Робочий час. Режим праці і відпочинку
Тема 8. Регулювання робочого часу і міри праці.
ПЛАН
1. Робочий час. Режим праці і відпочинку.
2. Сутність нормування праці та його значення.
3. Об’єкти нормування.
4. Норми затрат праці.
Робочий час. Режим праці і відпочинку.
Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого ча-
су визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізични-
ми і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робо-
чого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці. Воно за-
лежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виро-
бництва.
Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого ча-
су працівників не може перевищувати 40 год. за тиждень. Підприємства й організа-
ції, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривало-
сті робочого часу. При шкідливих умовах праці передбачається зменшення загаль-
ної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законо-
давством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівни-
ків віком від 16 до 18-ти років – 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16-ти
років (учнів, віком від 14 до 15-ти років, які працюють в період канікул) – 24 год.
на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних
коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14-ти років
або дитину-інваліда.
П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або
уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням
специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою
народних депутатів.
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільні-
ших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та мі-
сячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатно-
сті людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змін-
ному та добовому режимах.
Змінний режимвизначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та за-
кінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих
перерв на відпочинок.
Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлен-
ня працездатності між змінами.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість
вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передба-
чають порядок чергування змін.
Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів
у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних
та додаткових відпусток. Режими праці та відпочинку регулюються статтями Кодек-
су законів про працю України.
2. Сутність нормування праці та його значення.
Нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з ви-
значенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці.
Нормування праці – складова організації праці і виробництва. Воно є важливою
ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управ-
ління ним, невід’ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.
Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підроз-
ділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління со-
ціально-трудовими відносинами тощо. Організуючи працю, слід визначити, яка її
кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість.
Норми праці є основою для визначення пропорцій у розвитку галузей економіки,
складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потуж-
ностей. На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснен-
ня планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового опера-
тивного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств,
плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховуються завантаження ус-
шаткування і робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підви-
щення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють калнгдар-
но-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія це-
хів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робо-
чих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність ви-
робничого процесу.
В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності під-
приємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат
живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці то-
що. Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:
- максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування ви-
рибництва та управління ним;
- широке впровадження технічно-обгрунтованих норм, тобто розроблення норм
виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки
й технології виробництва, передових методів праці тощо;
- підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обгрунтованос-
ті норм;
- поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;
- формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми
й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;
- створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;
- комп’ютерізація проектування технологічної та організаційної документації, а
також норм затрат праці;
- підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.
Мета нормування праці в ринкових умовах господарювання полягає в тому, щоб
на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва
і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити про-
дуктивність, що в свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню ре-
альних доходів працівників.
Об’єкти нормування праці.
Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елемен-
ти. Виробнича операція – це частина виробничого процесу, що виконується стосовно
певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочо-
му місці. Елементами операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи,
позиція. Установка – це одноразове закріплення оброблюваної заготівки або деталі;
позиція характеризується фіксованим положенням предмету праці, де він підлягає
технологічному впливу устаткування; перехід – це частина операції, що характери-
зується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструме-
нту. Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові при-
йоми, дії, рухи.
Залежно від особливостей виробництва об’єктами нормування можуть бути:
- обсяг роботи за певний період – годину, зміну, місяць;
- зона обслуговування (для багатоверстатників);
- чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних,
транспортних систем тощо).
Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу, яку можна зді-
йснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.
Структура змінного робочого часу (Тз.р.) являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи (Тр.) – це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робо-
чому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Тп.р.) і ча-
су непродуктивної роботи (Тр.н.). До непродуктивної роботи належать усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для Влас-
них потреб тощо. Продуктивна робота характеризується виконанням обов’язків, пе-
редбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-заверша-
льну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.
Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку
та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів, ознайомлення
із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень,
технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів
заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, установка пристроїв та інс-
трументів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання
та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.
Оперативна робота – це безпосереднє виконання змінного завдання. Час, витраче-
ний на неї (То.п.), складається з часу виконання основних прийомів (То.) і допоміж-
них (Тд.). Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетво-
рення предметів праці. Допоміжні прийоми (допоміжний час) передбачають такі дії:
працівник установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблення, знімає його
звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов’язані з виконанням завдан-
ня; вимірює предмети праці тощо.
Час обслуговування робочого місця (Тоб.) складається з часу організаційного обс-
луговування (Торг) та часу технічного обслуговування (Тех.).Час організаційного об-
слуговування використовується для огляду робочого місця та його впорядкування,
розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та
змащування обладнання. Час технічного обслуговування використовується на догляд
обладнання у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема налагодження
обладнання, заміна зношеного інструменту тощо.
Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих на-
лежать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу,
часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламен-
товані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Су-
марна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним ча-
сом (Тшк):
Тшк = То + Тд + Тоб + Тв.о.п. +Тп.з;
де То – основний час;
Тд – допоміжний час;
Тоб – час обслуговування робочого місця;
Тв.о.п. – час на відпочинок та особисті потреби;
Тп.з – підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.
Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на вико-
нання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої
зміни або її частини. Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів опе-
рацій потрібно для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів
праці, аналізу якості норм і нормативів тощо. Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оціню-
вання ефективності використання робочого часу використовуються дані про струк-
туру затрат робочого часу.
Норми затрат праці.
На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них такі:
а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібного для виготовлення
одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт;
б) норми виробітку, які визначають кількість продукції, котру треба виготовити, або
обсяг робіт, який має бути виконаний за одиницю робочого часу. Норми виробітку
вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхі-
дний результат діяльності працівників;
в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають
бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрі-
зок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає
необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна
установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й в нормо-годинах, нормо-
грівнях;
г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць устаткування, робочих
місць, квадратних метрів площі тощо, які обслуговуються одним робітником або
бригадою;
д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи
іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт;
е) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має
бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.
Норми затрат часу за ступенем обґрунтованості поділяються на технічно обгрунто-
вані й дослідно-статистичні.
Технічно обґрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному
рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів
виробничого процесу, затрат часу з урахуванням раціонального використання вироб-
ничих можливостей робочого місця і передових методів праці.
Технічно обґрунтована норма передбачає:
- робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників аналогічних робіт;
- поділ технологічного процесу на окремі операції;
- застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов техно-
логічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устатку-
вання;
- найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця;
- своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;
- застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і
дій робітника;
- найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за
групової і бригадної форм організації праці;
- наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.
Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних
даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низь-
кої продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва. Ці
норми не виявляють виробничих можливостей устаткування, відбивають уже прой-
дений етап виробництва. Отже, такі норми не мобілізують працівників підприємства
на раціональне використання часу, на досягнення високої продуктивності праці й по-
ліпшення використання виробничих ресурсів.
За сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві;
за складністю структури – на диференційовані (елементні) й укрупнені; за характе-
ром – на нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обс-
луговування, нормативи чисельності.
З розвитком технічного прогресу і вдосконалення організації виробництва і праці
нормативи треба періодично коригувати. Вони мають відбивати рівень сучасної тех-
ніки, організації виробництва і праці, враховувати передові методи праці, вплив різ-
них чинників на тривалість виконання операції та її окремих складових елементів,
бути зручними для користування під час розрахунку технічно-обгрунтованих норм
тощо.