Особливості нормування оборотних коштів на підприємстві

Головною умовою формування і використання оборотних фондів є їх нормування. Нормування оборотних коштів представляє собою процес розробки і встановлення обґрунтованих норм і нормативів в сфері використання оборотного капіталу.

Нормами витрат є максимально припустимі абсолютні величини витрат сировини і матеріалів, палива й електроенергії тощо на виробництво одиниці продукції.

Нормативи оборотних коштів – норми витрат, які встановлюються за видами оборотних коштів у вартісному вираженні.

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів (правил), основними з яких є:

- прогресивність;

- динамічність;

- технологічна й економічна обґрунтованість;

- економічність (забезпечення зниження норм витрат).

Отже, як було зазначено, потреба в оборотних коштах визначається їх нормуванням. Нормуванню підлягають оборотні кошти у:

- виробничих запасах;

- незавершеному виробництві;

- витратах майбутніх періодів;

- залишках готової продукції.

Загальна сума окремих нормативів утворює сукупний норматив оборотних коштів підприємства, який визначається підсумовуванням нормативів оборотних коштів у виробничих запасах, незавершеному виробництві, витратах майбутніх періодів та у залишках готової продукції.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається шляхом множення середньодобового споживання матеріалів у вартісному вираженні на норму їх запасу в днях.

Норма запасу в днях залежить від виду виробничого запасу. Розрізняють транспортний, підготовчий, поточний та страховий запаси.

Транспортний запас для виробництва формується виходячи з дня оплати рахунка постачальника до прибуття вантажу на склад.

Підготовчий запас створюється в тих випадках, коли певний вид сировини чи матеріалів потребує попередньої підготовки і витримки перш, ніж бути використаним у виробництві (час природних процесів, наприклад, сушіння, ферментація тощо).

Поточний запас створюється для забезпечення потреби в матеріалах і сировині між двома суміжними постачаннями.

Страховий запас створюється в тих випадках, коли відбуваються часті зміни інтервалів постачань, які залежать від конкретних умов роботи підприємства.

Отже, норма виробничих запасів обчислюється:

- для транспортного запасу і вона дорівнює тривалості періоду від укладання договору або оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства;

- для підготовчого запасу і вона дорівнює часу, необхідному для приймання, складування і підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів;

- для поточного запасу і вона дорівнює половині інтервалу між суміжними постачаннями;

- для страхового (резервного, гарантійного) запасу і вона дорівнює середньому відхиленню фактичних строків постачання від передбачених договором.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається множенням середньоденного випуску товарної продукції за її виробничою собівартістю (у грн. на день) на середню тривалість виробничого циклу в днях і на коефіцієнт наростання витрат, який характеризує відношення собівартості продукції в незавершеному виробництві до собівартості готової продукції (ступінь готовності виробу).

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів визначається підсумовуванням залишків витрат майбутніх періодів на початок планового періоду (грн.) та витрат майбутніх періодів впродовж планового періоду (грн.) та вирахуванням суми погашення витрат майбутніх періодів за рахунок собівартості (грн.).

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається як добуток вартості середньоденного випуску готових виробів у вартісному вираженні та норми їх запасу на складі у днях.

Норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (комплектування, пакування, відвантаження, оформлення платіжних документів). Слід також зауважити, що грошові кошти підприємства та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті не нормуються.

При відпуску запасів у виробництво, продажі та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

- методом ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- методом середньозваженої собівартості;

- методом собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО – first in, first out); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО – last in, first out);

- методом нормативних витрат;

- методом ціни продажу.

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.