Біологічні потреби організму в руховій активності

РУХОВА АКТИВНІСТЬ І ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

План вивчення теми

1. Біологічні потреби організму в руховій активності.

2. Норми рухової активності дітей і підлітків.

3. Норми рухової активності дорослих.

4. Принципи використання спеціально організованої рухової активності в системі оздоровлення населення.

Рекомендована література:

1. Апанасенко Г.Л. Медицинская валеология / Г.Л. Апанасенко, Л.А. Попова. – К.: Здоров’я, 1998. – 246 с.

2. Бальсевич В.К. Физическая активность человека / В.К. Бальсевич, В.А. Запорожанов. – К.: Здоров’я, 1987. – 224 с.

3. Пирогова Е.А. Влияние упражнений на работоспособность и здоровье человека / Е.А. Пирогова, Л.Я. Иващенко, Н.П. Странко. – К.: Здоров’я, 1986. – 152 с.

4. Рибковський А.Г. Системна організація рухової активності людини / А.Г. Рибковський, С.М. Канішевський. – Донецьк, 2003. – 436 с.

5. Теорія і методика фізичного виховання: підручник за ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олімп, л-ра, 2008. – Т. 2. – С. 8 – 21, 192 – 211.

6. Уилмор Дж. X. Физиология спорта и двигательной активности / Дж. X. Уилмор, Д. Л. Костилл. – К.: Олимп, л-ра, 1997. – 504 с.

7. Яковлев Н.Н. Биохимия спорта / Н.Н. Яковлев. – М.: Физкультура и спорт, 1974. – 228 с.

Біологічні потреби організму в руховій активності

На думку науковців останні півмільйона років людина еволюціонує філетично, тобто без змін у генетичній програмі. Проте умови, в яких жили наші предки, та умови життя сучасної людини відрізняються кардинально. Науково-технічний прогрес звільнив людину від 95% механічної праці, що зумовило значно менші затрати фізичних сил для забезпечення свого існування. Але закріплена тисячоліттями у геномі людини норма рухової активності не стала анахронізмом, бо за умов незмінного геному неможливо звільнитися від запланованої ним програми життєдіяльності.

Нормальне функціонування серцево-судинної, дихальної, гормональної та інших систем організму протягом тисячоліть відбувалося в умовах активної рухової діяльності, і раптово, на останньому 100-річному відрізку еволюції, умови життя пропонують організму зовсім іншу форму реалізації усталених способів життєдіяльності його органів і систем. Природа людини відповідає на це хворобами гіпокінезії, які пов’язані із глибокими функціональними і структурними змінами на рівні відтворення клітинних структур у ланцюгу ДНК – РНК – білок.

Рухова активність – це поєднання усіх рухів, що виконує людина в процесі життєдіяльності. Розрізняють звичайну і спеціально організовану рухову активність.

До звичайної рухової активності, згідно з визначенням ВООЗ, належать усі види рухів, що пов’язані з природними потребами людини (сон, гігієна, їжа, зусилля, спрямовані на її приготування, тощо), а також навчальна і виробнича діяльність. Спеціально організована м’язова діяльність (фізкультурна активність), передбачає різноманітні форми занять фізичними вправами, активний рух до школи, зі школи (на роботу).

На всіх етапах життя людини рухова активність відіграє різну роль. У дитинстві вона забезпечує нормальний ріст і розвиток організму, сприяє повноцінному вияву генетичного потенціалу, підвищує опір до захворювань. Саме в період росту організм найбільш чутливий до впливу негативних факторів зовнішнього середовища, включаючи і обмежену рухову активність.

Потреба в русі (кінезифілія) – це біологічна потреба організму, що відіграє важливу роль у його життєдіяльності та знаходиться у тісному зв’язку з активною м’язовою діяльністю, що сприяє адаптації до зовнішнього середовища.

Механізми взаємозв’язку рухової активності та функціональних можливостей є об’єктом зацікавлення багатьох науковців.

Енергетичний фонд і функціональний стан органів і систем на різних вікових етапах залежать від особливостей функціонування скелетної мускулатури. Чим інтенсивніша рухова активність у межах оптимальної, тим більше виражені основні негентропійні фактори, що збільшують енергетичні ресурси, функціональні спроможності та тривалість життя організму.

До півторарічного віку, коли реалізується та закріплюється поза стояння, добові енергозатрати найвищі – 53–60 ккал•кг^-1. Потім спостерігається поступове зниження енергозатрат у стані спокою, і в організмі дитини з’являються виразні риси гомеостазу – холінергічні.

Перебудова на адренергетичний характер регуляції відбувається тільки під час м’язової діяльності або стресових реакцій на зміни в довкіллі. Чим вищий рівень м’язової активності, що стимулює адренергичні механізми, тим повноціннішою буде індукція наступного анаболітичного спокою та співвідносного з ним холінергітичного гомеостазу. Ця особливість стану спокою у фізично тренованих осіб отримала назву принцип економізації функцій.

До настання шкільного віку (6–7 років) енергозатрати стану спокою знижуються до 40 ккал•кг^-1. Причиною цього є те, що до вказаного віку повністю зникає терморегуляторна функція зі скелетних м’язів, а локомоторні акти набувають досконалості. До семи років формується структура бігу та ходьби за типом дорослих, що дає можливість визначити максимальні для індивіда енергозатрати, використовуючи тести з фізичним навантаженням. Саме з цього віку доцільно для характеристики фізичного розвитку зробити перехід від лінійно-вагових параметрів до показників біоенергетики.

Гіпокінезія – це обмеження рухової активності, зумовлене способом життя, особливостями професійної діяльності, а також іншими факторами. Часто гіпокінезія супроводжується гіподинамією, тобто зменшенням м’язових зусиль, що витрачаються для утримання пози, при переміщенні тіла у просторі, виконання фізичної роботи.