Визнання та оцінка нематеріальних активів
МСБО 38 «Нематеріальні активи» вимагає, щоби підприємство визнавало в обліку придбаний або створений нематеріальний актив тільки тоді, коли існує імовірність отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних із цим активом, та його вартість може бути достовірно визначено.
Нематеріальні активи первісно оцінюються за собівартістю.
Якщо нематеріальний актив не відповідає своєму визначенню та критеріям визнання, то видатки на цей об’єкт повинні визнаватися витратами на момент їхнього понесення.
Згідно з МСБО 38, усі видатки на дослідження мають визнаватись як витрати на час їхнього понесений. При цьому під дослідженням розуміють сплановані дослідження, здійснювані вперше певним підприємством для отримання і розуміння нових наукових або технічних знань. Видатки на розроблення капіталізуються лише після того, коли встановлено технічну та комерційну придатність активу для його продажу або використання. Це означає, що підприємство повинно мати намір і можливість завершити створення нематеріального активу, щоб він був придатний для використання або продажу, та мати здатність продемонструвати, як актив генеруватиме майбутні економічні вигоди. Нагадаймо, що розроблення ─ це застосування даних наукових досліджень чи інших знань для планування і проектування виробництва нових або вдосконалених матеріалів, механізмів, товарів, технологій, систем (послуг) до початку їх серійного виробництва (надання) або використання (отримання).
Капіталізація ─ визнання витрат як частини собівартості активу.
Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розроблення внутрішнього проекту для створення нематеріального активу, то підприємство розглядає видатки на такий проект так, ніби вони були понесені лише на етапі дослідження.
Наступні об’єкти визнаються як витрати на момент їх понесення:
- внутрішньогенерований гудвіл;
- витрати на створення підприємства;
- витрати на навчання, підготування чи перепідготування персоналу;
- витрати на рекламу;
- витрати на переміщення підприємства.
Внутрішньогенеровані торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю сутністю об’єкти не слід визнавати як нематеріальні активи.
Згідно з МСБО 38, після первісного визнання подальший облік нематеріальних активів може здійснюватися за однією з двох моделей:
- за моделлю собівартості (cost model), згідно з якою нематеріальні активи відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності;
- за моделлю переоцінки (revaluation model), яка передбачає відображення в облік нематеріальних активів за переоціненою вартістю (що базується на їхній справедливій вартості) за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності, якщо тільки справедлива вартість може бути визначена з посиланням на активний ринок.
У випадку використання моделі переоцінки, якщо балансова вартість нематеріального активу збільшилася в результаті переоцінки, то збільшення має відображатися в кредиті рахунку капіталу під назвою «Дооцінка». Проте збільшення від переоцінки має визнаватись як дохід, якщо воно сторнує зниження від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане як витрати. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість нематеріального активу зменшилася, то зменшення має визнаватись як витрати. Проте зменшення від переоцінки слід безпосередньо вираховувати з будь-якої дооцінки, що з ним пов’язане, якщо це зменшення не перевищує суми дооцінки цього самого активу.
Подальші видатки на нематеріальний актив після його придбання чи завершення створення слід визнавати як витрати на час їхнього понесення, якщо: а) не є ймовірним, що ці видатки спричинять генерування активом майбутніх економічних вигід, які перевищують його первісне оцінений рівень ефективності; б) ці видатки не можна достовірно оцінити та віднести до активу.
У США основні питання, пов’язані з визнанням та оцінкою нематеріальних активів в обліку, регламентуються SFAS 2 «Облік витрат на дослідження та розробки» і SFAS 142 «Гудвіл та інші нематеріальні активи», який був виданий 2001 р. та заступив документ «Думки Ради з облікових принципів № 17 «Нематеріальні активи» (АРВ Opinion No 17 «Intangible Assets»). Основні відмінності американських стандартів порівняно з міжнародними полягають у тому, що:
- видатки на розроблення, згідно з SFAS 2, у більшості випадків відносяться на витрати звітного періоду (за винятком певних витрат на створення веб-сайтів і програмного забезпечення для внутрішнього використання);
- подальші видатки на придбані розробки відносяться SFAS 2 на витрати;
- переоцінка нематеріальних активів у більшості випадків забороняється.