпадається на мережу капілярів, яка обплітає канальці нефрону і отримала назву вторинною, або перитубулярної капілярної мережі. Її функція – трофіка нефрону і участь в другій фазі сечоутворення, яка здійснюється шляхом реабсорбції. Від пертибулярної капілярної мережі починається венозна система нирки. У верхніх відділах кіркової речовини вона утворена зірчастими венами, від яких відходять міжчасточкові вени. Від них починаються дугові вени, які переходять в міжчасткові і дальше в ниркову вену, яка виходить з другої нирки.

Описана система кровопостачання характерна для кіркових нефронів і називається кортикальним кровообігом. Її особливості обумовлена активною участю кіркових нефронів в сечоутворенні.

У юкстагломеруляній системі кровообігу, приносячі і виносячі артеріоли судинних клубочків мають однаковий діаметр. Тому кров'яний тиск в капілярах цих клубочків нижчий, ніж в клубочках кіркових нефронів. Іншою особливістю юкстагломеруляної системи кровообігу є те, що виносячі артеріоли йдуть в мозкову речовину і там розпадаються на пучки так званих прямих судин з тонкою стінкою і широких, ніж звичайні капіляри. У мозковій речовині від виносячих артеріол, а також від прямих судин відходять гілочки, які формують мозкову перитубулярну капілярну мережу. Прямі судини утворюють петлі на різних рівнях мозкової речовини і повертають в протилежним напрямом, переходячи у вени. Низхідні і висхідні частини цих петель мають назву судинного пучка. Капіляри мозкової речовини збираються в прямі вени, які впадають в дугові вени.

Юкстагломеруляні нефрони не так активно утворюють сечу. Як кіркові, але вони грають роль шунтів, завдяки яким кров може легко і швидко пройти через нирки в умовах інтенсивного кровообігах.

Сечовивідні шляхипочинаються в нирках нирковими чашками (calices renales) і баліями (pelvis renales), далі продовжуються в сечоводи (ureter), сечовий міхур (vesica urinaria) і сечовипускальний канал (uretina). Всі названі органи, окрім сечовипускального каналу, мають схожу будову і складаються із слизової оболонки, підслизової основи, м'язової і зовнішньої оболонок.

Слизиста оболонка покрита перехідним епітелієм, під яким лежить власна пластинка. Власна пластина побудована достатньо щільною сполучною тканиною, яка стає пухкою в її глибоких ділянках, де вона переходить в підслизову оболонку.

Завдяки наявності підслизової основи слизиста оболонка сечоводів і сечового міхура утворює глибокі складки, які забезпечують здатність розтягуватися і розширювати просвіт сечоводу, що має велике значення при проходженні по ньому сечового каменя. На поперечному перетині просвіт сечоводу має зірчастий вигляд. У підслизовій основі нижньої частини сечоводів розташовуються дрібні альвеолярно-трубчасті залози, по будові схожі з передміхуровою залозою. М'язова оболонка, твірна у верхній частині сечоводів два, а в нижній три шаруючи, складається з гладком'язових пучків, що охоплюють сечовід у вигляді спіралей, що йдуть зверху вниз. Вони є продовженням м'язової оболонки ниркових балій і внизу переходять в м'язову оболонку сечового міхура, що має також спіралевидну будову. Лише у тій частині, де сечовід проходить через стінку сечового міхура, пучки гладких м'язових клітин йдуть тільки в подовжньому напрямі, що забезпечує розкриття отвору сечоводу незалежно від стану гладких м'язів сечового міхура.

В області дна сечового міхура, так званий трикутник, де в нього впадають сечоводи і виходять сечовипускальний канал, слизова оболонка оболонкам не має складок: тут відсутня підслизова оболонка, а власна пластинка містить альвеолярно-трубчасті залози, схожі на залози простати. М'язова оболонка ниркових чашок і балій складається з двох шарів гладких міоцитів - внутрішнього подовжнього і зовнішнього циркулярного, проте біля сосочків ниркових пірамід зберігається тільки один циркулярний шар м'язових клітин. Його скорочення стискає сосочок і сприяє виділенню сечі. М'язова оболонка сечового міхура побудована з трьох не різко відмежованих шарів: внутрішнього і зовнішнього з подовжнім розташуванням гладких м'язових клітин і середнього циркулярного. В області трикутника сечового міхура є одна м'язова пластика. У ній розрізняю дві частини - м'язи, які об'єднують м'язові структури обох сечоводів, і м'яз-сфінктер трикутника, який охоплює гирло сечовипускального каналу. М'яз-сфінктер складається із зовнішнього шару – поперечно-смугастої м'язової тканини і внутрішнього – з гладкої м'язової тканини.

Зовнішня оболонка всіх сечовивідних шляхів представлена адвентицією (рихла волокниста сполучна тканина). Тільки на верхнезадніей і частково на бічних поверхнях сечового міхура оболонка представлена листком очеревини (сірозна оболонка).

ЧОЛОВІЧА СТАТЕВА СИСТЕМА

Чоловіча статева система включає чоловічі статеві залози - яєчка і допоміжні органи статевого тракту – сім'явивідні шляхи, насінні бульбашки, передміхурову залозу, залози цибулини сечоводу і статевий член. Основна функція органів чоловічої статевої системи - репродуктивна, яка полягає в утворенні чоловічих статевих клітин - сперматозоїдів. Крім того, вони виконують і ендокринну функцію.

Яєчко (сім’яник, testis). У яєчку утворюються сперматозоїди, продукується чоловічий статевий гормон – тестостерон, а також починається сім'явивідні шляхи. Зовні яєчко оточене покритою мезотелієм Сполучнотканинною капсулою - білковою оболонкою. На задній поверхні сім’яника білкова оболонка товщає і формує середостіння яєчка. Від білкової оболонки всередину органу вростають сполучнотканинні перегородки, які ділять його паренхіму на часточки.

Часточка є структурною і функціональною одиницею яєчка утворюється 250-300 часточок. Кожна часточка містить від однієї до чотирьох тісно укладених, скручених трубок, які називаються звиті насінні канальці, довжина звитого насінного канальця від 60 до 70 см, діаметр - 150-250мкм. Один кінець звитого насінного канальця закінчується сліпо, а інший, випрямляючись у напрямі середостіння сім’яника, переходить в прямий насінний каналець (300-400 в кожному сім’янику). У товщі середостіння прямі насінні канальці, зливаючись, утворюють мережу яєчка. З неї виходить 10-15 виносячих канальців, які впадають в протоку придатка яєчка.

Стінку звитого насінного канальця утворює власна оболонка, що складається з трьох шарів:

1. базального

2. міоїдного

3. волокнистого.

Внутрішнє вистилання канальця утворює епітеліосперматогенни й шар, розташований на базальній мембрані.

Базальний шар (внутрішній волокнистий) утворений мережею колагенових волокон і розташований між двома базальними мембранами (сперматогенного епітелію і міоїдних клітин).

Міоїдний шар складається з скоротливих, так званих міоїдних клітин, що містять актинові філаменти. Міоїдні клітини забезпечують ритмічне скорочення стінки канальців.

Волокнистий шар, який належить до міоїдного, складається з двох частин. Безпосередньо до міоїдного шару примикає неклітинний шар, утворений базальною мембраною міоїдних клітин і колагеновими волокнами. За ним розташований шар, що складається з фібробластоподібних клітин, прилеглий до базальної мембрани ендотеліоцитів гемокапіляра.

Сполучна тканина біля звитих насінних канальців пронизана густою мережею лімфо- і гемокапілярів , які забезпечують сперматогенні клітини живильними речовинами.

Базальний, міоїдний, волокнистий шар, а також ендотеліоцити з базальльною мембраною гемакапіляра утворюють reматотестикулярний бар'єр. Він забезпечує виборчу проникність тих або інших хімічних сполук всередину звитого насінного канальця.

Гемокапілляри супроводжуються прошарками сполучної тканини, в яких розташовуються так звані ендокриноцити яєчка (клітини Лейдіга). Функція ендокриноцитів полягає у виробленні чоловічого статевого гормону - тестостерона. Ендокріноцити яєчка мають круглу або полігональну форму, оксифільну цитоплазму, добре розвинену гладку ендоплазматичну мережу. Мітохондрії містять характерні трубчасті і везикули кристи . У цитоплазмі клітин Лейдіга є включення глікогену, глікопротеїнів, по периферії є вакуолі.

Внутрішній вміст звитого насінного канальця утворюють дві популяції клітин:

1. підтримуючі клітини (сустентоцити або клітини Сертолі);

2. сперматогенні клітини.

Підтримуючі клітини мають неправильну конічну форму, своєю підставою лежать на базальній мембрані. У цитоплазмі цих клітин міститься добре розвинена гладка ендоплазматична мережа і елементи комплексу Гольджі, включення кристалоїдів, вуглеводів, ліпідів. На бічних поверхнях сустентоцитів утворюються поглиблення, в яких розташовуються сперматогонії, що диференціюються, сперматоцити і сперматиди . Між сусідніми клітинами Сертолі утворюються зони щільних контактів, які ділять сперматогенний епітелій на два відділи:

1. зовнішній – базальний;

2. внутрішній – адлюмінальний.

У базальному відділі, ізольовано від вище розміщених клітин, знаходяться сперматогонії, які отримують живильні речовини дифузно безпосередньо з мікроциркуляторного русла.

Трофіка сперматогенних клітин адлюмінального відділу (сперматоцитів першого і другого порядку сперматид, сперматозоїдів) здійснюється за рахунок сустентоцитів. Клітини Сертолі утворюють мікрооточення для дозріваючих статевих клітин, ізолює їх від токсинів і антигенів. Сустентоцити можуть фагоцитувати неповноцінні статеві клітини і їх фрагменти, а також продукують біологічно активні речовини: андроген зв’язуючи білок, який транспортує чоловічий статевий гормон до сперматидам. Також підтримуючі епітеліоцити (світлі) продукують інгібін, гальмуючий секрецію ФСГ аденогіпофізом, і чинник, стимулюючий ділення статевих клітин (темні).

Процес утворення чоловічих статевих клітин (сперматогенез) здійснюється в звитих насінних канальцях в такій послідовності клітинних форм:

1. сперматогонія;

2. сперматоцит першого порядку;

3. сперматоцит другого порядку;

4. сперматида;

5. сперматозоїд.

У міру дозрівання статевих клітин, вони поступово зміщуються від базальної мембрани до просвіту побитого насінного канальця. Сперматогенез має чотири послідовні фази:

1. розмноження;

2. зростання;

3. дозрівання;

4. формування.

У фазі розмноження (проліферації) знаходяться сперматогонії - клітини, які займають найбільш периферичні (базальне) положення в стінці побитого насінного канальця в його епітелії. Серед сперматегоній розрізняють субпопуляції стовбурових клітин, які поволі діляться, і напівстовбурові клітини (проліферують значно швидше - приблизно 1 ділення за 75 діб). Сперматогонії - клітини ядерного типу, неправильної, округлої або полігональної форми, які діляться шляхом мітозу. Сперматогонії містять диплоїдний набір хромосом, їх проліферацію контролює фолікулостимулюючий гормон аденогіпофіза.

Під дією тестостерону частина сперматогоній вступає у фазу зростання і перетворюється на сперматоцити першого порядку. Перед профазою в S-періоді сперматоциту I порядку відбувається подвоєння ДНК. У ядрах сперматоцитів I порядку, що ростуть, відбуваються складні зміни хромосом. Спочатку формуються прелептотени і ліптотени хромосоми, для яких характерна та, що мала спіралізує (лептотена стадія).

Потім гомологічні хромосоми збираються попарно кон’югуються, утворюючи біваленти. Ця стадія називається синаптенною або зиготенною. Її значення полягає в тому, що між кон’ююгуючими хромосомами відбувається обмін генами.

Та, що потім прогресуюча спіралізує приводить до потовщення хромосом -пахітенна стадія.

Подальша спіралізація приводить до того, що пари кон’югованих хромосом набувають вигляду коротких тілець, утворюючи так звані тетради. Оскільки кожна з хромосом, що входять до складу тетради, розщеплена подовжньо, то тетрада полягає їх чотирьох хроматидами. Оскільки кожна тетрада утворена двома кон’югованими хромасомами, число тетрад виявляється удвічі менше, ніж початкове число хромосом, тобто гаплоїдним (у людини 23 тетради).

На стадії діакенезу хромосоми ще більше потовщують і відходять одна від одної.

Сперматоцити I порядку приблизно в два рази більше, ніж сперматогонії, в ядрі містять диплоїдний набір хромосомою, кожна хромосома складається з двох хроматид.

Після закінчення фази зростання сперматоцит I порядку вступає в метафазу першого ділення мейозу, тобто переходить в наступну фазу сперматогенезу – дозрівання. При цьому в результаті першого (редукційного) ділення дозрівання утворюється сперматоцит ІІ порядку - Клітина з гаплоїдним набором хромосом, кожна з хромосом містить по дві хроматиди. У анафазі цього ділення до полюсів розходяться подвоєні хромосоми кожного бівалента, або діади.

Сперіатоцит ІІ порядку має менші розміри і розташовується ближче до просвіту звитого насінного канальця, в порівнянні із сперматоцитом I порядку. Перед другим діленням дозрівання в сперматоциті не відбувається синтез ДНК і подвоєння хромосомного матеріалу. В результаті другого ділення дозрівання утворюється Клітина, з гаплоїдним набором хромосом, кожна з яких складається з однієї хроматиди. У анафазі цього ділення до полюсів розходяться хроматиди кожної хромосоми, або монади.

Сперматіди невеликі клітини, які залежно від стадії свого розвитку можуть мати полігональну, неправильну, округлу або витягнуту форму. Таким чином, в кінці фази дозрівання, в результаті мейотичного ділення, з кожної початкової сперматогонії утворюються чотири сперматиди .

У фазі формування сперматиди перетворюються на сперматозоїдів. При цьому елементи комплексу Гольджі трансформується в акросому - спеціалізований органоїд сперматозоїда, який забезпечує руйнування оболонок яйцеклітини і проникнення в неї сперматозоїда. З мікротрубочок і центріолей формується джгутик - органоїд рух сперматозоїда. Мітохондрії розташовуються впорядковано навколо проксимальної частині джгутика і формують зв'язуючу частину сперматозоїда. Цитоплазма поступово сповзає з ядра, її надлишки відділяються від сперматозоїда і фагоцитуються сустентоцитами. Сустентоцити секретують рідину, разом з якою сформовані сперматозоїди зміщуються у напрямі дистальної частини звитого насінного канальця.

Процес перетворення сперматогоній в сформованих сперматозоїдів продовжуються близько 75 діб.

Сім'явивідні шляхи починаються прямими канальцями сім’яника, які є безпосереднім продовженням звитих насінних канальців і сполучають їх з мережею середостіння. Стінка прямих канальців, як і інших відділів сім'явивідних шляхів, утворена трьома оболонками:

1. слизової оболонки;

2. м'язової оболонки;

3. адвентиціальною білочною.

Епітелій, що вистилає ці канальці, виявляє ознаки залізистої діяльності, особливо вираженої в головці придатка.

Слизиста оболонка прямих канальців сім’яника покрита одношаровим призматичним епітелієм. У канальцях мережі сім’яника в епітелії переважають кубічні і плоскі клітини.

Слизиста оболонка виносячих канальців покрита одношаровим призматичним епітелієм, у складі якого війчасті клітини чергуються із залізистими, секретируючими за апокриновим типом;

Слід відмітити, що серед клітин епітеліального вистилання мережі сім’яника містяться макрофаги, які фагоцитують неповноцінних сперматозоїдів.

М'язова оболонка утворена циркулярними пучками гладких міоцитів.

Адвентиціальна оболонка утворена пухкою волокнистою неоформленою сполучною тканиною.

Виносячі канальці сім’яника в кількості 12-15 відкриваються канал придатка сім’яника. Він забезпечує виведення сперматозоїдів; у його просвіті завершується їх диференціація. Під впливом андрогенів в каналі придатка сім’яника виробляються білкові речовини, які регулюють правильність упаковки в акросомі полісахаридів і ферментів, а також забезпечують утворення глікокалікса сперматозоїдів, що грає велику роль в реалізації процесу запліднення. Секрет клітин епітелію каналу придатка сім’яника розріджує сперму. Просвіт протоки придатка служить резервуаром для сперматозоїдів.

Стінка протоки придатка сім’яника побудована з трьох оболонок:

1. слизової оболонки;

2. м’язової;

3. адвентиціальної.

Слизиста оболонка утворена дворядним призматичним епітелієм, в якому є два різновиди клітин:

1. каймисті клітини - високі призматичні епітеліоцити із стереоцилиями на апікальній поверхні;

2. базальні клітини, які займають проміжки між базальними частинами каймистих епітеліоцитів.

Просування сперми по сім’я вивідних шляхах забезпечується скороченням м'язової оболонки, утвореної циркулярним шаром гладких м'язових клітин.

Адвентиціальна оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною.

Протока придатка далі переходить в сім'явивідну протоку.

Сім'явивідна протока (ductus deferens) - парний орган є трубкою завдовжки близько 45 см з просвітом 0,2-0,5мм. Функція сім'я вивідної протоки - еякуляція сперми.

Стінка сім’я вивідної протоки побудована з трьох оболонок:

слизової оболонки;

м’язової;

адвентиціальної.

Епітелій слизової оболонки дворядний призматичний. У м'язовій оболонці розрізняють три шару гладких міоцитів: внутрішній і зовнішній подовжній і середній циркулярний. Адвентиціальна оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. Дистальна частина сім’я вивідної протоки формує ампулоподібне розширення.

Сім’я вивергаючий канал (ductus ejaculaforius) - відділ сім’я вивідних шляхів, який утворюється в результаті злиття два сім'я вивідним протокою. Цей канал проходить через товщу передміхурової залози. Стінка його побудована з трьох оболонок:

слизової оболонки;

м’язової;

адвентиціальної.

Слизиста оболонка сім’яного каналу утворює багато чисельні складки. Вистилає двошаровим епітелієм, у складі якого розрізняють високі призматичні каймисті клітини і низькі базальні клітини. Існує думка, що роздратування стереоцилій на апікальній поверхні епітеліоцитів сім'явивідного і сім’яного каналів при переміщень сперми служить одній з причин оргазму - відчуття задоволення, яке виникає у момент еякуляції.

На відміну від сім'явивідної протоки сім’яна протока не має такої вираженої м'язової оболонки.

Сполучна тканина адвентиціальної оболонки сім’яного каналу зростається із стромою передміхурової залози.

Сечовипускальний канал (urecthru). У сечовипускальному каналі розрізняють його задню – передміхурову, середню – перетинкову, передню – губчасту частині. Стінка сечовипускального каналу утворена трьома оболонками:

1. слизовій оболонці;

2. слизовій підоболонці;

3. м’язової.

Епітелій слизової оболонки має різна будова у всіх трьох частинах. Так, передміхурова частина вистилає перехідним епітелій, перетинкова - багаторядністю призматичним, губчаста - багатошарові плоским незроговілий епітелій. У складі епітелію багаторядності перетинкової частини сечовипускального каналу багато келихоподібних клітин і є одиночні ендокринні клітини. Під епітелієм розташовується власна пластинка слизової оболонки, утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій є густа сім венозних судин і дрібні слизисті залози.

Підслизова основа утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, з мережею широких венозних судин.

М'язова оболонка сечовипускального каналу утворена пучками гладких міоцитів, які особливо добре розвинені в простатичній частині (тут розрізняють внутрішній подовжній і зовнішній циркулярний шари) і поступово стоншуються у напрямі губчастої частини сечовипускального каналу.

Насінна бульбашка (vesicula seminalis) – парний залізистий орган, вивідні протоки насінних бульбашок впадають в дистальний відділ сім'явивідного каналу вище за місце переходу його в сім’яний канал. Секрет містить фруктозу - моносахарид, який сперматозоїдів використовують для підтримки свого метаболізму. Окрім цього продукти секреції насінних бульбашок розріджують сперму, забезпечую слабо лужне середовище, що сприяє підвищенню рухливості сперматозоїдів.