Додаток до конспекту лекцій

для студентів напряму підготовки 501 – " Економіка і підприємництво "

професійного спрямування 6.050100 " Фінанси "

Чернігів – 2009

1. ПЛАНУВАННЯ ДЖЕРЕЛ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

Існує два основні джерела збільшення активів фірми за рахунок збільшення капіталу: нерозподілений прибуток і додаткова емісія акцій або злиття компаній. Використання додаткової емісії акцій тісно пов’язано з дивідендною політикою, яка враховує поведінку акціонерів:

1. Акціонери надають перевагу відсоткам аніж віддаленому збагаченню;

2. Маніпулювання міноритаріями часто призводить до їх дезертирства;

3. Дивіденди є джерелом інформації про фінансовий стан підприємства.

Дивідендна політика визначає дії фірми як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і фірмою.

Існує так званий маржинальний принцип нерозподіленого прибутку: капітальні проекти, які фінансуються за рахунок нерозподіленого прибутку, повинні приносити більшу ставку прибутку, ніж той капітал, який отримує акціонер у вигляді відсотків.

Існують різні концепції дивідендної політики.

1. Міллер та Модильяні стверджують, що акціонери, не отримавши дивіденди сьогодні, в майбутньому отримають доход у вигляді зростання рівня котування акцій на фінансовому ринку.

2. Вважають, що дивіденди є менш ризикованим грошовим потоком, ніж зростання капіталу в майбутньому.

3. Врахування дивідендної політики.

В більшості країн податкові ставки і пільги диференційовані за групами доходів.

Приватні особи сплачують за диференційованими рівнями, тому в таких країнах сформована політика тезаврації прибутку – несплати прибутку за акціями.

Таким чином планування джерел власного капіталу залежить від регулятивних актів держави та мотивів інвесторів.

2.ПЛАНУВАННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ПОЗИЧОК

Існує багато типів довгострокових боргових зобов’язань: термінові позички, забезпечені і не забезпечені кредити, облігації, ін..

Термінова позика – це угода, в рамках якої боржник отримує гроші в заставу в обумовленому обсязі і строках, здійснюючи послідовно низку відсоткових і амортизаційних виплат.

Перевага – відносна швидкість надання, гнучкість та менші емісійні витрати.

Облігації є довгостроковим кредитом у вигляді цінних паперів, по якому емісіонер погоджується сплачувати в певний термін відсотки та номінальну вартість облігацій.

Вони є менш гнучкими, але дозволяють мобілізувати значні кошти за рахунок розділення зобов’язань на велику кількість кредиторів. Можуть бути заставними і беззаставними.

Чистий дохід

А – перші заставні облігації;

Б – інші заставні облігації;

В – боргові розписки;

Г – привілейовані акції;

Д – звичайні акції.

Прийом рефінансування: коли дивіденди на цінні папери зменшується, то фірми викупають старі облігації і міняють на нові, зменшивши дивіденди.

Однією з форм довгострокових позик є лізинг.

В лізинговій операції приймають участь три сторони: підприємство з бажанням отримати майно, виробник майна і лізингодавець.

У лізингу, на відміну від оренди, підприємство, що взяло обладнання, до закінчення строку може стати його володарем.

Лізингова угода зазвичай включає в себе строк оренди, орендну плату і купівлю опціону.

В Україні згідно Закону України «Про податок на прибуток» орендна плата виплачується щомісячно. По закінченню угоди підприємство може купити обладнання по залишковій ціні.

3.ВИБІР І ПЛАНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

1. Визначення інвестиційного проекту.

Відбиває однократну, а не циклічну діяльність.

Перший потік представляє собою інвестиційні витрати, другий – прибуток, отриманий в результаті виконання проекту.

Загальний термін ділиться на періоди, тривалістю за звичай один рік.

Для кожного періоду розписуються витрати і доходи. Для встановлення платежів дуже часто це представляють у вигляді діаграм.

Для оцінки проекту використовують NPV. Складність оцінки проекту полягає у визначенні його ризиків.

Існує велика кількість систем класифікації ризиків і непередбачуваностей.

2. Формування кошторису інвестора.

В бюджеті (кошторисі) конкретного проекту видатки визначаються на основі загального проекту.

В цьому плані розписані конкретні етапи проекту, кожний з яких повинен мати ресурсне забезпечення, виражене в грошових одиницях, крім того ці етапи складаються з урахуванням низки обмежень: фінансових, нормативно-правових, етичних і логістичних, екологічних, тощо.

Якщо ресурсів недостатньо, то проекти ранжуються за наступними критеріями: гроші видаються на першочергові короткострокові проекти, а потім вже на довгострокові.

Якщо розглядати загальний інвестиційний план, то структура витрат визначається наступним чином:

1. Вклад попередніх планів.

2. Інвестиції на оновлення і розширення.

3. Додаткові господарчі потреби.

4. Засновницькі витрати.

5. Кредити.

6. Участь в капіталі.

БЮДЖЕТНЕ ПЛАНУВАННЯ

1. База і структура бюджету

Бюджетне планування відноситься до середньострокових планів і складається, як правило, на один рік. Хоча великі корпорації складають бюджет і на п’ять років, де він представляє десятки різноманітних документів і пояснень до них. На невеликих підприємствах бюджет складається не більше ніж на рік і існує у вигляді прогнозного звіту про фінансові результати і прогнозного балансу.

Як правило, п’ятирічний бюджет має шість розділів: загальний, працюючий капітал, дивідендна політика, фінансові прогнози, план проведення контрольних перевірок і консолідований бюджет фірми.

Загальний розділ характеризує прийняту політику підприємства і складається з семи підрозділів:

1. Призначення фірми.

2. Сфера використання капіталу.

3. Цілі фірми.

4. Прогноз стану зовнішнього середовища фірми.

5. Стратегія.

6. Підсумок аналізу очікуваних підприємницьких результатів.

7. Політика і плани в галузі виробництва товарів:

7.1 Маркетингова політика.

7.2 Політика в області організації виробництва.

7.3 Фінансова стратегія.

Розділ „Працюючий капітал” включає в себе підрозділи:

1. Загальна політика в галузі працюючого капіталу.

2. Управління грошовими потоками і ринковими цінними паперами.

3. Кредитна політика і управління дебіторською заборгованістю.

Розділ „Фінансові прогнози” включає в себе підрозділи:

1. Бюджет капітальних вкладень.

2. Бюджет грошових надходжень і видатків.

3. Баланс.

4. Зовнішнє фінансування.

5. Оцінка фінансового стану.

План проведення контрольних перевірок підрозділяють по трьом напрямкам:

1. Адміністрація і особовий склад.

2. Науково-дослідні та дослідницькі конструкторські розробки.

3. Нова продукція.

План складається всіма підрозділами, кожний з яких ставить свої цілі, завдання, визначає обсяги, після цього все зводиться в консолідований план, який доводиться до підрозділів, вони надають свої зауваження до плану, зауваження обговорюються на спільних засіданнях, консолідований план корегується і надається для опрацювання планів підрозділів.

Практика складання бюджетів такої складності довела, що їх необхідно складати в альтернативній формі.

По-перше, складається план, що відповідає агресивній політиці фірми, де передбачаються значні капітальні вкладення, широке розгортання дослідницької роботи, розширення конкурентної позиції фірми.

По-друге складається план стабільного розвитку фірми з урахуванням змін в ринку збуту, але без загострення конкурентної боротьби.

По-третє, розробляється план із зниженими темпами зростання, скороченням збуту по певним напрямкам, скороченням капітальних вкладень і ліквідацією неперспективних підрозділів.

2. Порядок розробки бюджету

Розробка повноцінного бюджету починається не менш ніж за півроку до початку планового року і підготовка ведеться практично всіма підрозділами фірми. Складання бюджету починається з аналізу економічного стану підприємства, який виконує планово-економічний відділ, причому не тільки по підприємству, але і по галузі в цілому. Одночасно з таким аналізом відбувається уточнення стратегічних планів підприємства, де найбільше уваги приділяється кон’юнктурі ринку і конкурентам. Враховуючи висновки аналізу розробляється план заходів по покращанню стану підприємства, перш за все з точки зору платіжоздатності.

На основі аналізу сучасних технологій технічний відділ складає план технічного переозброєння фірми, який включає в себе, як один з документів, кошторис витрат на придбання нових технологій і устаткування, а також на модернізацію старого обладнання. Все це оформлюється у вигляді інвестиційного плану фінансовим відділом, який дає оцінку передбачуваним капітальним витратам, розробляє кошторис в розрізі виробничих і функціональних підрозділів і встановлює джерела фінансування на основі фінансового стратегічного плану підприємства. Крім вищенаведених документів складається маркетинговий план, план постачання, виробничий план та плани діяльності інших підрозділів підприємства. За місяць до початку планового року бюджет схвалюється Виконавчим комітетом і затверджується Радою директорів фірми.

3. План потреби в активах: прогноз доходів, прогноз балансу, формування необхідних фондів

Основою будь-якого бюджету є прогноз доходів підприємства, який поділяють на дохід від операційної, фінансової і інвестиційної діяльностей. Найважливішою складовою є дохід від операційної, тобто основної діяльності, задля якої і створювалось підприємство.

Дохід від операційної діяльності або план продаж розробляє відділ маркетингу. основою плану є аналіз даних по продажам за останні п’ять років. Як правило, аналіз робиться по окремим групам продукції , що мають однорідний попит і однакову технологію. Це робиться для полегшення аналізу факторів, що впливають на обсяги продажу. Всі фактори діляться на базові, що визначають тенденцію що склалась, і такі, що діють випадково і визивають відхилення в ту чи іншу сторону від тренду. Аналіз факторів необхідно робити, оскільки випадкові фактори можуть переходити до визначальних і навпаки. Крім того, деякі фактори, вплив яких був незначним, в плановому періоді можуть суттєво змінити стан продаж. Обов’язковим є також прогноз кон’юнктури основних ринків збуту, який враховує фазу циклу розвитку ринку: зародження, зростання, насичення і спад продаж (крива Гомпарта), розвиток економіки країн продажу, політичний стан, особливості соціально-демографічної ситуації країни, що прогнозуються в плановому періоді. Дуже важливим моментом є вивчення можливостей реклами товарів, а також застосування певної системи кредитування споживачів, а також системи ціноутворення на продукцію фірми.

Дохід від фінансової діяльності – це перш за все дохід від операцій підприємства на фінансовому ринку: купівля-продаж акцій інших підприємств, дивіденди від них, доходи від курсових різниць, доходи від рахунків в банках тощо.

Дохід від інвестицій передбачає перш за все доходи, отримані від організації нових підприємств, вкладення коштів в суміжні види діяльності тощо.

На основі плану продаж складаються інші плани: планово-диспетчерським відділом – виробничий план, відділом логістики – план постачання матеріалами і комплектуючими засобами, відділом кадрів – план підготовки кадрів тощо. Фінансовий відділ прогнозує склад податків, які належить виплатити підприємству в плановому періоді, платежі за кредитами, що були взяті підприємством в минулі періоди і за якими належить зробити погашення в плановому періоді.

Кожний з цих планів визначає кошторис заходів. На основі даних цих планів визначають грошові надходження і видатки підприємства за плановий період, а також прибуток підприємства, в тому числі чистий прибуток, який є складовою частиною нерозподіленого прибутку. Такі плани відносять до особливих бюджетів підприємства.

Розробка прогнозного балансу необхідна перш за все для визначення необхідного рівня фінансування в плановому році. Починається вона з визначення активів, які забезпечать досягнення поставлених в плановому році цілей. Для цього постатейно визначається необхідний обсяг як необоротних, так і оборотних активів. На рівень необоротних активів впливає план технічного переозброєння фірми. При цьому враховується те, що частина основних засобів буде введена в експлуатацію на певний момент часу, з якого починається нарахування амортизаційних нарахувань по різним групам з різною нормою амортизації, певна частина основних засобів – виведена з експлуатації і її знос буде нараховуватись з початку року до моменту виведення з експлуатації, більша ж частина буде працювати повний рік і знос буде визначатись за весь рік.

Оборотні активи визначаються на основі плану постачання матеріалами і комплектуючими засобами, виробничого плану і плану продаж. Визначення норм оборотних засобів по виробничим запасам ведеться з урахуванням особливостей постачання матеріалів різними постачальниками по кожному окремо.

Нормою виробничого запасу називають середній на протязі року запас кожного виду сировини та матеріалів, який приймається як перехідний запас на кінець планового року. В розрахунках виробничий запас визначають виходячи з значень поточного, страхового, підготовчого і сезонних запасів. Поточний запас – це основна частина виробничого запасу, яка систематично витрачається в виробництві між двома черговими поставками матеріалів. Його величина залежить від трьох факторів: величини щоденного споживання, ступеню рівномірності споживання і часу між двома послідовними поставками. Страховий запас забезпечує безперебійність виробництва у випадку затримання в постачанні чергової партії матеріалів. Потреба в підготовчому запасі виникає лише при виконанні підготовчих операцій: розвантаження, приймання, очистка, сушіння тощо. Визначення норм ведеться на основі технологічних карт і статистичних даних за минулі періоди. Аналогічно визначається норма товарного запасу готової продукції в системі збуту фірми.

Більш складним є визначення норм незавершеного виробництва. Це пов’язано з значною складністю сучасних виробів. Розрахунки робляться на основі технологічних процесів виготовлення продукції, технологічних норм часу і виробітку, а також значення тривалості операційного циклу виготовлення як окремих складових, так і виробу в цілому.

Дебіторська заборгованість за товари розраховується на основі норм інкасації плати за відвантажені товари. Але деякі статті балансу можуть бути визначені тільки статистично, наприклад, грошові кошти.

Подібні розрахунки відзначаються великою складністю і можливі тільки при використанні сучасної обчислювальної техніки. Тому на практиці задовольняються статистично визначеними значеннями статей на основі моделей множинної регресії, де головним фактором є обсяг продаж. Найпростішим прийомом є ділення всіх статей балансу на спонтанні, які лінійно залежать від обсягів продаж, і постійні, які переносяться з базового року.

Після визначення валюти балансу по активам переходять до визначення необхідних джерел фінансування за пасивами. Власний капітал, а також довгострокові і короткострокові зобов’язання переносяться з початку періоду на кінець без змін за виключенням нерозподіленого прибутку, який переноситься з розрахунків про доходи і витрати підприємства. Забезпечення наступних витрат і платежів, а також поточних зобов’язань, зокрема поточних зобов’язань за розрахунками, визначаються або за нормативами, або статистично, або пропорційно плановим обсягам продаж. У випадку дефіциту пасивів у порівнянні з визначеною раніше валютою балансу по активам, розробляються заходи по його ліквідації, найчастіше за рахунок додаткових кредитів. Наявність профіциту дозволяє погасити частину довгострокових і короткострокових кредитів.

4. Прогнозування фінансових засобів при зміні структури балансу

При використанні спрощеного методу, коли допускається, що співвідношення активів до обсягів продажу і пасивів до обсягу продажу залишаються незмінними протягом тривалого часу для спонтанних статей, виникають умови, за яких прийняття такого припущення було б невірним. До таких умов слід віднести:

1. Економію на масштабі;

2. Наявність паушальних активів;

3. Кардинальні зміни в технології;

4. Помилки в визначенні факторів зовнішнього середовища, що можуть суттєво вплинути на діяльність підприємства.

При використанні більшості активів присутня економія на масштабах. Чим більші обсяги продаж, тим менше зростає вартість активів, тобто порушується прийнята лінійність. При більших масштабах можливе застосування більш продуктивних основних засобів при збереженні і навіть зменшенні їх вартості. Закупівля сировини в великих масштабах приводить до скидок в ціні тощо.

Паушальні активи – це такі активи, які неможливо придбати у невеликих розмірах з-за їх дискретності. Тому придбання нових активів приводить до більшого, ніж очікувалось, обсягу їх вартості.

Кардинальні зміни в технології приводять до порушення пропорцій в активах, що склались в базовий до планового період. В такому випадку обсяг необхідних активів можна лише розрахувати за наведеними вище принципами – застосовувати спрощений метод неможливо. На діючих підприємства технологія змінюється лише на частині виробничих потужностей, тому розрахунковий підхід використовують лише до змінної частини виробничої програми, для тієї, що не міняється застосовують спрощену методику спонтанних статей.

Застосування статистичного підходу базується перш за все на незмінності факторів, що впливають на діяльність підприємства. Тому при появі нових потужних факторів в плановому періоді з’явиться помилка в планових цифрах і порушиться визначений баланс.

5. Характеристика особливих бюджетів підприємства

До особливих бюджетів підприємства відносять бюджети, що об’єднуються під загальною назвою операційні бюджети. В їх склад включають:

1. Бюджет продаж;

2. Бюджет виробництва;

3. Бюджет виробничих запасів;

4. Бюджет прямих витрат матеріалів;

5. Бюджет виробничих накладних витрат;

6. Бюджет прямих витрат на оплату праці;

7. Бюджет комерційних витрат;

8. Бюджет управлінських витрат.

Особливістю розробки цих бюджетів можна розглянути в термінах „Товар – Ринок” (рис. 1.1).

Послідовність розробки особливих бюджетів представлена на рис. 1.2.

Базовий прогноз є найбільш надійним, звичайно він виконується на основі регресійних моделей різного ступеню складності з урахуванням можливого впливу факторів. Прогноз А менш надійний, ніж базовий оскільки сильно залежить від достовірності оцінки споживачів на нових ринках. Прогноз В має меншу надійність, ніж прогноз А з-за труднощів оцінки потреби в нових продуктах, які базуються виключно на експертній оцінці.

Рис.1.1 – Матриця Товар – Ринок

Тому для підвищення надійності необхідно проведення додаткових досліджень ринку. Прогноз С має найменшу вірогідність і відноситься до так званих венчурних проектів, впровадження яких потребують спеціальних методів дослідження ринків, просунення товарів і застосування особливих методів фінансування для зменшення ризикованості.

Бюджет продаж включає в себе очікуваний грошовий потік від продаж продукції підприємства за плановий період. Методика складання бюджету продаж була представлена раніше.

Бюджет виробництва складається на основі бюджету продаж, наявних і плануємих до введення виробничих потужностей, технологічних процесів тощо. Необхідний обсяг виробництва визначається по конкретним видам продукції , як правило в натуральних одиницях. Розраховується як сума передбачуваного запасу готової продукції на кінець планового періоду плюс обсяг продаж на плановий період мінус запас готової продукції на початок планового періоду.

Бюджет виробничих запасів був розглянутий раніше.

В бюджеті прямих витрат на матеріали всі витрати підрозділяють на прямі і посередні. До прямих відносять витрати на сировину і матеріали, а також заробітну плату основного виробничого персоналу. Обсяг прямих витрат на матеріали залежить від обсягів продаж в натуральних одиницях, норм витрат певного матеріалу на одиницю продукції певного виду, запасів на початок планового періоду і нормативу запасу на кінець планового періоду. При розрахунках враховують строки поставок і порядок погашення кредиторської заборгованості за матеріали, які фіксуються в угодах з постачальниками.

Бюджет прямих витрат на заробітну плату основного виробничого персоналу готується виходячи з бюджету виробництва, прийнятій системі оплати праці, що фіксується в колективній угоді між адміністрацією і профспілками, в тому числі на тарифній сітці, а також на розцінках, визначених по кожній операції технологічного процесу. Як правило, розрахунок ведеться окремо по погодинній і відрядній формам оплати праці.

При розрахунках бюджетів прямих витрат додатково аналізується рівень кредиторської заборгованості і при накопиченні значної (більше встановленої норми) кредиторської заборгованості по виплаті заробітної плати або за проплатами за поставлені матеріали в цих бюджетах передбачається додатково графік погашення кредиторської заборгованості.

Бюджет загальновиробничих витрат відображає обсяг всіх витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, за виключенням прямих витрат на матеріали і оплату праці. Традиційно включає постійну і змінну частини. Постійна планується виходячи з існуючої структури виробництва (наприклад, амортизація будівель, оренда, опалення приміщень), змінна – як норматив (наприклад, оплата за спожиту силову електроенергію).

Бюджет управлінських витрат включає в себе витрати, не пов’язані з виробничою чи комерційною діяльністю, а саме витрати на утримання управлінських служб. Більшість управлінських витрат носить постійний характер і не залежить від обсягів продаж.

Рис.1.2 – Послідовність розробки особливих бюджетів

ОПЕРАТИВНЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

1. Принципи планування грошових потоків

Бюджет підприємства відображає узагальнені за певний період (рік) рух грошових коштів на підприємстві. Звичайно при цьому нівелюються коливання наявних фінансових ресурсів фірми. При цьому на протязі планового періоду неодноразово можуть виникнути моменти дефіциту фінансових ресурсів. Затримка платежів на короткий період не приведе до банкрутства підприємства, але значно погіршить його кредитну історію. Як наслідок, це приведе до суттєвого подорожчання кредитів для підприємства. З метою уникнення подібної ситуації фінансовий відділ підприємства складає оперативний фінансовий план. На відміну від попередніх форм фінансового планування рух грошових коштів в ньому фіксується на рівні окремих платежів на рівні конкретного контрагента і дати виконання платежу. Як правило, складаються місячні оперативні фінансові плани з розбивкою по тижням і дням. Коли контрагентів достатньо велика кількість, то для спрощення плану вказують вид платежу, наприклад, виручка від реалізації продукції постійних клієнтів, штрафи, пені та інші надходження від застосування санкцій тощо.

При складанні оперативного фінансового плану використовують наступні принципи:

- за рахунок продуманого вибору місця платежу, банка, який проводить інкасацію грошей, а також платіжного засобу прискорити отримання платежу;

- за рахунок координації різних рахунків зменшити долю засобів підприємства, що не приносять доходу;

- своєчасно виявляти дефіцит платіжних засобів і ліквідувати його з мінімальними витратами.

2. Розпис надходжень і витрат в бюджеті грошових коштів

Бюджет грошових коштів представляє собою таблицю, де надходження і видатки співставляються з періодом часу, коли вони відбуваються. Строк між пред’явленням рахунка і його оплатою називається строком інкасації (collection period). Розглянемо спрощений приклад розпису надходжень і витрат. Рахунки за відвантажену продукцію пред’являються компанії Х, яка при досягненні обумовленого в угоді терміну проплачує кошти через банк або готівкою. Умовно приймемо, що строк інкасації для цієї компанії наступний: 10% сплачується готівкою, 70% погашається на протязі місяцю, а 20% – через місяць.

Таблиця 2.1 – Розпис надходжень підприємства по операціям з компанією Х, тис. грн.

Надходження	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Усього продаж	300,0	350,0	340,0	360,0	400,0	420,0
Продаж у кредит	270,0	315,0	306,0	324,0	360,0	378,0
Зі строком оплати один місяць	–	210,0	280,0	272,0	288,0	280,0
Зі строком оплати два місяці	–	–	60,0	35,0	34,0	36,0
Усього з наступною оплатою	–	210,0	340,0	307,0	322,0	316,0
Продаж за готівку	30,0	35,0	34,0	36,0	40,0	42,0
Усього надходжень від продажу	30,0	245,0	374,0	343,0	362,0	358,0

Так, у прикладі (табл.2.1) у січні сума всіх рахунків, виставлених компанії Х складе 300 тис. грн. З них 30 тисяч вона сплатить готівкою, 270 тисяч придбає в товарний кредит по безготівковому розрахунку: 210 тисяч вона сплатить по безпроцентному кредиту на протязі лютого, 60 тисяч – у березні. Таким чином, усього надходжень у січні буде 30 тис. грн. В лютому компанія Х отримає товарів на суму 350 тис. грн. З них готівкою сплатить 35 тисяч, решта – 315 тисяч буде сплачена у кредит. З них 280 тис. грн. у березні, а 35 тисяч – у квітні. Усього у лютому буде отримано 245=210+35 (тис. грн.).

Грошові кошти, що надходять на рахунок підприємства за продану продукцію, будуть витрачатись на придбання необхідних матеріалів, виплату заробітної плати і на інші потреби. Умовно приймемо, що матеріали наше підприємство купує, використовуючи товарний кредит, у місячний строк. Для спрощення приймемо, що всі виплати відносяться до товарів, що продаються компанії Х, хоча в житті всі кошти від продаж надходять на загальний рахунок.

Таблиця 2.2 – Розпис витрат підприємства по операціям з компанією Х,

тис. грн.

Витрати	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Купівля матеріалів	120,0	140,0	136,0	144,0	160,0	168,0
Платежі за матеріали	–	120,0	140,0	136,0	144,0	160,0
Виплата заробітної плати	90,0	105,0	102,0	108,0	120,0	126,0
Решта виплат	60,0	70,0	68,0	72,0	80,0	84,0
Усього грошових виплат	150,0	295,0	310,0	316,0	344,0	370,0

В прикладі умовно прийнято, що 40% від ціни складає вартість матеріалів, 30% – заробітна плата і 10% – інші витрати. Заробітна плата і інші витрати виплачуються в тому ж місяці, що і продаж готової продукції, а купівля матеріалів відбувається в кредит і сплачується в наступному місяці.

Визначимо сальдо надходжень від продажу і виплатами (див. табл. 2.3)

Таблиця 2.3 – Рух грошових потоків і баланс грошових коштів підприємства по операціям з компанією Х, тис. грн.

Показник	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
Усього надходжень	30,0	245,0	374,0	343,0	362,0	358,0
Усього виплат	150,0	295,0	310,0	316,0	344,0	370,0
Чистий грошовий потік	-120,0	-50,0	64,0	27,0	18,0	12,0
Сальдо рахунку в кінці місяця	50,0		64,0	1,0	19,0	7,0
Додаткове фінансування	+170,0	–	–	-90,0	–	–

Як ми бачимо з чистого грошового потоку, на початку діяльності підприємства утворився дефіцит грошових коштів в кінці лютого в розмірі 170,0 тис. грн. Для його ліквідації необхідно покласти з статутного фонду на рахунок 170,0 тис. грн. Це відображено у рядку „Додаткове фінансування”. В кінці квітня утворився надлишок на рахунку, тому з нього були зняті кошти у розмірі 90,0 тис. грн. і вкладені в активи, що можуть у майбутньому принести прибуток.

Дана таблиця може використовуватись для прогнозування суми чистих грошових потоків і складання бюджету грошових доходів і видатків. Сума чистих грошових потоків може бути додатною (профіцит) або від’ємною (дефіцит). Сальдо рахунку на початку місяця дорівнює сальдо рахунку в кінці попереднього місяця. Для компенсації дефіциту в перші два місяці діяльності підприємства необхідно покрити його з єдиного доступного джерела – статутного фонду. При отриманні профіциту ми можемо направити його на розширення основних фондів, або покласти на депозит.

На практиці спостерігаються певні коливання грошових потоків або, що еквівалентно, коливання нормативів, що закладені у розрахунки. Тому фінансові відділи розробляють кілька альтернативних бюджетів грошових потоків. Один з них орієнтується на можливе зниження кон’юнктури, другий – найбільш вірогідний, третій – на сприятливих тенденціях розвитку подій для підприємства. Як правило, такі розрахунки ведуться за допомогою комп’ютерної техніки.

3. Джерела фінансування дефіциту бюджету грошових коштів

У розглянутому прикладі підприємство направляє на погашення дефіциту частину статутного фонду, оскільки на початку діяльності це єдине доступне джерело коштів. За звичай підприємства планують отримати короткостроковий кредит в банку. Якщо у давно діючої компанії умови для отримання короткострокового кредиту несприятливі, то вона може відстрочити капітальні витрати або продати певну частину активів. Якщо в певні періоди часу виникають надмірні суми залишків на розрахунковому рахунку, то на основі прогнозів кошти спрямовують на купівлю ринкових цінних паперів. У разі дефіциту грошових потоків вони можуть бути реалізовані.

В ряді випадків можливо залучати не тільки короткострокові, але і довгострокові кредити. По-перше, якщо підприємство має достатню платоспроможність і хорошу фінансову репутацію, то короткострокову заборгованість можна автоматично поновлювати. Це можна зробити у вигляді кредитної лінії, яка поновлюється кожний рік. При розвиненому фінансовому ринку підприємства періодично емітують облігації, а потім викуповують. По-друге, підприємство може випустити нові акції.