Особливості атмосферної циркуляції в екваторіально-тропічних широтах

Нерівномірний розподіл тепла в атмосфері призводить до нерівномірного розподілу атмосферного тиску, а від розподілу тиску залежить рух повітря, чи повітряні течії. Рух повітря відносно земної поверхні називають вітром, всю систему повітряних течій на Землі – загальною циркуляцією атмосфери. Крім загальної циркуляції атмосфери, існують місцеві циркуляції: бризи, гірсько-долинні вітри тощо; виникають також потужні вихори малого масштабу – смерчі, тромби.

Так, як Земна поверхня неоднорідна, над різними її частинами на однаковій широті існують своєрідні особливості атмосферної циркуляції. Розглянемо особливості атмосферної циркуляції в екваторіально-тропічних широтах на материках.

Відповідно до своїх розмірів і географічного положення Євразія з прилеглими до неї островами лежить в усіх кліматичних поясах північної півкулі. Тропічний пояс присутній лише в західній частині Азії. Він включає Аравійський півострів, південь Месопотамії й Іранського нагір’я і північну частину басейна річки Інд. На сході Євразії тропічний пояс відсутній за рахунок заміни на субекваторіальний, який межує з субтропічним. Загальна особливість всього субекваторіального поясу в цілому – панування в літній час вологого екваторіального повітря, що приноситься мусоном з Індійського океану. В зимовий час Північно-Тихоокеанський максимум зміщується на південь і потрапляє під дію південно-східного пасату, з чим, як правило, буває пов’язана повна відсутність опадів. В межах екваторіальної улоговини відбувається зустріч пасатів двох півкуль. Так як екваторіальна улоговина через особливість розподілу суші у всі сезони року більш зрушена в північну півкулю, то і екваторіальний пояс простягається на північ від екватора далі, ніж на південь від нього. Для нього характерне переважання протягом року морських екваторіальних повітряних мас, що формуються з тропічного повітря, яке надходить з пасатами обох півкуль, зволоження і слабкі вітри. На околицях поясу спостерігається перехід до мусонного режиму, тобто збільшення кількості літніх опадів і поява короткочасного періоду відносної сухості в зв’язку з проникненням в сторону екватора пасату зимової півкулі.

Важливим фактом у географічному положенні Африки є те, що північна її частина за площею вдвічі перевищує південну (що лежить на південь від екватора). Слабка горизонтальна розчленованість материка і піднесеність околиць порівняно з внутрішніми частинами обмежують вплив океанів і створюють властиву Африці континентальність кліматів, особливо різко виражену в північній частині завдяки її розмірам і близькому сусідству Євразії. Західні околиці материка в північній і південній півкулях знаходяться під впливом східної периферії атлантичних субтропічних циклонів с притаманною їм пасатною інверсією, яка підсилюється холодними течіями Атлантичного океану. Це створює умови несприятливі для випадання опадів. В при екваторіальній частині материка найважливіше значення має перехід повітряних мас з однієї півкулі в іншу. При цьому на сході материка перехід пасатів з іншої півкулі має місце влітку даної півкулі. На заході ж, так як градієнт тиску завжди спрямований від Південно-Атлантичного максимуму в сторону північного субконтиненту Африки, спостерігається протягом всього року проникнення південного пасату (південно-західного мусону) в північну півкулю. Тому між 17° пн. ш. і 20° пд. Ш. влітку кожної півкулі проявляється вплив екваторіальних мусонів, що несуть вологонестійке екваторіальне повітря і створюють дощовий період.

Важливим фактором кліматотворення в Південній Америці є її орографія. Повітряні потоки, що надходять зі сторони Атлантичного океану, вільно потрапляють на захід аж до підніжжя Анд. Найважливіший тип циркуляції атмосфери для більшої частини Південної Америки – пасатна циркуляція обох півкуль. По західній периферії атлантичних максимумів виносяться маси відносно вологого тропічного повітря, яке зазнає трансформації, просуваючись вглиб материка і віддаючи значну частину своєї вологи окраїнним підняттям Бразильського та Гвіанського нагір’я. Більша частина західного узбережжя, починаючи з 30° пд. ш. і майже до екватора, знаходиться під впливом східної периферії Тихоокеанського максимуму і не отримує опадів.