Зміни у поглядах на специфіку наукового стилю
ВАРТО ЗНАТИ Й ЦЕ
Уже понад півстоліття науковий стиль мови привертає погляди вітчизняних дослідників своєю незбагненною природою. Як оформляти результати наукових досліджень у вигляді дисертації, статті, монографії? Чи можна у наукові тексти вносити елементи емоційного забарвлення, власну авторську оцінку чи відступи? У дослідженнях, присвячених проблемам наукового викладу, завжди існувало два погляди: традиційний, який трактує науковий стиль як безсторонній, безособовий, позбавлений емоційного навантаження та експресивних форм, та новаторський, прихильники якого вважають, що треба кардинально змінювати ставлення до наукового викладу, який обов’язково повинен мати ознаки експресії, що активізує увагу читача, зосереджує на суттєвих моментах змісту, полегшує сприйняття наукової думки.
У 50 – 60-х роках XX століття започатковано розроблення мовностилістичних підходів до наукового викладу саме з традиційного погляду, тому основними ознаками наукового стилю називають безсторонність, узагальненість та безособовість. З нечисленних розвідок необхідно відзначити монографію М. М. Кожиної «О специфике художественной и научной речи в аспекте функциональной стилистики», де науковий стиль характеризується як діаметрально протилежний стилю художньої літератури. Хоча авторка припускає існування у науковому стилі засобів словесної образності, але лише зрідка і в деяких випадках: по-перше, коли ще не виробилося, не сформувалося певне поняття та його назва в тій чи іншій галузі науки; по-друге, у тих випадках, коли викладаються не власне строгі наукові дані, у томі числі у своєрідних відступах; по-третє, переважно у літературі не суто науковій, а в науково-популярній (саме з метою популяризації викладу).
Нині можна посперечатися стосовно сформульованих авторкою тез, що свідчить про значні зміни, які сталися у свідомості науковців (і не лише тих, хто досліджує проблеми наукового стилю, а й тих, хто ним користується у творчій діяльності). Спірність висунутих авторкою тверджень можна проілюструвати фактами з наукових праць видатних учених П. Еренфеста, Е. Шредінгера, М. Планка, Н. Бора та багатьох інших, які сполучали традиційну манеру письма з прийомами усного викладу, характерними для лекцій, виявляли у своїх статтях індивідуальні риси характеру.
Пізніше, у 70 – 80-х роках, на характер рекомендацій щодо наукового викладу починає впливати позиція науковця, який займається теоретичними дослідженнями особливостей наукового стилю. У методичних рекомендаціях цих років щодо підготовки публікацій за результатами наукових досліджень подано різноманітні стилістичні поради:
«Естетичність ученого... деякою мірою впливає і на форму викладу результатів наукових досліджень. Вимога краси за відповідних умов тут реалізується у вигляді бездоганної стрункості, мовної оригінальності та образності описів».
«Вимога точності обумовлює особливість підбору слів (лексики), переважання нейтральних слів, без емоційного забарвлення».
«Науковий стиль виокремлюється серед інших функціональних стилів чіткою визначеністю своїх мовних характеристик. Виходячи з явищ, найбільш характерних для стилю наукової прози, дослідники підкреслюють певну «консервативність» у відборі мовних засобів... Навіть жанри індивідуальної монографії, доповіді, які теоретично дають автору більшу свободу вибору, ніж, наприклад, у підручнику чи журнальній статті, виявляються значною мірою канонізованими (або типізованими) за своїми лексико-фразеологічними і морфологічно-синтаксичними характеристиками».
У наш час особисті здобутки у царині науки можуть зацікавити широке читацьке коло, якщо будуть викладені ясно, точно і просто, за допомогою засобів емоційної експресії й навіть з так званими ліричними відступами. Лише тоді ми зможемо очікувати на появу наукових видань, що принесуть користь українській науці й стануть справжніми бестселерами для вдячних читачів.