Поняття та загальна характеристика договору факторингу

Одним із нових договорів щодо надання послуг є договір факторингу. Його економічну сутність складає факторинг (факторингові опера­ції), який є фінансовою послугою.

Факторинг (англ. "factoring" від лат. "factor" — той, хто діє) — це вид фінансових послуг, коли компанія-фактор здобуває у клієнтів право на стягнення боргів і частково сплачує клієнтам вимоги до їх боржників до настання терміну їх виплати боржниками; решту боргу фактор-компанія повертає клієнтам лише після повного пога­шення боргу боржниками за відрахуванням плати за надання цієї послуги¹.

У нашій країні факторингові операції почали застосовуватися у 90-ті роки XX ст. на основі запозиченого світового досвіду фінан­сової діяльності. Однак і донині факторинг не набув значного роз­повсюдження в Україні, що обумовлюється поширенням обігу век­селів та інших боргових цінних паперів. Хоча у світі сфера застосування факторингу є досить широкою внаслідок економічної вигідності: завдяки йому одні суб'єкти підприємництва (клієнти) набувають можливості залучати додаткові фінансові ресурси та зменшувати ризики невиконання контрагентами грошових зобо­в'язань, а інші (фактори) - розширюють сферу фінансових послуг, що ними надаються, і, відповідно, джерела одержання прибутку, або ж забезпечують виконання зобов'язань своїх боржників.

Юридична природа договору факторингу є складною. Він ґрунту­ється на положеннях про відступлення права вимоги за правочином (цесії). Крім того, йому властиві деякі ознаки інших договорів: кре­дитування, страхування, агентування (посередництва), застави, поруки, гарантії. Тому в літературі стверджують, що договір факто­рингу є змішаним договором². Окрім основного зобов'язання — на­дати грошові кошти — фактор також може брати на себе зобов'я-

'Див.: Словник іншомовних слів / Уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - 1С: Наук, думка, 2000. - С 601-602.

²Див.: Чапічадзе Я.О. Договір факторингу: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ун-т внутр. справ. - X., 2000. - С 7.

зання щодо надання клієнтові додаткових послуг, пов'язаних із обслуговуванням грошової вимоги, що відступається. Повний пакет факторингових послуг, крім фінансування, включає страхування ризику неплатежу, адміністрування (управління дебіторською за­боргованістю), інформаційні послуги¹. Однак надання додаткових послуг не є обов'язковим для договору факторингу.

Основу правового регулювання цього договору становлять нор­ми гл. 73 ЦК України. Подібність факторингу до цесії обумовлює* те, що він регулюється також загальними положеннями ЦК Укра­їни про заміну кредитора у зобов'язанні (ст. 512-519), якщо вони не суперечать суті факторингу.

Положення щодо надання факторингових послуг банками мі­стить і ст. 350 ГК України, однак за своєю суттю вони лише дещо звужено повторюють відповідні положення гл. 73 ЦК України.

Факторингові правовідносини регулюються також Законом Ук­раїни "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фі­нансових послуг" від 12 липня 2001 p., що встановлює умови на­дання фінансових послуг, і Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 p., що визначає правові засади здійснення факторингових операцій банками.

Спеціальним підзаконним актом у сфері регулювання договору факторингу є Методичні рекомендації із надання комерційними бан­ками факторингових послуг підприємствам і організаціям, затвер­джені рішенням Правління Національного банку України № 2 від 22 квітня 1992 р.

На міжнародному рівні договір факторингу регулюється Конвен­цією ЮНІДРУА з міжнародних факторингових операцій, яку було прийнято 28 травня 1988 р. у м. Оттаві (Канада). її положення були враховані при розробці Цивільного і Господарських кодексів Ук­раїни.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобо­в'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити

'Див.: Фишер Ю. Факторинг. Налогообложение // Баланс. - 2005. - № 10. - С 33.

факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Даний договір - комерційний, оскільки він застосовується ви­нятково в підприємницькій діяльності.

Договір факторингу є двостороннім (обидві його сторони набу­вають взаємних прав і обов'язків), реальним (якщо клієнт відступає право грошової вимоги та (або) фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта) або консенсуальним (коли обидві сторони лише зобов'язуються вчинити відповідні дії), відплатним (коли фактор виконує свої обов'язки за плату) або безвідплатним (коли договір факторингу спрямований на забезпечення виконання інших зобов'язань клієнта перед фактором).

Зобов'язальні відносини, що виникають унаслідок укладення договору факторингу, поділяються на внутрішні і зовнішні. Учас­никами внутрішніх відносин є сторони договору факторингу (фак­тор і клієнт), зовнішніх - фактор і боржник. Підставою виникнення факторингових відносин є не лише договір факторингу, а й первіс­ний правочин, за яким виникає право грошової вимоги клієнта.

Договори факторингу не є однотипними, оскільки вони можуть мати різну мету і сутність. Тому залежно від мети факторингу А.Ю. Бабаскін виділяє два його типи:

1) купівля права грошової вимоги, коли здійснюється безпосе­редньо фінансування клієнта під відступлення права грошової вимоги. У такому разі весь ризик невиконання боржником обов'язків щодо сплати грошових коштів покладається на фактора, і клієнт не відповідає перед фактором за невиконання або неналежне виконання боржником переданої грошової ви­моги, що є предметом договору факторингу;

2) забезпечення виконання зобов'язань, коли в договорі йдеться лише про можливість відступлення клієнтом права грошової вимоги з метою забезпечення виконання його зобов'язання перед фактором¹. У цьому випадку факторинг є одним із видів

забезпечення виконання зобов'язань, що відповідає ч. 2 ст. 546 ЦК України.

Через те, що договори факторингу можуть мати різноманітні ви­яви, їх класифікують за різними підставами (критеріями):

1) за правовим режимом учасників - внутрішній і міжнародний;

2) за наявністю повідомлення боржника - відкритий і закри­тий;

3) за наявністю регресної вимоги - регресний ібезрегресний;

4) за способом фінансування фактором клієнта - договір факто­рингу з фінансуванням і без попереднього фінансування;

5) за предметом договору - простий та вексельний¹. Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. ЦК України

та інші законодавчі акти встановлюють спеціальні вимоги до сторін договору факторингу, зокрема те, що ними можуть бути лише су­б'єкти підприємницької діяльності.

За ч. З ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або фі­нансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відпо­відно до закону має право здійснювати факторингові операції. По­няття фінансової установи закріплене у ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Клієнтом може бути будь-яка юридична особа або фізична осо­ба-підприємець.

У зобов'язаннях, що виникають з договору факторингу, окрім сторін, бере участь і третя особа - боржник. Не будучи стороною договору факторингу, боржник набуває внаслідок укладання даного договору певні права, що пов'язані з виконанням його обов'язку сплатити грошові кошти на користь фактора.

Предметом договору факторингу є право грошової вимоги як окремий вид майнових прав.

Під грошовою вимогою слід розуміти можливість вимагати від боржника передачі певної суми грошових коштів у рахунок плате­жів за правочином. Грошова вимога може бути:

1) наявною, тобто за якою строк платежу настав до укладення договору факторингу;

2) майбутньою, тобто такою, яка виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника або з моменту настан­ня певної події, якщо передання права грошової вимоги обу­мовлене її настанням. Договори про передачу майбутньої ви­моги повністю охоплюють взаємовідносини сторін, тому додаткове оформлення передачі права такої вимоги фактору не вимагається, однак на розсуд сторін воно може бути здійс­нене.

Наявність у домовленостях кредитора і боржника умов про забо­рону відступлення права грошової вимоги або його обмеження не є підставою для визнання договору факторингу недійсним. У такому випадку боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження від­ступлення права грошової вимоги (ч. 2 ст. 1085 ЦК України). Проте у цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідаль­ності перед боржником у зв'язку із порушенням ним умови про забо­рону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ст. 1080 ЦК України).

Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факто­рингу (ч. 1 ст. 1083 ЦК України).

Розрахунки між сторонами за договором факторингу здійсню­ються на основі їх домовленостей і залежать від типу факторингу.

При купівлі права грошової вимоги фактор передає клієнтові грошові кошти в розмірі грошової вимоги з вирахуванням розміру своєї винагороди (плати). Розмір винагороди фактора визначається за домовленістю сторін і складається з процентної ставки за фак­тично наданий кредит і комісійної винагороди. Розмір комісійної винагороди фактора обраховується зазвичай у відсотках від розміру відступленої грошової вимоги або в інший спосіб, наприклад, у пев­ній твердій сумі. Комісійна винагорода визначається з урахуванням низки обставин: розміру предмета факторингу, строків пред'явлен­ня грошової вимоги до боржника, фінансового стану боржника або клієнта тощо.

Договори факторингу, що укладаються з метою забезпечення виконання інших зобов'язань клієнта перед фактором, не передба-

чають розрахунків між сторонами й отримання фактором винаго­роди.

Форма договору факторингу визначається за правилами, за­кріпленими в ст. 513 ЦК України, яка визначає форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Отже, договір факторингу має бути укладений у тій самій формі, що й первісний правочин, на підставі якого виникло право грошової вимоги, яке передається чи буде передане фактору. Якщо первісний правочин підлягає держав­ній реєстрації, то й договір факторингу також повинен бути заре­єстрований у порядку, встановленому для реєстрації первісного пра­вочину, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки договір факторингу належить до договорів з високим ступенем комерційного ризику, його виконання, як правило, за­безпечується неустойкою, заставою, гарантією, порукою та іншими способами забезпечення виконання зобов'язань (наприклад, стра­хуванням фінансових ризиків).

Права та обов'язки суб'єктів договору факторингу. Права та обов'язки сторін за договором факторингу мають взаємний харак­тер і залежать від типу і виду факторингу, хоча деякі з них фактор і клієнт набувають за будь-яким договором факторингу.

Отже, фактор зобов'язаний:

1) передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ч. 1 ст. 1077 ЦК України);

2) надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму бор­гу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, у випадку, коли відступлення права грошової вимо­ги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, якщо інше не встанов­лено договором факторингу (ч. 2 ст. 1084 ЦК України);

3) надати у встановлених випадках додаткові послуги. Фактор має право:

1) наступного відступлення права грошової вимоги, якщо це до­пускається договором факторингу (ст. 1083 ЦК України);

2) на всі суми, які він одержить від боржника на виконання ви­моги, якщо відповідно до умов договору факторингу фінан­сування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього факто­ром права грошової вимоги (ч. 1 ст. 1084 ЦК України);

3) на отримання винагороди в розмірі й порядку, передбачених

договором. Клієнт зобов'язаний:

1) відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (ч. 1 ст. 1077 ЦК України);

2) сплатити факторові залишок боргу, якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги (ч. 2 ст. 1084 ЦК України).

При купівлі права грошової вимоги за договором факторингу клі­єнт має право вимагати від фактора сплати обумовленої договором суми коштів за відступлене право грошової вимоги.

Права та обов'язки за договором факторингу виникають не лише у його сторін, а й у боржника. Відступлення клієнтом права грошової вимоги фактору означає для нього заміну кредитора подіб­но до цесії, тому за договором факторингу обов'язок боржника здійс­нити платіж первісному кредитору (клієнту) замінюється на обо­в'язок здійснити платіж новому кредитору (факторові).

Проте боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідом­лення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ч. 1 ст. 1082 ЦК України). Виконання боржником грошової вимоги факторові звільняє його від обов'язку перед клієнтом.

Боржник має право:

1) вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обо­в'язку перед ним (ч. 2 ст. 1082 ЦК України);

2) пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на його договорі з клієнтом, які виникли в боржника до момен­ту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, якщо фактор пред'явив боржни­ку вимогу здійснити платіж (ч. 1 ст. 1085 ЦК України);

3) вимагати від фактора повернення сум, сплачених йому за від-ступленою грошовою вимогою, коли боржник має право одер­жати ці суми безпосередньо від клієнта, якщо фактор:

- не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги;

- передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клі­єнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступ­ленням права грошової вимоги.

Однак, якщо боржник має право одержати суми, уже сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, безпосередньо від клієнта, то у разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, останній не має права вимагати від фактора повернення цих сум (ст. 1086 ЦК України).

Відповідальність сторін договору факторингу за невиконання або неналежне його виконання визначається на основі загальних положень ЦК України про відповідальність за порушення грошо­вих зобов'язань (гл. 51) та умов договору факторингу.

Однак необхідно зауважити, що однією з особливостей договору факторингу є те, що клієнт відповідає за. дійсність грошової вимо­ги, право якої відступається, коли інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога ж є дійсною, якщо клієнт має право відступити право на неї і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник мав право не вико­нувати її (ст. 1081 ЦК України).

У випадку фінансування клієнта шляхом купівлі в нього права грошової вимоги він не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

Припинення договору факторингу здійснюється на загальних підставах припинення зобов'язань (гл. 50 ЦК України).

Список рекомендованої літератури

1. Безклубип І. До питання про юридичну природу договору факторингу // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 3.-С 89-91.

2. Внукова Н.Н. Факторинг в рыночной экономике. - Харьков: Бизнес Информ, 1997. - 158 с.

3. Новоселова Л Л. Сделки уступки права (требования) в ком­мерческой практике. Факторинг. - М.: Статут, 2003. - 494 с.

4. Чапічадзе Я.О. Договір факторингу: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ун-т внутр. справ. - X., 2000. - 18 с.