Орієнтовна картка для роботи з літературою
| № п/п | Основні завдання | Вказівки |
| 1. | Морфо-функціональна характеристика нейроглії | Астроцити; олігодендроцити; мікрогліальні клітини; епендимні клітини. |
| 2. | Морфо-функціональна характеристика нейронів | Сома, дендрит, аксон, аксонний горбик, синапс, іонні канали |
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
Дайте відповіді на запитання:
1. Які клітини нейроглії Вам відомі та які функції вони виконують?
2. Опишіть будову нейроцита.
3. Які структурно-функціональні особливості має плазматична мембрана соми нейроцита?
4. Функціональна класифікація нейроцитів.
5. Як класифікуються нейрони за кількістю відростків?
Тема: «Фізіологія нервових волокон, їх трофічна функція»
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ
Нервова система – цілісна морфологічна і функціональна сукупність різних взаємопов'язаних нервових структур, яка спільно з гуморальною системою забезпечує взаємопов'язану регуляцію діяльності усіх систем організму та реакцію на зміну умов внутрішнього та зовнішнього середовища. Нервова система діє як інтегративна, зв'язуючи в єдине ціле чутливість, рухову активність та роботу інших регуляторних систем (ендокринної та імунної).
Нервова система складається з двох частин – центральної та периферичної. Центральна нервова система складається з головного та спинного мозку. Периферична нервова система складається з сенсорних нейронів, сукупностей нейронів, що називаються гангліями, та нервів, що сполучають їх між собою та з центральною нервовою системою. Нерви, в свою чергу, представлені сукупністю нервових волокон.
ЗМІСТ ТЕМИ
Нервові волокна–це відростки нервових клітин, вкриті оболонкою. Кожне волокно складається з відростка нервової клітини , який лежить у центрі нервового волокна і називається осьовим циліндром, і оболонки, утвореної клітинами олігодендроцитами, які тут називаються нейролемоцитами (шванівськими клітинами). Залежно від наявності чи відсутності в складі оболонки жироподібної речовини мієліну, яка виконує роль своєрідного ізолятора, нервові волокна поділяють на:
– тонкі безмієлінові – у них не розвивається мієлінова оболонка, їх осьові циліндри вкриті лише шванівськими клітинами, мають діаметр 1-4 мкм, входять до складу вегетативних нервів і проводять нервові імпульси зі швидкістю до 15 м/с;
– товсті мієлінові– навколо осьового циліндра розміщується товста оболонка, яка містить у внутрішніх шарах мієлін, діаметр їх коливається від 1 до 20 мкм, швидкість передачі нервових імпульсів значно вища – до120 м/с. Мієлінові волокна зустрічаються переважно у складі периферійних нервів. Мієлінові волокна складаються із сегментів довжиною 0,5-2мм та безмієлінових проміжків – перехватів Ранв’є довжиною 1-2мкм.
Основні властивості нервових волокон:
– нервові волокна, що не втратили зв’язок з тілом клітини, здатні до відновлення – регенерації;
– висока збудливість та провідність – здатність під дією подразника переходити зі стану фізіологічного спокою в стан збудження та проводити його;
– висока лабільність – здатність за одиницю часу багато разів збуджуватися. Найбільш висока лабільність в мієлінових волокнах;
– відносна невтомлюваність – пов’язана з низькими енергетичними затратами при збудженні, високою лабільністю нервових волокон та їх роботою з постійним недовантаженням. Нервове волокно може відтворювати до 2500 імпульсів за 1с, а з нервового центру на периферію проводиться не більше 50-100 хвиль збудження за 1с, тому що лабільність нервових центрів невелика;
– збудження по нервових волокнах проводиться ізольовано в обох напрямках від місця його виникнення;
– швидкість проведення збудження по нервових волокнах залежить від діаметра волокна і структури його мембрани: чим товстіше волокно, тим більша швидкість проведення збудження в ньому. Нервовий імпульс по безмієліновому волокну поширюється безперервно, а по мієліновому – стрибкоподібно від одного перехвату Ранв’є до іншого.
Механізм проведення збудження по нервовим волокнам. У нервових мієлінових волокнах збудження виникає лише в перехватах Ранв’є і ніби “перестрибує” від одного перехвату до іншого, тому потенціал дії (ПД) поширюється дуже швидко. У стані спокою зовнішня поверхня всіх перехватів Ранв’є заряджена позитивно. Між сусідніми перехватами немає різниці потенціалів. При нанесенні подразнення в ділянці А виникає збудження внаслідок проходження іонів натрію всередину клітини, і цей збуджений перехват стає негативно зарядженим по відношенню до сусіднього не збудженого перехвату Б. Внаслідок виникнення різниці потенціалів між цими ділянками виникає потік іонів через навколишню тканинну рідину і аксоплазму. При цьому в ділянці Б на поверхні зменшується позитивний заряд в результаті того, що позитивно заряджені іони йдуть до ділянки А, а всередині зменшується негативний заряд внаслідок притягання позитивних іонів від ділянки А. Внаслідок цього в ділянці Б зменшується мембранний потенціал. А це і є деполяризація, яка при досягненні критичного рівня викликає виникнення ПД. Так ділянка Б стає збудженою і здатною збуджувати сусідній перехват. ПД, що виник в одному перехваті, здатний викликати збудження не лише в тому перехваті, що лежить поряд, але і в сусідніх 2-3 перехватах. Це створює гарантію проведення збудження по волокну, якщо навіть 1-2 сусідні перехвати пошкоджені.