Принципи призначення покарання. Принципи призначення покарання

ТЕМА 18. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Принципи призначення покарання

Загальні засади призначення покарання

Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання

Призначення покарання за наявності обставин, що його пом'якшують

Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, учинений у співучасті

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Призначення покарання за сукупністю злочинів

Призначення покарання за сукупністю вироків

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення

Рекомендована література до теми:

1. Конституція (Основний Закон) України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141. – (Бібліотека офіційних видань).

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – Ст. 131.– (Бібліотека офіційних видань).

3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ ”ОДісей”, 2006.– 1184с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №7 (із змінами)”Про практику призначення судами кримінального покарання”// Верховний Суд України. – Режим доступу: www. scourt.gov.ua.

5. Вартилецька І.А., Плугатир В.С. Кримінальне право України. Альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського. – К.: Атіка, 2003. – С.138-153.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник /Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-е вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2010. – С. 344 –375.

7. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник /за ред.А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. – К.: Істина, 2011. – С. 845 – 879.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодесу України. – 4-е вид., переробл. і доповн. /За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. –1184с.

9. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. – Київ: ”Центр навчальної літератури”, 2004. – С. 298 – 312.

Принципи призначення покарання

Призначення покарання ґрунтується на певних принципах, а саме: 1)законності, 2) справедливості, 3) обґрунтованості, 4) індивідуалізації покарання.

1. Законність покаранняполягає у вимозі призначення покарання в точній і повній відповідності із кримінальним законом. Згідно з цим принципом:

а) покаранню підлягає лише та особа, яка визнана винною у вчиненні злочину:

б) покарання призначається тільки за вироком суду:

в) перелік покарань закріплений у КК є вичерпним;

г) кожне з покарань може призначатися судом лише на підставі, у порядку та межах, установлених законом.

Принцип законності передбачає і визначеність покарання в судовому вироку, оскільки згідно з ч. 4 ст. 335 КПК міру покарання має бути визначено таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

2. Справедливість покаранняполягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним засадам суспільства і переконувати громадян у захищеності їх прав і свобод та правильності судової політики. Щодо осіб, які вчиняють тяжкі злочини, а також рецидивістів справедливість вимагає призначення, як правило, більш суворих мір покарання. Водночас до осіб, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного, відповідно до принципу справедливості слід застосовувати більш м'які покарання або взагалі звільняти їх від відбування покарання (п. 2 постанови ПВС України від 24.10 2003 р. ”Про практику призначення судами кримінального покарання”). Несправедливим буде таке покарання, яке, хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК, але за своїм видом чи розіром не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Справедливість покарання передбачає його відповідність суспільній небезпечності вчиненого.

3. Обґрунтованість покарання у вироку полягає в тому, що останнє застосовується лише тоді, коли це дійсно необхідно і доцільно (ч. 2 ст. 65 КК). У випадках, коли суд визнає за доцільне звільнити особу від покарання, він керується відповідними нормами КК.

З обґрунтованістю покарання тісно пов'язана і обов'язковість його мотивування у вироку. Покарання призначається лише обвинувальним вироком суду, в якому доводиться винність підсудного у вчиненні певного злочину. Тому мотивування, що обґрунтовує факт вчинення злочину і його кваліфікацію, визначає як свій наступний елемент і необхідність мотивування покарання, призначеного цим вироком. Як застосування покарання неможливе без вчинення злочину, так і констатація у вироку винності підсудного у певному злочині неможлива без мотивування не тільки цього висновку суду, а й призначеного за злочин покарання. Тому невипадково Пленум ВСУ звертає увагу судів на те, ”що висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку” (п. 2 постанови ПВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

4. Індивідуалізація покаранняполягає в обов'язковому врахуванні при призначенні покарання індивідуальних особливостей конкретної справи та особи винного. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК суд при призначенні покарання обов'язково враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Індивідуалізація покарання визначає і його доцільність, оскільки тільки на підставі всебічного і повного врахування судом конкретних обставин справи особі, яка вчинила злочин, може бути призначено таке покарання, яке дійсно є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК).