Призначення та класифікація нормативів праці

Важливим завданням нормування є забезпечення більш-менш рівної інтенсивності праці на різних за. змістом та складністю роботах. А це можливе лише за умови, коли норми затрат праці розраховуватимуться на єдиній методологічній та нормативній базі.

Методологічною базою нормування є теоретичні засади нормування праці, які в головному є єдиними в усьому цивілізованому світі. Нормативну базу становлять нормативні матеріали для нормування праці. Це збірне поняття, яке включає комплекс неоднорідних елементів: технологічних режимів роботи устаткування та трудових нормативів (затрат робочого часу на певні повторювані елементи трудового процесу та часу тривалості перерв на відпочинок і особисті потреби залежно від конкретних умов праці).

Усі ці нормативні матеріали визначаються науково-дослідними установами на єдиній методологічній базі, вони є універсальними і призначені для багаторазового використання на підприємствах при проектуванні норм затрат праці на конкретні роботи.

Треба чітко розрізняти поняття норми праці і трудового нормативу, Первинним, вихідним є трудовий норматив, а вторинним, похідним від нормативу є норма.

Норма праці визначається на основі одного або кількох трудових нормативів, а не навпаки. Будь-яка норма завжди встановлюється на конкретний вид роботи, або на відпочинок в абсолютних величинах залежно від конкретних умов виробництва. Трудові нормативи носять, як правило, універсальний характер і часто встановлюються у відносних величинах.

Наприклад, норматив часу на відпочинок для машинно-ручних та ручних процесів задасться у відсотках від величини часу оперативної роботи Топ. Зі зміною часу оперативної роботи змінюватиметься і норма часу на відпочинок. Якщо, наприклад, норматив часу на відпочинок дорівнює 10% Топ, то при Топ - 300 хв норма часу на відпочинок становитиме

Тв = 0,1 Топ =0,1 * 300 = 30хв.

За того самого нормативу часу на відпочинок при зростанні тривалості часу оперативної роботи відповідно збільшиться і норма часу на відпочинок, бо людина витратила більше сил, отже їй потрібен триваліший час на відновлення сил. Так, при Топ - 400 хв норма часу на відпочинок дорівнюватиме

Тв = 0,1 Топ =0,1 * 400 =40 хв.

Нормативні матеріали — це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці аналітично-розрахунковим методом. Практичне значення нормативних матеріалів дуже велике.

Високоякісні нормативні матеріали полегшують роботу нормувальників, сприяють зменшенню трудомісткості нормувальних робіт. Водночас вони дають можливість розраховувати на їх підставі більш-менш рівнонапружені норми, завдяки чому вдається уникати непотрібних конфліктів у трудових колективах з приводу так званих вигідних і невигідних норм.

Добре обґрунтовані нормативи є важливою передумовою одержання якісних норм затрат праці, які у свою чергу служать надійною основою якісного планування та організації виробництва.

Трудові процеси та умови їх виконання на різних підприємствах дуже розрізняються. Це зумовлює велику кількість нормативних матеріалів. Лише у промисловості використовують близько 2000 загальнопромислових і галузевих збірників трудових

нормативів. Класифікацію основних типів нормативних матеріалів наведено на схемі (рисі).

Серед основних видів нормативних матеріалів розрізняють нормативи: режимів роботи устаткування, часу, обслуговування, чисельності та підпорядкованості.

Для правильного розрахунку норми часу основної роботи при виконанні операцій на різних верстатах нормувальники використовують нормативи режимів роботи устаткування. Це кількісні характеристики технологічних можливостей металорізальних верстатів: глибини різання, величини подачі, швидкості різання, числа обертань шпинделя тощо.

Завдання технолога полягає у визначенні оптимального технологічного режиму виконання операції, який характеризується найкращим співвідношенням швидкості різання, витрачання електричної енергії та зношування інструментів і верстата. За таких умов нормувальник встановлює технічно обґрунтовану норму затрат часу.

Нормативи часу — найпоширеніший вид нормативів затрат робочого часу для конкретних умов виконання трудового процесу. В практиці технічного нормування праці використовують нормативи підготовчо-завершального, основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця і часу перерв на відпочинок та особисті потреби. Нормативи часу призначаються для нормування машинних і ручних робіт, окремих прийомів ручної роботи, пов'язаних з управлінням і обслуговуванням обладнання, на якому виконуються механізовані процеси.

Нормативи обслуговування характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів. Застосовуються при нормуванні чисельності багатоверстатників, наладчиків устаткування, ремонтного персоналу, прибиральників тощо.

Нормативи чисельності робітників, службовців, допоміжного персоналу використовуються для визначення кількості працівників, необхідних для якісного виконання певного обсягу робіт або функцій. За нормативами чисельності розраховують потрібну кількість персоналу по обслуговуванню великих технологічних, енергетичних, транспортних комплексів, а також спеціалістів (конструкторів, технологів, економістів, нормувальників).

Нормативи підлеглості визначають співвідношення між кількістю керівників та підлеглих їм працівників. Використовуються здебільшого для визначення кількості бригадирів, майстрів та старших майстрів.

За призначенням і сферою використання нормативи поділяються на загальнопромислові, галузеві та місцеві.

Загальнопромислові нормативи призначені для нормування однакових трудових процесів на підприємствах різних галузей виробництва. Пояснюється це тим, що на більшості підприємств існують роботи, які виконують робітники одних і тих самих професій. Деякі види верстатних, ремонтних, слюсарних робіт виконуються майже на всіх підприємствах різних галузей промисловості. Іноді такі нормативи мають назву міжгалузевих. При складанні нормативів враховуються організаційно-технічні умови і прогресивний досвід організації виробництва і праці.

Галузеві нормативи призначені для нормування виробничих процесів на підприємствах однієї галузі виробництва. Прикладами можуть бути нормативи обслуговування на підприємствах хімічної, металургійної, цукрової промисловості. Ці нормативи охоплюють специфічні види робіт, властиві тільки підприємствам даної галузі, тому ними неможливо користуватися в інших галузях.

З

Галузеві нормативи розробляються відповідними науково-дослідними або проектно-технологічними організаціями на основі аналізу заводських витрат часу і узагальнення передового виробничого досвіду, нагромадженого на підприємствах галузі.

Якщо на підприємстві виконуються специфічні роботи, на які немає ні галузевих, ні загальнопромислових нормативів, то фахівці підприємства можуть створити місцеві (заводські) нормативи. Потреба у місцевих нормативах може виникнути також, коли на даному підприємстві організаційно-технічні умови не дозволяють користуватися галузевими нормативами. Місцеві нормативи повинні передбачати розробку якісніших норм, ніж ті, що могли бути встановлені на підставі галузевих нормативів.

Місцеві нормативи розробляються працівниками нормативно-дослідних бюро підприємств на основі досліджень, що проводяться безпосередньо на робочих місцях і в заводських лабораторіях. При цьому спираються на оптимальні технологічні режими роботи обладнання, враховують ефективне використання робочого часу, специфічні особливості організаційно-технічних умов даного виробництва. Але на більшості підприємств нормативно-дослідні служби відсутні, оскільки підприємства в достатній мірі забезпечуються галузевими нормативами.

За ступенем укрупнення виділяють дві груші нормативів: диференційовані та укрупнені. Дотримання вимог щодо точності трудових нормативів для різних типів виробництва вимагає створення таких видів диференційованих нормативів, які забезпечили б встановлення норм затрат праці на виконання окремих трудових прийомів, дій га рухів. За умов масового і великосерійного виробництва, коли окремі .працівники виконують одну-дві короткочасні операції, необхідне детальне розчленування трудового процесу і встановлення тривалості кожного його елемента. Тому ці нормативи називають ще елементними.

Нормативи, за якими можна визначити норми часу на виконання окремих трудових рухів, називають мікроелементними нормативами. При цьому тривалість виконання окремих трудових рухів дуже мала (десяті, соті частки хвилини).

Мікроелементні нормативи можуть використовуватися при проектуванні методів і прийомів праці, при організації робочого місця, встановленні норм на операції, а також при розробці нормативів більш високого ступеня укрупнення .

Більшими порівняно з мікроелементними є нормативи на окремі трудові дії. їх ще називають нормалі часу. Використання нормалей дозволяє встановлювати норми з меншими затратами часу нормувальників, ніж на основі мікроелементних нормативів.

Якщо виробничу операцію немає потреби ділити на трудові дії або рухи, тоді обмежуються вживанням нормативів на окремі трудові прийоми. Це значно спрощує роботу нормувальника.

Залежно від ступеня укрупнення нормативів можна говорити про їх універсальність. Вона визначає спроможність порівняно невеликої кількості нормативів різних видів служити основою для розрахунку норм на досить широке коло робіт. Найуніверсальнішими нормативами є мікроелементні нормативи і нормалі, з допомогою яких можна пронормувати практично будь-які роботи. Універсальність нормативів закономірно знижується мірою їх укрупнення.

Наявність великої кількості норм у кожній галузі виробництва, а також необхідність їх періодичного перегляду потребує значних витрат праці нормувальників. Тут може зарадити укрупнення нормативів.

Укрупнені нормативи — це регламентовані витрати часу на виконання сталого комплексу трудових прийомів. Вони ефективно використовуються у масовому і великосерійному виробництві.

За умов індивідуального і малосерійного виробництва йдуть шляхом типізації технологічних процесів, що сприяє створенню типових нормативів. Наявність типових нормативів є доброю передумовою забезпечення єдності норм, підвищення якості нормування.

З погляду на структуру витрат часу розрізняють нормативи оперативного, штучного та неповного штучного часу. Найпоширенішим видом укрупнених нормативів є нормативи неповного штучного часу.

Створення укрупнених нормативів для умов одиничного і малосерійного виробництва є одним із найважливіших завдань подальшого вдосконалення організації праці і підвищення ефективності виробництва.

Укрупнення нормативів на основі ретельних розрахунків дає підстави називати їх науково обґрунтованими. Щоправда укрупнення досягається за рахунок деякого зниження точності, але похибка, допустима при користуванні такими нормативами, заздалегідь враховується і не повинна виходити за межу, встановлену для даного тиру виробництва. Наприклад, для умов одиничного і малосерійного виробництва точність у межах 85—90% вважається допустимою.

До нормативних матеріалів для нормування праці відносяться також єдині і типові норми часу, виробітку, обслуговування.

Єдині норми розробляються на роботи, що виконуються за однаковою технологією, їх застосування є обов'язковим на всіх підприємствах державного сектора, де виконуються такі роботи. Прикладом єдиних норм є норми на будівельні, монтажні, вантажно-розвантажувальні роботи.

Найбільшими з укрупнених нормативних матеріалів є типові норми, що розробляються за нормативами на типові деталі, широко вживані у машинобудуванні (вали, шестерні, втулки, кріпильні деталі).

Нормування за типовими нормативами полягає у виборі найпридатнішого типового представника, на якого є типова норма, порівнянні деталі, яка підлягає нормуванню, з типовим представником та коригуванні типової норми за співвідношенням головних параметрів, що впливають на норму часу (діаметр, довжина, площа, глибина різання тощо).

За формою подання нормативні матеріали поділяють на аналітичні, графічні і табличні. Аналітична (у вигляді математичної залежності) форма є найбільш компактною і зручною при використанні електронно-обчислювальної техніки. Таблична форма найпоширеніша. Незважаючи на деяку громіздкість, вона доступна для розуміння розрахунків не лише спеціалістами по нормуванню, а й робітниками.

Дуже компактними серед табличних є однорядкові нормативи. Користування ними дуже зручне, а процес розрахунку норми не погребує високої кваліфікації, Графічні нормативи мають вигляд графіків та номограм. У вітчизняній практиці нормування вони зустрічаються рідко, мають швидше теоретичне, ніж практичне значення.

Якість норми праці значною мірою залежить від якості нормативних матеріалів, на основі яких вони визначаються. Тому нормативні матеріали мають відповідати вимогам прогресивності, комплексності, обґрунтованості, забезпечувати необхідний рівень точності норм праці і можливість їх використання за різних організаційно-технічних умов.

Прогресивність нормативних матеріалів для нормування праці означає їх відповідність сучасному рівню техніки, організації виробництва і праці.

Комплексність наукового обґрунтування нормативних матеріалів полягає в тому, що під час їх розробки аналізуються всі фактори, що впливають на витрати часу.

Ступінь точності нормативів залежить від типу виробництва і характеру робіт. Вона має бути також економічно обґрунтованою. Залежно від типу виробництва вважається достатньою така точність трудових нормативів:

для масового і великосерійного ±5 ... 7%

для серійного ± 10%

для малосерійного і одиничного ±15 ... 20%

Залежно від характеру робіт при розробці нормативів заздалегідь встановлюють межі допустимих, відхилень у виконанні норм виробітку за цими нормативами. Так, для машинних робіт точність розрахункових норм може коливатися у межах 5%, для машинно-ручних -— до 10%, і для ручних — до 15%.

Одним з найважливіших методів визначення точності нормативів слід вважати порівняння фактичного виконання норм виробітку на робочих місцях з допустимими відхиленнями при аналогічному характері робіт і типі виробництва.

Виявлення всіх факторів 1 врахування їх впливу на витрати праці при розробці комплексно обґрунтованих нормативних матеріалів забезпечує їх універсальність і можливість широкого використання. Важливе значення має також поєднання простоти формул, нормативних таблиць і графіків залежностей з ясними методичними вказівками щодо використання нормативних матеріалів.

Трудові нормативи слід систематично, не рідше одного разу в 3—5 років і переглядати з метою підтримання їх прогресивності і точності, враховуючи організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні зміни у виробництві, а також зростання професійної майстерності і виробничих навичок виконавців.