Тема 2. Зовнішньоторгові операції: суть, зміст і види

Питання 1. Зміст понять "зовнішньоторгова операція" і "зовнішньоторгова угода", їх види

Обмін між виробниками різних країн здійснюється через зовнішньоторгові операції. Для того, щоб обмін відбувся, не­обхідно провести відповідні взаємопов'язані дії:

1) знайти покупця:

2) підписати з ними угоду, в якій обговорити всі умови (то­вар, його кількість і якість, ціну, терміни поставок і т.п.);

3) виконати договір, тобто підготувати товар до поставки, доставити його покупцю, провести розрахунок за доставлений товар.

Сукупність цих дій складає зміст зовнішньоторгової опе­рації.

Таким чином, під зовнішньоторговою операцією треба ро­зуміти комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на здійснення торгового обміну.

Такі дії носять комерційний характер, тому операції обміну стають комерційними. По своїй суті вони являються керівною діяльністю. Зміст управління обміном, тобто здійснення операцій обміну, полягає в тому, щоб організовувати, направляти, регулю­вати різні види діяльності контрагентів, що здійснюють обмін ма­теріальними цінностями й послугами. Зовнішньоторгова операція як керівна діяльність передба­чає наявність суб'єктів, які здійснюють цю діяльність, і об'єктів, на які ця діяльність спрямована.

Суб'єктами зовнішньоторгових операцій являються підприємства, фірми, організації, котрі одержали від держави право виходу на зовнішній ринок.

Об’єктами зовнішньоторгових операцій виступають ма­теріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товара­ми, послугами, результатами виробничого і науково-технічного співробітництва. Ці об’єкти визначають види зовнішньоторгових операцій на світовому ринку. Зовнішньоторгові операції поділя­ються на основні і допоміжні.

До основних відносяться операції, які здійснюються на роз­рахунковій основі між безпосередніми учасниками цих операцій (контрагентами різних країн) відносяться операції:

1) по обміну науково-технічними знаннями в формі торгівлі патентами, ліцензіями, 'ноу-хау";

2) по обміну товарами в матеріально-речовій формі (екс­портно-імпортні операції );

3) по обміну технічними послугами в формі консультатив­ного і будівельного інженірінга;

4) орендні, в тому числі лізингові:

5) по наданню консультаційних послуг в галузі інформації та удосконалення управління;

6) по міжнародному туризму;

7) по обміну кінофільмами, телепрограмами та ін.

До допоміжних зовнішньоторгових відносяться операції:

1) по міжнародних перевезеннях;

2) транспортно-експедиторські;

3) по страхуванню вантажів;

4) по збереженню вантажів при міжнародних перевезеннях;

5) операції по міжнародних розрахунках та ін.

Допоміжні операції одержали назву операцій товаропросування, тому що пов'язані з рухом товару до споживача.

Зовнішньоторгові операції мінялися й ускладнювалися в міру розвитку зовнішньої торгівлі. Першими операціями, які склалися до появи грошових знаків, були операції обміну. Пізніше, з появою грошей, операції обміну були витіснені опе­раціями купівлі-продажу, котрі переважають і в наші дні. Однак форми і види зовнішньоторгових операцій продовжують розвива­тися й вдосконалюватися.

Основними операціями купівлі-продажу товарів являються експортні, імпортні, реекспортні і реімпортні.

Експортні операції передбачають продаж і вивіз товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту.

Імпортні операції - закупівля і ввіз іноземних товарів для дальшої їх реалізації на внутрішньому ринку своєї країни чи ви­користання підприємством-імпортером.

Реекспортні операції пов'язані з продажем і вивезенням із країни раніше ввезеного до неї товару без якого-небудь перероб­лення.

Реімпортні операції являють собою експортні угоди, що не відбулися, тобто ввіз в країну раніше вивезеного товару, який там не перероблявся. Це можуть бути товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані споживачем та ін.

Здійснення зовнішньоторгової операції вимагає застосуван­ня певної правової форми і використання конкретних способів (методів) її здійснення. Правовою формою, що опосередковує зовнішньоторгові операції, і являється зовнішньоторгова угода. Обов'язкова умова угоди - підписання її з іноземним партнером, тобто контрагентом.

Таким чином, під зовнішньоторговою угодою розуміється договір (угода) між двома чи кількома сторонами, що знаходять­ся в різних країнах, про доставку товарів або наданню послуг.

В практиці світової торгівлі спостерігається велика різно­манітність зовнішньоторгових угод. Це пов'язано:

1) з предметом угоди (товар, послуги, результати інтелек­туальної діяльності, оренда обладнання та ін.);

2) з особливостями предмету угоди (сировинні товари, готова продукція, машино технічна продукція і т.д.);

3) з організаційними формами торгівлі на світовому рин­ку (аукціонна, біржова, посередництво і т.д.);

4) із залежністю від каналу збуту і характеру взаємовідносин між контрагентами. В даному випадку угоди мо­жуть підписуватись напряму між експортером й імпортером чи через посередників.

Не будь-яка зовнішньоторгова угода являється міжнародною. Договір купівлі-продажу не вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами різної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території одної держави. Разом з тим договір вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами одної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території різних держав.

Такий зміст договору міститься в Конвенції 00Н "Про уго­ди міжнародної купівлі-продажу товарів" (Віденська конвенція 1980 року).

Вся різноманітність угод в міжнародній торгівлі в залеж­ності від їх предмету (об'єкту) розподіляється на такі види:

- купівлі-продажу товарів;

- купівлі-продажу послуг;

- купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності. Зовнішньоторгові угоди оформляються у вигляді

- документа, підписаного обома сторонами (звичайного до­говору);

- твердого офорта продавця акцептованого покупцем. В цьому випадку продавець відправляє покупцю докладно розроблений офорт й угода вважається підписаною шляхом обміну лис­тами - офорта і акцепту;

- замовлення, зробленого покупцем (замовником) продав­цю (постачальнику) і підтвердженим останнім. В цьому випадку угода оформляється двома документами - замовленням покупця і підтвердженням поставщика.

Найбільш поширеним методом оформлення угоди яв­ляється перший, у вигляді договору.

Питання 2. Етапи оформлення типової зовнішньоторгової угоди купівлі - продажу

Реалізація типової зовнішньоторгової угоди проходить ряд етапів. В свою чергу, етапи складаються з послідовних стадій її підготовки. Кожна із стадій має конкретне цільове призначення і оформляється відповідними супроводжуючими документами. Всі разом вони являють собою єдиний технологічний про­цес створення і реалізації продукції, враховуючи початкові фази, про які говорилося вище (маркетингові дослідження, вибір про­дукції, визначення стратегії).

Існує чотири основних етапи оформлення типової зовнішньоторгової угоди купівлі-продажу.

Перший етап. Встановлення ділового контакту із за­рубіжним партнером. Цей етап складається із таких етапів:

1) вимога покупця відомостей про товар чи виклик на тор­ги продавця

2) отримання відповіді; відповідь покупця на розміщення замовлення;

3) перевірка продавцем платоспроможності покупця і підтвердження її.

Реалізація даної частини угоди вимагає оформлення і під­твердження такими основними документами, як запити, ініціатив­ними листами, відповіді на запити, офорт твердий і вільний, посвідки, банківське чи комерційне відправлення і т.д.

Оформлення запитів і пропозицій на даному етапі забезпе­чується з допомогою Ініціативних листів-пропозицій чи листів про продаж. Офорт являється одним із таких документів. Під офортом розуміється письмова пропозиція продавця покупцю про продаж товарів на визначених ним умовах.

Твердий офорт - це письмова пропозиція на продаж відповідної партії товарів одному можливому покупцю з вказівкою терміну відповіді, на протязі якого він являється пов'язаним зі своєю пропозицією іне може зробити пропозицію іншим покупцям. Якщо покупець згоден з пропозицією продавця, він відправляє лист-підтвердження, що містить акцепт. Якщо не згоден - відправляє контрофорт з вказівкою своїх умов угоди.

Вільний офорт - зазвичай робиться одночасно на одну і ту ж партію товарів багатьом покупцям і не містить терміну для відповіді. І тому не пов’язує оферента своєю пропозицією. Якщо покупець згоден з умовами даного офорта, він підтверджує цей факт твердим офортом.

Якщо ініціатива в пошуку товару виходить від покупця в процесі переговорів, його звернення до продавця з проханням вислати офорт називається запросом.

Другий етап. Оформлення замовлення покупцем. Стадії да­ного етапу:

1) письмова вказівка покупця про доставку товарів чи на­дання послуг;

2) встановлення графіка доставок;

3) визначення мінімальної ціни;

4) прийняття замовлення.

Оформлення угоди на другому етапі супроводжується наступ­ними документами: замовлення, акцепт пропозиції покупця, проект контракту, акцепт твердого офорту продавця, зустрічний офорт, графік доставки, закупівельний ордер, індент.

Оформлення замовлення покупцем і означає письмову вказівку про доставку йому товарів чи надання послуг. Замовлен­ня оформляється частіше всього на спеціальному бланку з об­грунтуванням ціни. Одночасно складається закупівельний ордер, тобто супроводжувальний лист чи індент (закупівельний ордер, орієнтований на експорт). Замовлення не стає контрактом до мо­менту одержання письмової згоди підписати, договір на попе­редніх умовах (угода у вигляді акцепту чи зустрічного офорта).

Третій етап. Забезпечення доставки і розрахунків. Стадії даного етапу:

1) визначення контрактної ціни:

2) визначення базисних умов доставки;

3) узгодження умов розрахунку і методи платежу покупцем.

Документи, необхідні для оформлення даної частини угоди: консульський рахунок, рахунок-фактура, фірмені каталоги, прей­скуранти, біржові котирування, конкурентний лист, Інкотермс-2000, акредитивний лист, інкасове доручення,трати, чеки та ін.

Визначення контрактної ціни товару здійснюється на основі документів. А в договорі обов'язково робиться посилання на документи. які використовуються з цією мстою (консульський раху­нок, рахунок проформа, сертифікат походження товару та ін.).

При цьому консульський рахунок надається разом з експор­тованим товаром, якщо це вимагається в країні-імпортері.

Консульський рахунок - це доручення, в якому підтвер­джується походження товару. Він виписується в країні експорте­ра консулом країни імпортера після виплати консульського збору.

Відносно визначення конкретної ціни експортного товару в угоді передбачається, що імпортер повинен знати всі складові елементи товару (ціна товару в місці його находження в момент продажу) чи базову ціну з урахуванням вартості упаковки, транс­портування, витрат на страхування. мито. Ці витрати являються типовими і обумовлюються торговими звичаями міжнародної ко­мерційної практики.

Відповідно до умов доставки здійснюються на основі сис­теми Інкотермс. В даний час використовується Інкотермс в ре­дакції 2000 р., який являє собою зібрання правил тлумачення міжнародних комерційних термінів. По суті Інкотермс являється методикою систематизації й оформлення 13 термінів торгових звичаїв, які в даний час класифікуються за чотирма категоріями.