Права інтелектуальної власності в біоінженерних технологіях у сільському господарстві
Біотехнології в кінці XX ст. знайшли своє застосування і в такій консервативній галузі, як виробництво продовольства. Сучасний етап розвитку світового сільського господарства отримав назву «генної революції». Вона полягає у використанні методів генної інженерії для одержання нових сортів рослин і порід тварин. В результаті застосування генного матеріалу, отриманого від різних видів, дослідники створюють рослини з поліпшеними споживчими властивостями, такими як висока врожайність, стійкість до шкідників, довгий термін зберігання і т.д. В даний час на світовому продовольчому ринку налічується близько 60 видів генетично змінених продуктів. Найпоширенішими є соєві боби, кукурудза, помідори, картопля, а з непродовольчих культур - бавовна, тютюн, льон.
Прикладне використання сільськогосподарських біоінженерних технологій найбільш інтенсивно розвивається лише в невеликій кількості країн. Лідерами по їх застосуванню є США, Канада, Аргентина і Китай. Ці країни займають також провідні позиції на світовому продовольчому ринку, будучи великими експортерами продовольства, як перші три країни, або великим споживачем, як Китай. Компанії - лідери в розробці та комерційному використанні генних технологій в сільському господарстві - це такі корпорації, як Monsanto, Apotex, Cargill.
Наслідком таких змін стала поступова трансформація аграрної сфери в високотехнологічну галузь, що вимагає проведення значних НДДКР. Оскільки продукція на основі біоінженерних розробок проявила себе як перспективна і комерційно успішна, у практичній діяльності виникло питання про умови дії прав інтелектуальної власності. Як і у випадку з фармацевтичною продукцією, це питання знаходиться на стику економічних, соціальних, культурних і політичних проблем. По-перше, виникли питання біоетики, які полягають у самій можливості отримання виключних прав на генетичний матеріал, споконвічно присутній в природі. З'явилася концепція «традиційного знання», заснованого на культурному тисячолітньому досвіді жителів країн, що розвиваються, яке представники транснаціональних корпорацій прагнуть запатентувати і монополізувати. По-друге, фермери, які вирощують традиційні культури, побоюються їх поступового витіснення з ринку генетично модифікованими культурами в результаті технологічних особливостей останніх. Представники країн, що розвиваються також виступають проти експансії компаній з розвинених країн, які виробляють посівний матеріал на основі біоінженерних технологій, оскільки вони ризикують потрапити в залежність від останніх.
Що стосується міжнародного регулювання прав інтелектуальної власності на сільськогосподарську продукцію, то з 1961 року діє Міжнародна конвенція по охороні селекційних досягнень, яка адмініструється Міжнародним союзом захисту нових сортів рослин (The International Union for the Protection of New Varieties of Plants - скорочено UPOV). Конвенція встановлює правила фіксації та патентування селекційних досягнень.
Швидке поширення генетично змінених продуктів зажадало стандартизації міжнародної охорони прав інтелектуальної власності в даній сфері. Як і для інших об'єктів інтелектуальної власності, глобальний режим в області біоінженерних технологій визначається Угодою ТРІПС в рамках СОТ. Крім цього діє ряд міжнародних угод, що регулюють особливості обігу генетично змінених продуктів. До них відносяться Конвенція ООН з біологічного розмаїття {Convention on Biological Diversity - CBD) від 1993 року і Міжнародний договір про генетичний матеріал рослин, що використовується для продовольчих цілей (International Treaty for Plant Genetic Resources for Food and Agriculture - ITPGRFA) 2001 року, укладений під егідою Продовольчої організації ООН. У цих договорах встановлюються умови, порядок, межі та можливості використання біо-інженерних технологій, а також загальні умови патентоспроможності нових отриманих сортів.
Судова справа Monsanto Canada Inc. vs. Shmeiser
Канадський фермер Персі Шмейзер багато років займався селекцією ріпаку (рапс), вирощуючи його по екологічно чистих технологіях. Одного разу (1998 рік), запідозривши, що на сусідньому полі вирощують генно модифікований ріпак компанії Монсанто, він перевірив свої посіви й виявив серед них трансгенні рослини. Почати вимагати відшкодування як виробник органічного продукту він не встиг, так як «Монсанто» сама подала на нього в суд за незаконне використання інтелектуальної власності. Одночасно компанія запропонувала відкликати позов, якщо фермер погодиться на купівлю насіння «Монсанто». Шмейзер відмовився і програв справу. Він подав апеляцію до Верховного суду Канади, який визнав незаконне використання насіння, але звільнив від штрафу, так як не було отримано комерційної вигоди від використання генно модифікованого ріпаку. Шість років судової тяганини коштувалі фермерові 400000 доларів, до того ж він був змушеній знищити свій штам ріпаку (який він віводів і вирощував 50 років) і купити нове насіння, а залишки старого передати компанії Монсанто. Таким чином Монсанто стала власником сорту ріпаку виведеного Шмейзером. П. Шмейзер подав зустрічний позов, вимагаючи визнання запатентованих генних вставок, що містяться в ГМ-культурах, джерелом генного забруднення. Розгляд справи триває.
У 2008 р. П. Шмейзер отримав премію Right Livelyhood Award за боротьбу за права фермерів.