Знову повертатися до співрозп᾽яття

АПОСТОЛЯТ МОЛИТВИ

“МОЛИТОВНІ СТОРОЖІ”

№ 90 (2012 р. Б. )

“На твоїх мурах, о Єрусалиме, я сторожу поставлю. Ні вдень, ані вночі ніколи не замовкне. Ви, що пригадуєте все Господеві, нема для вас спочинку. Не давайте Йому спокою, аж поки не відновить Єрусалиму, поки не зробить його на землі славним!”

(Іс. 62, 6-7)

ЗУПИНИСЬ!

(ІV частина)

Терпеливо приймати свою обмеженість та убогість

Кожен характер має свої позитивні, але і негативні властивості. З одного боку погано бути забудькуватим, але одночасно і вигідно, людина хоч не має схильності до скрупульозності. Часто людина злиться на себе, що терпить за свою вроджену ваду, яка є для неї ціложиттєвим хрестом. Однак, звернімо увагу, що ці природні вади мають і другу сторону: вони є позитивним внеском. Часто на ці дефекти характеру реагуємо дратівливо, якоюсь резиґнацією, яка просякнута відчаєм. А це тому, що ми не навчилися приймати себе такими, якими ми є, тобто приймати з вірою співрозп᾽яття. Часто, однак, людина терпить за те, що мала би знати і вміти, а не знає того і не вміє. За тим не мусить бути лінивство чи занедбання обов’язку. Потрібно навчитися приймати свою убогість і з’єднувати її з Ісусовою безсильністю. Я терплю за свою природу (характер) і за це є впокорюваний. Але Ісус більше впокорюваний моєю природою, ніж я: “Господи, який я є, такий є. Хотів би Тебе любити, але не вмію. Господи, я такий і такий…, і нічого не вдію. Ти це знаєш, я це успадкував від батьків і тягнеться це як сумне спадкоємство. Той і той має прекрасні риси характеру, але Ти, Господи, також знаєш, що він це має без найменших заслуг, а тільки тим випинається, хоч мав би в покорі ті таланти розвивати, щоб послужити іншим, а не тільки використовувати для своєї пихи. Господи, існують певні речі, за які терплю, яких міг би навчитися, здобути. Однак Ти, Господи, добре знаєш, що не було кому мене навчити, ані не було досвідченого провідника, що не було ані часу. Так, тепер терплю за це, але я мусів робити те й інше, а це я насправді і мав робити. Коли я вчився в одному училищі, то не міг вчитися у другому, і коли вправлявся в одному, і то цілковито, то не міг вправлятися в іншому. Господи, коли я слабкий, саме тоді я сильний, тому що Ти можеш через мене діяти, через такого, яким я є і яким Ти мене знаєш.”

Приклад щоденних помилок (копняків): я забув дати велфобін до бензину, через що втратив дві години часу (замерз бензин в карбюраторі). Далі: якось так бездумно зачиняв ворота і розбив собі окуляри (тяжка дань за те, що не був у чуйності – скільки годин втраченого часу!). Якщо я так мало чуйний до матеріальних речей, як можу бути чуйний до духовних? З іншого боку, ті занадто пильні до матеріальних речей, переважно бувають зовсім “далекі в духовних речах”.

Існують ситуації, коли ми кинуті в безсильність. Механізм їде, а ми тільки тупо дивимося, терпимо через своє глупство, малу чуйність – за те, що ми не спромоглися миттєво правильно зареагувати і швидко вирішити. Напр.: їзда машиною у великому місті. Ти кинутий до ряду авто і бачиш, що їдеш у зовсім протилежному напрямі, ніж тобі потрібно, але не можеш розвернутися і кричати: “Я туди не хочу!” – ані не можеш зупинитися. Мусиш слухняно і безсильно нестися в потоці машин за свою помилку. Інші приклади з життя: скільки людей через свою природну необережність завинили собі хворобу чи травму і через це терплять ціле життя. А це була дрібничка, за яку так дорого платиться. Так, це хрест! І нічого іншого не залишається, ніж все прийняти. Прийняти це і бачити в цьому певний духовний плюс, який зі собою приносить. Увага! Прийняти свою природу і свої дефекти – це не означає капітуляцію і байдикування, а максимальну чинність у даних можливостях!

Знову повертатися до співрозп᾽яття

“Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним в нашім смертнім тілі. Нас бо весь час живими віддають на смерть із-за Ісуса...” (ІІ Кор. 4,10-11).

Тут сказано: “весь час” (знову) – це співрозп᾽яття. Одного разу мені це вдасться і вистою, відречуся себе і ввійду до Божої присутності. Маю блаженне почуття, що зробив те, що мав зробити. Потім якось автоматично зійду з колій, а те повернення тяжке і неможливе без самовідречення. Коли маємо певні конкретні колії, їдеться досить добре, але коли мусимо увесь час починати, увесь час шукати − це співрозп᾽яття.

А це стосується повсякденного життя, як на роботі, так і у виконанні особистих обов’язків. Це вже є хрест, що людина в духовному житті проходить якимось перехідним станом, як ізраїльтяни на пустелі 40 років (ані риба, ані рак). З рабства людина вийшла, але ще не засмакувала в повноті життя перемоги. Скільки разів діє з доброї волі, але не знає справжніх закономірностей, а результат – жорстока поразка. Нас, однак, ніхто не вчив і не перестерігав, тому мусимо самі добряче в те залізти і здобути болючі досвіди. Це хрест – та сліпота і духовна млявість. Жити в Божій присутності поки що не вміємо, а мусимо себе до того спазматично примушувати. Прийде час і Господь змилується, і оцінить наші намагання, і дасть нам за них дуже простенькі вказівки, як жити в Божій присутності. Це подібне до того, як шукається удосконалення чи винахід у природному житті, потім це служить іншим. Однак пошук – це тяжка праця. Саме так відбувається і в духовному житті. Спокійно і витривало нести цей період, а потім Господь дасть нам і іншим більше світла і ласк, ніж ми взагалі були спроможні просити. Якщо б ми себе не примушували, то цілих 24 годин залишалися б в марноті, без Бога, без Божої присутності. Хрестом вже є і те, що ми це пізнаємо і відчуваємо. Хтось спокійний у своїй темноті і матеріалізмі, і зовсім його не болить, що не любить Бога, не знає Його і не служить Йому. Я не хочу такого спокою. Краще ціле життя хочу бути у перехідному стані, ніж у фальшивому спокої. З цього перехідного стану Господь мене одного разу визволить. Колись прийде той час і моя спрага дійде аж до такої вершини, що Господь схилиться до бідолахи, вислухає його і вирве з рабства зіпсутої природи. Тоді насправді буду вільним, як про це говорить Ісус: “Якщо Син вас визволить, то справді будете вільними” (Ів. 8,36). Знову повертатися, знову починати, це є практичне співрозп᾽яття!!!

СВІДЧЕННЯ З МОЛИТВИ

Ÿ ВІДРЕКЛИСЯ ВІД ГОРІЛКИ. У нас вдома почався ремонт. Майстри прийшли з своїми світськими залежностями. Розпочали ремонт, а на обід витягнули з своєї сумки горілку і поставили на стіл. Я сказала, що мій дім і я служимо Господу, і ніякої горілки в нас пити не будуть. І так попрацювали тиждень без горілки. Коли я прибирала сміття після ремонту, побачила, що під рушником лежить горілка. Я забрала, але через деякий час майстри прийшли і сказали, що це їм на ліки, щоб не кашляти. Після цього два дні робота була заблокована. Тоді я помолилася, зайшла до них і сказала, що треба покаятись за гріхи і зробити відречення від злого. Вони послухались, ми разом покаялись і відреклися від горілки. А також прийняли в своє серце Ісуса Христа за свого єдиного Спасителя і Пречисту Діву Марію за свою матір, і Святого Духа в повноті. І тут же з крана сама пішла вода і все запрацювало. (с. Богдана, ІІІ чин)

Ÿ ХТО СТУКАЄ, ТОМУ ВІДЧИНЯТЬ. Ми з сестрою пішли по нотаріусах питатися, бо нам потрібно було від них одну послугу, яка (як всі стверджували) коштувала 300 гривень. Ми шукали, може десь буде дешевше. І коли нам дали номер телефону ще до одного, ми безпорадно стояли на вулиці, бо телефона ми з собою не мали, таксофонів також ніде нема. А ще ускладнювало ситуацію те, що сумнівалися чи він взагалі нам поможе, а якщо ні, то треба було якнайшвидше їхати в обласний центр. І хоч ми, коли виходили з одного кабінету, заглянули чи часом не працює наша знайома, але навіть без стуку бачили через скляні двері, що у їхньому відділі в коридорі темно – обідня перерва.

Стояли ми на дорозі і зітхали до Господа: «Ісусе, пошли нам когось з телефоном, щоб нам знати, що робити. Ісусе, поможи нам немічним!» Сестрі прийшла думка, що ми навіть не постукали, не попробували, чи там хтось є. Ми повернулися до тих дверей і тільки хотіли постукати, з кабінету вийшла наша знайома і запросила нас до себе. Звичайно, вона мала телефон і дуже добре знала нашу потребу, десь подзвонила і ми на наступний день поїхали та за 85 копійок мали потрібний папір. Ми довго приходили до тями, що не 300 гр., а 85 копійок! Виявляється і таке можливо: просто існує інша паралельна структура, яка надає ті ж послуги. Ми всім розповідали на підбадьорення, як дійсно треба повчитися: якщо Ісус сказав стукати, то треба стукати, а Він сам нам відкриє, бо вже від віків має для нас приготовано море ласк. Слава тобі, Ісусе, за те, що Ти такий чудовий, уважний, турботливий і люблячий Бог! (Оля, 25р.)

Ÿ ТАК БУДЕ І НАДАЛІ. Одного дня до мене подзвонив тато і сказав, що у нього виявили пухлину (на щастя – не злоякісну). Тата чекала операція. Я дала йому DVD з свідоцтвом п. Тетяни, яку Ісус як Лазаря воскресив. Вона бачила небо і пекло… На наступний день батько прийшов до мене на роботу і сказав, що дивився фільм і потім додав: “Маю над чим задуматися в своєму житті”.(Мої родичі розлучені, не живуть разом.) На третій день після операції татові було дуже погано, падав тиск. Коли мені вдалося приїхати до нього, йому вже було краще. Відразу витягнув образок з молитвою і каже: “Подивися, будь-ласка, на це. Мені його дала одна жінка, щоб я молився, коли мені було погано”. Це була вервичка до Божого Милосердя.

За декілька днів у тата мав бути день народження і я хотіла, щоб він висповідався. Я розповідала йому про Бога, про те, що не випадково стаються певні речі в житті… Я йому сказала: “Тату, Бог хоче вас обдарувати. Завтра до вас прийде священик.” “Я ще ніколи не сповідався”. “Не бійтеся.” І в суботу він посповідався. Він з мамою не мали церковного шлюбу, тому це було можливо. Сповідь тривала годину. Потім священик вийшов і сказав мені: “Лиши його хоча б 10 хвилин наодинці. Це було вперше…” Коли потім увійшла в палату, в нього на очах були сльози. “Тату, сьогодні у вас день народження, Ісус вам простив усі гріхи.” “Дякую.”

Від того часу він щодня молиться вервичку до Божого Милосердя. Господь так дав, що пояснення, як молитися звучало так: на великому зернятку (5 разів) така молитва…, а на малому (10 разів) така молитва… Тому тато на кожному великому зернятку молився вступну молитву, а на кожному малому по 10 разів ту коротку. Я це виявила аж згодом, коли тато сказав, що вервичка триває йому приблизно годину. Я почала йому достеменніше пояснювати, але він сказав, що до цього часу так молився, то так буде і надалі.

Дякую Господу Ісусу, що поволі, але знаходить дорогу до сердець моїх батьків. Буду за них молитися і надалі. (Іванка, 25р.)

. КРИКНУВ: «ІСУСЕ!» Богдана чистила Марічці (1 рочок) вушко. Раптом Марічка здригнулася і почала заходитися від плачу. Приблизно за 10 секунд перестала дихати і рухатися, дуже швидко стала червоною…, потім фіолетовою. Перелякана Богдана почала нею трясти і кричати: “Марічка, Марічка!…” Я також налякався, але з вірою крикнув: “Ісусе!” і в ту ж секунду дитина зарухалася і почала дихати. Богдана пішла на кухню заспокоювати Марічку, а я клякнув перед образом в подяці Ісусові. (Микола)