Відносини, які регулюються транспортним правом

Транспортне право як галузь законодавства.

Транспортне право як галузь законодавства – це сукупність нормативно-правових актів, що містять норми транспортного права, які мають вигляд кодифікованих і поточних законів, указів Президента України, декретів і постанов Кабінету Міністрів України, інструкцій, правил, технічних умов та інших нормативних актів Міністерства транспорту України, інших нормативно-правових актів.

В Україні в сучасних умовах важливого значення набуває проблема розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері транспортної діяльності. Від цього залежить розвиток багатьох галузей економіки.

Сьогодні не існує жодної ділянки суспільного життя, яка б так чи інакше не була пов’язана з процесом транспортування. Для цього процесу залучається сукупність відповідних засобів, методів, принципів, форм, правил поведінки, з яких виникають транспортні суспільні відносини. Ці відносини треба ефективно регулювати з метою ефективного функціонування Єдиної транспортної системи України. Саме за допомогою норм права й здійснюється таке регулювання.

Поняття транспортного права в юридичній літературі розглядалося ще з початку ХХ ст.

.

Місце транспортного права в системі права України.

По-перше, транспортне право — не окрема галузь права, яка регулює певний тип правовідносин, а сукупність різних правових норм, які регулюють різні види правовідносин (переважно майнові та управлінські), що виникають у зв’язку з діяльністю транс-
порту. Майнові відносини складають матеріальний зміст договорів пе-
ревезення, договорів страхування транспортних ризиків, правових ситуацій митного оформлення вантажів тощо. Управлінські відносини визначають організацію транспорту як єдиної системи, яка охоплює всі види транспорту — державного, колективного й приватного. Норми, які регулюють ці правовідносини, належать різним галузям публічного права — конституційному, адміністративному, кримінальному, господарсько-
му праву.

По-друге, транспортне право — не галузь права, а міжгалузевий комплекс, тому що для правового регулювання транспортної діяльності в ньому застосовується не єдиний метод правового регулювання, а методи різних галузей права.

Так при регулюванні майнових відносин переважно застосовується метод приватного права (цивільно-правовий) — метод автономних рішень, який ґрунтується на принципі юридичної рівності сторін, з якого випливає правило: «Можна робити все, що не заборонено законом».

При регулюванні управлінських відносин застосовується метод публічного права — метод владних приписів, який ґрунтується на принципі нерівності сторін (субординації), з якого випливає правило: «Можна робити тільки те, що передбачено за-
коном».

Відносини, які регулюються транспортним правом.

Джерелом транспортного права є низка Законів України, які регулюють відносини, що виникають у транспортній діяльності.
Важливим джерелом транспортного права є цивільне законодавство України. Так, новий Цивільний кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 64 “Перевезення”, яка визначає загальні положення про перевезення (ст. 908), поняття договору (ст. ст. 909, 910) та окремі аспекти перевезень.

До джерел транспортного права також належать певні акти господарського законодавства України. Господарський кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 32, в якій регулюється перевезення вантажів як господарська діяльність. Також Господарський кодекс України визначає основні засади господарсько-правової відповідальності, в тому числі на транспорті.
Серед актів транспортного законодавства виділяється Закон України “Про транспорт” від 10.11 1994 року (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності, загальні для всіх видів транспорту в Україні.
30 червня 1993 року Верховною Радою України прийнятий Закон України “Про дорожній рух” (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові та соціальні основи, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів — учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, об’єднань підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання

4. Матеріальний зміст транспортних правовідносин

— це фактична поведінка, яку правомочний суб’єкт може, а правозов’язана сторона повинна здійснити. Тому з діяльнісної точки зору, транспортні правовідносини є поєднанням:
- транспортування і посередницької діяльності з надання транспортних послуг;
- управлінської і режимоутворюючої діяльності на транспорті.
Транспортні послуги у свою чергу розрізняються в залежності від:
- виду транспорту: водні (морські і річкові), наземні (залізничні і автомобільні), повітряні (авіаційні), трубопровідні, змішані перевезення;
- об’єкта транспортування (перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти);
- транспортної характеристики товару: перевезення сухого вантажу (навалювальний — вугілля, руда, насипний — зерно, цемент, фосфати), генеральні та штучні перевезення, перевезення наливних вантажів (нафта і продукти її переробки, рослинна олія, вино й ін.);
- періодичності перевезення (регулярні та нерегулярні перевезення);
- порядку перетинання кордону (перевантажувальні і безперевантажувальні перевезення);
- виду транспортно-технологічної системи (контейнерне, поромне, ліхтерне та інші перевезення);
- виду сполучення (пряме, непряме та інші види сполучень).
Матеріальний зміст правовідносин має суб’єкт-об’єктну структуру.

До суб’єктного складу транспортних правовідносин належать особи, стосовно правового статусу яких транспортне законодавство встановлює додаткові вимоги:

5. Юридичний зміст правовідносин —

це зафіксовані у правових нормах суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін.
Правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичними фактами, що породжують правовідносини на транспорті, є:
- юридичні акти — це перш за все договори про надання транспортних послуг

акти управління;
- певні правопорушення в сфері транспортної діяльності.

До договірних правовідносин на транспорті належать відносини, що виникають і змінюються на підставі таких договорів:
Договори перевезення — це основний вид договорів, які регулюють транспортну діяльність.
Частина 1 статті 908 Цивільного кодексу України передбачає, що такий договір має бути засвідчений відповідним письмовим документом. Загальні умови перевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкою спеціальних нормативних актів. Основним законом, який містить загальні положення щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.
Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологічним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які позбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності.