Апраксімова марія садоківна.

Спогади старожилів села Новобіла.

Рибалко Серафима Іванівна.

1921 року народження, жителька села Новобіла, дівоче Запорожець.

Батьки :батько- Запорожець Іван Григорович

мати – Запорожець Домна Фоківна

В сі”ї нас було 7 дітей. Мені тоді, в 1933 р., було 11 років. Пам”ятаю, як в голод помер наш татко.Він возив зерно в Кантамирово (розкуркулювань). Одного дня в”їхав в двір і помер. А після нього померла сестра, ще тільки почала балакати. Були в нас коні, корова. Коней забрали. Виживали як могли. Їли жолуді, товкли, рвали кропиву. Не бачили куска хліба. Вижили,бо була корова. Зараз мені 85 років, а голод ніколи не забути.

Віннік Микола Олексійович

1928 року народження , житель села Новобіла

Батько – Віннік Олексій Андрійович,

мати – Євдокія Кирилівна.

Було в нас п” ятеро дітей: дві дівчинки й 3 хлопці – Катерина, Микола, Федір, Марія,Володимир.

Мені було 3 роки,Марії – два, вона померла з голоду. Я був пухлий. Пам”ятаю, виліз надвір і почав їсти з калачиків «пуговички»

Бабуся і дідусь померли. Ходили забирали все. Пам”ятаю, батько зробив млинок, так прийшли й побили. Їсти було нічого, а зерна були повні коморі. Сторож сторожував їх, сам помер від голоду. Врятувало нас те, що батько пішов в радгосп, там були вівці, передавав пляшку молока, також одержував пайку,ділили.

Віннік Марфа Авилівна

1928 року народження. Жили в лісі Зруб, дідусь побудував там хату. Жили страшно бідно.

Батько, Авил Федорович поїхав на підприємство, привіз один раз грошей, а потім поїхав та й загинув від голоду. Нас було шестеро дітей. Був в селі актив, який ходив і забирав зерно .

Пам”ятаю на горищі знайшли пригірщ квасолі , і ту забрали. Шукали і штрикали палками. А ми збирали колоски. На горі була вишка, де Московський ліс, там сиділи наглядачі. Не давали збирати. Та як побачили нас, гнали з гори кіньми. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика,похилена обличчям до землі,обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом, назад, вперед. Скільки сидить скільки й гойдається. І так нескінченно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти.

Курило Зоя Яківна

1924 року народження, жителька села Новобіла, вулиця Суворова ( Курилівка)

Дітей було троє ( Зоя, Шура, Олексій). В 1933 році було 9 років, жили в колгоспі « Шлях», через це й вижили.

Батько – Курило Яків Герасимович,

мати – Курила Ганна Григорівна

В колгоспі давали по пуду на душу муки на місяць. Тримали корову, свиней, коней двоє, воли. Все забрали. Їсти нічого не було. Сиділи голодні. Батько помер взимку. Весною рвали кропиву,з берестка драли листя, товкли, робили мукичку і пекли ляпашки. Збирали і заготовляли на зиму, до Різдва не вистачало. Бідували, що неможна розповісти. Їли лушпини, дохлих ягнят, дохлу рибу. В селі був млин,було посіяно жито, Але не можна було підходити до поля . Запам”ятався один епізод. Йшла жінка років 35 на Новобілу, міняти барахло на їжу, та й присіла біля поля , нам”яти колосків. Їде той, що збирав померлих, та й забрав її, кинув на підводу ще живу, повіз повну підводу мертвих. А в неї була така довга коса, що аж з воза звисала, Везе її, а вона просить хоч шматочок хліба . Я з болем говорю сьогодні про геноцид українського народу,

непоправно підірваний голодомором тридцять третього року.

Попова Марія Василівна.

1927 року народження. Батько – Самарцев Василь Панкратович, мати – Варвара Тарасівна.

Було у нас в сім’ї шестеро дітей, а в 1933 – му – троє.

Батько робив конюхом, а мати коровами орала, наймалась до людей. Жили в колгоспі «Молотов». Мати заробляла макуху, кусочок хліба, ділила порівну на всіх. Мені було вісім років. В 1933 році збирали жолуді, варили. Від голоду попухли батько і Рая, батько вижив, а Рая – померла.

Пам’ятаю, як везли на цвинтар рідних, копали яму, розгортали рядно, та й клали їх до купи. Мерли і мертвими вкриті були дороги, поля, хто де притулився, там і зоставалися.

А, які причини голодомору: вивезення зерна з України із врожаю 1933 року, до останнього кілограму внаслідок пограбування селян бригадами активістів, колективізацією, розкуркулюванням. Внаслідок повного виснаження організму померли мільйони чоловік.

Апраксімова Марія Садоківна.

1926 року народження, народилася і жила на Теплівці.

Батько: Телегін Роман Ілліч,

мати: Апраксімова Марія Іллівна.

Батько не рідний, діти зведені. В сім’ї було п’ятеро дітей. Мені було в 1933 році сім років. Жили з дідусем і бабусею. Щоб не померти з голоду, носили різний одяг в Росію міняли на хлібні сухарі, навіть на буряки. У батька від голоду помер син, у матері – сестра Таня та її донька Мотя. Тьотя Таня померла під містком, а Мотя у погребі. Пішли в могилу найкраще, найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, милосердя і справедливості, людяності і відваги. Обривався вічний живий ланцюг покоління. Українському народові було завдано удару, якого він ще не знав і не чекав.