Шляхи пошуку нових лікарських засобів

Процес розвитку фармакології характеризується постійним по­шуком і створенням нових, більш активних і безпечних препаратів.

Пошук нових лікарських засобів розвивається за такими на­прямками:Хімічний синтез препаратів.Одержання препаратів з лікарської сировини й виділення ок­ремих речовин.Виділення лікарських речовин, що є продуктами життєдіяль­ності грибів і мікроорганізмів.Біотехнологія (клітинна і генна інженерія).

При фармакологічному дослідженні потенціальних препаратів вивчається фармакодинаміка речовин: їхня специфічна активність, тривалість ефекту, механізм і локалізація дії. Важливою є фарма­кокінетика: всмоктування, розподіл, метаболізм, а також шляхи виведення лікарських засобів. Особлива увага приділяється побіч­ним ефектам, токсичності при одноразовому і тривалому застосу­ванні, тератогенності, канцерогенності, мутагенності. Остаточне рішення при оцінюванні нових лікарських речовин приймається після їхнього клінічного випробування.

Загальна рецептура — це розділ фармакології, який вивчає прави­ла виписування рецептів і способи призначення лікарських засобів.

Уведення в лікарську рецептуру

Визначення термінів відповідає Закону України «Про лікарські засоби» (123/96-ВР).

Лікарська сировина — це матеріал бактеріального, рослинного, мінерального, тваринного чи синтетичного походження, з якого виготовляють лікарські препарати. Лікарська сировина має бути дозволена до використання Державним фармакологічним центром МОЗ України.

Лікарські засоби — речовини або їх суміші природного, синте­тичного чи біотехнологічного походження, які застосовують для за­побігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування за­хворювань людей або для зміни стану функцій організму.

До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); го­тові лікарські засоби (лікарські препарати); гомеопатичні засоби; засоби, які використовують для виявлення збудників хвороб, а та­кож для боротьби зі збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до продуктів.

Діючі речовини (субстанції) — біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або виявляти профілак­тичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів.

Лікарські речовини добувають з природної сировини і продуктів синтетичного походження. Джерелами отримання лікарських речовин є лікарські рослини, продукти надр землі, органи тварин, продукти життєдіяльності мікроорганізмів і грибів, продукти синтетичного та напівсинтетичного виробництва, а також генно-інженерних технологій.

Лікарський препарат — це лікарський засіб у певній лікарській формі.

Лікарська форма — це наданий лікарському засобу чи лікарсь­кій рослинній речовині зручний для застосування стан і вигляд, за якого досягається потрібний терапевтичний ефект.

Види лікарських форм:

Тверді лікарські форми

(таблетки, порошки, драже, карамелі, пастилки, гранули та ін.).

Рідкі лікарські форми

(розчини, настої і відвари, настойки, екстракти, емульсії, сус­пензії, мікстури та ін.).

М'які лікарські форми

(мазі, пасти, супозиторії, лініменти, креми, гелі).

Лікарські форми для ін'єкцій

(препарати в ампулах, флаконах, стерильні розчини).

Аптека (грец. apotheke — склад, сховище) — це медична установа, де зберігають, виготовляють, відпускають населенню і лікувальним установам лікарські засоби, а також проводять санітарно-освітню роботу. В аптеках готують і відпускають лікарські засоби за рецептами лікарів, а несильнодіючі лікарські засоби — без рецептів. Здійснюють також продаж перев'язного матеріалу, предметів догляду за хворими, медичних інструментів, окулярної оптики, мінеральних вод, санітарно-гігієнічних і парфумерних товарів, дезінфікуючих та інсектицидних засобів.

Існують також лікарняні аптеки для обслуговування хворих, котрі перебувають у стаціонарах.

Лікарські препарати і лікарські форми, складові яких, дози і спосіб виготовлення наведено у Фармакопеї, називають офіцинальними, а лікарські форми, які готують в аптеці за рецептом ліка­ря, — магістральними.

Відповідно до Закону України «Про лікарські засоби», Державна фармакопея України — це правовий акт, що містить загальні вимо­ги до лікарських засобів, фармакопейні статті (монографії), методи контролю за якістю лікарських засобів. Державна фармакопея має законодавчий характер. Вимоги, що висуває Державна фармакопея до лікарських засобів, є обов’язковими для всіх підприємств і уста­нов України (незалежно від їхньої форми власності), які виготовля­ють, зберігають, контролюють, реалізують і застосовують медика­менти. Державна фармакопея встановлює вимоги до безпеки та якості лікарських засобів.

У вересні 2001 р. в Україні вийшло перше видання Державної фармакопеї України (ДФУ), створене колективом державного під­приємства «Науково-експертний фармакопейний центр».

Положення ДФУ узгоджені з Європейською фармакопеєю, яка передбачає обов’язкове виробництво лікарських засобів відповідно до вимог Незалежної виробничої практики (GMP). В Україні ще не створено умов для переходу на обов’язкове виконання вимог GMP, що доводиться певного мірою компенсувати за рахунок високих ви­мог до якості кінцевого продукту.

Лікарські засоби за токсичністю поділяють на:

Отруйні — Venena, список А.

До них належать отруйні та наркотичні речовини, які зберіга­ють під замком у шафах з написом «Venena», «А» у спеціально об­ладнаних кімнатах.

В аптеці, а також у відділеннях стаціонару та в поліклінічному відділенні вони підлягають предметно-кількісному обліку. Відпові­дальними особами в стаціонарі призначають завідувачів відділень та старших медсестер. За порушення правил обліку, зберігання та використання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин ме­дичний персонал притягують до адміністративної та криміналь­ної відповідальності.

Сильнодіючі — Heroica, список Б.

Зберігають їх окремо від інших лікарських засобів у шафі з напи­сом «Heroica», «Б». Деякі з них — психотропні, клонідин (клофелін), а також спирт етиловий — підлягають предметно-кількісному обліку.

Інші лікарські засоби — Varia.

Усі вони зберігаються відповідно до вимог ДФУ.

Рецепт, — це письмове звернення лікаря, завідувачів фельдшер­ських чи фельдшерсько-акушерських пунктів до фармацевта про виготовлення та відпуск певній особі лікарського засобу із зазна­ченням дози та способу його застосування.

Це важливий медичний, фінансовий та юридичний документ, до якого необхідно ставитися дуже уважно. Виписують рецепти за правилами, встановленими наказом МОЗ України № 360 від 19.07.2005 р. (див. Додаток 3).

Існує 2 форми рецептурних бланків.

Форма № 1 — для виписування ліків дорослим і дітям за повну вартість; на пільгових умовах (безоплатно, з оплатою 50 %) і за­собів, що підлягають предметно-кількісному обліку. - див. Додаток 1.

Форма № 3 — для виписування наркотичних препаратів (блан­ки рожевого кольору, мають відповідну серію і номер). – див. Додаток 2.

Структура рецепта:

Рецепт виписують на відповідному бланку, оформленому дру­карським способом. Рецепт складається з таких частин:

Напис (inscriptio), до якого входять:

назва лікувально-профілактичного закладу і його код;

категорія рецепта;

дата виписування рецепта (число, місяць, рік);

прізвище та ініціали хворого, вік;

прізвище та ініціали лікаря.

Звернення лікаря до фармацевта (Propositio) — «rесіре», що оз­начає «візьми» (скорочено — «Rp.:»).

Після Rp.: йде перелік лікарських речовин (Designatio materiarum) латинською мовою в родовому відмінку із зазначенням їх кількості (дози).

Якщо в рецепті виписана одна речовина, то це простий рецепт, а якщо кілька — складний. Під час виписування складного рецеп­та назви препаратів пишуть одну під одною і в певному порядку: спочатку основна лікарська речовина (basis), на дію якої розрахо­вує лікар, потім — допоміжна (adjuvans), яка посилює дію основної, потім, якщо потрібно, речовина, яка зменшує неприємний смак і запах ліків (corrigens), і формівна речовина (constituens).

У рецептах кількість твердих та сипких речовин позначають у грамах або частках грама. Для практичної діяльності необхідні знання позначення доз у рецептах (у грамах або частках) і на упа­ковці (у міліграмах).

Позначення доз у рецептах

Одиниця маси, г	Позначення в рецепті	Прочитання умовного. позначення	Позначення, мг
	1,0	Один грам
0,1	0,1	Один дециграм
0,01	0,01	Один сантиграм
0,001	0,001	Один міліграм
0,0001	0,0001	Один дециміліграм	0,1
0,00001	0,00001	Один сантиміліграм	0,01

Кількість рідких лікарських форм у рецептах вказується в мілілітрах, краплях (наприклад: 1 ml; 100 ml; gtt). Якщо лікарська речовина дозується в одиницях дії (ОД), то в рецепті вказується кіль­кість одиниць дії.

Приписка (Subscriptio) — вказівка фармацевту на технологію виготовлення, лікарську форму, кількість доз (латинською мовою).

Сигнатура (Signatura). Починається зі слова Signa (познач). Цю частину пишуть державною чи іншими мовами згідно із Зако­ном України «Про мови в Україні», без будь-яких скорочень.

Рецепт закінчується підписом лікаря та його особистою печаткою.

Додатково регламентується тривалість дії виписаного рецепта шляхом позначення окремих термінів.

Так, рецепти на лікарські засоби, що відпускають за рецептом на бланку форми № 1, дійсні протягом 1 місяця з дня виписування, а на спеціальних рецептурних бланках форми № 3 — протягом 5 днів.

Рецептура твердих лікарських форм

До твердих лікарських форм відносять порошки, таблетки, дра­же, гранули тощо.

Таблетки (Tabulettae) — тверда дозована лікарська форма, яку одержують шляхом пресування лікарських та індиферентних речо­вин (цукор, крохмаль, тальк, натрію хлорид, вода, розчин желати­ну). Виготовляють таблетки круглої або овальної форми на фарма­цевтичних заводах.

Таблетки для вживання всередину класифікують так:

таблетки без оболонки; одношарові, одержані одноразовим пресуванням;

таблетки, вкриті оболонкою; вкриті одним або кількома шарами суміші різних речовин (смоли, желатин, цукри, воски);

таблетки шипучі — таблетки без оболонки, основну масу яких становлять кислоти і карбонати або гідрокарбонати, які швидко реагують у присутності води з виділенням вуг­лекислого газу;

таблетки розчинні (перед застосуванням розчиняють у воді);

таблетки дисперговані;

таблетки кишково-розчинні (перед вживанням диспергують у воді до утворення гомогенної суспензії);

таблетки з модифікованим вивільненням; стійкі в шлунково­му соку і звільняють діючу речовину в кишечнику (містять спеціальні допоміжні речовини для зміни швидкості або міс­ця вивільнення діючої речовини або речовин);

таблетки для застосування у ротовій порожнині; забезпечу­ють повільне вивільнення і місцеву дію речовини в певних ділянках рота.

Таблетки перед вживанням краще подрібнити і розчинити в не­великій кількості води. Таблетки тривалого виведення і такі, що мають ентеросолюбільне покриття, не можна подрібнювати (див. главу «Загальна фармакологія»). Є спеціальні таблетки для роз­смоктування у роті, а також для введення у піхву, для імплантації під шкіру.

Залежно від кількості лікарських речовин є прості (містять один лікарський засіб) та складні (містять два або декілька лікарських засобів) таблетки.

Виділяють ще один різновид таблеток — складні таблетки, що мають спеціальну офіцинальну назву (седалгін, теофедрин тощо).

Драже (Dragee) — тверда дозована лікарська форма, яку одержу­ють шляхом багаторазового нашаровування лікарських і допоміж­них речовин на цукрові гранули. Вживають всередину: ковтають не розжовуючи. Завдяки цукровій оболонці драже не відчувається не­приємного смаку і запаху лікарських речовин.

Мікродраже — тверда дозована лікарська форма, яка утворюєть­ся шляхом нанесення лікарської речовини й цукрового сиропу на вернятка цукру.

Гранули (Granulaе) — тверда лікарська форма, має вигляд одно­рідних частинок округлої, циліндричної або неправильної форми. Виготовляють на фармацевтичних заводах.

Гранули є недозованою лікарською формою. їх призначають все­редину, дозують чайними ложками, дітям — розчиняють у кип’яченій воді.

Порошок (Pulvis) — це тверда сипка лікарська форма для внут­рішнього або зовнішнього застосування, що складається з однієї або кількох подрібнених речовин. Стерильний порошок застосову­ють для парентерального введення після попереднього розчинен­ня в стерильному розчиннику.

За ступенем подрібнення порошки поділяють на:

великі (pulvis grossus) — застосовують всередину після попе­реднього розчинення;

дрібні (pulvis subtillis) — застосовують усередину і запивають водою;

найдрібніші (pulvis subtilissimus) — використовують для зов­нішнього застосування.

Маса дозованих порошків становить від 0,1 до 1 г, а якщо вміст лікарської речовини менше ніж 0,1 г, то додають цукор (Saccharum), молочний цукор (Saccharum lactis) або глюкозу (Glucosum), а для хворого на цукровий діабет — крохмаль (Amylum). Відпускають дозовані порошки в папері, а ті, що містять гігроскопічні речовини, — у вощеному (Charta cerata) або парафіновому папері (Charta paraffinata).

Недозовані порошки випускають масою від 5 до 100 г і більше. Відпускають у паперовому пакеті або в баночці. Є певні правила щодо виписування порошків у рецептах.

Капсули (Capsulae) — це оболонки для дозованих порошкоподібних, гранульованих або рідких лікарських речовин для застосування всередину. У капсулах випускають лікарські препарати, що мають неприємний смак, запах або справляють подразливу дію. Желатинові капсули виготовляють із желатину. Вони бувають елас­тичні, які заповнюють на заводах, і тверді, що складаються з двох напівциліндрів, які заповнюють на заводах та в аптеках. Кап­сули призначають всередину; їх ковтають не розжовуючи.

Спансули (Spansulae) — це капсули для застосування всереди­ну, які містять суміш кількох видів мікродраже лікарських речо­вин з різною тривалістю дії.

Сучасна хіміко-фармацевтична промисловість виготовляє «кон­дитерські» лікарські форми на желатиновій основі: пастилки, цу­керки, печиво, які є привабливими на вигляд і зручними в ліку­ванні дітей дошкільного віку.

До твердих ЛФ відносяться і збори.

Збори– є суміші порізаних або стовчених в крупний порошок частин лікарських рослин.

Збори– стара і найбільш проста форма використання лікарських рослин, що допускає в домашніх умовах приготування з них різного «чаю» (настоїв і відварів), полоскань, припарок, ванн.

В цих випадках дозування збору (відмірювання ложкою) покладається на самого хворого. Тому до складу зборів не вводять отруйних лікарських рослин.

Відвіку зборами займалися тільки аптеки, в даний час приготування зборів зосереджене, в основному, на фармацевтичних підприємствах. При заводському виробництві зборів удосконалюється якість різкі і однорідності змішення.

В зборах використовують: у цілому вигляді – дрібні квітки і квіткові кошики ( наприклад, ромашки), а також деяке насіння і ягоди, в порізаному або роздробленому вигляді – все коріння, кора, трави, крупне листя і деякі квіти (липовий цвіт), в стовченому або крупноїзмельченном вигляді – плоди, насіння, а також крихке листя (наприклад, толокнянки).

За призначенням збори розрізняють:

Збір грудний	Збір протигемороїдальний	Збір потогінний
Збір послаблюючий	Збір жовчогінний	Збір для полоскання
Збір шлунковий	Збір сечогінний	Збір полівітамінний
Збір заспокійливий	Збір гіркий	Збір для припарок

Рецептура м’яких лікарських форм

До м’яких лікарських форм відносять мазі, пасти, лініменти, су­позиторії, пластири.

Мазі (Unguenta) — м’які лікарські засоби для місцевого застосу­вання, призначені для нанесення на шкіру, рани і слизові оболонки для місцевої терапевтичної, пом’якшувальної, захисної дії або для проникнення лікарських речовин крізь шкіру чи слизові оболонки. Містять діючі та допоміжні речовини.

Допоміжні речовини

М’які мазеві основи-носії (вазелін, ланолін).

Речовини, що підвищують температуру плавлення та в’яз­кість, — парафін, спермацет, гідрогенізовані рослинні олії, воски та ін.

Гідрофобні розчинники (мінеральні і розчинні олії та ін.).

Вода і гідрофільні розчинники (етанол та ізопропанол).

Емульгатори, гелеутворювальні, антимікробні консерванти та ін.

Класифікація мазей:

а) гідрофобні мазі на вуглеводневих основах (вазелін, вазелінове масло, парафін). Вони виявляють оклюзійний (який запобігає контакту з повітрям) ефект, справляють пом’якшувальну дію, важко змиваються водою і не змішуються з ексудатом;

б) гідрофільні мазі — при застосуванні можуть абсорбувати значну кількість ексудату.

Характеристика основ

Вазелін (Vaselinum) — продукт переробки нафти. Під дією повітря не псується. При нанесенні на шкіру не всмоктується, тому його використовують для виготовлення мазей та лікування вира­зок, ран, поверхневих пошкоджень шкіри.

Ланолін (Lanolinum) — мазева основа, яку добувають з овечої вовни. Має властивість проникати в глиб шкіри, також забезпечує резорбційну дію лікарських препаратів.

Свинячий жир (Adeps suillus, seu Axungia porcina depurata) — добре всмоктується через шкіру. Недолік: швидко псується.

Якщо в рецепті не зазначена мазева основа, тоді мазь виготовля­ють на вазеліні. Для очних мазей використовують основу, яка міс­тить 10 частин безводного ланоліну і 90 частин спеціального вазелі­ну для очних мазей.

Мазі виготовляють на фармацевтичних заводах (за офіцинальними прописами) та в аптеках (за магістральними прописами). Від­пускають у баночках або тубах від 20 до 100 г. Мазі для очей виго­товляють в асептичних умовах і випускають у тюбиках від 5 до 10 г. Зберігати мазі потрібно в холодному місці.

Паста (Pasta) — це густа мазь, що містить від 25 до 65 % порош­коподібних речовин. Виготовляють на фармацевтичних заводах та в аптеках. До складу пасти входять лікарські речовини, індиферент­ні порошки — тальк (Talcum), крохмаль (Amylum), цинку йксид (Zinci oxydum) та мазеві основи. Відпускають у баночках до 100 г. На відміну від мазей пасти більш тривалий час утримуються на поверхні шкіри і виявляють адсорбційну та протизапальну дію.

Лініменти (Linimenta) — це рідкі мазі. Складаються з лі­карських речовин і олій. Застосовують зовнішньо для накладан­ня на рани, виразки, змащування уражених ділянок шкіри. Пе­ред застосуванням їх слід збовтувати.

Лікарські форми для ректального застосування

Класифікація

Ректальні супозиторії.

Ректальні капсули.

Ректальні розчини і суспензії.

М’які лікарські засоби для ректального застосування.

Ректальні піни.

Ректальні тампони.

Супозиторії (Suppositoria) — дозована лікарська форма, що має тверду консистенцію за кімнатної температури і плавиться при тем­пературі тіла.

Ректальні супозиторії бувають у формі циліндра, конуса, сигари і мають масу від 1,4 до 4 г. Вводять у пряму кишку для місцевої та резорбтивної дії.

Лікарські засоби для вагінального застосування

Литі песарії (вагінальні супозиторії).

Вагінальні таблетки.

Вагінальні супозиторії.

Вагінальні тампони.

Литі песарії (вагінальні супозиторії) — дозована лікарська фор­ма. За формою вони бувають сферичними, яйцеподібними або мають вигляд плоского тіла із заокругленими кінцями. За об’ємом і консис­тенцією мають відповідати вагінальному застосуванню. Маса — 1,5 - 6 г. Вводять у піхву для місцевої дії.

Пацієнту слід роз’яснити, як їх вводити. Зберігають супозиторії в прохолодному місці.