Інформація: визначення, властивості, вимірювання

В.Я. Яковенко

Інформаційні ресурси: Навчальний посібник / В.Я.Яковенко. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – 202 с

У навчальному посібнику викладено теоретичні і практичні аспекти створення та використання інформаційних ресурсів.

Наведено методи інформаційного моделювання, захисту інформації, управління знаннями, обґрунтування національних інформаційних ресурсів, електронного урядування.

Для викладачів, наукових робітників, аспірантів і студентів зі спеціальності "Документознавство і інформаційна діяльність".

Донецьк, 2005

ЗМІСТ

1. ІНФОРМАЦІЯ, ДОКУМЕНТ, ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ........................................................................... 4

1.1.Інформація: визначення, властивості, вимірювання..................................................... 4

1.2.Документні ресурси.......................................................................................................... 13

1.3.Інформаційні ресурси....................................................................................................... 18

2. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ І КЕРУВАННЯ ЗНАННЯМИ................................................................................ 27

2.1.Штучний інтелект і представлення знань....................................................................... 27

2.2.Інтелектуальний та людський капітал............................................................................ 35

2.3.Керування знаннями......................................................................................................... 42

3. ІНФОРМАТИЗАЦІЯ І СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХРЕСУРСІВ 52

3.1.Інформатизація: сутність та розвиток в Україні і світі.................................................. 52

3.2.Інформатизація та інформаційний ринок....................................................................... 58

3.3.Система національних інформаційних ресурсів України............................................. 66

4. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ INTERNET............................................................................................................... 74

4.1.Internet і гіпертекст............................................................................................................ 74

4.2.Інформаційні ресурси Internet.......................................................................................... 81

4.3.Комерційне використання Internet.................................................................................. 88

5. БЕЗПЕКА ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ І СИСТЕМ.......................................................................... 98

5.1.Інформаційна безпека....................................................................................................... 98

5.2.Основи ( рівні) інформаційної безпеки........................................................................... 104

5.3.Модель взаємодії відкритих систем і методи їх захисту................................................ 112

5.4.Використання відкритого і секретного ключів. Електронний цифровийпідпис....... 120

6. СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУ............................................................... 127

6.1.Світовий досвід створення електронного уряду............................................................ 127

6.2.Особливості створення електронного уряду в Україні................................................. 141

6.3.Розвиток окремих напрямів електронного урядування в Україні................................ 149

7. ІНФОРМАЦІЙНЕ МОДЕЛЮВАННЯ..................................................................................................................... 160

7.1.Особливості функціонального моделювання................................................................. 160

7.2.UML і об'єктно-орієнтоване моделювання..................................................................... 169

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ............................................................................................................. 199

ІНФОРМАЦІЯ, ДОКУМЕНТ, ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

Інформація: визначення, властивості, вимірювання

Інформація– це відомості про суб'єкти, об'єкти, явища та процеси. Інформація – документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, які є об'єктом зберігання, пересилання та перетворення.

Таблиця 1.1. Визначення інформації різними науками

Наука	Визначення інформації
Інформатика	Продукт взаємодії даних та адекватних до них методів
Інформаційні системи	Сукупність відомостей про навколишній світ (об'єкти, явища, події, процеси тощо), які зменшують міру існуючої невизначеності, неповноти знань, відчужені від їх творця і що стали повідомленнями (вираженими певною мовою у вигляді знаків, зокрема й записаними на матеріальних носіях), які можна відтворювати шляхом передачі людьми усним, письмовим, або іншим способом.
Гуманітарні науки	Сукупність відомостей, знань
Теорія зв'язку	Відомості, що є об'єктом зберігання, передачі та переробки.
Математичні науки	Сукупність кількісних даних, які висловлені за допомогою формул чи графіків і які використовуються для збору та обробки даних
Біологія	Сукупність хімічних закодованих сигналів, що передаються від одного живого об'єкта іншому або від клітин, тканин, органів іншим у процесі розвитку
Кібернетика, фізика	Кількісна міра усунення ентропії (невизначеності), міра організації системи
Філософія	Властивість матеріальних об'єктів та процесів зберігати та народжувати визначений стан, що в різних речовинно-енергетичних формах може бути переданий від одного об'єкта іншому; ступінь (міра) упорядкованості об'єкта (системи)

Наведені офіційні терміни не вичерпують змісту поняття "інформація", яке застосовується дуже часто поряд з речовиною та енергією як третій компонент буття (табл. 1.1).

Для певного класу завдань "інформація – це вторинна властивість речі – носія, що за своєї актуалізації реципієнтом змінює його стан і поведінку тією мірою, що не зводиться тільки до обміну між ними енергією та речовиною".

Інформація – це природна реальність, що несе в собі характерні ознаки предметів та явищ природи, які проявляються у просторі та часі.

-4-

Інформація є нематеріальною сутністю, керуючим фактором, програмою дій для матеріальних, природних та соціальних процесів: нематеріальна інформація керує матеріальним світом.

Інформація є ресурсом та продуктом інтелектуальної діяльності і виконує функції як природні (першооснова матеріального світу, програма саморозвитку матерії; формування живої речовини), так і соціально-економічні (формування особистості та суспільства, засіб комунікації, мотивації, культурний (соціальний) код, регулювання речовинно-енергетичних систем).

Інформація – це: повідомлення, форма відображення, категорія розрізнення, ступінь свободи. Наведений перелік підходів визначення інформації відображає різні аспекти багатопланового природного явища, котрим є інформаційна реальність.

Заслуговують уваги наведені шість рівнів інформаційної реальності:

1) первинні фундаментальні сутності, які визначають організаційну першооснову матеріальної субстанції у Всесвіті та на Землі (фундаментальні фізичні закони природи, інформаційні коди атомів, молекул, їх частин, програми саморегуляції неживої природи тощо);

2) вторинні інформаційні сутності, які виникають як результат саморегуляції природи (генетичні програми (геном), що визначають самоорганізацію живих організмів, біологічних видів, зв'язки, що визначають функціонування біологічних співтовариств, екосистем);

3) інформаційні сутності, що є результатом розвитку живої природи (інформаційний код мозку людини, нервові відчуття живих організмів, інтелект людини та вищих тварин, суспільні сутності та ін.);

4) інформаційні продукти інтелекту та суспільства (емоції, мови, мотивація, знання, образи, плани, технології, здібності та вміння виконувати роботу, соціальні цінності та закони, правила та ін.);

-5-

5) вторинні інформаційні продукти інтелекту та суспільства (генетична інформація від створених людиною біологічних видів, інформаційна продукція, створена за допомогою комп'ютерних програм, штучні системи, що самоорганізуються та ін.);

6) продукти діяльності систем, що самоорганізуються.

Більшість поглядів на сутність інформації можна об'єднати двома основними підходами: атрибутивним та функціональним.

Згідно з уявленнями представників атрибутивної концепції, інформація – невід'ємна внутрішня властивість усіх матеріальних об'єктів, і пізнавальний процес є декодуванням інформації, що існує у предметах реального світу.

Представники функціональної концепції вбачають нерозривний зв'язок інформації з управлінням, із функціонуванням систем (технічних, біологічних, соціально-кібернетичних), які самоорганізуються і самокеруються, та не визнають існування інформації у неживому світі. Саму інформацію вони визначають як зміст сигналу або повідомлення, одержані кібернетичною системою із зовнішнього середовища.

Поняття об'єктивності інформації є відносним тому, що методи, які використовують до визначення даних, є суб'єктивним. Більш об'єктивною вважається інформація, до якої методи додають менший суб'єктивний елемент.

Для знакової інформації характерні властивості, що відрізняють її від речовини та енергії: фіксація, дієвість, реалізація.

До атрибутів інформації можна віднести: матеріальний носій, джерело, отримувача та канал зв'язку між джерелом та отримувачем.

До одного термінологічного ряду з інформацією відносяться поняття "дані" та "знання".

Дані – відомості, призначені для використання.

У системах обробки інформації дані – інформація, подана у формалізованій формі, придатній для зберігання, обробки, пересилання та інтерпретації користувачами, прикладними процесами чи технологічними засобами.

-6-

Знання – сукупність фактів, закономірностей, відношень та евристичних правил, що відбиває рівень обізнаності з проблемами деяких предметних галузей.

Практичне значення наукових підходів до визначення терміна "інформація" пов'язано з вирішенням проблеми вимірювання інформації. На початок XXI ст. сформувались основні підходи до вивчення та вимірювання інформації: структурно-синтаксичний, атрибутивний, функціонально-кібернетичний, аксіоматичний, інтуїтивний, логіко-семантичний, прагматичний, образний.

Згідно з якістю та трьома формами адекватності знакової інформації (синтаксична, семантична, прагматична) виконується її вимірювання.

До споживчих показників якості інформації можна віднести репрезентативність, змістовність, повноту, доступність, актуальність, своєчасність, стійкість, точність, достовірність і цінність.

Якщо не брати до уваги зміст інформації і дивитись на інформаційні повідомлення інформації як на послідовність знаків, сигналів, то їх можна представити у бітах, а виміряти байтами, кілобайтами, мегабайтами, гігабайтами терабайтами...

При використанні структурних вимірювань інформації враховується тільки дискретна побудова інформаційного комплексу: кількість інформаційних елементів у ньому, а також комбінацій з них.

При структурному вимірюванні розрізняють геометричну, комбінаторну та адитивну міри інформації.

Визначення кількості інформації геометричним методом полягає у вимірюванні довжини лінії, площі або об'єму геометричної моделі певного інформаційного комплексу у певних дискретних одиницях (квантах).

При комбінаторній оцінці кількості інформації, коли потрібно врахувати різні комбінації інформаційних елементів, використовують формули перестановок, сполучень, розміщень.

Перестановки – це комбінації, які складаються з одних і тих же елементів і відрізняються лише порядком їх розташування.

-7-

Але визначати кількість інформації як кількість комбінаторних комбіна­цій не завжди доцільно.

Хай є N станів системи S, коли кожний стан системи можна закодувати, наприклад, кодами з основою 2 довжини d, то цю довжину необхідно вибрати так, щоб кількість усіх різних комбінацій була не меншою, ніж N. Найменше число, з яким це можливо, або міра різноманіття множини станів системи, задасться формулою Р. Хартлі (адитивна міра):

H = K*log_aN, (1.1)

де К – коефіцієнт пропорційності; а – основа системи міри.

Коли вимір здійснюється за експотенціальною системою, то К=1, H=lnN(ніm), коли у системи з основою 2, то K=1 ln2, H=log₂ N(6im), коли у системі з основою 10, то K=1/lg 10, H=lg N(діт).

Формула Хартлі не враховувала розрізнення і різницю N станів системи.

Міра К. Шеннона також дає оцінку інформації

І=- (1.2)

де п - число станів системи; Р_і– ймовірність переходу системи у стан і, при­чому сума усіх Р_ідорівнює 1.

Коли всі стани системи рівноймовірні (P_i =l/n), то I=log₂ n - формула Шеннона співпадає з формулою Хартлі.

Невизначеність кожної ситуації можна охарактеризувати величиною, яка називається ентропією. Ентропія у термодинаміці означає ймовірність теплового стану речовини, у математиці – ступінь невизначеності ситуації або задачі, в інформатиці - властивість джерела віддавати інформацію.

Формула Шеннона характеризує ентропію (невизначеність стану) сис­теми і дійсна для замкнутих, а не для складних та відкритих систем.

У термодинаміці формула

S= Р_і ln P_i (1.3)

відома як ентропія або міра хаосу у системі (де к - коефіцієнт Больцмана).

Якщо порівнювати / (1.2) та S (1.3), то можна зробити висновок, що /-інформаційна ентропія (ентропія через брак інформації про систему або в си­стемі). Коли ентропія дорівнює нулю, тоді маємо максимальну інформацію. Основне співвідношення між ентропією та інформацією

I + S(\og₂e)/k = const (1.4)

Основною позитивною рисою формули Шеннона є те, що вона не вра­ховує сематичні, якісні та індивідуальні властивості системи, а також те, що вона враховує різницю та неоднакову ймовірність різних станів системи, має статистичний характер.

Збільшення (зменшення) міри Шеннона свідчить про зменшення (збіль­шення) ентропії (організованості) системи. До того ж ентропія може бути мі­рою дезорганізації систем від повного хаосу (S=S max) і повної інформацій­ної невизначеності (1=1 тіп) до повного порядку (S=S min) та повної інфор­маційної визначеності (1=1max) у системі.

Інформаційно-термодинамічний підхід пов'язує величину ентропії системи з нестачею інформації про її внутрішню структуру, коли кількість станів визначає, по суті, ступінь неповноти наших відомостей про систему.

Термодинамічна міра (ентропія) може бути застосована до систем, які існують у тепловій рівновазі, але для систем, які далекі від теплової рівноваги, наприклад, живих біосистем, кібернетичних систем, така міра, як ентро­пія, є менш придатною.

Спочатку у статистичній теорії інформації (теорія зв'язку) ентропія була розрахована для ансамблю (повна група подій або поле сумісних подій з розподілом ймовірностей, які у сумі складають одиницю), але згодом була використана і для об'єднання (сукупності двох і більше взаємозалежних ансамблів дискретних випадкових змінних).

Імовірність добутку (збігу) спільних залежних подій X і Y дорівнює добутку безумовних ймовірностей Р(х) або Р(у) та умовних ймовірностей Р(у/х) або Р(х/у)

-9-

Р(х,у)=Р(х) *Р(у/х) =Р(у) *Р(х/у) (1.5)

З об'єднанням пов'язані поняття безумовної, умовної, спільної (суміс­ної) та взаємної ентропії (табл. 1.2).

Коли ансамбль X відображає джерело інформації, а ансамбль Y - при­ймача (споживача) інформації, тоді різні види ентропії мають наступний зміст: Н (х) - безумовна ентропія джерела, або середня кількість інформації на один символ, яку видає джерело; Н (у) - безумовна ентропія приймача (споживача), або середня кількість інформації на символ, яку одержує при­ймач (споживач);

Таблиця 1.2. Ентропія об'єднання

Найменування	Означення	Співвідношення
Безумовна ентропія	Н(х) Н(У)	Н(х)>Н(х/у) Н(х)=Н(х/у)+Н(ху)   Н(у)>Н(у/х) Н (у)=Н (у/х)+Н (х Y)
Умовна ентропія	Н(х/у) Н (у/х)	Н(х/у)=Н(х)-Н(ху)   Н(у/х)=Н(у)-Н(ху)
Сумісна (спільна) ентропія	Н (х, у)= =Н (у, х)	Н (х, у)=Н (х)+Н (у/х)= = Н (у)+Н (х/у)= =Н(х)+Н(у)-Н(ху)
Взаємна ентропія	Н (х у)= =Н (у х)	Н(ху) = Н(х)-Н(х/у)= =Н (у) - Н (у/х)= =Н(х,у)-Н(х/у) -Н(у/х)

Н (у х) - взаємна ентропія системи передачі - прийому в цілому, або середня кількість інформації на пару (переданого й прийнятого) символів;

Н (х/у) - умовна ентропія X відносно Y, або кількість інформації про джерело, коли відомо, що приймається Y;

Н (у/х) - умовна ентропія Y відносно X, або кількість інформації у при­ймача (споживача), коли відомо, що передається X.

-10-

Коли в системі передачі інформації по каналу зв'язку немає втрат та спотворювань, то умовні ентропії дорівнюють нулю:

Н(у/х) = Н (х/у)=0, а кількість взаємної інформації дорівнює ентропії джерела або приймача:

І=(х,у) =Н (ху)-Н (х) = Н (у). (1.6)

Енергія (ресурс) та інформація (структура) - дві фундаментальні характери­стики систем реального світу, які пов'язують їх речові, просторові та часові хара­ктеристики. Коли А - множина "енергетичного походження", а В - множина "ін­формаційного походження", то можна визначити енергоінформаційну міру (сис­тем А↔В) як відношення, зв'язок між цими множинами f:A↔В. Вона повинна відображати механізм взаємозв'язків фізико-інформаційних та речовинно енер­гетичних структур та процесів у системі.

Кількість інформації за теорією, що базується на алгоритмах перетво­рення (алгоритмічна теорія інформації), визначається як довжина програми, що дає змогу перетворити об'єкті в об'єкт В, тобто

1 = L[G(A,B)], (1.7)

де L - функція отримання довжини програми (у байтах чи бітах), a G - про­грама перетворення.

Вимірювання кількості інформації в семантичній теорії інформації, що базу­ється на фігурах математичної логіки, можливе лише для тверджень за формулою

l=logF(S), (1.8)

де F - функція кількості інформації, що залежить від кількості можливих станів у складових (змінних і предикатах) твердження; S - саме твердження.

Семантичні міри кількості інформації загалом не можуть бути безпосеред­ньо використані для вимірювання значеннєвого змісту, оскільки стосуються зне­особлення інформації, яка не відбиває змістового ставлення до об'єкта.

Означення інформації у всіх перелічених теоріях (знята невизначеність;

-11-

довжина програми перетворення об'єкта; функція від кількості станів у твер­дженні) певною мірою суперечить її означенню (інформація - це відомості, сукупність даних, знань).

У концепції образної теорії інформації [50] кількість інформації в образі (Іо), яка сприймає і розпізнає кібернетичну систему, визначається за формулою

Io = q^-1L[G(o)], (1.9)

де q - імовірність правильного розпізнання образу; L — функція отримання довжини розгорнутої (розцикленої) програми розпізнання; G - програма роз­пізнання образу, біти; О - образ.

Інформація (у концепції образної теорії) - це розпізнані образи (сигнали, записані в сенсорну пам'ять скануючих пристроїв кібернетичної системи), які кібернетична система зберігає в пам'яті.

З позиції образної концепції теорії інформації імовірнісна (шеннонівська) теорія є теорією кодування інформації, а образна теорія, не перехрещую­чись із ймовірною, усуває недоліки алгоритмічної теорії.

Прагматична міра інформації означає корисність, цінність для управ­ління і зумовлюється особливостями використання даної інформації у певній системі. Цінність інформації може визначати ефективність здійснюваного на її основі управління за формулою.

I_кв(Y) = P(Y/B)-P(Y), (1.10)

де I_кв - цінність інформаційного повідомлення В для системи управління Y;

P(Y) - апріорний очікуваний економічний ефект функціонування - системи управління Y;

P(Y / В) - очікуваний ефект функціонування системи Y за умови, що для управління буде використано інформацію, яка міститься у повідомленні В.

-12-

Документні ресурси

У теорії інформації виділяють наступні форми інформації:

- елементарна, яка функціонує у неживій природі;

- біологічна - циркулює у живій природі;

- соціальна – осмислена людським суспільством.

Функція елементарної інформації – передача енергії шляхом структурної взаємодії матеріальних об'єктів. Біологічна інформація включає як кодування генетичної інформації, так і управління складними психологічними процесами у вищих тварин через передачу енергії.

Соціальна інформація створюється та використовується суспільством. Зага­лом соціальну інформацію можна визначити як відомості, що призначені для пе­редачі у суспільстві. Така інформація, що зафіксована у документі, є об'єктом вивчення багатьох наук (документознавство, інформатика, книго-, бібліотеко-, бібліографіо-, архівознавства, теорії масових комунікацій тощо).

Згідно із стандартом ISO документ – це записана інформація, що може бути використана як одиниця у інформаційному процесі (ДСТУ 2392-94). В Україні є ще два офіційних визначення документа (більш вузьких за змістом):

- матеріальний об'єкт з інформацією, що закріплена створеним людиною способом, для її передачі у часі та просторі (ДСТУ 3017-95);

- матеріальний об'єкт, що містить інформацію у зафіксованому вигляді, оформлений у заведеному порядку і має юридичну силу відповідно дочинного законодавства (ДСТУ 2732 - 94).

До суттєвих властивостей документа відносять його атрибутивність (наявність інформаційної і матеріальної складових, форми і змісту), функціональність, структурність.

Характерними ознаками документа є: наявність смислового семантичного змісту; стабільна речовинна форма; призначення для використання у соціальній комунікації; завершеність повідомлення.

-13-

Документ є поліфункціональним об'єктом соціальної комунікації, функції якого можна умовно розподілити на три групи: головна, загальні, спеціальні. Головна – збереження та передача інформації у часі і просторі; загальні – ін формаційна, комунікативна, кумулятивна; спеціальні – управлінська, пізнавальна, правова, загальнокультурна тощо.

У кожній соціальній системі можна виділити кілька обов'язкових компонентів:

*вироблена системою цінність;

*службовий персонал;

*матеріально-технічна база;

*контингент користувачів.

Цінність виробничої фірми – продукт, що виготовляється нею, чи послуга, посередницької фірми – реалізований продукт чи послуга. Ці цінності виробля­ються службовим персоналом, що складається зі співробітників фірми.

Матеріально-технічна база (МТБ) – це займані системою приміщення, меблі, виробниче устаткування, технічні комунікації, системні життєзабезпе­чення персоналу (а іноді й контингенту користувачів).

Користувач – той, хто споживає вироблені системою товари. Він не завжди настільки очевидний, як інші компоненти системи, але не менше, а навіть більше важливий. Без нього діяльність будь-якої фірми позбавляється змісту, ця діяльність свідомо приречена якщо не на провал, то на надзвичай­но низьку ефективність – набагато меншу, ніж витрати на її організацію.

Усі елементи соціальної системи мають між собою двосторонні зв'язки. Елементи і зв'язки складають структуру системи.

Відповідно до закону документаційного забезпечення будь-якого соціального явища і процесу появі кожного компонента системи передує поява необхідного документа. Після закінчення існування системи про неї залиша­ється слід у вигляді документів.

Таким чином, поряд з діяльністю системи виникає паралельний їй від­носно автономний документний ресурс. Система в цілому "обростає" ком-

-14-

плексом документних ресурсів, а якщо зв'язки між окремими ресурсами сла­бкі, то вона має конгломерат документних ресурсів.

Цінність, реалізована системою, спочатку існує у вигляді проекту, тобто до­кумента. У процесі виробництва весь технологічний процес чітко регламентуєть­ся, що знову ж таки оформляється документально. Планування випуску продук­ції теж фіксується в документні. Документами супроводжуються напрямок і до­ставка сировини із зовнішнього джерела, які документально свідчать про його постачання і приймання. Для цього використовують рахунок-фактуру, накладну, чи квитанцію то інші стандартні форми. Отже, будь-яка акція соціального проце­су обов'язково підтверджується документально.

Виробничі відносини службового персоналу оформляються особистою справою кожного співробітника у відділі кадрів. Вона ведеться упродовж усі­єї його трудової діяльності, а після її закінчення передається до архіву. На кожного працівника віддаються накази і розпорядження, тобто паралельно створюються документні ресурси: у канцелярії, бухгалтерії, та тому структу­рному підрозділі, де людина працює.

Матеріально-технічна база оснащується технічними паспортами, техніч­ними висновками про протипожежний, санітарний стан об'єктів, документами про сплату податків на відведену ділянку, матеріальні властивості і т. ін.

Фактично кількість документних ресурсів ще більша, ніж перераховано. Це і ресурс, що відноситься до фірми в цілому: установчі документи, нормати­вна база, документи про зв'язки з постачальниками, звіти про діяльність, а також бібліотечний фонд з фірм, документами ресурс відділу маркетингу, музей фонд і таке інше.

Документні ресурси пов'язані не тільки з прототипами, що їх породжу­ють, вони пов'язані і між собою, а також з іншими елементами і системою в цілому. Так створюється власна система документних ресурсів у кожній установі, підприємстві, фірмі чи організації.

По суті, кожен документный ресурс є моделлю свого прототипу – того чи іншого елемента чи системи в цілому.

-15-

Якщо прототипом документа є не деяка деталь, приміщення, об'єкт, а інший документ, то даний ресурс називається документографічним.

Усяка фірма, установа, чи підприємство, організація (тобто всяка соціа­льна система) крім документованих даних про свої документні ресурси, має подібні зведення і про самі документовані дані, чи про документографічні ресурси, чи про документні ресурси іншого ступеню. Такий ресурс назива­ється метадокументографічним. Він має вже третій ступінь виміру: всілякі описи облікової документації, номенклатури, реєстр справ чи інші типові пе­реліки документів, що існують у діловодстві кожної соціальної системи.

Отже, в кожній соціальній системі присутні одночасно документні ресурси трьох рівнів. Кожний з них описує систему з різним ступенем стиску інформа­ції. Ресурс кожного наступного ступеня призначений упорядкувати і зробити легко доступним для огляду відображений ним документний ресурс.

Сукупності документів створюють документні потоки, масиви, ресурси, фонди.

Документний потік – це рух документів від документовиробника до документокористувача, або організована безліч документів, які функціонують у соціальному середовищі. Його параметрами є: потужність, напрямок, кількість проміжних пунктів, ритм, шум, накладання потоків у часі та просторі.

Документний масив – це визначена, незмінна у часі безліч документів, параметрами якої є кількість, склад, територіальні і мовні обмеження

Документні ресурси – це відносно упорядкована безліч документів, яка є засобом чи об'єктом документообігу або поповнення документних фондів. Характеристику документних ресурсів наведено у табл. 1.3. Російський ГОСТ 7.0-99 визначає документні ресурси як вид інформаційних ресурсів –сукупність окремих документів в інформаційних системах, але за законами Росії і України інформаційні ресурси – це документи та масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних тощо).

-16-

Таблиця 1.3. Характеристика властивостей документного ресурсу

1. Властивості документного ресурсу	Характеристика наданої властивості
1. Невичерпаність	Документні ресурси (ДР) у своїй сукупності невичерпні, бо користування інформацією не призводить до її зменшення чи втрати
2. Зростання	Із господарською, політичною, науковою діяльністю соціума виробляється нова інформація, а попередня зберігається; тож, ДР постійно зростають
3. Тиражованість	Кожний твір можна скопіювати у будь-якій кількості примірників, збагативши цією інформацією безмежну кількість осіб, бо інформація необхідна в кожній діяльності
4. Безальтернативність	Деякі матеріальні ресурси взаємозамінні. ДР не мають альтерна­тиви; дефіцит інформації може поповнюватися тільки ліквідацією цього дефіцит.
5. Віддзеркалення	Займаючи відносно невеликий простір та будуючи лише одним з проявів цивілізації, документний ресурс віддзеркалює всі власти­вості людської діяльності, у ньому – світовий досвід людства з усіх галузей знань, він інформує про все нове, за його участю забезпечується наступність культури
6. Загальність	робити єдині для різних документних ресурсів нормативні документи (стандарти)

Документный ресурс – це єдність потоку і масиву документів, він є документним за фізичним втіленням та інформаційним за суттю.

Документально-комунікаційна система (ДКС) обслуговує усі без винятку сфери людської діяльності. Позначення в сучасному світі не можливо переоцінити. У систему документних комунікацій як у метасистему входить ціла низка спеціально створених суспільних інститутів: редакційно-видавнича справа, науково-інформаційна і бібліографічна діяльність й інше. Сформовано відповідні документні структури: бібліотеки, органи НТІ, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавничі організації, книжкові палати, архіви і т. ін.

Усі соціальні організації по відношенню до створення і реалізації доку-

-17-

ментних ресурсів можна умовно поділити на генеративні, транзитні та термінальні документні системи (табл. 1.4).

Інформаційні ресурси

Французьке слово ressourses означає засіб, джерела, запаси, можливості.

Наявність корисних ресурсів у будь-якій сфері діяльності – це гарантія і застава її стабільності та процвітання.

До останнього часу в складі ресурсів виділяли матеріальні, енергетичні, трудові, фінансові, технологічні.

Із кінця 1970-х pp. у наукове і практичне життя стало широко входити шосте поняття: інформаційні ресурси. їх не можна розглядати як різновид інших – вони існують самостійно і мають власні унікальні властивості та велике суспільне значення і впливають на всі суспільні процеси.

Таблиця 1.4. Підвиди документальних систем

Документальна система	Стисла характеристика	Приклади
Генеративна	Усі документи, які циркулюють у суспільстві, кимось створені. Створенню документа передував його задум, фіксування, редагування. Перелічені етапи може здійснювати автор замислу чи різні особи та служби. Таким чином, у створенні документа мінімально бере участь людина, максимально – десятки спеціалістів документологічного профілю, документальні служби та інститути	Засоби індивідуальної інформації (телефони, пейджер, відеомагнітофони, комп'ютери і т. ін), ЗМІ (радіо, телебачення), друкарні (книги, журнали, газети тощо)
Транзитивна	Усі створені документи починають свій рух від документовиробника до документокористувача і таким чином складають документний потік, який функціонує через транзитні документні системи, які частково можна віднести і до генералізаційних: вони виробляють багато документів, що забезпечують управління	Кур'єр – особа, яка відповідає за вручення документа адресату; пошта – основний транзитний канал, яким пересуваються документні ресурси, створені у генералізацій них, а зберігаються у термінальних системах; книжкова торгівля
Термінальна	Дужечасто документні масиви формують їхні користувачі. Але коли документний потік дуже великий, зі складу службовців організації виділяють окрему особу, яка спеціалізується на його упорядкуванні. У розвиненій системі організації цим займаються окремі підрозділи	Номенклатура справ, управлінська документація

-18-

За своєю значимістю інформаційні ресурси не тільки не поступаються іншим видам стратегічної сировини, але і відносяться до найбільш важливих ресурсів, що визначає насамперед інтелектуальну, а також економічну, політичну і військову міць їхнього власника. Наявність, обсяг, якість і упорядкованість інформаційних ресурсів – усе це найважливіші ознаки інформаційного суспільства. До інших його ознак відноситься зростання числа фахівців, зайнятих у інфосфері, наявність інформаційних технологій – комп'ютерів, програмного забезпечення, засобів зв'язку й інше.

Інформаційні ресурси – основа діяльності як окремо узятої установи, організації, фірми, так і їхньої сукупності – у локальному, регіональному, державному, міждержавному і глобальному масштабі. Сьогодні дуже популярний принцип: "Хто володіє інформацією, той володіє світом". І дійсно, маючи інформацію про споживчий попит, про товари конкурентів, бізнесмен приймає обґрунтовані рішення, вчасно вносить корективи в діяльність фірми. Існує багато суспільних інститутів, які свою діяльність будують тільки на інформації: її збиранні, обробці, збереженні, використанні. До них відносять державні та комерційні органи науково-технічної інформації, служби економічної, політичної й іншої розвідки і т. ін. У компанії Xerox вважають, що 42% усіх її знань зберігаються в головах працівників організації, 20 – в електронних документах, 26-у паперових документах і 12% – у електронних базах даних. Поняття "інформаційні ресурси" є синонімом поняття "документні ресурси".

Інформаційні ресурси (IP) – це сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних і т. ін).

Інформаційний ресурс – це набір баз даних або база даних та, можливо, з пов'язаною з ним (нею) документацією (ГОСТ Р ИСО/МЄК 12207-99).

Визначення інформаційних ресурсів як сховищ документованої інформації відображає аспект "масиву документів" достатньо, але аспект "потоку документів" – недостатньо.

Деякі вітчизняні та зарубіжні вчені вважають доцільним відносити до складу IP сучасних інформаційних систем інформаційні технології, а в окре-

-19-

мих випадках і персонал, що опрацьовує інформацію.

Так інформаційними ресурсами INTERNET вважають усю сукупність інформаційних технологій і баз даних доступних з їх допомогою.

Інформаційна система (ІС) – організаційно упорядкована сукупність документів (масивів документів) та інформаційних технологій, у тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв'язку, що реалізують інформаційні процеси.

Інформаційна технологія (IT) – цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів із використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації, незалежно від мі­сця їхнього розташування.

Інформаційні процеси – процеси збору, обробки, нагромадження, збереження, пошуку і поширення інформації.

Споживач інформації – суб'єкт, що звертається до інформаційної системи чи посередника за одержанням необхідної йому інформації і користується нею.

Відсутність інформації, необхідної для споживача, викликає інформаційну потребу.

Інформаційна потреба – це усвідомлене розуміння розходження між індивідуальними знаннями про предмет і знаннями, накопиченими суспільством.

Інформаційний продукт – документована інформація, підготовлена і призначена для задоволення проблем користувачів.

Інформаційна послуга – дії суб'єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами. Усі перераховані поняття мають безпосереднє відношення до формування і використання інформаційних ресурсів у суспільстві, а також до посиленої інформатизації.

Інформатизація – сукупність взаємозалежних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства на основі створення, розвитку і використання

-20-

інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки.

Згідно із ДСТУ 2226 - 96 інформаційна технологія – це технологічний процес, предметом перероблення й результатом якого є інформація.

Інформаційні технології можна умовно розподілити на два класи: базові та прикладні. Базові IT реалізуються на рівні взаємодії елементів обчислювальних систем і до них можна віднести:

- операційні системи для ПК та мереж;

- мови програмування;

- технології архітектури "клієнт-сервер";

- технології багатопроцесорної обробки;

- технології нейророзрахунків;

- технології автоматизованого проектування (CASE - технології);

- телекомунікаційні технології;

- базові технології Internet;

- Intranet-технології;

- технології обробки текстів;

- системи управління базами даних (СУБД);

- технології інформаційних сховищ (OLAP, MOLAP, ROLAP, HOLAP);

- експертні системи;

- геоінформаційні технології (ГІС);

- мультимедійні технології та технології створення віртуальної реальності;

- технології цифро-аналогових перетворень;

- технології криптозахисту;

- технології людино-машинного інтерфейсу.

Прикладні інформаційні технології реалізують типові процедури обробки інформації у конкретних предметних сферах:

- з реалізації інформаційних ресурсів;

-21-

- у системах масового обслуговування населення;

- у процесах екоінформатизації;

- у сфері організаційного управління;

- у сфері інтелектуального потенціалу;

- у виробничих процесах;

- з підтримки прийняття рішень у соціальній, політичній, економічній сферах та з безпеки держави.

Концепція національної інформаційної політики, що затверджена Кабінетом Міністрів України, передбачає наступні напрямки національної інформаційної політики, які ґрунтуються на використанні сучасних інформаційних технологій:

• забезпечення реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформаційної діяльності;

• створення розвиненої інформаційної інфраструктури та новітніх засобів зв'язку для збирання, зберігання, використання та поширення інформації;

• збереження вітчизняної інформаційної продукції, культурних і духовних цінностей України, їх ідентифікація у світовому інформаційному просторі;

• забезпечення державної підтримки розвитку і безперешкодної діяльності засобів масової інформації у розвитку українського суспільства;

• збереження, розвиток та ефективне використання об'єктів національного інформаційного простору, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України;

• створення умов для розвитку та захисту об'єктів національного інформаційного простору всіх форм власності;

• сприяння конкуренції, недопущення монополізації ринку інформацій­них послуг, у тому числі рекламних;

• сприяння розвитку національних інформаційних ресурсів, поліпшення умов для підприємницької діяльності в інформаційній сфері;

• створення умов для своєчасного, якісного і ефективного інформаційного забезпечення фізичних та юридичних осіб, органів державної

-22-

влади та органів місцевого самоврядування;

• забезпечення всебічної підтримки і захисту вітчизняного виробника інформаційного продукту, сприяння розробленню і впровадженню новітніх інформаційних технологій;

• дотримання принципів Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, міжнародних договорів про співробітництво в інформаційній сфері, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

• інтеграція України в міжнародний інформаційний простір, сприяння створенню конкурентоспроможності інформаційної продукції;

• послідовне здійснення заходів, спрямованих на підготовку кадрів для інформаційної сфери.

Інформаційний ресурс являє собою симбіоз знань та інформації.

Інформація – це відомості про суб'єкти, об'єкти, явища і процеси.

Знання – це сукупність фактів, закономірностей, відносин, евристичних правил, що відбивають рівень знайомства з проблемами деяких предметних галузей.

Знання – це високо структурована інформація, що має практичну значимість для бізнесу. Поняття IP зводиться до того, що це знання, що володіє всіма атрибутами поняття "інформація" у шенноновському розумінні, і, навпаки, це інформація, що має усі властивості поняття "знання" у традиційно-філософському змісті. Можна сказати і так: інформаційний ресурс – це семантична інформація, тобто інформація у вигляді понятійних знань.

Принципове значення в розумінні IP має представлення знань. Знання – це відображення тієї чи іншої сторони об'єктивної дійсності у вигляді ідей, понять, уявлень про якийсь предмет чи явище. Тут мова йде про понятійне знання – знання, виражені семантично. Як відомо, є й інший вид знань – інтуїтивні знання, породжені у підсвідомій сфері, що, перш ніж стати повідомленнями, повинні бути виражені у вигляді понять, тобто семантично. Знання

-23-

– це жива діалектична система; вони передаються іншим людям, матеріалі­зуються й існують у трьох формах: "живі" знання (кваліфікація); упредметнені знання; інформація (повідомлення).

Але не всі повідомлені знання, зокрема за допомогою книг, газет, радіо- і телепередач, патентів і т. ін., є IP. З'являється нова проблема – інформативність повідомлень. Книги, патентні описи й інші повідомлення ще повинні знайти своїх споживачів. З них повинна бути витягнута інформація. Перед людством стоять величезні важливі завдання: витягти максимум інформації з накопичених за всю історію повідомлень і перетворити її на активний функціональний ресурс. Мова йде про перетворення книжкової інформації та інших "розсіяних" знань на алгоритми і програми. Це – частина робіт з формування IP.

Інформаційний ресурс – це інтелектуальний ресурс, фактор колективної творчості, і головні труднощі в розумінні його природи і функцій полягають у розкритті механізму перетворення "знань на силу", способів його впливу на матеріальні фактори прогресу. Але сам по собі IP не "рухає" системи. їх рушіями виступають матеріальні сили: енергетичні і трудові фактори. IP, немов фермент, перетворює ці матеріальні фактори з латентного в активний стан і спрямовує їх у задане русло. Тим самим IP забезпечує приріст вільної енергії в цілеспрямованих системах соціальної природи за рахунок зниження ентропії.

Виділяють сім основних особливостей IP:

1. На відміну від інших, видів ресурсів (зокрема матеріальних) IP практично невичерпний.

2. З використанням IP не зникає, а зберігається і навіть збільшується.

3. Інформаційний ресурс не є самостійним і сам по собі має лише потенційне значення. Тільки поєднуючись з іншими ресурсами – досвідом, працею, кваліфікацією, технікою, енергією, сировиною – він є рушійною силою.

4. Ефективність застосування IP пов'язана з ефектом повторного виро­бництва знань. Інформаційна взаємодія дозволяє одержати нові знан-

-24-

ня ціною менших витрат, порівняно з витратами праці, енергії, часу на його пряме генерування.

5. IP є формою безпосереднього включення науки до складу виробни­чих сил. В індустріальному суспільстві наука виступає опосередко­ваною і безпосередньою продуктивною силою. Посередником при цьому виступають машини, нові матеріали і препарати. Радикально змінюється характер дії IP: продуктивність праці підвищується не на відсотки, а на порядки в 10-100 разів. Здійснюється перехід до телематичних виробничих систем, основою функціонування яких служать IP та інформаційні зв'язки.

6. IP виникає в результаті не просто розумової праці, а її творчої частини.

7. Перетворення знань в інформаційний ресурс залежить від можливос­тей їхнього кодування.

Існують дві форми IP як відчужуваних знань, що стають повідомлення­ми: пасивна й активна. Модель – це опис системи, що відображає певну гру­пу її властивостей. Програма і проект – кінцеві, синтетичні форми існування IP у його життєвому циклі. Модель, алгоритм, програма, проект і особливо бази знань (БЗ) як активні форми IP – це антиентропійні інструменти. Книги, статті, патенти, бази даних – пасивні форми IP.

Інформаційне суспільство – це суспільство, структури, технічна база і людський потенціал якого пристосовані до оптимального перетворення знань на IP і останнього – з пасивних форм в активні.

В інформаційному суспільстві інформація виконує важливі функції: вона є сировиною, засобом, предметом праці, готовою продукцією, засобом споживання, захисту, капіталом, товаром, об'єктом власності.

На відміну від бази даних, що містить відомості про кількісні та якісні хара­ктеристики конкретних об'єктів, бази знань містять концептуальні, понятійні знання, виражені природною мовою в термінах предметної галузі, тобто знання про класи об'єктів, що позначаються термінами, їхні властивості і логічні зв'язки, якими може оперувати машина логічного висновку як елемент IP.

-25-

Знання, індивідуальні і загальнолюдські, залишалися і залишаються поза БД. Лише поверхневе, рутинне знання, що легко піддається формалізації в галузі штучного інтелекту включають в машинні системи. Тим часом зростання сукупного обсягу знань і ускладнення суспільних зв'язків призводять до того, що окремі люди втрачають можливість одержувати потрібні їм знання, а суспільство позбавляється найцінніших індивідуальних знань.

Знання визначають у системології як відображення певної предметної галузі у єдиній інтелектуально-почуттєвій системі людини.

Дані – це відомості про стан об'єкта, представлені у формалізованому вигляді для обробки (або уже оброблені).

Інформація (у кібернетиці) – це дані, які зменшують невизначеність.

Знання, дані, інформація є ідеальними моделями, але знання – результат інтуїтивного моделювання. Тільки на підставі інтуїтивної моделі знань фор­мується інформація, як знакова модель знань.

-26-