Проект і установка пам'ятника жертвам Голокосту

Хрест на місці розстрілу православних священиків в листопаді 1941 р

Хрест в пам'ять про розстріляних в Бабиному Яру українських націоналістів

У 1965 році був оголошений закритий конкурс на кращий пам'ятник жертвам Бабиного Яру. Кращими були визнані проекти відомих київських архітекторів І. Каракіса і А. Мілецького ^[27] . Однак представлені проекти «не вписувалися» у світогляд тодішньої влади, і конкурс закрили, а в жовтні 1966 року в сквері в південній частині яру було встановлено зовсім інший гранітний обеліск , на місці якого в 1976 році був відкритий вказаний нижче пам'ятник ^[28] . Відкриття пам'ятника було зустрінуте жорсткою критикою за межами СРСР за те, що євреї не були згадані особливо.

Телецентр

На початку 1970-х на місці Нового єврейського кладовища були побудовані корпуси телецентру .

Виконавці розстрілів

Трибуналом по айнзацгрупах встановлено, що розстріли 29 та 30 вересня 1941-го року в Бабиному Яру виконувала Зондеркоманда 4а Айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки двох підрозділів полку поліції «Південь»— 45-го і 303-го батальйонів поліції порядку

У публіцистичних статтях різних авторів можна знайти документально не підтверджену інформацію про участь українців у розстрілах, зокрема Буковинського куреня, набраного переважно з етнічних українців в так званій Траністрії 9зоні окупації України Румунією) , а загально-військові одиниці Третього Рейху, в яких служили не тільки німці, набиралися і в самому Києві з числа місцевого населення, яке не було євреями чи комуністами/комсомольцями та знало німецьку мову. Власне німецькі танкісти, піхотинці, льотчики, лікарі та інші військові спеціалісти відмовлялись приймати участь у розстрілах євреїв Києва та більшості каральних акцій Рейху.

Заповнення яру грунтом і катастрофа 1961 року

П’ятирічний план реконструкції Києва 1936-1940 років передбачав розбити на всій території Бабиного Яру парк. А 20 листопада 1940 року виконком Київради ухвалив рішення №105/6: «Затвердити під будівництво лижної бази і трампліну територію Бабиного Яру, який раніше використовувався під (військовий) табір і стрільбище».
Закінченню будівництва завадила війна.

Бабин Яр став братською могилою понад сто тисяч людей, розстріляних нацистами протягом 1941-1943 років: євреї, цигани, військовополонені, моряки Дніпровського загону, радянські підпільники, активісти ОУН та інші, кого Третій рейх мав за ворогів.

В березні 1945 року уряд УРСР спільно з ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про спорудження монументального пам’ятника на території Бабиного Яру». В 1947 році «пам’ятник жертвам фашистського терору в Бабиному Яру» внесли до Плану відновлення і розвитку Києва на 1948-1950 роки. Але розпочата у 1948 році урядом СРСР антисемітська кампанія «боротьби з космополітами»унеможливила появу монумента, адже переважна більшість жертв Бабиного Яру — євреї. Тоді можновладці звернулись до довоєнного проекту парку.

У 1950 році прийняли рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів для створення плаского рельєфу та прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Після перекриття яру земляною дамбою почалося закачування до нього пульпи. Дамба не відповідала проектним параметрам і нормам безпеки, а пропускна спроможність дренажної системи була недостатньою для відведення надлишків води. 13 березня 1961 дамба не витримала навантаження, і селевий потік висотою приблизно до 14 м ринув на Куренівку. Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 людей, але насправді, за оцінками сучасних істориків, кількість загиблих сягала приблизно 1,5 тис. людей.

Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. Для продовження робіт із заповнення яру було споруджено капітальну бетонну дамбу, прокладено новий потужний водогін для відводу води та вжито інших заходів безпеки. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад і використовувалася для засипання яру.

Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинішньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.

Вшанування

Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру, і лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25 роковин трагедії 29 вересня 1966 року за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні. Пізніше було встановлено перший пам'ятник жертвам. Історики пов'язують таку поведінку із намаганням приховати усю правду про трагедію.

У 1965 році був оголошений закритий конкурс на найкращий пам'ятник жертвам Бабиного Яру. Найкращими були визнані проекти відомих київських архітекторів Й. Каракіса і А. Мілецького. Однак представлені проекти «не вписувалися» у світогляд тодішньої влади, і конкурс закрили, а в жовтні 1966 року в сквері в південній частині яру був встановлений зовсім інший гранітний обеліск, на місці якого в 1976 році був відкритий вказаний нижче пам'ятник. Відкриття пам'ятника було зустрінуте жорсткою критикою за межами СРСР за те, що євреї не були згадані особливо.

Пам'ятний знак «Менора» на честь євреїв,

що загинули у Бабиному Яру

Хрест на місці розстрілу православних священиків у листопаді 1941 р.

Пам'ятний знак жертвам Бабиного Яру на розі вулиць Кирилівської та Петропавлівської — пам'ятник письменнику Анатолію Кузнєцову. Скульптор Володимир Журавель. Бронза, 2009

Поштова марка України 2011 року, випущена на вшанування 70-ої річниці трагедії Бабиного Яру

Пам'ятник у Нахлаті Іцхаку вІзраїлі. Напис згори івритом — «Бабин Яр»

Пам'ятник розстріляним у Бабиному яру дітям