Індуїстські «веди» як два типи текс­тів

Веди (санскрит: वेद véda, знання) - священна книга давніх індійців, яка була створена в II-I тис. до н.е. і записана ведичним санксритом. У ній згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. Веди складаються з 4-х частин: Ригведи - Веди гімнів[1], Самаведи - Веди пісень, Яджурведи - Веди жертвоприношень та Артхававеди - Веди заклинань.

Рігведа - «Веда гімнів»

Яджур-веда - «Веда жертовних формул»

Сама-веда - «Веда піснеспівів»

Атхарва-веда - «Веда заклинань»

Аюрведа - «медицина», примикає до «Ріг-веде».

Дханур-веда - «бойові мистецтва», примикає до «Яджур-веде».

Гандхарва-веда - «музика і священні танці», прими­кає до «Сама-веде».

Астра-шастра - «військова наука», примикає до «Ат­харва-веде».

Джйотиш-веда - Ведична Астрологія

Стхапатья-веда - архітектура

Шилпа-шастри - мистецтво і ремесла

Веди належать до текстів одкровення (шруті). Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади.

Самі Веди містять достатньо відомостей про власне походження. Спершу існувала усна традиція - від початку творення Всесвіту, коли Верховна Істота відкрила ведичне знання першій живій істоті - Брахмі. Потім, на початку епохи Калі Юґа, близько 5000 років тому, В'ясадева (сімнадцяте втілення Крішни, описане у Ведах) виклав цю науку письмово.

Мудреця В'ясадеву так описує Бгаґавата-пурана [3]:

«Якось він (В'ясадева), щойно зійшло сонце, зробив ранкове омовіння у водах Сарасваті і на самоті сів на березі, щоб зосередитись. Великому мудрецю В'ясадеві відкрилось, що люди відійдуть від обов'язку, визначеного їм для цієї доби. Таке трапляється на землі в різні епохи через те, що з плином часу дається взнаки дія Прови­діння».

Трансцендентному баченню великого мудреця, наді­леного повнотою знання, відкрилося, як під впливом цієї доби буде зменшуватися духовність, розумові здібності, пам'ять, тривалість життя людей, які за браком благочестя не знатимуть спокою. Тоді він замислився над тим, як допомогти людям усіх верств і укладів життя.

Він бачив, що згадані у Ведах жертвоприношення є засобом, яким можна очистити людську діяльність. І щоб цей засіб став доступнішим і поширився в людському суспільстві. Він розділив єдину Веду на чотири.

Він вичленив у первинних джерелах знання (Ведах) чотири підрозділи. Описи історичних фактів та дійсних подій, що містяться в Пуранах, іменують п'ятою Ведою. Після того, як Веди були розбиті на чотири частини, Пайла Ріші став вчителем «Ріґ Веди», Джайміні - вчите­лем «Сама Веди», і тільки Вайшампаяна прославився «Яджур Ведою». Суманті Муні Ангірі була довірена «Атгарва Веда», і він присвятив себе їй. Ромахаршані доручені були Пурани та історичні літописи.

Своєю чергою всі ці великі вчені передали довірені їм Веди своїм численним учням, учням учнів та учням тих учнів. З того постали відповідні школи послідовників Вед. Так великий мудрець В'ясадева, надзвичайно милостивий до темних мас, подав Веди так, щоб менш розумні люди змогли їх засвоїти.

Сповнений співчуття, великий мудрець уклав для людей з невисоким інтелектом великий історичний твір "Махабгарату", зваживши, що це дасть людям можливість досягти найвищої мети життя." Звідси виходить, що Веди не є плодом праці багатьох людей протягом тисячоліть, про це можна знайти свідчення в багатьох місцях Вед. Ведична література поділяється на кілька частин: власне чотири Веди, Упанішади, "Веданта-сутра" й Історії (Ітіхаси) . Варто розглянути кожен розділ. Слово Веда означає "знати", "вінець знання", "достовірні знання". Воно стосується знання, що має божественне ("апауру­шея" санскр. - надлюдське) походження. Веди, в основ­ному, є гімнами, які виконувались жерцями у славу богів. Багато віків ці гімни не записувались. "Ріґ Веда", "Веда хвали", складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами можуть тільки люди, обізнані в духовних питан­нях. "Яджур Веда", відома як "Веда жертвопринесень", містить інструкції по проведенню жертвопринесень. "Сама Веда", "Веда піснеспівів", складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в "Ріґ Веді". "Сама Веда" особливо прославляє небесний напій сому (нектар безсмертя). "Атгарва Веда" містить різні пісні й обряди, в основному призначені для ліку­вання хвороб.

Говориться, що коли людина жадає матеріальних благ життя за життям, вона мусить здійснювати жертво­принесення, описані у Ведах. Чотири Веди заохочують задоволення матеріальних бажань через поклоніння півбогам. Наприклад, хто шукає удачі, має поклонятись богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Аґні, бога вогню. Хто прагне багатства, повинен шану­вати Васу, а той, хто хоче, щоб тіло його було сильним - Землю. Ті, хто хочуть мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків, Праджапаті; бажаючі насолоджуватись сексом поклоняються царю небес Індрі. У будь-якому разі, ведична література говорить про півбогів не як про продукт уяви, але як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами всесвіту.

Природа не діє сама по собі, за будь-яким її проявом стоїть особистість. Наприклад, Індра розподіляє випа­дання дощів, а Варуна відає морською стихією. Це подібно до того, як, побачивши досконало сконструйова­ний автомобіль, прозорлива людина бачить за цим вам розум конструктора. Проте слід зазначити, що жоден із цих богів, а їх налічується близько тридцяти трьох мільйонів, - не знаходиться на одному рівні з Всевишнім, Бгаґаваном (Вішну, Крішною). Коли б не здійснювалось поклоніння півбогам (Індрі, Варуні й іншим), щоб воно було успішним, необхідно вшановувати Вішну. У Ведах міститься багато вказівок на вищість Верховного Гос­пода. Веди стверджують: "На початку творення існував тільки Бгагаван. Не було ні Брахми, ні Шиви, ні вогню, ні місяця, ні зірок, ні сонця. Існував тільки Крішна, який створив усе й насолоджується всім."(Маха Упанішад 1).

Хоча Веди й містять вказівки, слідуючи яким можна досягти матеріального благополуччя, в дійсності Веди призначені для духовного розвитку. Коли людина прохо­дить через усе, що Веди можуть запропонувати для задоволення чуттів, вона отримує можливість духовного розуміння в формі Упанішад. Упанішади - це зібрання 108 філософських творів. Слово упа-ні-шат означає "сидіти поблизу" і вказує на учня, який сидить поблизу від свого ґуру (буквальне значення слова ґуру - "важкий", істинний ґуру повинен бути важким, навантаженим знаннями) й уважно слухає його, щоб осягнути трансцен­дентну ведичну мудрість ("Хто має вуха - нехай слухає!"). Таким чином, Упанішади знаменують початок трансцен­дентного життя.

Основний внесок Упанішад полягає в тому, що вони констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність Його для сприймання матеріальними чуттями, натомість - Його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями. Мудрість Упанішад явно вище того, з чим мають справу чотири Веди, тому що "...мета релігії - це не досягнення земного і райського щастя при допомозі правильного здійснення жертвопринесень богам, але - звільнення від необхідності народжуватись знову в матеріальному світі". "Яка ж користь людині, що весь світ здобуде, а вічну душу занапастить?" (Єв. від Луки, 9.25). Упанішади не заперечують, що Абсолютна Істина має якості особи. Спростовуючи, що Бог є матеріальною особою, Упані­шади насправді утверджують духовну природу особисто­сті Бога. Існує багато гімнів, які стверджують, що Верхо­вна Абсолютна Істина - особа, яка не належить до цього матеріального світу. Хоча майже кожна Упанішада спочатку описує Верховного Бога безособистісним, у кінці опису проступають особистісні риси Господа. Крім того, частина Упанішад також стверджують, що в серці кожної живої істоти містяться як індивідуальна душа, так і Наддуша (Господь).

Описуючи антиматеріальні якості Абсолюту. Упані­шади готують ґрунт для правильного розуміння трансце­ндентної особи (Верховного Господа).

"Веданта-сутра" складається з афоризмів, які розкри­вають метод осягнення ведичного знання. Це найбільш стисла форма у всій ведичній мудрості, бо ж "сутра - це афоризм, який виражає сутність усякого знання в най­більш стислій формі". Вчені знають "Веданта-сутру" під різними іменами, такими як: 1) Брахма-сутра, 2) Шарі­рака, 3) В'яса-сутра, 4) Уттара-мімамса і 5) Веданта-даршана. "Веданта-сутра" складається з чотирьох глав, кожна з яких вміщує чотири розділи. Тобто, "Веданта-сутра" містить шістнадцять розділів афоризмів.

"Настав час запитувати про Абсолюту Істину", - так починається "Веданта-сутра". Можна сказати - "Веданта" являє собою коментар до Упанішад. "Веданта-сутра" дає правильне розуміння кінцевої мети Вед: відновити втрачені взаємостосунки живої істоти з Крішною і дати їй можливість здійснювати віддане служіння Богу й досяг­нути чистої любові до Нього.

Історії або Ітіхаси - це додаткова ведична література. Вони включають Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну". Оскільки ведичні ритуали нелегко зрозуміти, а "Веданта-сутра" є дуже стислим і суто філософським твором, Ітіхаси пропонують ведичну мудрість у формі оповідань і описів історичних подій. Тому про Пурани, "Махабга­рату" й "Рамаяну" говорять як про п'яту Веду. Вважа­ється, що Пурани розповідають про реальні події, які відбувались не тільки на цій планеті, а й на багатьох інших планетах Всесвіту. Те, що не вкладається в нашому розумі, ще не обов'язково не існує. Послідовники Пуран говорять, що зрозуміти їх зовсім неважко, якщо взяти до уваги, що описувані в них явища відбувались на різних планетах, у різний час і за різних обставин. Великий мудрець В'ясадева не заповнював своїх творів вигадками.

Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Господа (Бгаґавана) і Його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бгаґавана.

"Махабгарата" - розповідь про "велике царство Бга­рата-варшу" - описує історію імперії, до складу якої входив весь давній світ. "Махабгарата" - найбільша поема в світовій літературі, нараховує сто тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією, її автором теж є В'ясадева. Іноді звана "Ведою Крішни", "Махабгарата" яскраво розкриває образ Бгаґавана Крішни (Крішна -"Всеприваб­ливий"), особливо в своїй головній частині, "Бгаґавад-Ґіті".

"Рамаяна" - епос древнього поета Валмікі Муні про прихід і діяння Бгагавана в образі Рами, ідеального царя.

Існує 18 основних Пуран. Краща й найпопулярніша з усіх Пуран -"Бгаґавата Пурана" (й ще звуть "Бгаґаватам", що перекладається як "прекрасна наука про Бога"). Вона вважається прямим коментарем до "Веданта-сутри", оскільки обидва твори належать перу В'ясадеви.

Основна тема "Бгаґаватам" - опис особи Бгаґавана Крішни, Його діянь, оточення і Його відданих. Часом Пурани згадують також поклоніння півбогам, але "Бгага­ватам" говорить тільки за Верховного, Бгагавана. Тут В'ясадева пише безпосередньо про Абсолютну Істину - джерело всього сущого. В центрі оповіді "Шрімад Бгаґаватам" стоїть поклоніння Верховному Богові-Особі, Бгаґавану, Крішні. Якщо "Веданта-сутра" розкриває Абсолютну Істину при допомозі бездоганної логіки й неспростовних доводів, то "Шрімад Бгагаватам" - деталь­ний і обширний коментар до неї. Також "Шрімад Бгаґава­там" ще називають наступною сходинкою пізнання після "Бгаґавад-ґіти".

"Шрімад Бгаґаватам" говорить про Бгаґавана Крішну як про кінцеву мету Вед і "Веданти". Оскільки лише Крішна проявляє всі властивості Господа, про Нього говориться як про джерело всіх втілень, включаючи експансії Вішну. "Бгаґаван Крішна є вище благо" - це головна тема "Бгаґаватам". Список ведичної літератури доповнюють такі твори як Самхіти і коментарі великих вчителів, які віками визначали хід розвитку ведичної думки відповідно до місця, часу і обставин .

Неможливо кількома словами розповісти про Веди, але найголовніше із вчення: ми - не просто тіло. Людина є духовною істотою, ув'язненою в плоті . Вона повинна вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Окрім усього, Веди пропонують методи пізнання, які не схожі на методики вчених-матеріалістів. Більш сокровенне, глибинне, реалізоване знання про нашу істинну сутність, походження Всесвіту, походження народу, здатна пізнати людина з чистою свідомістю. Критерії чистої свідомості описані в Святих Писаннях: скромність, простота, правдивість, здатність вгамовувати свій гнів, відмова від насильства, терпимість, милосердя та ін.