Виробництво свинини в сільськогосподарських підприємствах різних форм власності

ВСТУП

Свинарство — це галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує населення багатьох країн світу цінними продукта­ми харчування. За статистичними даними зараз у світі вироб­ляється понад 220 млн тонн м’яса, з яких близько 41 % припа­дає на свинину [1]

У різних регіонах нашої країни свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. Цінні господарсько корисні ознаки свиней — висока відтворна здатність, скороспілість та оплата корму, високий забійний вихід і енергетичність продуктів забою — гарантують їх перевагу у виробництві м’яса порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин. Свині дуже пло­дючі. При задовільних умовах годівлі й утримання від свино­матки можна одержати два опороси на рік, а в кожному опо­росі — по 10—12 поросят [8]

Свині порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами значно скороспіліші. У результаті високо:’ плодючості і доброї скороспілості свиней від кожної свиноматки шляхом відгодівлі її приплоду можна мати 2—2,5 тонни свинини на рік, тоді як від приплоду однієї корови за той же період одержують лише 2,5—3,5 ц м’яса.

Порівняно з іншими видами тварин свині при забої характери­зуються вищим процентом їстівних продуктів. Якість і пожив­на цінність цих продуктів значно вищі за якість та енергетичність продуктів інших сільськогосподарських тварин. За ефективністю використання корму на продукцію свині перевершують усі інші види сільськогосподарських тварин і поступаються лише бройле­рам [14]

Свині — тварини, які добре акліматизуються. Вони легко при­стосовуються до різноманітних кліматичних та кормових умов і 'їх можна розводити в господарствах різного напряму на всій тери­торії України. Свинарство дає можливість інтенсивно вирішува­ти м’ясну проблему в країні.

Проте одним з основних факторів, який стримує збільшення виробництва свинини, є недостатня кількість кормів, низька їх якість та постійний дефіцит в раціонах протеїну, а наявні при­міщення багатьох спеціалізованих по свинарству господарств, а та­кож малих і середніх свиноферм не повного мірою відповідають оптимальним вимогам утримання різних виробничих груп тварин [7]

Інтенсифікацію галузі стримує велика різниця між продуктив­ністю племінного і товарного свинарства. У товарних господар­ствах відмічаються значні упущення щодо ремонту маточного поголів’я. У системі якісного поліпшення маточного поголів’я товарних господарств недоліком слід вважати безсистемне вико­ристання вирощеного молодняку в племгоспах, близько 70% про­дукції реалізуються на м’ясокомбінати.

Свині здатні давати велику кількість приплоду внаслідок ран­ньої статевої зрілості, короткого періоду поросності й високої багатоплідності. Від окремих свиноматок за опорос одержують до 32 поросят [8]

При збалансованих раціонах на 1 кг приросту свині витра­чають 3—4 кг корму. Серед інших сільськогосподарських тварин вони характеризуються найвищим забійним виходом — 70—80 %.

Свинина відзначається високим вмістом повноцінного і легко- перетравного білка, а також незамінних амінокислот. Усупереч поширеному твердженню вона не підвищує вмісту холестерину в крові і не сприяє захворюванню людей на атеросклероз. В 1 кг свинини міститься 600 мг холестерину, в такій же кількості куря­тини — 1130, яловичини — 670, вершкового масла — 2240, мар­гарину — 1860, яєчного жовтка — 1560 мг. Що ж до свинячого сала, то в ньому холестерину майже немає.

Отже, не випадково, що свиней розводять і їхнє м’ясо спожи­вають як високоцінний продукт майже в усіх регіонах світу [4]

РОЗДІЛ І

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Виробництво свинини в сільськогосподарських підприємствах різних форм власності

У нашій країні створена різноманітна структура свинарських господарств. Питома вага різних неспеціалізованих господарств по виробництву свинини досить висока, і вони суттєво впливають на формування м’ясного балансу. Основна частка неспеціалізова­них господарств припадає на сільськогосподарські підприємства. Середні розміри свинарських ферм становлять близько 1,5—2,5 тис. голів. У багатьох спеціалізованих господарствах (колективних і державних) по виробництву одного із видів тваринницької або рослинницької продукції створені невеликі свинарські ферми, в багатьох випадках для власних потреб, які мають 25—50 свино­маток [6]

Свинарство дуже поширене в присадибних господарствах. Останнім часом створюються фермерські господарства. Розведен­ня свиней в умовах фермерських господарств, безумовно, потре­бує глибоких знань біології тварини і розробки нових техноло­гій розведення і утримання з урахуванням специфіки нових форм господарювання. Набирає розвитку виробництво свинини в під­собних господарствах підприємств і організацій.

Усі ці організаційні форми виробництва продукції свинарства мають як загальні, так і відмінні особливості. Загальними є годів­ля, розведення, зоогігієна утримання, відмінними — організація праці, питання відтворення, технології переробки свинини [15]

Обсяг виробництва свинини в сільськогосподарських підпри­ємствах зумовлюється наявністю кормової бази. План виробни­цтва розраховується з урахуванням наявності ріллі. В середньому з розрахунку на кожний гектар ріллі можна одержувати 1 ц сви­нини. Для цього треба мати не більше чотирьох основних і чо­тирьох перевірюваних свиноматок на 100 га ріллі й забезпечити одержання не менше 18 поросят за рік від основної і 8 — від перевірюваної тварини. Відгодовуючи їх до досягнення живої маси 110—120 кг, виробляють близько 110 ц свинини на 100 га ріллі, а з урахуванням відгодівлі вибракуваних однієї основної і трьох перевірюваних свиноматок — до 115—120 ц [13]

Інтенсивне використання свиноматок з підвищеною збереже­ністю приплоду дає можливість різко підвищити виробництво свинини на 100 га ріллі.У багатогалузевих господарствах, де займаються розведенням кількох видів сільськогосподарських тварин, які не конкурують між собою у використанні концентрованих кормів, щільність сви­нопоголів’я можна значно збільшити.

Організація відтворення. План парування тварин складають залежно від планування опоросів. Опороси можуть бути рівномір­ними, тобто цілорічними, або сезонними. Цілорічні і сезонні опо­роси повинні мати туровий характер, тобто бути дружними [1]

Рівномірні опороси, як правило, планують на великих компле­ксах і фермах. Для невеликих товарних ферм колективних і при­ватних господарств доцільно застосовувати турові сезонні опоро­си, терміни яких приурочують до найсприятливішої пори року і до підвищеного попиту населення на покупку молодняку для приватних підсобних господарств. На цих фермах опороси основ­них свиноматок доцільно одержувати в січні—лютому і в черв­ні—липні, а перевірюваних навесні — у березні, квітні, травні. При такій організації турів максимально використовується спри­ятлива пора року — у першому півріччі одержують до 70 % річного приплоду, а поросят вирощують в умовах табірного ви­пасання на повноцінних зелених дешевих кормах. У весняний період найбільший попит на молодняк у сільського населення, яке намагається до зими відгодувати свиню в умовах присадибного господарства. Поросята другого туру (червень — липень) до на­стання зими стають міцними, добре використовують соковиті осінні корми і при інтенсивній відгодівлі на м’ясо у січні, лю­тому або березні досягають забійних кондицій.Сезонна форма виробництва свинини дуже ефективна для гос­подарства, але не виправдовує себе з позиції споживача м’яса. Тому існування промислових свинарських комплексів з цілоріч­ним рівномірним виробництвом свинини є об’єктивною необ­хідністю, що диктує споживач [4] Невеликі ферми з явно вираже­ною сезонністю можуть бути тільки доповненням до великих комплексів і не становлять для них конкуренції.

Структура стада вказує на співвідношення виробничих (стате­во-вікових) груп свиней, зумовлене природним процесом відтво­рення і виробничим напрямом господарства, тобто його спеціа­лізацією. Відтворення стада буває простим і розширеним. У го­сподарствах за певних умов відтворення може бути простим протягом кількох років або розширеним. Можливі випадки ско­рочення поголів’я свиней у зв’язку із спеціалізацією по основній галузі. Залежно від напряму господарства в цілому або окремо свиноферми структура стада може суттєво варіювати. Остання дуже динамічна в процесі виробництва протягом року. У племін­них господарствах структура в основному стабільна [1]

На товарних свинофермах господарств із закінченим циклом виробництва виробничі групи свиней у структурі стада в серед­ньому становлять, %: кнури — 1,0, основні свиноматки — 6, пе- ревірювані — 6—7, поросята до 2-місячного віку — 25, порося­та 2—4-місячного віку — 17—22, ремонтний молодняк — 6—8, від- годівельне поголів’я — 30—40 (табл. 82).

У спеціалізованих відгодівельних господарствах, оскільки все відгодівельне поголів’я купують в інших господарствах, кнурів і свиноматок у структурі стада немає [7]

Формування стада. Стадо свиней повинно відповідати високим продуктивним якостям і забезпечувати генетичний прогрес у своє­му розвитку. Свиноферма повинна бути укомплектована консти­туціонально міцними тваринами високопродуктивних ліній і ро­дин. Для свиноматок з міцною конституцією характерний біль­ший строк використання і від них одержують міцне життєздатне потомствою.

Від свиноматки за рік необхідно мати не менше двох опоро- сів, щоб одержати від неї 2 т свинини або більше. Для кнурів- плідників, особливо при інтенсивному використанні, вимоги до міцності конституції дуже високі.

Батьківське стадо в товарних господарствах можна комплекту­вати як з чистопородних, так і помісних свиноматок та кнурів [11]

Якщо стадо складається з чистопородних тварин, то для за­безпечення ефективного його ремонту з основних свиноматок формують племінну групу (племінне ядро), у яку виділяють 25 % кращих за продуктивністю з відомим походженням свиноматок. Одержаних від них ремонтних свинок вирощують для ремонту свиноматок основного стада (через групу перевірюваних). Від інших 75 % основних свиноматок (товарна група) одержують потомство для відгодівлі [3]

У господарствах, які виробляють свинину, для підвищення про­дуктивності свиней необхідно максимально використовувати про­мислове схрещування. Як батьківську форму краще брати кну­рів порід ландрас, естонська беконна, уельська, дюрок, полтавська м'ясна, а як материнську — велика біла, українська степова біла.

Кращі результати спостерігають при трипородному схрещу­ванні. Одержаних від двопородного схрещування помісних сви­нок схрещують з кнурами м’ясних порід і одержують трипоро- тний помісний приплід з дуже високими відгодівельними та за­бійними якостями. Такий метод розведення свиней оправданий неспеціалізованих господарствах [15]

Основні технологічні вимоги інтенсифікації. Рентабельність будь-якої свинарської ферми значною мірою залежить від пород­них особливостей, рівня і повноцінності годівлі та правильної організації самого виробництва.

Інтенсифікація галузі — го­ловний аспект його ефективності. Для забезпечення високої ефек­тивності виробництва свинини необхідно одержувати від сви­номатки 2 опороси за рік і більше з продуктивністю за один опорос 9—11 поросят; забезпечити середньодобовий приріст свиней на відгодівлі 480—520 г з витратами корму на 1 кг при­росту не вище 5,0—5,5 корм. од. Жива маса молодняку у 60-, 120-, 270-денному віці має бути в середньому відповідно 16, 37 і 110 кг.

Виробництво свинини в господарстві повинно досягати не менше 100 кг на перехідну голову і 1,8—2,0 т на основну сви­номатку за рік.

Для забезпечення повноцінної годівлі на основну свиномат­ку з приплодом за рік необхідно заготовити 14 т кормових оди­ниць, з яких 3 т ячменю, 3 — кукурудзи, 2 — пшениці, 2 — зер­нобобових і 9 т соковитих і зелених кормів [7]

Важливою технологічною ланкою інтенсифікації свинарства є відтворення. Правильне утримання і повноцінна годівля кну­рів-плідників дають можливість максимально використовувати їх генетичний потенціал. Залежно від віку і живої маси кнурам- плідникам необхідно забезпечити повною мірою їх потреби в за­гальних енергетичних поживних речовинах і перетравному про­теїні.

Для свиноматок залежно від віку і періоду відтворного цик­лу також необхідно створювати певні умови годівлі й утриман­ня.

У структурі раціону для ремонтних свинок, свиноматок пер­шої половини поросності і тих, що готують до парування після відлучення поросят, повинно бути 75 % концентрованих кормів, 20—23 — соковитих і зелених кормів і 2—5 % трав’яного боро­шна. Свиноматкам другої половини поросності, глибокопоро- сним і у підсисний період частку концкормів збільшують до 80— 85 %. Соковиті корми в раціоні становлять 12—17 %, а трав’яне борошно — близько 3 %. За 7 днів до опоросу і протягом 7 днів після нього з раціону треба вилучити комбісилос, об’ємисті і со­ковиті корми. Після опоросу в раціон включають пійло з висівок вівсянки, дають багато води. За добу до відлучення на ^!/₃ змен­шують даванку корму, а кількість води зменшують наполови­ну. При цьому повністю вилучають корми, які сприяють утво­ренню молока — соковиті, зелені, молочні відвійки [5]

Успішне вирощування поросят залежить від їх розвитку в ем­бріональний період, індивідуальних особливостей, молочності свиноматок, умов годівлі та утримання.

Вирощування поросят в неспеціалізованих господарствах не відрізняється значною мірою від їх вирощування в спеціалізова­них господарствах.Але треба пам’ятати, що в неспеціалізованих господарствах можливі великі варіації умов утримання і особливостей годівлі. Динаміку цих особливостей визначають умови і традиції, які скла­лися в господарстві, наявність певних кормів, технічні характе­ристики будівель для утримання молодняку. Разом з тим слід зазначити, що в перші дні життя необхідні поживні речовини поросята одержують з материнським моло­ком. Але починаючи з 2—3-го тижня потреба в них значно під­вищується, а кількість молока у свиноматок зменшується. Тому для повного забезпечення поросят поживними речовинами їх не­обхідно по можливості підгодовувати різними кормами [8]

Визначено, що за перший місяць життя витрати на 1 кг при­росту маси тіла поросят на 85 % перекриваються за рахунок ма­теринського молока і лише на 15 % — за рахунок підгодівлі. Про­тягом другого місяця витрати материнського молока на приріст маси тіла зменшуються до ЗО %, а за рахунок підгодівлі збіль­шуються до 70 %'. В середньому за молочний період на одержан­ня приросту витрачається поживних речовин за рахунок молока свиноматки 45, підгодівлі — 55 %.

Поросята народжуються з недосконалою системою терморегу­ляції. До 40—45 % енергії використаних кормів витрачається на підтримку температури тіла [15]

Утримання поросят у свинарниках- маточниках з мікрокліматом, який не відповідає зооветеринар­ним нормативам, призводить до масових захворювань органів травлення і дихання. Тому забезпечення відповідного темпера­турно-вологішого режиму при вирощуванні поросят, як і якість годівлі, важливі для успішного ведення галузі свинарства [8]

Завершальним етапом у виробництві свинини є відгодівля. Мета відгодівлі свиней — одержання у якнайкоротші строки найбільшої кількості високоякісного м’яса і сала при мінімаль­них витратах кормів та ін.

В умовах неспеціалізованих господарств, як і в спецгоспах, можливі два види відгодівлі свиней: м’ясна з різновидністю — беконна і відгодівля свиней до жирних кондицій.

Для забезпечення ефективності відгодівлі в господарстві необ­хідно дотримуватися основних технологічних параметрів [4]