Вступ, історія розвитку оп.

ЗМ 1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

1. Вступ, історія розвитку ОП.

2. Стан охорони праці, виробничого травматизму та професійних захворювань в Україні та світі.

3. Соціально-економічне значення охорони праці.

4. Основні поняття в галузі охорони праці.

5. Предмет, зміст курсу та зв'язок з іншими дисциплінами.

Вступ, історія розвитку ОП.

Гідна робота — це безпечна робота»

Хуан Сомавія/ Juan Somavia

Генеральний директор МОП

Постійне погіршення безпеки життєдіяльності населення в Україні загостряється накладанням на нього екстремальної екологічної ситуації, характерної для багатьох регіонів країни. В екологічно несприятливих умовах проживає п'ята частина населення України.

Існування на сільськогосподарських підприємствах різних форм власності значної кількості виробництв з високоінтенсивною і важкою фізичною працею, шкідливими умовами, несприятливими технологічними режимами, ріст регіонів, де населення проживає в екстремальних екологічних умовах, поєднаних з низьким рівнем соціально-побутового і медичного обслуговування, викликають перенапругу і виснаження трудового потенціалу країни, а в деяких випадках — скорочення його відтворення.

Проблема безпечних умов праці загострювалась з розвитком цивілізації. Розглядали умови праці Арістпотель (384-322 до н.е.), Гіппократ (460-377 до н.е.), Агрікола (1494-1555). Небезпеку, пов'язану з гірничою справою, вивчав Парацельс (1493-1541). Йому належить вислів: «Все є отрута, і все є ліки. Тільки одна доза робить речовину отрутою або ліками». (Ідея принципу нормування!). Заклав основи професійної гігієни, написав книгу «Про хвороби ремісників» — Рамацціні (1633-1714 ).

Георгій Агрикола (1494-1555 pp.) першим зробив запис у 1545 р. про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В. Ломоносов (1711-1764 pp.), який у 1742 р. у своїй науковій праці з основ металургії та рудних справ проаналізував умови праці гірників, розглянув різні питання гігієни, безпеки та організації їх праці, відпочинку, обґрунтував режими і принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплень гірничих виробок, видалення води з шахт та ін.

Інтенсивний розвиток вчення про охорону прані збігається з початком розвитку машинного виробництва, яке разом із підвищенням продуктивності праці, її полегшенням несло небезпеку для життя і здоров'я працюючих.

Протягом усієї історії людство прагне зробити життя зручним, облегшити працю та одночасно підвищити її ефективність і безпечність. Проте в людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людини стає додатком до створеного нею, а її власні творіння становлять загрозу для неї самої.

Завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей поступово зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинутих країнах світу вже наближається до 80-ти років, і це не межа. Цих результатів досягнуто завдяки зростанню економиш, культури, медицини. Остання сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 pp. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, та Аристотеля (384-322 pp. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав фізіологію, психологію та умови праці.

В 1742р М.В. Ломоносов у своїй праці "Первые основания металургии и рудних дел" проаналізував умови праці гірників, обгрунтував режим та принципи вентиляції шахт.

З початку ХІХ ст., внаслідок зростання на виробництві травматизму, професійних захворювань, кількості аварій, з'явились публікації вчених з різних питань охорони праці. Так, у І847 p. O.M. Нікітін (1793-1858) видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», в якій вперше було описано близько 120 професійних захворювань і запропоновано заходи, шо мали попереджувати професійні захворювання, травматизм та аварії.

Проблемі безпеки промислового обладнання присвятив свої праці перший ректор Харківського технологічного та Київського політехніч­ного інститутів В.Л. Кірпичов (1845-1913). Академік А.А. Скочинський (1874-1960) зробив значний внесок у розвиток техніки безпеки на вугі­льних шахтах, сконструювавши прилад для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі.

Значних здобутків у розвитку охорони праці досягла група вчених Московського університету під керівництвом Ф.Ф. Ерисмана (1842-1915), вивчаючи умови праці і побуту робітників. Класичним твором у галузі гігієни праці стала книга Ф.Ф. Ерисмана «Професійна гігієна. або гігієна фізичної та розумової праці», видана у 1887 р.

Видатний вчений-фізіолог І.М. Сеченов у своїй книзі «Нариси рухів людини під час роботи» (1901) теоретично обгрунтував необхідність 8-годинного робочого дня, запропонував метод активного відпочинку.

Витрати енергії в процесі роботи і дію на організм людини промис­лових отрут дослідив учений-гігієніст Г.В. Хлопін (1863-1929); витрати енергії на скорочення м'язів визначив фізіолог В.Я. Данилевський (1852-1939); вивченню виробничого травматизму та характеристиці заходів з профілактики професійних захворювань присвятив свою діяльність лікар Д.П. Нікольський (1855-1918).

У 1915 p. академіком М.Д. Зелінським (1861-1953) був створений протигаз, що став одним з найбільш відомих засобів індивідуального захисту, котрим належить суттєва роль у забезпеченні безпеки праці.

Бурхливий розвиток промисловості у XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Значну увагу цій проблемі приділили такі вчені, як СІ. Вавілов, Б.О. Патон, Л.І. Медвідь, В.О. Левицький, С.В. Бєлов, К.Н. Ткачук, Є.М. Гряник, Г.М. Крикунов, Г.Г. Гогіташвілі, А.С. Бєліков, A.M. Бандурко, М.І. Ануфрієв, Я.Ю.Кондартьєв, В.Ц. Жидецький та ін.

Зараз проблеми охорона праці вирішується цілим рядом науково-дослідних установ, Національний НДІ охорона праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.