Основні етапи оформлення та опрацювання тексту

Створення друкованого видання - процес складний і багатогранний, що пов'язує різноманітні сфери діяльності працівників видавництва та поліграфічного підприємства. Він складається з кількох етапів, на яких виконуються певні операції, 1 що різняться змістом роботи, місцем виконання (видавництво чи друкарня), колом | виконавців. Кількість етапів залежить від методу підготовки видання до друку. Залежно І від виду і типу видань використовують різні методи їх підготовки до друку: гранковии; 1

безгранковий; безкоректурний.

Основні етапи роботи видавництва і друкарні можна простежити за гранковим методом проходження видання у виробництві.

І етап. Полягає в підготовці у видавництві текстового оригіналу для складання та оригіналів ілюстрацій. Після редагування авторського текстового оригіналу редактор передає його на передрук, далі - на зчитування і вичитування. Паралельно художній редактор та художник розробляють художнє оформлення видання. При цьому враховуються питання сюжетно-декоративно-зображальні, а саме: зовнішнє оформлення; внутрішнє оформлення ілюстрацій у виданні; вибір формату сторінки і розмірів полів, гарнітури та кегля шрифту з урахуванням виробничо-технічних засобів відтворення оригіналів. Після розмітки видавничого текстового оригіналу технічним редактором ілюстративні та текстовий оригінали передаються у друкарню, де проводяться складання тексту і виготовлення ілюстративних фотоформ. З одержаних гранок тексту та ілюстративних фотоформ виготовляють коректурні відбитки (ксерокопії), які передаються у видавництво на опрацювання.

II етап. У видавництві редактор, коректор, а також автор вичитують гранки, що надійшли з друкарні; технічний редактор виготовляє макет сторінок з відбитків тексту та ілюстрацій. Робочі гранки і макет з відбитків знову передаються у друкарню, де згідно з макетом проводиться верстання сторінок видання. Відбитки (ксерокопії) верстки друкарня знову передає у видавництво.

ПІ етап. У видавництві редактор, коректор, а також автор вичитують відбитки верстки, а технічний редактор опрацьовує їх. Робочий примірник верстки передається з видавництва у друкарню для подальшої роботи - виправлення верстки згідно з робочим примірником, виготовлення відбитків з виправленої верстки, які знову передаються у видавництво для звірки.

IV етап. Одержана звірка читається у видавництві редактором, коректором, а технічний редактор опрацьовує ці відбитки. На завершальному етапі друкарня проводить правку звірки. Після цього здійснюється друкування тиражу і виготовляється сигнальний примірник видання, який передається на затвердження у видавництво. Наступним кроком є друкування тиражу видання, яке надалі надходить у торговельну мережу.

Розглянуті етапи оформлення та поліграфічного оброблення тексту характерні в повному обсязі для гранкового методу проходження видань у виробництві. На першу видавничу коректуру передаються відбитки з гранок тексту. Слід зауважити, що цей метод є найтривалішим порівняно з іншими методами проходження видань у ви­робництві.

Безгранковий метод відрізняється від гранкового тим ,що на видавничу коректуру передаються відбитки зверстаних сторінок. Верстальник у складальному цеху друкарні самостійно верстає видання, керуючись вказівками, наведеними в розмітці видавничого текстового оригіналу, а також одержаного з видавництва розклеювання репродукційних відбитків. Розклеюванням відбитків називають відбитки ілюстрацій, наклеєні на стандартні аркуші та підібрані у порядку розміщення їх у виданні. При цьому методі повністю відсутній другий етап роботи у видавництві, а вслід за першим етапом одразу йде третій - суцільне читання верстки кожної сторінки зверстаного видання. Редактор і коректор проводять правку, а після підписання примірника правленої верстки (робочий примірник) передають його для опрацювання технічному редактору. Останній, провівши всі потрібні операції, відправляє видавничу коректуру в друкарню для виправлення. Цей метод менш тривалий завдяки зменшенню кількості коректур.

При безкоректурному методі повністю відсутній обмін коректурами між видавництвом та друкарнею. Вся робота видавництва планується так. щоб друкарня після одержання розміченого видавничого текстового оригіналу могла чітко і правильно провести складання та верстання видання. Щоб випустити його за цим методом, видавництво має у розпорядженні два варіанти:

1.Підготовка для поліграфічного підприємства оригіналу-макета, який повністю відповідає майбутньому виданню з точним зазначенням ілюстрацій та їхніх розмірів, таблиць, формул, заголовків тощо. Після одержання коректурних відбитків верстки їх зчитують коректори друкарні, там же верстальники виправляють усі помилки і, не передаючи відбитки у видавництво, друкують видання.

2.Відмова від складання текстового оригіналу у друкарні. Такий оригінал готується у видавництві безпосередньо для відтворення та друкування.

Характер роботи у друкарні майже не залежить від методу підготовки видання. Послідовність виконання технічних операцій у друкарні залишається без змін при будь-якому з розглянутих методів проходження видання у виробництві. Змінюється лише характер правки. При безкоректурному методі випраапяються тільки ті помилки, які допущені поліграфічним підприємством. Безкоректурним методом випускаються видання, що не підлягають редагуванню, не є складними за оформленням (без значної кількості ілюстрацій, з текстовим виділенням). Скорочення видавничих етапів роботи зменшує собівартість видання, скорочує загальні строки підготовки видання до друку завдяки зменшенню обсягу виправлень у друкарні.

3.1.3. Редакційно-технічна підготовка видань. Основні вимоги до оформлення видань і критерії оцінювання їхньої якості

Художньо-технічне оформлення видання - перший етап його створення. Наступний етап - поліграфічне виконання видання, яке в кінцевому підсумку визначає його лице. Якість поліграфічного оформлення видання залежить від таких чинників:

•якості виготовлення художником оригіналів оформлення;

•правильності вибору поліграфічної техніки та технології;

•якості поліграфічних робіт.

Краса видання полягає не лише в належній його ілюстративності. Використовуючи тільки поліграфічні засоби оформлення (складальні шрифти, орнаменти, варіанти оформлення, сторінку складання, сорт паперу), можна добре і зі смаком оформити видання. Істотний вплив на якість поліграфічного дизайну має вибір способу друку.

Людство прийшло до електронних видань. При будь-якому розвитку поліграфічної техніки і технології якість відтворення майбутнього видання, його художня цінність залежатимуть від якості складання тексту та культури його верстання. Вибираючи технологію відтворення тексту і верстаючи видання, слід чітко дотримуватися основних законів та принципів типографіки з тим, щоб з дотриманням доброго художнього смаку знайти найзручніший варіант подання текстового повідомлення читачеві, створити продукт поліграфічного мистецтва.

3.1.4. Основні вимоги до поліграфічного відтворення тексту

На зручність читання тексту впливають геометричні параметри шрифту (кегль, гарнітура, накреслення), технологічні параметри складання (формат, апроші, інтерліньяж), композиційне розміщення матеріалу на сторінці. Зручність читання визначається швидкістю сприйняття як окремих знаків, так і всього тексту загалом, а також навичками читача.

Основними вимогами до шрифту є його читабельність, художня цінність та економічність.

Читабельність шрифт}' залежить від його кегля і рисунка, довжини рядка тексту та інтерліньяжу, а також від кольору тексту і кольору паперу або монітора. За інших однакових умов основними критеріями, що визначають читабельність тексту, є кегль та рисунок шрифту.

Під зручністю читання розуміють якісне сприйняття знаків і слів при читанні зв'язаного тексту. Значення зручності читання шрифту велике, оскільки вона істотно впливає на сприйняття тексту, попереджує стомлюваність при читанні. Оцінювання певного шрифту (гарнітури) проводять з урахуванням його економічності, пропорційності, контрасту, гармонійності. Одним із точно фіксованих показників зручності читання слугує його швидкість. Дослідження шрифтів з точки зору ефективності сприйняття тексту дають змогу дійти висновку, що графічні особливості літери більш помітно впливають на швид­кість читання і точність сприйняття шрифту, ніж інші гарнітурні особливості шрифтів. Зручність шрифту визначається характером рисунка літер, кеглем, призначенням видання та низкою умов, пов'язаних зі специфікою його шрифтового оформлення, а саме: характером контуру літер, контрастністю штрихів шрифту і фону, характером засічок, пропорціями сторін, щільністю та розміром шрифту. Контур літер залежно від гарнітури може бути округлим або прямолінійним.

Формати сторінок складання, рекомендовані розміри розкладки і розміри полів видань регламентовано стандартом [11], яким передбачено для книжкових видань

* Типографіка — система оформлення текстів, верстання друкованого видання загалом і його елементів зокрема. Це цикл видових особливостей складального оформлення різноманітних Друкарських форм (типографіка газет, плакатів, пакувань, банкнотів), це вид художньої творчості, втілення художнього стилю певної школи, напряму в мистецтві друку. Цей термін дуже часто використовують як синонім понять "шрифтова графіка", "мистецтво шрифту".

три, а для журналів - два варіанти оформлення сторінок складання з відповідними

розмірами розкладки та полів:

• перший варіант - максимально допустимі за технічними можливостями розміри сторінок складання з урахуванням обсягу видання (видання нетривалого користування, тези доповідей, автореферати, прейскуранти, більша частина журналів);

• другий варіант - основний для більшості видань (у тому числі для тривалого користування), а також для журналів, розрахованих на тривалий термін зберігання;

• третій варіант-мінімально допустимі розміри сторінок видань поліпшеної якості,

(в тому числі дитяча література).

Допускаються використання комбінованих варіантів оформлення видань за погодженням з поліграфічним підприємством (наприклад, ширина сторінки складання - за третім варіантом, висота - за другим), а також індивідуальні варіанти оформлення, але зі збереженням або збільшенням коефіцієнта використання паперу.

У дод. б наведено формати сторінок складання, рекомендовані розміри розкладки та полів книжкових видань, а в дод. 7 - побудову типового розвороту за допомогою даних дод. 6 для книжкового видання форматом 84 х 108/32 за другим варіантом його оформлення.

3.2. Робота над оригіналами елементів зовнішнього оформлення видань

У проекті оформлення видання фіксують зовнішній вигляд його оформлення (суперобкладинка, тип обкладинки або палітурки) відповідно до стандарту [15], а також способи його поліграфічного виконання: виготовлення друкарської форми (складання, репродукція), спосіб друку, фарбовість, спосіб оздоблення.

До репродукційних оригіналів зовнішнього оформлення видань ставляться такі самі вимоги, як і до оригіналів ілюстрацій. На звороті перших замість номера пишуть: "суперобкладинка ", "обкладинка типу (такого-то) ", "палітурка типу (такого-то) ".

3.2.1. Оформлення суперобкладинок і футлярів

Суперобкладинка - паперова обгортка палітурки чи обкладинки видання, призначена для захисту їх від пошкодження та забруднення. Використовується як елемент зовнішнього оздоблення видання, може виконувати інформаційну функцію.. Більшість сувенірних, ювілейних й інших видань мають суперобкладинку, що, як правило, є елементом художнього оформлення. Застосовуються різні типи суперобкладинок (рис. 7): звичайна (а); бандероль - у вигляді вузької стрічки (б); подвійна (в); обкладинка-закладка з фальцюванням по кромках переднього обрізу (г); з висічкою фасонного отвору (д). Найчастіше суперобкладинку виготовляють такою, щоб вона накривала зовнішні (передню та задню) поверхні обкладинки або палітурки і мала клапани, які підгортаються під сторінки обкладинки чи палітурки на ширину не менш як 2/3 ширини блока.

Рис. 7. Види суперобкладинок і футлярів

Якщо до суперобкладинки припресовується полімерна плівка, то ширина клапанів (для видань середніх форматів) такої суперобкладинки має бути не менш як 90 мм.

Найчастіше для виготовлення суперобкладинок використовують офсетний, крейдований або шюстративнии папір масою 110... 140 г/м² чи прозору триацетатну плівку завтовшки 70 мкм, а також алюмінієву фольгу, продубльовану папером. До паперової суперобкладинки припресовують полімерну плівку або лакують. Усі показники якості суперобкладинки оцінюються візуально, в деяких випадках - за допомогою вимірювальної лінійки.

Для оформлення суперобкладинок застосовується багатофарбовий друк.

Поверхню суперобкладинки використовують для друкування текстової та ілюстративної інформації про видання, його авторів, видавництво.

Особливо цінні видання іноді захищають подвійною суперобкладинкою (див. рис. 7, в): нижньою — з паперу, верхньою — з прозорої плівки. У Франції застосовують подвійну суперобкладинку: нижня — паперова, виконується з двох окремих частин і закриває боковинки політурки, а верхня звичайна- із прозорої плівки. Корінець блока відкритий. Донедавна 70...80 % видань у палітурках мали суперобкладинку. Нині спостерігається тенденція до звуження кола видань із суперобкладинкою.

На зовнішній поверхні суперобкладинки розміщуються текстові та зображальні елементи, що інформують про зміст видання і відіграють рекламну роль.

Суперобкладинка закріплюється до видання за допомогою країв, які загинаються, - клапанів певного розміру. Якщо суперобкладинка надівається на паперову основу, то вона, крім того, може бути приклеєна до корінця видання.

Тексти і зображення (штрихові, півтонові та комбіновані) різного ступеня фарбовості на паперову суперобкладинку наносяться будь-яким способом друку, на тканинну суперобкладинку - офсетним або трафаретним способом. Прозорі целофанові суперобкладинки, як правило, не несуть на собі зображення, бо крізь них добре проглядається зображення обкладинки або палітурки. Для оздоблення паперової суперобкладинки та надання їй великої міцності використовуються лакування і припресовування плівки.

У дод. 11 показано зразок виготовлення макета суперобкладинки для книжкового видання форматом 84x108/32.

Часто для книжкових видань роблять футляри (рис. 7, є, є, ж), які виготовляють із звичайного офсетного картону, картону типу хром-ерзац, а також із пластмаси. Призначення футляра із звичайного картону - захист видання у процесі його транспортування. Інші функції, крім захисних, - естетична і художнє оформлення. В окремих випадках футляри обтягуються тканиною чи іншими палітурними матеріалами. Футляри для тематичних комплектів книжкових видань найчастіше виготовляють із картону, покритого тканиною. Вони бувають напіввідкретими (закривають видання не більш як на 50 %) і закритими (видно лише корінці видання). При погребі видання витягують за допомогою спеціальної стрічки.

У подарункових, а також виданнях із мистецтва часто роблять стрічку-закладку (ляссе), що полегшує користування ними. Колір стрічки найчастіше червоний, рідко - синій. Довжина ляссе має перевищувати довжину книжкового блока на 3...5 см, її ширина дорівнює 3...8 мм (рис. 8, а).

а б в г

Рис. 8. Види стрічок-закладок (ляссе)

Стрічка з паперовою закладкою (рис. 8, б). Паперова закладка має бути виготовлена з цупкого паперу або ж, краще, з пластмаси. Колір, ширина та довжина стрічки мають відповідати стилю видання і його формату - ширині та висоті.

Стрічка з маркою (рис. 8, в). Марка може мати орнамент із кольором та конфігурацією в унісон із стилем видання.

Стрічка з медальйоном (рис. 8, г). Медальйон, як правило, виготовляється завтовшки 1 мм. Зображення на медальйоні може бути різним, починаючи від герба та закінчуючи емблемою, пов'язаною за тематикою з виданням. Подібні стрічки (з медальйоном) виготовляються також для білових товарів (записні книжки завтовшки не більш як 20 мм та ін.).

Стрічка-закладка часто використовується у виданнях поліпшеного оформлення. Останні види стрічок застосовуються в дорогих подарункових виданнях.

Закладки приклеюються під каптал із вкладенням їх між сторінками блока (на машині або вручну).

Матеріалом для закладок слугують шовкова тасьма "ляссе" завширки3...8мм, а також шовкова або віскозна стрічка.