Перекладацькі трансформації як прийоми адекватного перекладу.

Разом із поняттям “прийом перекладу”, досить часто у перекладознавчій літературі спостерігаємо терміни “перекладацька операція”, “перекладацька трансформація”, “перекладацьке перетворення” .

Скористаємося визначеннями, зібраними професором Л. Л. Нелюбіним у праці “Толковый переводоведческий словарь”. Отже, прийомом перекладу є діяльність перекладача або конкретні операції, викликані труднощами, що виникли у процесі перекладу. А також перекладацькими прийомами вважають види операцій, що здійснюються перекладачем над текстом оригіналу з метою отримання тексту перекладу. Трансформації у перекладі – це основа більшості прийомів перекладу. Вони полягають у зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації) або семантичних компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, що має бути переданою. Також перекладацькі трансформації – це категорія відповідників, які створює сам перекладач, виходячи зі змісту мовленнєвої одиниці. Разом із першою та другою категоріями, трансформації складають основні типи перекладних відповідників, охарактеризованих відомою дослідницею перекладу І. С. Алексєєвою. Так, у процедурі пошуку відповідників розмежовуються три варіанти перекладацьких дій (або, відповідно, три різних прийоми): 1) перекладач бере готовий відповідник, не маючи вибору; 2) перекладач здійснює вибір з декількох варіантів; 3) перекладач створює власний відповідник у межах закономірностей мови. Відповідники, отримані за допомогою першого прийому, І. С. Алексєєва називає однозначними еквівалентними відповідниками; результати використання другого прийому – варіантними відповідниками; а відповідники, створені самим перекладачем – трансформаціями.

До групи трансформацій входять відповідники, що їх перекладач “вибудовує” сам, не користуючись готовим арсеналом засобів. Уявлення про те, що до трансформацій перекладач вдається у крайніх випадках, виявивши, що готових відповідників немає, виявляється невірним, оскільки застосування усіх трьох наведених вище прийомів пошуку відповідників відбувається одночасно, а вірогідність успіху (що перекладач знайде раніше: потрібний еквівалент чи потрібну трансформацію) спрогнозувати досить складно.

Цікавим є погляд на перекладацькі операції Л. К. Латишева. Перш за все, відомий дослідник розділяє всі операції (перекладацькі прийоми у термінології Л. К. Латишева) на два способи: підстановки (відповідники за класифікацією І. С. Алексєєвої) та трансформації. Підстановки є найпростішим способом, заснованим на максимально можливому семантичному паралелізмі вихідної та цільової мов. Іншим способом, що використовує мотивований відхід від потенціально можливого семантико-структурного паралелізму вихідної та цільової мов, є перекладацькі трансформації.

Типологію перекладацьких перетворень Л. К. Латишев базує на розрізненні мовних рівнів, виділяючи структурно-рівневі та змістові трансформації, зазначаючи, що межа між ними не абсолютна, оскільки деякі типи трансформацій мають ознаки і першого, і другого класів. У його типології представлені категоріально-морфологічні, синтаксичні, лексичні трансформації, а також глибинні перетворення, що виходять за межі рівнів мовної системи і стосуються рівня структури мовлення, оскільки в цьому випадку “зазнає змін сама схема мислення” .

Цінність структурно-рівневої класифікації перекладацьких трансформацій полягає у тому, що показує перекладачеві шляхи пошуку в мові перекладу засобів вираження, відмінних від засобів мови оригіналу.

Окрім фундаментальних типів трансформацій - структурно- рівневих та змістових – Л. К. Латишев виокремлює також “специфічні” перекладацькі прийоми (антонімічний переклад, експлікацію/імплікацію змісту, метафоризацію/деметафоризацію, конверсні перетворення тощо), які дослідник вважає ефективним інструментом знаходження оптимального перекладацького рішення. За Л. К. Латишевим міра застосування перекладацьких трансформацій має бути адекватною: з одного боку, трансформація повинна бути достатньо радикальною, щоб запобігти буквалізму у перекладі, а з іншого боку – мінімально необхідною, не впадаючи при цьому в протилежну крайність – перекладацьку вольність.

У першу чергу важливо уточнити зміст, вкладений у поняття «перекладацька трансформація». Існують визначення, запропоновані Л. Бархударовим, Р. Міньяр-Білоручевим, Я. Рецкером, А. Швейцером, В. Щетинкіним, Л. Латишевим, В. Комісаровим, В. Гаком та іншими. Однак основним прийнято вважати визначення Л. Бархударова, оскільки він найточніше відображає суть питання. Перекладацькі трансформації – це міжмовні перетворення, перебудова елементів вихідного тексту, операції перевираження сенсу або перефразування з метою досягнення перекладацького еквівалента.

Що стосується розподілу трансформацій на види, існує безліч різних точок зору, проте більшість лінгвістів поділяє думку, що всі перекладацькі трансформації діляться на лексичні, граматичні та змішані (або комплексні).