Тема 4. ФІЗИЧНІ ОСНОВИ РАДІОБІОЛОГІЇ 7 страница
Функції центру спокою до кінця не з'ясовані. Але дослідники вважають його основою меристеми, з якої походять всі типи клітин кореня. Припускається, що він є місцем синтезу деяких фізіологічно активних речовин і, зокрема, цитокінінів. Крім того, вважається, що клітини ценгру спокою є надзвичайним клітинним резервом меристеми. При пошкодженні меристеми і втраті здатності до поділу всіх її клітин клітини центру спокою починають ділитися і протягом декількох циклів можуть відновити початковий клітинний об'єм.
Існує певний критичний рівень пошкодження меристеми, при якому індукується поділ клітин центру спокою. Тільки при втраті здатності до поділу у певної кількості клітин до процесів репопуляційного відновлення можуть підключатися клітини центру спокою. Очевидно, це є результатом міжклітинних взаємодій, що існують між субпопуляціями клітин, які діляться і які перебувають в стані спокою. Можливо, ці взаємодії мають гормональну природу, швидше за все цитокінінову, і визначаються кількістю клітин, які знаходяться в різних станах.
Після повного відновлення меристеми, коли кількість клітин, що діляться, досягає в ній рівня норми, виникає новий центр спокою.
Регенерація органів, які перебувають в стані спокою. Верхівкова мерис- тема пагона вищих рослин, яка активно росте, в значній мірі, а іноді і повністю, придушує поділ клітин в меристемах бокових бруньок. Це явище отримало назву апікального домінування. Видалення верхівки приводить до зняття апікального домінування і посилення проліферативної активності тканин, які перебувають в стані спокою, пробудженню бокових бруньок і навіть процесів дедиференціації деяких тканин. Всі ці явища належать до регенераційних.
Апікальне домінування в основному визначається гормональним типом впливу на точки росту. Це підтверджується чисельними дослідженнями, в яких за допомогою таких рістактивуючих речовин, як кінетин і гетероауксин, вдавалося знімати апікальне домінування або, навпаки, відновлювати його при видаленій верхівковій меристемі.
Опромінення рослин іонізуючою радіацією веде до більшого пошкодження верхівкових меристем, клітини яких активно діляться і ростуть. І якщо у рослини існують органи, які перебувають в стані спокою і мають підвищену радіостійкість, то загибель цих меристем повинна викликати їх регенерацію. Описані в радіобіологічній літературі факти, які свідчать про сильне гілкування опромінених рослин, активацію утворення бокових коренів, про підвищення кущування та інше, пояснюється саме зняттям апікального домінування і посиленням регенераційних процесів.
У рослин є багато різноманітних центрів, відповідальних за процеси регенерації. Так, корені можуть виникати із клітин періциклу, епідермальних клітин, калуса, клітин кори. Часті випадки регенерації клітин листків, які мають ділянки перебуваючих в стані спокою меристем в субепідермальних шарах клітин листка, який формується, або ділянок меристем, які зберігаються в пластинці дорослого листка вздовж жилок, епідермальних клітин і паренхімних тканин в черешкові листка або стебла. Навіть клітини мезофілу можуть бути місцем закладання твірних тканин.
Таким чином, в основі регенерації різних частин рослин лежить активація проліферації тканин і органів, які перебувають в стані спокою і до певного моменту знаходяться в неактивному стані. Регенерація починається тоді, коли клітини цих тканин у відповідь на гальмування і припинення проліферації в активній (звичайно апікальній) зоні вступають у фазу поділу.
Найбільш часто апікальне домінування проявляється у рослин з моноподіальним і симподіальним типами гілкування, які властиві практично для всіх видів сільськогосподарських рослин. Найкраще воно вивчене у бобових, які мають чітке апікальне домінування як в пагонах, так і коренях. Бокові бруньки у бобових розміщені в пазухах листків і тому називаються пазушними. За нормальних умов росту і розвитку вони знаходяться в стані спокою протягом всього онтогенезу. Але при знятті апікального домінування, наприклад, шляхом механічного видалення верхівкової бруньки (декапітація), одна (іноді дві) бокова брунька вступає в ріст і розвивається в пагін, який повністю повторює організацію головного пагона і формує в подальшому всю рослину.
Аналогічна ситуація виникає при опроміненні рослин, як і при пошкодженні апікальної бруньки хімічними агентами, її усиханні, відмерзанні і дії інших чинників. Існує мінімальне порогове значення дози опромінення, при якій апікальне домінування повністю знімається. Воно залежить від видової і індивідуальної радіочутливості рослини і визначається тим рівнем дози, який веде до припинення поділу у певної критичної кількості клітин і інгібування синтезу фітогормонів, що пригнічують ріст пазушних бруньок. Саме тоді клітини меристем пазушних бруньок приступають до проліферації.
Хід появи пагонів з пазушних бруньок при опроміненні суттєво не відрізняється від того, який спостерігається при знятті апікального домінування іншими способами. Але якщо при мінімальних значеннях доз нові пагони практично не несуть якихось ознак радіаційного ураження, то при близьких до максимальних вони відростають більш повільно, а листя набуває характерних морфологічних змін: скручується, зморщується, змінює форму, колір.
Регенераційне відновлення дійсно слід віднести до найпотужнішої системи відновлення вищих рослин, котрі не мають можливості захищатися від пошкоджень за допомогою інших засобів. В його основі лежать неспецифічні пристосувальні реакції, які розширюють межі зміни умов життя рослин, і механізм регенераційного відновлення ефективний при дії будь-якого пошкоджуючого агента.
Компенсаторне відновлення. Цей тип післярадіаційного відновлення є найменш вивченим в радіобіології, хоча компенсаторне посилення окремих функції у опромінених іонізуючими випроміненнями організмів, в тому числі і рослин, доводиться спостерігати нерідко. Серед них можна виділити два основних тини компенсаторних реакцій. Перший з них зв'язаний з виконанням непошкодженими внаслідок опромінення клітинами, тканинами, органами не властивих їм функцій. Другий — з посиленням функцій, коли непошкоджені клітини, тканини, органи посилюють власне навантаження з метою надолуження функції інших, які втратили їх внаслідок опромінення.
Дедиференціація спеціалізованих клітин і тканин. У перебігу розвитку організму в ньому відбувається формування спеціалізованих клітин, тканин і органів за рахунок виникнення протягом морфогенезу відмінностей між однорідними клітинами і тканинами — процес диференціації. Так, меристематична клітина після здійснення декількох (п'яти-семи) поділів переходить до розтягнення, в процесі якого змінюється її форма і збільшуються розміри, потім до диференціації, при якій зовнішньо однакові клітини набувають різних властивостей та формують різні типи тканин, і далі до спеціалізації, яка характеризується різними рівнями метаболічної активності і ступенем структурної організації тканин і органів.
Молекулярно-генетичною основою диференціації є активність специфічних для кожної тканини генів. І хоча всі соматичні клітини рослини чи будь-якого організму мають однаковий набір генів, в кожній тканині активна лише частина їх, відповідальна за даний етап розвитку. Роль факторів диференціації зводиться до вибіркової активації одних і пригнічування других генів. Багато з цих факторів не вивчені. Але відомо, що хід диференціації залежить від фітогормонів, зокрема ауксинів і цитокінінів. Найбільш поширена думка, що диференціація контролюється співвідношенням між окремими фітогормонами і іншими фізіолого-активними речовинами.
Звичайно, диференціація необоротна. Але в умовах пошкодження тканин, при злоякісному рості і деяких інших ситуаціях, що ведуть до зміни балансу фізіолого-активних речовин, природний хід руху клітин по життєвому циклу порушується, і вони можуть набути здатності до диференціації в зворотному напрямі, тобто дедиференціації. Саме такі умови можуть скластися при опроміненні рослин, коли, як згадувалося, змінюється баланс фітогормонів, і клітини меристеми втрачають здатність до поділу. При цьому дедиференційовані клітини починають ділитися і стають джерелом відновлення меристеми або виникнення нових твірних тканин. На інтактних — цілісних рослинах це явище ще не одержало чітких експериментальних доказів, хоча вже є непрямі дані, що свідчать про можливість переходу до поділу клітин зони розтягнення кінчика кореня при репродуктивній загибелі клітин меристеми. Але вона показана для клітин і тканин в культурі. В цих умовах вдається за допомогою іонізуючих випромінень індукувати здатність до поділу у різних типів диференційованих тканин: паренхіми, склеренхіми, флоеми, епідермісу, мезофілу та інших. Саме на здатності клітин диференційованих тканин до поділу і знову до диференціації оснований спосіб одержання рослин із культури клітин і тканин, клонового розмноження рослин та інші, які лежать в основі найновіших біотехнологій вирощування клітинної біомаси і одержання унікального матеріалу для селекції.
Дедиференціація — один з найяскравіших прикладів компенсаторного відновлення, коли після опромінення клітини набувають не властивих їм функцій.
До компенсаторного шляху післярадіаційного відновлення слід віднести нерідко констатоване після опроміненні посилення функцій клітин, тканин і органів, які залишились непошкодженими. Так, при опроміненні кущових форм злаків на тлі зменшенні числа стебел доводиться спостерігати, що ті, які вижили, як правило, бувають більш рослими і міцнішими, ніж окремі стебла в неопроміненому контролі. При пошкодженні генеративних органів і зменшенні кількості зав'язі на рослині сформовані колоски, стручки, плоди виявляються більш продуктивними, ніж в контролі. При зменшенні кількості зерен в колосі, суцвітті, коробочці ті, що залишились, за абсолютною масою перевищують контрольні.
Ці факти можна пояснити з позицій зміни характеру перерозподілу но- живних речовин, що надходять з кореневої системи — те, що призначалося для семи, дістається одному. В цьому відношенні не менш ілюстративними, але однозначно трактованими з позицій компенсаторного посилення функцій,є дані, одержані на рівні клітин, окремих тканин. Зокрема, вище згадувалось, що при у-опроміненні рослин в дозах, при яких кількість клітин в меристемах зменшується в 2-3 рази, різко зростає швидкість їх поділу. Виявляється, що клітини, які залишаються непошкодженими або відновлюють здатність до поділу, намагаючись поновити початковий клітинний об'єм меристеми, починають активно розмножуватися (репопуляційне відновлення). В цей період після короткочасного гальмування швидкість поділу клітин суттєво зростала — майже на чверть скорочувалась тривалість їх клітинного циклу. Потім, по мірі досягнення меристемою норми, вона поступово збільшувалась і досягала початкового рівня.
Таке, навіть короткочасне, але досить суттєве посилення швидкості поділу клітин є характерним прикладом прояву компенсаторних явищ на рівні клітинної популяції.
Свідченням компенсаторного типу відновлення може бути тимчасове посилення синтезу нуклеїнових кислот, білків, фітогормонів. ферментів, макроергічних та інших біологічно активних сполук організму після опромінення у пошкоджуючих дозах. Саме наслідком всіх цих процесів і є посилення поділу клітин, яке можна вважати їх інтегральним показником.
В цілому, розуміючі під терміном «відновлення» сукупність процесів, що забезпечують збереження рослини від пошкодження або загибелі при дії іонізуючої радіації як організму, якому притаманне виконання певних функцій, варто уважно вивчати особливості прояву різних його реакцій, спрямованих на відновлення саме втрачених функцій. Управляючи цими процесами, можна сприяти більш або менш значному відновленню опромінених рослин у післярадіаційний період.
Управління процесами післярадіаційного відновлення. До 60-х рр. була поширена думка, що наслідки радіаційного ураження не піддаються модифікації у післярадіаційний період. І хоча часто описувались зміни реакцій опромінених рослин і тварин протягом часу, їх залежність від різних факторів, це пояснювали звичайно дією на організм умов навколишнього середовища, які не мають безпосереднього відношення до процесів формування радіобіологічних ефектів.
Так, було встановлено, що післярадіаційне прогрівання насіння, спор, вегетуючих рослин або вирощування опромінених рослин при підвищених температурах веде до зниження ступеня радіаційного ураження. Зберігання опроміненого насіння при температурах, нижчих за оптимальні, також зменшує його. Пошкодження насіння зменшується із збільшенням його вологості у післярадіаційний період. Зниження вмісту в атмосфері кисню також сприяє зменшенню ступеня пошкодження. Зміна інтенсивності освітлення, спектрального складу світла, дія магнітних і електричних полів не тільки до, під час, але й після опромінення також може змінювати ступінь прояву реакції рослин на опромінення.
Є не мало даних і про те, до багато хімічних речовин — ті ж сульфгідрильні сполуки та інші відновники, солі різних металів і елементи живлення, гормони, ферменти, макроергічні сполуки та інші фізіологічно-активні речовини, інгібітори окремих процесів метаболізму здатні суттєво впливати на хід розвитку радіаційного пошкодження при введенні їх в поживне середовище у післярадіаційний період.
Механізми дії більшості модифікаторів радіаційного ураження як фізичної, так і хімічної природи пов'язують з їх впливом не на віддалені етапи розвитку радіаційного ураження, а саме на первинні. Так, дія підвищених температур, вологості, газового складу, хімічних відновників пояснюється збільшенням швидкості рекомбінації вільних радикалів — фактором пошкодження, що реалізується в близькому післярадіаційному періоді. З відновлювальними ефектами на рівні репарації молекул ДНК і хромосом часто зв'язується дія низьких температур, ультрафіолетової радіації, високочастотного опромінення та деяких інших чинників. З інгібуванням метаболізму і блокуванням поділу клітин, які створюють сприятливі умови для репараційних процесів, нерідко пояснюється дія ряду факторів, здатних індукувати зупинку клітинного циклу.
Дія деяких чинників хімічної природи, які застосовують перед опроміненням, може тривати і після нього, впливаючи на відновлювальні процеси. Так, безпосередньою участю в процесах післярадіаційного відновлення пояснюється протирадіаційна дія препаратів ДНК, окремих нуклеотидів, ферментів, гормонів та інших.
З інгібуванням процесів репараційного відновлення пов'язана радіосенсибілізуюча дія ряду хімічних речовин. Таку властивість, зокрема, мають специфічні інгібітори репарації ДНК кофеїн, акрифлавін, аміноптерін.
Ефективність репопуляційного та регенераційного відновлення визначається, головням чином, темпами розмноження клітин, які зберегли здатність до поділу після опромінення. Тому, діючи на швидкість їх поділу, можна управляти цими шляхами післярадіаційного відновлення. Так, створюючи оптимальні умови для вирощування рослин за допомогою регулювання температурного і газового режиму, освітленості, забезпечення елементами мінерального живлення можна сприяти ходу цих процесів. Додавання в поживне середовище фітогормонів-активаторів росту, і в першу чергу цитокінінів або некоренева обробка ними рослин прискорюють поділ клітин, зумовлюючи підвищення темнів репопуляційного та регенераційного відновлення.
Таким чином, можливі різні шляхи післярадіаційного відновлення організму і різні способи управління ними.
При аварійних ситуаціях на підприємствах ядерного паливного циклу і деяких інших гострому зовнішньому опроміненню і тривалому радіонуклідному забрудненню можуть бути піддані живі організми на досить значних територіях, що приводить до суттєвого радіаційного ураження біоценозу. Заходи, спрямовані на прискорення його післярадіаційного відновлення, повинні носити комплексний характер і по відношенню до рослинного компоненту визначатися двома основними прийомами:
• створенням для опромінених рослин в післярадіаційний період оптимальних умов для росту і розвитку;
• застосування фізіологічно-активних сполук, які прискорюють хід всіх типів післярадіаційного відновлення і головним чином розмноження клітин, проліферацію тканин і органів, що зберегли ці функції. Це може значно знизити наслідки радіаційного ураження рослин фітоценозів, в тому числі і лісових угруповань, в умовах господарювання на забруднених радіоактивними речовинами територіях.
Тема 6. РАДІОЕКОЛОГІЯ
Радіоекологія — це розділ радіобіології, що вивчає концентрації та міграцію радіоактивних речовин в біосфері та вплив їх іонізуючого випромінення на живі організми та їх угруповання. Сільськогосподарська радіоекологія — аналогічно в об'єктах сільськогосподарського виробництва і вплив їх на сільськогосподарські рослини і тварин.
Особливо важливим є розв'язання наступних проблем у галузі радіоекології: міграція радіонуклідів у харчових ланцюжках організмів і насамперед у ланцюжку грунт — сільськогосподарські рослини — сільськогосподарські тварини — людина; припинення чи послаблення екологічних зв'язків на будь-якій ділянці цього шляху як наслідок дезактивації сільськогосподарських угідь, водойм, забруднених радіонуклідами, або створення спеціальних засобів запобігання та зниження надходження їх у тваринні і людські організми; виявлення територій суші й акваторій, забруднених радіоактивними речовинами.
Головні завдання сільськогосподарської радіоекології — вивчення міграції радіоактивних речовин в об'єктах навколишнього середовища і сільськогосподарського виробництва, шляхів, якими радіоактивні речовини потрапляють в організми сільськогосподарських рослин і тварин і нагромаджуються в них; дії іонізуючого випромінення інкорпорованих (що потрапили в організм) радіоактивних речовин на сільськогосподарські рослини і тварин; розробка заходів щодо запобігання надходженню та нагромадженню радіоактивних речовин у продукції сільськогосподарського виробництва.
6.1. Джерела радіоактивного забруднення об'єктів навколишнього середовища
На живі організми в навколишньому середовищі можуть водночас дія- кілька джерел іонізуючого випромінення, серед яких основними є:
1. природне випромінення;
2. випромінення внаслідок використання штучних радіонуклідів;
3. випромінення від джерел, що застосовуються в медицині і побуті;
4. професійне опромінення. Перші дві групи джерел стосуються опромінення всього живого, в тому числі і об'єктів сільськогосподарського виробництва, дві останні — лише людини.
6.1.1. Природні джерела
Природне випромінення є складовою частиною біосфери, екологічним фактором, який впливає на всі живі організми і створює таким чином природний радіаційний фон. Воно утворюється за рахунок трьох джерел: 1) космічного випромінення, 2) випромінення зовнішніх земних джерел і 3) випромінення внутрішніх джерел.
У космічному випромінені виділяють галактичне випромінення, яке являє собою потік частинок високої енергії, переважно протонів — первинне випромінення, а також створене ними в атмосфері Землі внаслідок взаємодії з атомними ядрами її компонентів — вторинне випромінення, в якому зустрічаються нейтрони, протони, електрони, мезони, мюони та ін. Більшість частинок первинного космічного випромінення має енергію понад 109еВ (1 ГеВ), а енергія окремих з них досягає 102°-1021 еВ і більше. Для порівняння, енергія рентгенівського випромінення становить 0,12 • 103 еВ.
Сонячне космічне випромінення, яке порівняно з галактичним має низьку енергію (близько 4 · 1010еВ), не спричинює помітного збільшення дози випромінення на поверхні Землі, значною мірою затримуючись і розсіюючись в атмосфері. Внаслідок цього, звичайно, інтенсивність космічного випромінення залежить від географічного розташування об'єкта і збільшується відповідно до висоти морського рівня.
В результаті взаємодії космічного випромінення з ядрами атомів кисню, азоту, аргону атмосфери утворюються космогенні радіонукліди, що потім надходять на земну поверхню з атмосферними опадами. Ця група представлена радіонуклідами з періодами напіврозпаду від 32 хвилин до 7.4 • 105 років (таблиця 27).
Таблиця 27. Характеристика радіонуклідів, індукованих космічним випроміненням
|
Найбільш значущі в радіоекологічному відношенні радіонукліди — 3Н,7Ве,14С,24Ка,22Nа.
Випромінення зовнішніх земних джерел визначається радіоактивністю земної кори, води й атмосфери за рахунок природних радіоактивних елементів, передусім таких, як 235и,232ТЬ, 222Кп і 220Кп, 2,0Ро, 40К, 48Са, 87КЬ, МС, 3Н, 7Ве та інші.
Вміст природних радіонуклідів у різних місцях Землі варіює в широкому діапазоні. Відповідно значно змінюється і природний радіаційний фон. Осадові породи, як правило, мають невисоку радіоактивність. Вивержені породи (граніт, базальт) містять велику кількість радіоактивних елементів. Дуже багаті на торій і радій так звані монацитові піски, основою яких є мінерал монацит — фосфат рідкоземельних елементів переважно групи церію. Відомі також високорадіоактивні водні джерела. В регіонах, де вони є, радіаційний фон може набагато перевищувати природний. Якщо, наприклад, потужність дози природного фону в різних частинах нашої планети варіює у межах 1,5-15 мкР/год, то у деяких регіонах Франції, Швеції, США — 30- 50 мкР/год, а в Індії, Бразилії, Ірані є провінції, де потужність дози природного радіаційного фону досягає сотень мікрорентген на годину.
Внутрішніми джерелами випромінення є радіонукліди, що потрапляють у рослини, а також в організми тварин та людей разом з повітрям, водою, їжею. Найбільше внутрішнє опромінення спричинюють Ял і 220Кп, 40К,мС,87ЯЬ, 226Яа,210Ро.
Отже, живі організми постійно відчувають вплив іонізуючого випромінення з трьох зазначених вище джерел, які становлять природний радіаційний фон. Він є одним з головних факторів природного мутагенезу, який відіграє важливу роль у процесі еволюції живих організмів. Це радіаційне середовище є також однією з причин виникнення злоякісних новоутворень і спадкових захворювань.
Починаючи з минулого століття природний радіаційний фон поступово зростає. Це є наслідком діяльності людини й індустріалізації господарства, які спричинили видобуток з надр Землі та надходження у навколишнє середовище великої кількості радіонуклідів разом з такими корисними копалинами, як кам'яне вугілля, нафта, газ, металеві руди, солі, що становлять основу мінеральних добрив.
6.1.2. Джерела штучних радіонуклідів
Штучні радіонукліди утворюються в процесі ядерних реакцій, які відбуваються під впливом опромінення (бомбардування) звичайних елементів або їх природних ізотопів частинками високих енергій (від кількох мільйонів до десятків мільярдів електрон-вольт). Досі одержано 1880 радіоактивних ізотопів більш як 80 хімічних елементів.
Велика кількість радіоактивних речовин утворюється під час вибуху атомної бомби, основою якого є саморозвиваюча ланцюгова реакція поділу 2351і або 239Ри. Після вибуху в атмосфері атомної бомби середньої потужності (10-15 Мт) близько половини утворених радіоактивних продуктів випадає в районі вибуху на земну і водну поверхні в радіусі 100 км, а інші потрапляють в тропосферу й стратосферу. З тропосфери частинки протягом місяця випадають на Землю в зоні, що визначається вже радіусом 250-450 км від місця вибуху (залежно від сили і напрямів вітру). Радіонукліди, які потрапляють в стратосферу, поширюються навколо всієї земної кулі і випадають на поверхню Землі значно пізніше, хоч початок випадання їх можна виявити через 2-3 тижні, а повне випадання відбувається протягом 1,5-2 років. За цей час короткоживучі радіонукліди розпадаються, і в опадах переважають довгоживучі радіонукліди 90Sr (стронцій) та 137Сs (цезій) з періодами піврозпаду відповідно 29 і 30 років.
Після підписання в 1963 р. Московського договору про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах — атмосфері, космосі й воді — навколишня біосфера стала швидко звільнятися від радіоактивних речовин.
Певну частку у забруднення навколишнього середовища вносять підприємства атомної енергетики, робота яких пов'язана з видобутком уранової руди, її переробкою на збагачене ядерне паливо, виробництвом твелів, переробкою відпрацьованого палива для наступного використання, переробкою і захороненням радіоактивних відходів. Перелічені виробничі операції становлять ядерний паливний цикл (ЯПЦ).
На всіх етапах ЯПЦ можливе потрапляння радіонуклідів у навколишнє середовище. Інтенсивність впливу радіаційного фактора на об'єкти природного середовища в різних його частинах неоднакова. Навіть на перших етапах цього циклу (видобуток і переробка уранової сировини й виготовлення твелів), коли не відбуваються ядерні реакції поділу й нейтронної активації і не утворюються штучні (техногенні) радіонукліди, в навколишнє середовище викидаються важкі природні радіонукліди і «нормальна» інтенсивність їх кругообігу змінюється. На наступних етапах ЯПЦ — (під час роботи АЕС, переробки відпрацьованого палива, коли утворюється велика кількість штучних радіонуклідів, а також під час захоронення радіоактивних відходів) інтенсивність впливу радіаційного фактора на навколишнє середовище може зростати.
Атомна енергетика, враховуючи небезпеку ядерного випромінення, будується за принципом замкнутого циклу, завдяки чому в навколишнє середовище потрапляє лише незначна кількість важких для вловлювання радіоактивних речовин. Так, під час видобутку уранової руди і вилучення урану 99 % породи потрапляє у відвали, спричинюючи лише локальне забруднення середовища ураном, радієм, радоном та деякими іншими радіонуклідами. Під час роботи реакторів у навколишнє середовище можуть потрапити газоподібні летючі радіонукліди 14С, 3Н, 85Кг та 129I. Однак практично їх можна вловлювати за допомогою спеціальних фільтруючих систем. Радіоактивні відходи зберігаються в ізольованих місцях. В результаті проведення цих заходів в нормальних безаварійних умовах роботи частка викидів підприємствами атомної енергетики у природному радіаційному фоні незначна — не перевищує кількох відсотків.
Ядерні реактори АЕС, що працюють у багатьох країнах світу, є джерелом незначного забруднення навколишнього середовища радіоактивними відходами навіть безпосередньо біля них.
Слід зазначити, що мешкання поблизу вугільної ТЕС, якщо врахувати викиди в атмосферу не лише радіоактивних, а й хімічних речовин, набагато шкідливіше для здоров'я людини, ніж мешкання поблизу АЕС такої самої потужності. І хоч доза опромінення внаслідок викиду з АЕС зростає щороку внаслідок збільшення їх кількості й потужності, частка випромінення за їх рахунок у загальному радіаційному фоні залишається, як і раніше, незначною (за даними Міжнародного агентства з атомної енергії, вона не перевищує 4 %).
Радіоекологічні проблеми загострюються в умовах порушення технологічних процесів на підприємствах ЯПЦ, що супроводжується аваріями з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище. Внаслідок цього радіоактивне забруднення може потрапити в природні екосистеми, на сільськогосподарські угіддя і призвести до важких радіоекологічних і соціальної- економічних порушень.