Грунт Меркурія дуже роздрібнений і має низьку теплопровідність, тому на глибині кількох сантиметрів температура не змінюється.
-поверхня Меркурія в цілому схожа на поверхню Місяця. Поряд із кратерами є пагорби і долини;
5. Дослідження Меркурія.
- Меркурій — найменш вивчена планета земної групи;
- американська АМС «Марінер-10» (1974-1975 р.) тричі пролетіла повз Меркурій: максимальне зближення становило 320 км. В результаті було отримано кілька тисяч знімків, що охоплюють приблизно 45% поверхні планети;
- американська АМС «MESSENGER» (2004 р.). В січні 2008 року апарат вперше здійснив політ повз свою ціль - Меркурій. Вийшов на орбіту навколо планети у 2011 році.
- подальші дослідження з Землі вказали на можливість існування водяного льоду в полярних кратерах;
6. Модель внутрішньої будови Меркурія.
- в ядрі зосереджено до 80% усієї маси Меркурії.
- відповідно до найбільш поширеної (хоча і попередньої) думки, планета складається з гарячого залізонікелевого ядра, що поступово остигає, і силікатної оболонки, на межі між якими температура може наближатися до 103 oС
Венера
| Венера | ||||||||||
| Орбітальні характеристики | ||||||||||
| Афелій | 108 942 109 км | |||||||||
| Перигелій | 107 476 259 км | |||||||||
| Велика піввісь | 108 208 930 км | |||||||||
| Ексцентриситет | 0,0068 | |||||||||
| Орбітальний період | 224,70069 день | |||||||||
| Синодичний період | 583,92 днів | |||||||||
| Середня орбітальна швидкість | 35,02 км/с | |||||||||
| Нахил орбіти | 3,39471° до екліптики 3,86° до сонячного екватора 2,19° до незмінної площини | |||||||||
| Фізичні характеристики | ||||||||||
| Середній радіус | 6051,8 ± 1,0 км 0,9499 Землі | |||||||||
| Сплюснутість | ||||||||||
| Площа поверхні | 4,60×108 км2 0,902 Землі | |||||||||
| Об'єм | 9,38×1011 км3 0,857 Землі | |||||||||
| Маса | 4,8685×1024 кг 0,815 Землі | |||||||||
| Середня густина | 5,204 г/см3 | |||||||||
| Тяжіння на поверхні | 8,87 м/с2 | |||||||||
| Друга космічна швидкість | 10,46 км/с | |||||||||
| Зоряна доба | -243,0185 день | |||||||||
| Екваторіальна швидкість обертання | 6,52 км/год | |||||||||
| Нахил осі | 177,3° | |||||||||
| Температура поверхні |
| |||||||||
| Видима зоряна величина | -3,8 … -4,6 | |||||||||
| Кутовий розмір | 9,7"–66,0" | |||||||||
| Атмосфера | ||||||||||
| Тиск на поверхні | 93 бар (9,3 МПа) | |||||||||
| Склад | ~96,5% двоокису вуглецю ~3,5% азоту 0,015% двоокису сірки 0,007% аргону 0,002% водяної пари 0,0017% монооксиду вуглецю 0,0012% гелію 0,0007% неону слід сульфіду карбоніла слід хлориду водню слід фтороводню |
Венера — внутрішня планета, і на земному небі не віддаляється від Сонця далі 48°. Венера — третій за яскравістю об'єкт на небі; її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця. Належить до планет, відомих людству з найдавніших часів.
1. Орбітальні характеристики Венери.
- середня відстань до Сонця 108 млн. км (афелій – 108942109 км, перигелій -107476259 км);
- орбітальний період 225 діб (224,70069 днів);
- сидеричний період обертання Венери навколо осі (зоряна доба) 243 діб (243,0183 земної доби);
- середня орбітальна швидкість 35,02 км/c;
- орбіта Венери ближча до кола, ніж у будь-якої іншої планети Сонячної системи;
- ексцентриситет становить всього лише 0,0068;
- іноді Венера підходить до Землі на відстань, меншу 40 млн. км;
- Венера обертається в зворотному напрямку до обертання Сонця, на відміну від Землі та інших планет;
- нахил осі до площини орбіти 87○;
2. Фізичні характеристики Венери.
- середній радіус 6051,8 км (0,95 Rз);;
- маса 4868,5×1024 кг (0,815 Мз);
- середня густина 5,204 г/см3;
- прискорення вільного падіння 8,87 м/c2;
- температура поверхні (середня) +480○С;
- друга космічна швидкість 10,46 км/c;
- екваторіальна швидкість обертання 6,52 км/год;
- сплюснутість 0;
- магнітне поле, хоча й досить слабке, на Венері є. У провідному шарі атмосфери, іоносфері, магнітне поле наводиться сонячним магнітним полем і сонячним вітром. Міжпланетне магнітне поле напруженістю близько 10 нТл взаємодіє з іоносферою планети, що рухається в ньому.
3. Атмосфера Венери.
Про те, що у Венери є атмосфера, стало відомо 1761 p., відкриття належало М.В.Ломоносову, який спостерігав проходження планети перед диском Сонця.
- густина атмосфери Венери в 35 разів більша за земну;
- тиск на поверхні планети складає близько 95 атмосфер;
Склад атмосфери:
~96,5% двоокису вуглецю, ~3,5% азоту, 0,015% двоокису сірки, 0,007% аргону, 0,002% водяної пари, 0,0017% монооксиду вуглецю,
0,0012% гелію, 0,0007% неону
- хмарний шар Венери, що ховає від нас її поверхню, розташовано на висоті 49-68 км. над поверхнею, за щільністю він нагадує легкий туман і складається, в основному, з пари 80% сірчаної кислоти;
- велика товщина хмарного шару робить його зовсім непрозорим для земного спостерігача, тому вивчення планети ведеться в основному радіолокаційними методами.
Поверхня Венери.
- на поверхні Венери є великі і дрібні за розмірами кратери. Причиною виникнення кратерів може бути й вулканізм;
- на Венері знайдено кілька гірських областей. Найбільший гірський район — Іштар, за площею вдвічі перевищує Тибет. У центрі його на висоту 11 км піднімається гігантський вулканічний конус. Склад матеріалу поверхні Венери, визначений у декількох місцях посадки, виявився близьким до складу земних базальтів.
- у зоні зйомки «Венери-15, −16» було виявлено близько 150 ударних кратерів діаметром від 8 до 140 км;
- на рівнинах планети виявлено загадкові «русла» довжиною від сотень до декількох тисяч кілометрів і шириною від 2-3 до 10-15 км. На початку найдовшого русла, названого долиною Балтис, довжиною близько 7000 км із дуже помірною (2-3 км) шириною перебуває вулкан поперечником близько 100 км. Морфологія його - типова для базальтових вулканів. Залишається загадкою, яка рідина прорізала ці русла. Найпростіше було б вважати, що вони - результат термічної ерозії потоком базальтової лави. Але розрахунки доводять, що у потоку базальтової лави не вистачить запасу тепла на шлях довжиною 7000 км. Hа знятих «Магелланом» 98 % поверхні планети пощастило знайти близько 930 ударних кратерів діаметром від 2 до 280 км.
5. Дослідження Венери.
- Вже 1610 р. Галілей за допомогою телескопічних спостережень вивчав зміну фаз у Венери, тобто зміну її видимої форми від диска до вузького серпа;
- радянські АМС серії «Венера» 1-16 (1961-1983 р.);
- радянські АМС «Вега» 1-2 (1985 р.);
- американські АМС «Марінер» (1962, 1967, 1974 р.),«Піонер-Венера» (1978 р.);
- 12 лютого 1961 р. радянськими вченими була запущена перша автоматична станція «Венера-1», яка через три місяці пройшла на відстані близько 100 тис. км від Венери і вийшла на орбіту супутника Сонця;
- у грудні 1962 р. американці послали в космос зонд «Маринер-2», що пройшов від Венери на відстані 35 тис. км. Встановлена на його борту апаратура (радіометр, магнітометр і т. ін.) показала, що магнітне поле планети невелике;
- починаючи з 1965 р. на Венеру була послана ціла серія космічних станцій «Венера», в 1967 р. «Венера-4» здійснила спуск апарата, що відокремився перед входом автоматичної станції в атмосферу. Вперше в історії людства був проведений сеанс радіозв'язку, що тривав 93 хвилини. Був зроблений хімічний аналіз складу атмосфери, на різних рівнях, виміряно її густину, тиск і температуру. Цікаво й те, що через день після посадки «Венери-4» на відстані 4 тис. км від поверхні планети пролетів американський «Маринер-2;
- з 1969 р. в атмосферу Венери був запущений ще ряд космічних станцій серії «Венера». Радянські вчені зробили корпуси апаратів міцнішими, і це дозволило апарату спочатку опуститися на рівень 19 км від поверхні планети, а потім і приземлитися на саму поверхню, де він пробув протягом 53 хвилин. Умови виявилися незвичайно суворими: тиск сягав 90 атмосфер, температура до 500°С, хмарний покрив, який огортає планету, виявився перенасиченим вуглекислим газом;
- 1972 р. була створена автоматична міжпланетна станція «Венера-8» нового покоління. Фотометричні вимірювання показали, що хмарний шар простягається до висот близько 40 км, були оцінені його оптична товщина й прозорість.
- у лютому 1974 року на відстані 6 тис. км від Венери пройшов американський пролітний зонд «Маринер-10», оснащений телевізійною камерою, ультрафіолетовим спектрометром й інфрачервоним радіометром. Отримані телевізійні зображення хмарного шару.
- 1975 рік став новим етапом у наукових космічних дослідженнях. Уперше станції нового покоління «Венера-9» і «Венера-10» стали штучними супутниками Венери, на які зі спускних апаратів передавалася, а потім ретранслювалася на Землю інформація. Уперше з планети були передані панорамні телевізійні зображення, виміряні густина, тиск, температура атмосфери, кількість водяної пари, проведені нефелометричні вимірювання часток хмар, вимірювання освітленості в різних ділянках спектра. Великий інтерес викликали грози й блискавки, що відбуваються в шарі хмар. Дані оптичних вимірювань показали, що енергетичні характеристики венеріанських блискавок у 25 разів переважають параметри земних блискавок;
- 1978 р. за допомогою АМС «Венера-11» і «Венера-12» досліджували хімічний склад нижньої атмосфери планети Були зареєстровані імпульси електромагнітного випромінювання, що вказують на існування електричних зарядів в атмосфері на зразок земних блискавок. У складі верхньої атмосфери було виявлено вуглекислий газ (96% за обсягом), азот (4%), оксид вуглецю, двоокис сірки, кисню практично не виявилося, вміст водяної пари коливався від 0,1—0,4% під шарами хмар до 15—30% вище за них. Температура атмосфери біля поверхні планети (на рівні, що відповідає радіусу 6052 км) склала 735К, тиск 9 МПа, густина газу виявилася в 60 разів більшою, ніж у земній атмосфері.
Одночасно з радянськими АМС проходила робота американського проекту «Піонер-Венера», що складався зі супутника та чотирьох атмосферних зондів. На поверхню Венери в чотирьох різних точках здійснили посадку один великий і три малі зонди (великий і один малий на денний бік, 2 інші малі — на нічну поверхню). 1982 року за допомогою АМС «Венера-13» і «Венера-14» були вперше отримані кольорові панорами поверхні планети. Спускні апарати провели буріння ґрунту (за температури 470°С і тиску близько 93 атм.). Розпечений ґрунт, добутий буровою установкою, транспортувався складною системою трубопроводів усередину міцного корпуса спускного апарата, де був проведений його хімічний аналіз. Аналіз дозволив визначити вміст у ґрунті оксидів магнію, алюмінію, силіцію, феруму, калію, кальцію, титану й магнію.
- 1983 року за допомогою АМС «Венера-15» і «Венера-16» були вперше отримані радіолокаційні зображення північної приполярної області Венери. На зображеннях добре видно кратери, пасма, височини, великі розлами, гірські хребти. 1984 року з інтервалом у 6 діб в СРСР були запущені однакові АМС «Вега-1» і «Вега-2», обладнані спускними апаратами. Метою запуску було вивчення комети Галлея пролітними апаратами з відстані близько 10 тис. км. 1985 року вперше в атмосфері Венери наповнили гелієм оболонки аеростатні зонди (діаметром 3,4 м).
Марс
| Марс | ||||||||||
| Орбітальні характеристики | ||||||||||
| Епоха J2000 | ||||||||||
| Афелій | 249 209 300 км | |||||||||
| Перигелій | 206 669 000 км | |||||||||
| Велика піввісь | 227 939 100 км | |||||||||
| Ексцентриситет | 0,093315 | |||||||||
| Орбітальний період | 1,8808 років | |||||||||
| Синодичний період | 779,96 день 2,135 років | |||||||||
| Середня орбітальна швидкість | 24,077 км/с | |||||||||
| Супутники | ||||||||||
| Фізичні характеристики | ||||||||||
| Екваторіальний радіус | 3396,2 км 0,533 Землі | |||||||||
| Полярний радіус | 3376,2 км 0,531 Землі | |||||||||
| Сплюснутість | 0,005 89 | |||||||||
| Площа поверхні | 144 798 500 км2 0,284 Землі | |||||||||
| Об'єм | 1,6318×1011 км3 0,151 Землі | |||||||||
| Маса | 6,4185×1023 кг 0,107 Землі | |||||||||
| Середня густина | 3,9335 г/см³ | |||||||||
| Тяжіння на поверхні | 3,711 м/с² | |||||||||
| Друга космічна швидкість | 5,027 км/с | |||||||||
| Зоряна доба | 24,6229 год | |||||||||
| Екваторіальна швидкість обертання | 868,22 км/г 241,17 м/с | |||||||||
| Нахил осі | 25,19° | |||||||||
| Темп. поверхні Цельсій |
| |||||||||
| Видима зоряна величина | +1,8 до −2,91 | |||||||||
| Кутовий розмір | 3,5-25,1" | |||||||||
| Атмосфера | ||||||||||
| Тиск на поверхні | 0,636 (0,4-0,87) кПа | |||||||||
| Склад | 95,32% двоокису вуглецю 2,7% азоту 1,6% аргону 0,13% кисню 0,08% монооксиду вуглецю |
Марс — четверта планета Сонячної системи за відстанню від Сонця і сьома за розміром та масою.