Організація виробництва непоточними методами
Метод організації виробництва – це спосіб поєднання організації виробничого процесу у часі та у просторі. Індивідуальне виробництво пов'язано з невеликими обсягами випуску різноманітної продукції і, зазвичай, орієнтовано на процес. Воно застосовується в одиничному та дрібносерійному виробництві.
Найважливішим структурним елементом в організації виробництва є дільниця. Для індивідуального виробництва можуть створюватися дільниці з технологічною, предметною та змішаною формами спеціалізації. Перевагою застосування технологічної спеціалізації на дільницях є гнучкість у завантаженні обладнання та робочої сили. Зупинка одиниці обладнання не викликає припинення випуску виробів.
Найбільш ефективним вважається використання предметної спеціалізації. За дільницею закріплюється група однотипних виробів з однаковими чи схожими технологічними процесами. Якщо на такій дільниці виріб проходить повний цикл обробки, то вона має назву «предметно-замкнута дільниця» (ПЗД). Інколи процес виготовлення деталей неможливо здійснити на одній дільниці, тоді передбачається їх доробка на інших дільницях.
Предметно замкнуті дільниці можуть створюватися для обробки деталей з однаковими чи однорідними технологічними процесами або маршрутами руху (обробка деталей однієї конструкції, але різних за розміром); схожих по конфігурації та за технологічними процесами (тіла обертання, плоскі деталі тощо); схожих за габаритами та технологічними операціями (крупні, дрібні деталі тощо); вироблених з матеріалу чи заготовок певного виду (кераміка, гума, поковка, штампування, литво тощо).
Предметно-замкнуті дільниці можуть створюватися і для складальних одиниць. Класифікація у цьому разі здійснюється за наступними ознаками: повторюваність їх випуску, габарити, конструктивна та технологічна однорідність та інше.
Організація виробництва, у першу чергу, потребує встановлення номенклатури та кількості продукції, що буде виготовлятися, для того, щоб розрахувати кількість необхідного обладнання. Для індивідуального виробництва це зробити досить важко, тому кількість обладнання розраховують, застосовуючи наближені методи.
Число верстатів 
за j-ою групою обладнання розраховують відповідно номенклатурному переліку деталей, закріплених за дільницею:
, (16.1)
де 
– сумарна штучна норма часу виконання сукупності операцій з обробки і-ї деталі на j-й групі обладнання; 
– річна програма випуску і-ї деталі; 
– річний ефективний фонд часу одного верстата j-й групи; 
–коефіцієнт, що враховує витрати підготовчо-заключного часу; 
– середній запланований коефіцієнт виконання норм по j-му етапу робіт.
Річний ефективний фонд часу розраховується за наступною формулою:
, (16.2)
де 
– число робочих днів в році; 
– тривалість зміни; 
– кількість змін за добу; 
– заплановані втрати часу на ремонт по j-й групі обладнання.
Необхідне число верстатів по j-й групі обладнання визначається шляхом округлення отриманого значення SРj до цілого значення.