Токсиноутворення. Токсини – отруйні речовини, що утворюються мікроорганізмами. Розрізняють екзо- та ендотоксини
Е к з о т о к с и н и продукують, головним чином, грампозитивні бактерії (збудники ботулізму, сибірки, стафілококів та ін.) та деякі види патогенних грибів. Проте відомі і деякі грамнегативні бактерії (окремі види шигел та ін.), які здатні виробляти екзотоксини. Особливістю екзотоксинів є їх здатність виділятись у навколишнє середовище з живої мікробної клітини. Екзотоксини характеризуються різко вираженою токсичністю, діють на організм в малих дозах, мають відбіркову дію на певні тканини та органи. Деякі екзотоксини мають властивості ферментів та діють як сильні біологічні отрути.
За хімічною структурою екзотоксини належать до речовин білкової природи. Вони, як правило, термолабільні, руйнуються, як інші білки, за температури 60–80°С впродовж кількох хвилин, при кип’ятінні – миттєво, чутливі до дії світла. Проте відомі й термостійкі токсини. До них належать ботулінічні та стафілококовий екзотоксини, що витримують кип’ятіння впродовж кількох хвилин і не руйнуються у шлунку та кишечнику, що особливо небезпечно, якщо виходити з можливості накопичення цих екзотоксинів у харчових продуктах.
Е н д о т о к с и н и продукують, головним чином, грамнегативні бактерії. Ендотоксини, міцно зв’язані з мікробною клітиною, за хімічною природою є молекулярними комплексами білків, ліпідів та полісахаридів і звільняються з мікробної клітини тільки після її руйнування. Вони менш токсичні, вражають організм тільки у великих дозах, не мають вираженої специфічної дії на певні органи та тканини; проте ендотоксини термостійкі, витримують кип’ятіння та автоклавування при 120°С впродовж 30 хв і тому відомі як найпоширеніша причина харчових отруєнь при вживанні недоброякісних продуктів харчування.
Відомі види мікроорганізмів, що утворюють екзо- і ендотоксини (холерний вібріон, гемолітичні штами кишкових бактерій). Така потенційована, тобто посилена дія суміші токсинів викликає більш виражене отруєння організму (стафілококи, деякі шегели дизентерії).
Деякі мікроорганізми утворюють метиламін, диметиламін, гістамін та інші, які мають токсичні властивості. Отруйні аміни є продуктами розпаду бактеріальних білків, можуть накопичуватись в недоброякісних продуктах харчування і бути причиною харчових отруєнь.
Патогенність вірусів. Після проникнення вірусу в організм, у тому числі в шлунково-кишковий тракт з харчовими продуктами, розвивається інфекційний процес, протікання та стадії якого є аналогічними до бактеріальних. Однак, оскільки віруси, на відміну від бактерій, є внутрішньоклітинними паразитами, вони в організмі мають подолати не тільки звичайні механізми неспецифічної резистентності та гуморальні фактори імунітету, але й проникнути через міцні бар'єри, які властиві оболонкам клітини. В клітинах, уражених вірусом, відбуваються зміни, які порушують функціональну діяльність тканин або повністю їх руйнують. Характерною особливістю вірусів є їх виражена специфічна дія на певні тканини організму, яку називають тропізмом. Наприклад, вірус сказу уражає тільки нервові клітини, ентеровіруси – тканини шлунково-кишкового тракту. Особливістю вірусних інфекцій є більш часте та тривале, порівняно з бактеріальними інфекціями, вірусоносійство.
Токсичні компоненти патогенних вірусів термолабільні, обумовлюють порушення обміну речовин, пригнічують окиснювальний цикл трикарбонових кислот Кребса, викликають зміни найважливіших функцій організму.
Інвазивні властивості патогенних мікроорганізмів визначаються їх здатністю проникати, розповсюджуватись та розмножуватись в тканинах інфікованого організму. Деякі патогенні мікроорганізми утворюють речовини, які пригнічують захисні сили організму, в тому числі здатність лейкоцитів крові до фагоцитозу, тобто здатності поглинати, знешкоджувати мікроорганізми. До факторів розповсюдження відноситься також здатність деяких патогенних мікроорганізмів виробляти ферменти гіаулоронідазу, яка гідролізує гіалуронову кислоту – основний компонент з’єднувальної тканини, колагеназу, яка розщеплює колаген та ін. Фактори розповсюдження підвищують проникність тканин, збільшують ступінь інвазивності та разом з іншими властивостями патогенних мікробів сприяють розвитку хвороби. Вони були знайдені у багатьох видів мікроорганізмів (стафілококи, стрептококи, E. coli, протей, сальмонели та ін.).
Наведені вище дані показують, що вірулентність обумовлена багатьма біологічними ознаками патогенних мікроорганізмів. Ступінь вірулентності надзвичайно різноманітний у окремих видів.
Потенційно-патогенні мікроорганізми. Відомі мікроорганізми, які раніше вважались непатогенними, але здатними при певних умовах викликати захворювання людей, в тому числі харчові. Такі мікроорганізми мають назву умовно-патогенних або потенційно-патогенних.
Особливістю потенційно-патогенних мікроорганізмів є те, що в числі представників одного й того ж виду є як непатогенні (сапрофітні), так і патогенні штами, що утворюють токсини. Як правило, патогенність цих штамів залежить від так званого кількісного фактора, тобто захворювання у людини під впливом потенційно-патогенних мікробів розвивається при одночасному попаданні в організм великої кількості мікробних тіл або їх токсинів. У зв'язку з цим потенційно-патогенні мікроби найчастіше викликають харчові отруєння, оскільки недоброякісні харчові продукти – це реальний шлях зараження людини одночасно масою мікроорганізмів.
На думку ряду сучасних вчених (Г.П. Каліна зі співавторами), хвороботворність деяких потенційно-патогенних мікроорганізмів пов’язана також з їх здатністю виробляти ферментні комплекси, що розкладають білки та амінокислоти організму людини і харчових продуктів із утворенням токсичних сполук (наприклад, B. cereus).
Здатності мікробів, що вважались раніше непатогенними, викликати захворювання людей в останні роки надають великого значення. Встановлена потенційна патогенність при ураженні кишечнику багатьма видами бактерій, що викликають гниття (B. cereus, Cl. perfringens, E. coli, Versinia, протей та ін.).
Особливістю більшості потенційно-патогенних мікробів є висока частота їх виявлення у навколишньому середовищі, що характеризує їхню близькість до сапрофітів, обумовлює можливість забруднення ними продуктів харчування та потребує великої уваги лікарів і спеціалістів в галузі санітарної мікробіології.