Організаційна структура бурштинської тес, взаємозв'язок між структурними підрозділами
Організаційна структура управління Бурштинської ТЕС є лінійно-функціональною, яка передбачає створення при лінійному керівництві функціональних підрозділів, які мають право віддавати розпорядження нижчим підрозділам, минаючи лінійне керівництво, але по строго обмеженому колу питань.
В загальному виробнича структура Бурштинської ТЕС представлена у вигляді схеми на додатку №1 та №2
В організаційному відношенні виробнича структура представляє собою взаємне розташування цехів, яке залежить від фаз і стадій виробництва потребує поділу всього підприємства на більш мілкі організаційно-виробничі підрозділи.
Основним виробничим, організаційно-обособленим підрозділом Бурштинської ТЕС є цех — основна структурна одиниця промислового підприємства.
Розрізняють цехи основного і допоміжного виробництва. В цехах основного виробництва здійснюється та чи інша стадія виробничого процесу пов'язана із виготовленням основної продукції, для випуску якої створене підприємство. На Бурштинській ТЕС до основних цехів відносять ті ділянки і стадії виробництва, в яких протікають виробничі процеси по перетворенню хімічної енергії палива в електричну і теплову, тобто в склад основних цехів включають котлотурбінний паливо-транспортний та електричний цехи.
До складу котлотурбінного цеху включають котельні і турбінні агрегати, дільниці подачі рідкого, твердого та газоподібного палива, дільниці пилеприготування та шлаковидалення, а також центральну насосну та водне господарство.
На Бурштинській ТЕС споруджено два вугільні склади, потужність яких складає місячний запас палива. Склади обладнані системою стрічкових конвеєрів подачі вугілля на склад, його видачі зі складу. Подача палива у головний корпус (котли) здійснюється з допомогою двох вводів паливоподачі зі сторони торців. Кожен тракт включає в себе розвантажувальний пристрій з двома вагоноперекидачами, двониткову систему конвеєрів продуктивністю по 800 т/год кожен, дробильний корпус. Крім розпалювального мазутогосподарства на електростанції споруджено додаткове мазутне господарство з чотирма баками місткістю до 20000 м3 кожен з прийомно-зливним обладнанням і мазутонасосною.
В розпорядженні електричного цеху знаходиться все електричне обладнання Бурштинської ТЕС, а також електротехнічна лабораторія, масляне господарство і електроремонтна майстерня.
Цехами допоміжного виробництва є цехи, які, не будучи безпосередньо пов'язані з виготовленням основної продукції електростанції, матеріально і технічно обслуговують основне виробництво. Ці цехи забезпечують основному виробництву необхідні умови для нормальної роботи та виконання поставлених перед підприємством задач. До їх складу включають:
- хімічний цех - проводить підготовку технічної води, здійснює аналіз масел, палива, тощо;
- гідроцех призначений для подання охолоджуючої води в КТЦ;
- цех централізованого ремонту проводить ремонт теплотехнічного обладнання;
- ремонтно - будівельний цех проводить ремонт приміщень, будівель та споруд підприємства;
- лабораторія металів веде контроль якості металів, з яких виготовлене обладнання;
- золонавантажувальний цех обслуговує електрофільтри, які очищують димові гази; насоси що відкачують шлак і золу;
- цех наладки і випробовування обстежує обладнання, налагоджує його для нормальної роботи , удосконалює методи регулювання, керування об'єктами;
- цех теплової автоматики і вимірювань займається автоматизацією, вимірюванням теплотехнічних показників, та технологічним захистом основного та допоміжного обладнання теплової схеми енергоблоку.
Побічні цехи випускають продукцію широкого споживання за рахунок відходів, а також займаються їх утилізацією. З цією метою на Бурштинській ТЕС діє завод шлакового гравію.
Поряд з підрозділами промислового виробництва в склад Бурштинської ТЕС входять також підрозділи невиробничої сфери. До підрозділу невиробничої сфери відносять господарства, продукція і послуги яких не входять в основну діяльність електростанції. В їх функції входить обслуговування побутових потреб персоналу виробництва.
На Бурштинській ТЕС до складу невиробничої сфери входять: сільськогосподарський цех, торгово-виробничий цех, навчально-курсовий комбінат, здоровпункт, база відпочинку "Легенда" та інші.
В загальному виробнича структура Бурштинської ТЕС представлена у вигляді схеми на рисунку.
Важливу роль для підтримання енергообладнання в працездатному стані має ремонтне господарство. Капітальні, середні та поточні ремонти основного обладнання проводять підрядні організації, які є складовими одиницями ВАТ "Західенерго". Ремонтне обслуговування решти обладнання Бурштинської ТЕС здійснюється ремонтним персоналом електростанції. Для цих цілей на підприємстві є ремонтна база, до складу якої входить: механічна майстерня, арматурна майстерня, киснева станція, кранове господарство.
Отже, описана в даному розділі виробнича структура підприємства задовольняє вимоги технології щодо процесу виробництва електроенергії.
Апарат управління ділиться на лінійний та функціональний персонал. До лінійного відносяться: директор, начальники дільниць, майстри. До функціонального персоналу відносяться працівники різних функціональних служб: відділ матеріально-технічного постачання, відділ капітального будівництва, відділ підготовки і проведення ремонтів, планово-економічний відділ, бухгалтерія, відділ організації оплати праці, виробничо-технічний відділ.
Адміністративно-господарське керівництво здійснює директор електростанції, який організовує всю роботу підприємства і несе повну відповідальність за її стан та діяльність, управляє роботою станції на основі главенства.
Керівнику підприємства підлягають безпосередньо такі підрозділи апарату управління:
планово-економічний відділ, що здійснює перспективне та поточне планування на рівні підприємства та його виробничих підрозділів, аналіз їх роботи, статистичний облік та організацію внутрівиробничого господарського розрахунку;
відділ організації оплати праці, що здійснює підготовку та бере участь в розробці показників щодо праці та заробітної плати, керівництво організацією технічного нормування та організацією праці, бере участь в узагальненні та розповсюдженні передового досвіду;
бухгалтерія, до функцій якої відносяться облік матеріальних та грошових коштів, розрахунки з працівниками, облік виробництва та його результатів, контроль за правильністю, доцільністю всіх господарських операцій;
відділ капітального будівництва, який здійснює комплексне керівництво капітальним будівництвом на підприємстві.
відділ матеріально-технічного постачання, який відає складанням заявок на матеріальні ресурси, здійснює керівництво складським господарством.
відділ кадрів відає прийомом та звільненням кадрів, їх переміщенням, організованим набором та контролем за виконанням умов набору та найму.
Виробнича і організаційна структура разом визначають загальну або організаційно-виробничу структуру, під якою розуміють сукупність виробничих підрозділів, їх взаємозв'язок в процесі виробництва продукції.
В ході виконання функцій планово-економічний відділ підтримує прямі зв'язки з іншими підрозділами БуТЕС.
Взаємовідносини між підрозділами БуТЕС визначаються положеннями про структурні підрозділи, а також наказами керівництва електростанції.
План виробництва і реалізації продукції.
БуТЕС планує і здійснює свою виробничо-господарську діяльність за погодженням ВАТ „Західенерго" з врахуванням пріоритету Компанії, інтересів трудового колективу, кон'юнктури ринку та економічної ситуації. ВАТ „Західенерго" централізовано здійснює:
- одержання коштів за електроенергію;
- формування прибутку;
- фінансування по кошторису витрат структурних одиниць;
- фінансування капітального будівництва;
- взаєморозрахунки з бюджетом.
Майно БуТЕС є власністю ВАТ „Західенерго"
Вся електроенергія БуТЕС поступає в Національний диспетчерський центр (НДЦ) через Західний регіональний диспетчерський центр (РДЦ). РДЦ щоденно задає графік навантаження енергоблоків на кожну годину. Згідно з цим графіком підприємство видає продукцію. Всі фінансові розрахунки ведуться через ВАТ „Західенерго". Таким чином БуТЕС реалізує електроенергію організації-посереднику і тому не має даних про структуру споживачів по секторах: промисловість, с/г, населення, а також по галузях промисловості.
Тобто, виробництво електроенергії Бурштинської ТЕС регламентується балансом між генерацією і споживанням її в об'єднаній енергосистемі України згідно з прийнятими НДЦ заявками електростанції і ВАТ "Західенерго", складеними на основі собівартості електроенергії і запасів палива, а також графіком експорту електроенергії, узгодженим з Західним регіональним диспетчерським центром (м. Львів). Виробництво тепла визначається відповідним температурним графіком. Отже режим роботи Бурштинської ТЕС задається графіком диспетчерських навантажень централізовано, а питання експорту електроенергії регулюються Міненерго і його структурами.
З 1 липня 2002 р. Бурштинська ТЕС працює від'єднано від ОЕС України, паралельно і під контролем ІГСТЕ (Європейський союз централізованого транспорту і розподілу електроенергії ), забезпечуючи енергопостачання 3-х областей Західної України (Закарпатської - повністю, Івано-Франківської та Львівської - частково), а також експорт до Угорщини та Словаччини.
Робота в режимі „Острова" вимагала граничних зусиль експлуатаційного та ремонтного персоналу станції, апарату управління. Дуже жорсткі вимоги ІІСТЕ до підтримання технологічної дисципліни, параметрів регулювання, та резервування потужностей, якості електроенергії сприяли більш повному завантаженню енергообладнання, якісному проведенню ремонтної компанії, покращенню структури та якості палива для технологічних потреб.
Робота у так званому режимі „острова" — унікальна можливість для електростанції підвищити надійність і економічність роботи обладнання, повноцінно реалізувати експортний і транзитний потенціал української енергетики, що є головною передумовою залучення потенційних інвесторів для оновлення виробничих потужностей і всієї інфраструктури підприємства.
В ринкових умовах господарювання розробка плану виробництва і продажу продукції є центральним завданням комплексного планування техніко-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньовиробничого планування.
Ринок вимагає: випуску адресної продукції та виконання різноманітних робіт і послуг; оновлення продукції з ініціативи покупців і, відповідно, частих закупок ресурсів; планування наступальних дій на конкурентів; здійснення продуманих бюджетних витрат і т. д. Гнучка виробнича політика підприємства може входити в конфлікт з цілями окремих підрозділів і служб, які налаштовані на масове виробництво, обмежену кількість видів продукції, стабільні плани, стійкий фінансовий стан, пасивне відношення до конкурентів.
У процесі планування виробництва і продажу продукції повинен досягатися компроміс між можливостями випуску і збуту продукції, здатністю нової продукції повноцінно замінювати стару, витратами і прибутком, потенціалом розвитку і капіталовкладеннями, вигодою від освоєння нової продукції і ризиком. Тому в процесі розробки планів виробництва продукції необхідно визначити множинні цілі і стимулювати погодження дій між окремими підрозділами.
Річні плани виробництва кожного підприємства передбачають взаємопов'язану систему планових показників, які характеризують:
- основну мету виробничої діяльності підприємства та його структурних підрозділів;
- обсяги і терміни виробництва продукції (робіт, послуг);
- виробничі потужності підприємства, цехів і дільниць та збалансування з ними річних обсягів виробництва;
- розподіл запланованих робіт за основними цехами-виконавцями замовлень;
- вибір засобів І методів досягнення запланованих показників, рівень завантаоюення технологічного устаткування;
- обгрунтування методів і форм організації виробництва запланованої продукції, контроль за виконанням плану виробництва і реалізації продукції.
Для підприємства обсяг продукції, яку в даний час можна реалізувати і, відповідно, доцільно виробити в плановому періоді, визначає попит.
Пропозиція — це кількість продукції, яку виробник може виробити і запропонувати до продажу протягом певного періоду часу на базі наявного економічного потенціалу. При плануванні виробництва продукції важливо забезпечити рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.
Сукупним попитом називається сумарна величина попиту на всю продукцію
підприємства, яка складається з попиту промислових підприємств і організацій,
населення, державних установ.
Сукупний попит, як правило, залежить від характеру товару, пори року, рівня платоспроможності, темпів економічного зростання. Він коливається, що. відповідно, відображається в планах випуску.
Сукупною пропозицією називається сумарна величина пропозиції всіх
видівпродукції робіт, послуг), яку може запропонувати підприємство для реалізації (надання) протягом певного періоду часу за умови ефективного використання наявного економічного потенціалу.
Сукупна пропозиція залежить від технічного ріння виробництва, рівня інвестування, ефективності управління тощо. Сукупна пропозиція є більш стабільним параметром діяльності підприємницьких структур, аніж сукупний попит. Якщо сукупний попит у значній мірі залежить від чинників зовнішнього середовища, уміння їх прогнозувати та враховувати, то сукупна пропозиція, в основному, залежить від мобілізації внутрішніх факторів, оперативності реагування підприємницьких структур на зміни в зовнішньому середовищі. її коливання є порівняно незначними. Величина сукупної пропозиції може оцінюватися за допомогою показника середньорічної виробничої потужності підприємства, виміряного у вартісній формі.
На конкретні періоди часу з врахуванням коливань попиту розробляються агреговані плани випуску, які, крім обсягу продажу, враховують:
можливості зберігання готової продукції;
потребу в позаурочніи праці або простої робітників;
передачу частини роботи підрядникам;
найм або звільнення працівників.
З врахуванням сукупної пропозиції та сукупного попиту формуються агреговані плани сукупних обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) відповідної номенклатури та асортименту.
Мета агрегованого планування виробництва полягає в забезпеченні задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації
План технічного і організаційного розвитку.
Стійкість і стабільність підприємницької структури забезпечується конкурентноздатністю продукціїта ефективністю господарювання. Ефективність діяльності в значній мірі залежить від рівня використовуваної техніки, технології, людського фактора, передового вітчизняного І зарубіжного досвіду. Саме тому основним завданням плану організаційно-технічного розвитку підприємства є забезпечення оперативного впровадження та використання всіх вище перелічених елементів у виробничу діяльність у межах стратегічних планів і поточних завдань.
Комплексне планування технічного розвитку і підвищення ефективності діяльності знаходить своє відображення у —> плані організаційно-технічного розвитку, —* показниках ефективності виробництва, —> планах капітальних вкладень і капітального будівництва (інвестицій).
На вітчизняних підприємствах плани технічного розвитку та вдосконалення організації виробництва передбачають висвітлення таких напрямів, які в сукупності складають структуру даного розділу плану:
- створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурентоспроможності продукції, яка випускається;
впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;
вдосконалення організації виробництва та управління підприємством;
впровадження прогресивної наукової організації праці;
модернізація основних фондів;
зниження витрат виробничих ресурсів (праці, матеріалів, сировини, енергії);
оптимізація умов праці;
підвищення професіоналізму персоналу;
соціальний розвиток підприємства;
стандартизація та уніфікація продукції.
Всі перелічені напрямки включаються в стратегічний план підприємства, в якому передбачається календарний період реалізації кожного заходу. В поточному плануванні враховуються заходи, що припадають на даний період з урахуванням відповідних змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі підприємства.
Виробничий процес на промисловому підприємстві відбувається постійно і охоплює всі його підрозділи. Технічні зміни відбуваються періодично, залежать від обсягів фінансових ресурсів і технічної політики. Однак у сукупності вони носять безперервний характер та характеризують організаційно-технічний розвиток підприємства. В його складі виділяють:
► фактори технічного характеру — засоби праці, їх динаміка, стан, рівень
використання;
► фактори організаційного характеру — рівень підготовки виробництва,
спеціалізацію, ритмічність, кооперацію, терміни виготовлення продукції;
► фактори економічного характеру — ефективність використовуваних ресурсів,
фінансування, ціноутворення, мотивація тощо;
► фактори соціального характеру — професійна підготовка, підвищення
кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці, безпеки праці, екологіза-ції виробництва
тощо.
При формуванні планів організаційно-технічного розвитку необхідно дотримуватись принципів.
єдності науково-технічних, економічних і соціальних завдань; наукової обгрунтованості та оптимальності рішень; домінування стратегічних аспектів;
бюджетної збалансованості;
гнучкості, еластичності;
безперервності.
План створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається, передбачає систему заходів по закріпленню та зміцненню конкурентних позицій підприємства на ринку.
Етапи планування організаційно-технічного розвитку підприємства
♦ на першому етапі визначаються головні завдання підприємства в сфері науково-
технічної діяльності, проводиться комплексний аналіз технічного, організаційного рівнів
виробництва, економічних показників;
♦на другому етапі виявляються можливості та місця впровадження науково-технічних розробок, здійснюються набір альтернативних технічних рішень, їх оцінка та вибір оптимального;
♦на третьому етапі формується проект плану організаційно-технічного розвитку за підрозділами і загалом по підприємству з врахуванням можливостей фінансування;
♦ на заключному етапі плани коригуються, взаємозв 'язуються, документально
оформляються і доводяться до виконавців.
План матеріально-технічного забезпечення
План забезпечення товарно-матеріальними цінностями поділяється на експлуатаційні та ремонтні потреби. Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах складається на основі подання обґрунтувань потреб в матеріалах на капітальні, середні ремонти енергообладнання включаючи понад типові обсяги робіт на рік
Матеріальні ресурси — в загальному розумінні є сукупністю засобів виробництва та предметів споживання, які має в своєму розпорядженні народне господарство на даний період. їх зростання і нагромадження пов'язане з безперервним процесом виробництва. У практиці господарського планування матеріальних ресурси — це сукупність елементів виробництва переважно у складі предметів праці, призначених для виробничого споживання та використання у невиробничій сфері. До них належать сировина, матеріали, паливо, електроенергія. До матеріальних ресурсів включаються також технологічне та енергетичне устаткування виробничого призначення (механізми, машини, пристрої, прилади, тощо), що має бути змонтоване і встановлене.
Матеріальні ресурси підприємства складаються з двох частин: основні і допоміжні. Основні матеріали — предмети праці, які утворюють речову основу виготовлюваного продукту, беруть участь у виробництві протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлюваний продукт. До основних матеріалів в промисловості належать: сировина або сировинні матеріали, які піддано дії живої праці; матеріали, які є первинною продукцією переробки сировини і входять безпосередньо до складу виготовлюваної продукції; матеріали, які утворюються в результаті поєднання кількох видів сировини тощо.
На теплоелектростанціях основними є матеріали, які безпосередньо використовуються на випуск електроенергії і виробіток теплоти. До них відносяться кам'яне вугілля, газ, мазут.
Допоміжні матеріали — речові елементи виробництва, які сприяють технологічному процесу або в процесі виробництва приєднуються до основних матеріалів. Залежно від призначення допоміжні матеріали об'єднують у групи: допоміжні матеріали, які в процесі виробництва приєднуються до основних матеріалів для надання виробам закінченого вигляду; допоміжні матеріали, що використовуються для безпосередньої дії на основні матеріали; допоміжні матеріали, які використовуються для обслуговування устаткування і приміщень; допоміжні матеріали, які призначені для ремонту устаткування і приміщень, для виготовлення нестандартного устаткування тощо. До них відносяться хімікати для пом'якшення води, прокат чорних і кольорових металів, лісоматеріали, паливо дизельне, газ зріджений, мастила автотранспортні, масла дизельні, запасні частини, спецодяг, кабельно-провідникова продукція і інше.
Сировина — предмети праці, які зазнали вплив певних змін і підлягають подальшій переробці. Сировина у процесі виробництва створює речову основу готової продукції або напівфабрикатів. За економічною роллю і значенням, яку сировина виконує у виробничому процесі, вона має багато спільного з основними матеріалами.
При випуску продукції прийнято групувати матеріальні ресурси по таких групах предметів праці, як матеріали, паливо, запасні частини та ін. В переліку матеріальні ресурси розбиваються на підгрупи. Класифікація матеріальних ресурсів на теплоелектростанції представлена в таблиці 1
Наступні матеріальні ресурси використовуються:
- енергоресурси — в якості основних матеріалів для виготовлення продукції;
- труби стальні — в якості трубопроводів для газу, мазуту, води, пари на території
електростанції;
- хімікати — в якості пом'якшувачів для приготування механічної води
- лісоматеріали — в якості допоміжних матеріалів для невиробничої сфери
(паркет, двері, вікна та ін.);
- кабельно-провідникова продукція — для транспортування електроенергії як на
території підприємства так і за його межами;
- паливо, мастила, запасні частини — для забезпечення ефективного
функціонування допоміжного господарства.
| Таблиця 1 — Класифікація матеріальних ресурсів. | |
| Назва класифікаційної групи | Найменування матеріалів |
| 1. Прокат чорних і кольорових металів | - прокат чорних металів - прокат алюмінієвий - прокат латунний - олово - прокат бронзовий |
| 2. Труби стальні | - труби загального призначення - труби КВТ |
| 3. Хімікати | - кислота сірчана в моногідраті - сода каустична - стрічки конвеєрні |
| 4. Лісоматеріали | - деревина ділова - плити деревоволокнисті |
| 5. Кабельно-провідникова продукція | - кабелі силові на напругу до ікВ - кабелі силові на напругу до ІкВ і вище - кабелі силові гнучкі - кабелі контрольні - проводи установчі |
| 6. Паливо | - бензини автомобільні паливо дизельне - газ зріджений |
| 7. Енергоресурси | - кам'яне вугілля - газ - мазут |
| 8. Мастила | - масла автотракторні - масла дизельні - мастила |
| 9. Запасні частини, малоцінні швидкозношуючі предмети, спецодяг | - інструменти - приспосіблення - запасні частини до автомобілів - елементарні засоби захисту - спецодяг |
Необхідною умовою успішної реалізації поточних планів є забезпечення виробництва необхідними ресурсами, в тому числі матеріально-технічними та енергетичними.
Визначення потреби в ресурсах, їх розподіл за видами робіт і в часі - завдання планування матеріально-технічного забезпечення (МТЗ).
МТЗ виробництва планується в річному, квартальному та місячному розрізах. Річний план МТЗ повинен забезпечувати баланс (рівновагу) річної погреби в матеріальних ресурсах з можливістю підприємства забезпечити їхнє придбання. Квартальні та місячні плани передбачають оперативне забезпечення виробництва матеріальними ресурсами відповідно до термінів їх постачання та випуску готової продукції.
Процес МТЗ виробництва направлений на своєчасне постачання на склади підприємства або безпосередньо на робочі місця матеріально-технічних ресурсів (МТР), забезпечення їх ефективного використання, застосування вторинних ресурсів, сировини і матеріалів місцевого виробництва.
Функції планування МТЗ полягають у координації попиту і пропозиції на конкретний товар при мінімізації витрат як в стратегічному, так і в тактичному відношенні, та підтриманні на певному рівні відносин підприємства з конкретними постачальниками і споживачами.
Отже, два основні завдання МТЗ — діалог і вибір. Під діалогом розуміють відносини з партнерами на початковій і кінцевій стадіях технологічного процесу, а також внутрішні відносини, пов'язані з передачею Іншим службам і підрозділам підприємства матеріальних ресурсів.
Вибір залежить від мети підприємства, побажань та обмежень щодо використання матеріальних, технологічних і трудових ресурсів.
Для здійснений МТЗ необхідний відповідний інструментарій, який допомагає управляти рівнем матеріально-енергетичних витрат. У зв'язку з цим першочерговий інтерес викликають системи планування та інформації.її процесі стратегічного планування приймаються рішення, які мають відношення до структури мережі товаропросування. Оперативне і поточне планування МТЗ — засіб регулювання і контролю використовуваних у виробництві сировини, матеріалів, готових виробів. Його завдання полягає в розвитку контактів, діалогів між різними службами підприємства, посиленні координації їх діяльності та підвищенні мотивації по відношенню до завдань МТЗ.
Інформаційна система МТЗ об'єднує структуровану і взаємопов'язану сукупність методів збору, обробки і передачі даних про фізичні потоки сировини і готових виробів. Успіх планування МТЗ залежить від якості і надійності використовуваної інформаційної системи.
План з праці і зарплати
На БуТЕС діє погодинно-преміальна форма оплати праці. Основою організації оплати праці тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.
Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, в працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:
тарифної ставки працівника першого розряду, яка встановлюється у розмірі
законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму працездатності особи
для промислового персоналу і у розмірі мінімальної заробітної плати для
непромислового персоналу;
міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок
(посадових окладів)
Тарифні ставки та посадові оклади працівників Бурштинської ТЕС визначаються Положенням про тарифні ставки та посадові оклади.
Окремим висококваліфікованим працівникам, зайнятих експлуатацією і ремонтом найбільш складного енергетичного устаткування, за погодженням із профспілковим комітетом тарифні ставки підвищуються до 20% з віднесенням на витрати виробництва. Тарифні ставки і посадові оклади працівникам підрозділів ТЕС, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, підвищується на 25% Посадові оклади заступникам директора ТЕС, головному бухгалтеру, головному інженеру встановлюється на 5-15% нижче посадового окладу директора ТЕС, а заступникам керівників структурних підрозділів - на 5-15% нижче посадового окладу керівника відповідного структурного підрозділу.
за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці працівникам ТЕС встановлюються наступні доплати і надбавки згідно з Переліком доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів, який є невід'ємною частиною колективного договору.
З метою заохочення працівників до високоефективної праці, на Бурштинський ТЕС встановлюються наступні заохочувальні виплати:
> Премії за основні результати господарської діяльності;
> Премії за забезпечення високого технічного рівня експлуатації і безвідмовної
роботи релейного захисту і проти аварійної автоматики;
> Винагорода за підсумками роботи за рік.
Порядок та розміри заохочувальних витрат встановлюються відповідними Положеннями, затвердженими директором ТЕС за погодженням з профспілковим комітетом.
Заробітну плату працівникам ТЕС виплачувати в робочі дні: аванс в сумі 0,5 окладу 25 числа поточного місяця, остаточний розрахунок - 11 числа місяця, наступного за розрахунковим.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
У разі простою підприємства або окремого структурного підрозділу з незалежних від працівника причин директор ТЕС може надавати відпустку з частковим збереженням заробітної плати в розмірі половини мінімальної заробітної плати , встановленою законодавством на відповідний період.
ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Продуктивність праці— важливий планово-економічний показник, який характеризує ступінь раціонального використання трудового потенціалу підприємства і рівень ефективності системи господарювання.
В економічній теорії і практиці продуктивність праці розглядається як основний науковий оціночний показник, критерій економічної ефективності виробництва, розвитку техніки, технології та організації управління.
Продуктивність праці в загальному вигляді характеризується співвідношенням обсягу виробленої продукції (робіт, послуг) і витратами трудового персоналу.
Планування продуктивності праці на підприємствах передбачає систему показників, які характеризують співвідношення «випуск - трудові витрати».
Система показників продуктивності праці на підприємстві включає натуральні, трудові та вартісні; часткові, загальні, багатофакторні вимірники.
Натуральні показники продуктивності праці (виробітку) найбільш точно характеризують динаміку, однак не є порівняльними навіть в межах одного підприємства. Саме цим зумовлена їх обмеженість в застосуванні на практиці.
Трудові показники широко використовуються в зарубіжній і вітчизняній науці і практиці для оцінки результатів праці персоналу. Вони характеризують співвідношення між результатами і витратами праці. Визначення рівня продуктивності праці за трудовитратами вимагає доброї організації з технічного нормування та обліку праці. Трудові показники використовуються переважно на робочих місцях, у дільницях, цехах.
ПЛАНУВАННЯ ФОНДУ ОПЛАТИ ПРАЦІ
При плануванні фонду оплати праці (ФОЛ) необхідно врахувати засоби державного регулювання рівня оплати праці, які виражаються у встановленні певного мінімуму платні, її індексації, тарифних коефіцієнтів і т. д. Крім державного регулювання та обмежень існують внутрішнє регулювання і контроль, які здійснюють професійні спілки, ради трудових колективів тощо.
Планування фонду оплати праці мас вирішальне значення для забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у збільшенні обсягів виробншщва, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення фінансового стану підприємства.
При плануванні ФОЛ визначається сума грошових коштів, необхідна і достатня для оплати праці працівників у плановому періоді; забезпечується оптимальне співвідношення в рівні заробітної плати окремих категорій працівників; розраховується середня заробітна плата працюючих відповідно до їх кваліфікації; створюються передумови для управління заробітною платою.
* Заробітна плата це винагорода, визначена, як правило, у вартісному виразі, яка
виплачується праіп'вникові власником або уповноваженим ним органом за виконану роботу відповідно до трудового договору (контракту).
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівників, результатів їх праці і господарської діяльності підприємства.
Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати фонд оплати праці має таку структуру:
1. фонд основної заробітної плати;
2. фонд додаткової заробітної плати;
3. інші заохочувальні та компенсаційні виплати; 4. доходи, дивіденди, проценти.
При формуванні планового ФОП на підприємствах зі стабільною структурою продукції, незначними коливаннями обсягів виробництва, незмінним складом кадрів і при стабільному трудовому законодавстві можуть використовуватися різні методи.
Кожний вид трудової діяльності вимагає особливого, адекватного ситуації підходу до організації оплати праці. В сучасних умовах набули широкого застосування гнучкі системи оплати праці: комісійні виплати, участь у прибутках, участь у досягненні мети, оплата продуктивності, оплата кваліфікації, різноманітні пільги тощо.
Спостерігається великий розрив у середній заробітній платі окремих категорій працівників; працівників державних і недержавних підприємницьких структур. Значні суми доходів працівників не декларуються.
Це свідчить про те, що необхідно вдосконалювати систему соціально-економічного регулювання заробітної плати і доходів всіх категорій персонажу, яка б забезпечувала справедливу винагороду за пращо і компенсувала особисті трудові витрати.
План витрат.
СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ її ФОРМУВАННЯ
Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов" язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також: інших витрат на її виробництво та реалізацію.
Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво.
Планування собівартості продукції для підприємств є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і включає систему техніко-економічші>. розрахунків, які відображають величину поточних витрат, що включаються до складу собівартості валової продукції, а також витрати усього промислового циклу.
Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства.
Розрахунки планової собівартості окремих видів товарної, реалізованої продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, внутрішньовиробничого планування, формування цін і стратегії розвитку.
Формування собівартості окремих видів продукції належить до сфери внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Стаття 1 «Закону про бухоблік» передбачає самостійність підприємства при розробці системи і форми управлінського обліку, у звітності й контролі господарських операцій.