Зв'язок між дирекційний кутом і геодезичним азимутом

Зв'язок між дирекційний кутом і геодезичним азимутом напряму здійснюється за формулою:

a = AГ - g,

де a - дирекційний кут;

AГ - геодезичний азимут;

g - зближення меридіанів.

Зближенням меридіанів на площині називається кут, відлічуваний від зображення на Зв'язок між дирекційний кутом і геодезичним азимутом - student2.ru площині меридіана даної точки і прямої, паралельної осі абсцис Х. Зближення меридіанів позитивно для точок, розташованих на схід від осьового меридіана, і негативно - на захід від осьового меридіана

Для всіх точок, що лежать на осьовому меридіані, зближення меридіанів дорівнює нулю. Воно збільшується з видаленням точки від осьового меридіана і може бути визначено за формулою:

g ² = l ² × sin B

де B - широта точки;

l ² = L-L0 - різниця довгот даної точки і осьового меридіана.

Висоти точок

Для визначення положення точки на фізичній поверхні Землі крім широти і довготи необхідно знати третю координату - висоту.
Висотою точки називається відстань по прямовисній лінії між. Земною поверхнею і рівної поверхнею, прийнятої за вихідну.
В СРСР висоти точок відраховуються від середнього багаторічного рівня Балтійського моря (від нуля Кронштадтського футштока). Числове значення висоти точки називається відміткою.
Різниця відміток двох точок називається перевищенням і визначається за формулою:
h = HB - HA,
де HB - висота точки В,
HA - висота точки А.
Футштока називається рейка з діленнями, встановлена так, що по ній можна зробити відлік, який вказує рівень води.
Геодезичні роботи з визначення висот точок називаються нівелюванням. Розрізняють такі види нівелювання: геометричне, тригонометричне і барометричний.
При геометричному нівелюванні перевищення однієї точки над іншою визначається за допомогою нівеліра і двох нівелірних рейок, встановлених вертикально в цих точках.
При тригонометричного нівелювання перевищення однієї точки над іншою обчислюють за виміряним кутом нахилу лінії візування з однієї точки на іншу і горизонтальному відстані між точками.
При барометричному нівелюванні висоти пунктів визначаються за зміною тиску повітря із зміною висоти точок.
Питання: 1. У чому полягає відмінність астрономічних координат точок від геодезичних?
2. Що називається азимутом? Як здійснюється зв'язок між астрономічним і геодезичним азимутами?
3. Що називається плоскими прямокутними координатами в проекції Гаусса і в чому їх суть?
4. Написати умовні значення ординат точок, розташованих відповідно в 7, 9, 12 і 25-й зонах:
- На схід від осьового меридіана на відстанях 54 632,4 м і 131 724,6 м;
- На захід від осьового меридіана на відстанях 67 542.4 м і 5 327,6 м.
5. Обчислити довготу осьових меридіанів 4, 8, 17, 29-й зон і визначити номер зон, якщо довгота їх осьових меридіанів дорівнює 27, 57, 75 і 153 °.
6. Що таке дирекційний кут?
7. Що таке зближення меридіанів?
8. Що називається висотою точок?
СИСТЕМА КООРДИНАТ 1942 РОКУ
Для рішення геодезичних задач необхідно, по-перше, встановити розміри еліпсоїда, найбільш наближаються до розмірів Землі, і, по-друге, правильно його розташувати в тілі Землі, або, як прийнято говорити, орієнтувати еліпсоїд. Тільки в цьому випадку математично правильна поверхню еліпсоїда буде близько підходити до поверхні геоїда.
Історично склалося так, що в кожній країні координати точок на земній поверхні обчислювалися в певній системі координат. До 1940 р. в нашій країні координати точок визначалися в кількох, не пов'язаних між собою системах координат. Так, на Європейській частині країни, в Західному Сибіру і в Казахстані координати точок обчислювалися в Пулковської системі координат 1932 р.; на території Східного Сибіру і Далекого Сходу - в Свободненском системі; в Середній Азії-в Ташкентській системі; на Камчатці-в Петропавлівській системі і т. д.
У всіх цих системах використовувався еліпсоїд Бесселя 1841 р., а його орієнтування в тілі Землі здійснювалося за даними одного з пунктів, прийнятого за початковий в кожній системі координат. Висоти точок також обчислювалися від різних рівнів (від рівнів Балтійського, Чорного, Японського, Охотського і Каспійського морів). Все це викликало певного роду труднощі і геодезичних, картографічних та інших видах робіт.
Вирішення наукової задачі щодо виводу розмірів нового еліпсоїда, найкращим чином підходящого для території нашої країни, було доручено комісії під керівництвом члена-кореспондента Академії наук СРСР проф. Ф. М. Красовського (1878 - 1948 рр..). У 1942 р. роботи з виведення розмірів нового еліпсоїда і обгрунтуванню методу його орієнтування в тілі Землі в основному були закінчені. На підставі цієї роботи Постановою Ради Міністрів СРСР від 7.4.46 р. земний еліпсоїд Красовського прийнятий для всіх астрономо-геодезичних і картографічних робіт та СРСР замість раніше застосовувалося в цих роботах земного еліпсоїда Бесселя.
В якості єдиної проекції для проектування поверхні еліпсоїда на площину і обчислення координат пунктів прийнята проекція Гауса.
ГЕОДЕЗИЧНІ, нівелірні і гравіметричні МЕРЕЖІ
Геодезичні мережі
Сукупність закріплених на місцевості пунктів, взаємне положення яких визначено в прийнятій системі координат, називається геодезичною мережею.
Геодезичні мережі в нашій країні підрозділяються на державну геодезичну мережу і геодезичні мережі спеціального призначення.
Державна геодезична мережа СРСР є головною геодезичної основою для складання топографічних карт, для розвитку мереж спеціального призначення і служить для вирішення наукових задач геодезії та задоволення потреб народного господарства і оборони країни.
Державна геодезична мережа створюється відповідно до Основних положень про побудову державної геодезичної мережі СРСР 1954-1961 рр..
Державна геодезична мережа (ГГС) підрозділяється на мережі 1, 2, 3 і 4 класів, які різняться між собою точністю вимірювання кутів і відстаней, довжинами сторін, а також послідовністю їх розвитку. ГГС створюється в основному методами тріангуляції і полігонометрії. У тріангуляції положення пунктів визначають побудовою на місцевості системи суміжних трикутників, в яких вимірюють всі кути, а також довжини і азимути окремих сторін (базисні сторони).
При визначенні положення пунктів методом полігонометрії на місцевості прокладають ламані лінії, у яких вимірюють кути повороту і довжини ліній.