Зарубіжний досвід логістики запасів
Аналізуючи світовий досвід із логістичного управління запасами, бачимо, що останні вважаються невід’ємною складовою матеріального потоку, розглядаються й аналізуються в органічному зв’язку з контекстом даного потоку.
В Японії, зокрема, у процесі управління запасами використовують систему «точно вчасно», яка для впровадження на підприємствах України потребує значних змін в організації виробничого процесу, комп’ютеризації виробництва, жорсткого дотримання контрактних вимог, усунення дефектів продукції та ін.
У цілому логістичне управління запасами охоплює статичний стан матеріального потоку і займається як забезпеченням виробничих потреб, просуванням запасів в логістичному ланцюгові, зберіганням запасів, так і задоволенням потреб споживачів. Звертаючись до світового досвіду в управлінні запасами, варто звернути увагу на поповнення запасів, а отже, й постачання сировини на сільськогосподарські підприємства, зберігання виробничих і товарних запасів; отже, водночас, і на просування матеріальних потоків до кінцевого споживача та задоволення потреб споживачів за допомогою наявних запасів готової продукції.
Узагальнюючи світовий досвід в управлінні запасами, доцільно виділити чинники, що безпосередньо впливають на запаси, та чинники, котрі здійснюють на них опосередкований вплив. До чинників, що безпосередньо впливають на запаси, відносяться:
а) підготовка та сертифікація спеціалістів з логістики;
б) зберігання сільськогосподарської продукції;
в) методи оптимізації обсягів запасів.
Зокрема, в Європі з метою підготовки та сертифікації спеціалістів введено єдині стандарти компетентності спеціалістів із логістики, ініційовані Європейською Логістичною Асоціацією (ELA). Дані стандарти є основним нормативним документом щодо сертифікації спеціалістів із логістики. Спеціаліст із логістики, згідно даних стандартів, повинен скласти іспит, одним із модулів якого є управління запасами.
Цікавим є зарубіжний досвід зберігання зерна. По-перше, це використання металевих сховищ для зберігання зерна. В Англії, Данії, Польщі, США та Канаді використовують металеві сховища для зберігання зернових, які набагато дешевші сучасних елеваторів. Їх перевага – в максимальному наближенні складських комплексів до місць збирання зернових, що дає змогу скоротити втрати в процесі його транспортування. Металеві сховища для зберігання зерна використовуються також і у Великобританії, Німеччині, Іспанії, Туреччині, Фінляндії, Чехії.
Слід зазначити, що досвід будівництва металевих сховищ запозичила й Україна: виробництво металевих сховищ для зерна налагоджено в Миколаєві (підприємство «Проект Контакт Сервіс», фірма «Лорд», «Нібулон»), на Полтавщині (ВАТ «Карлівський машинобудівний завод»), у м. Обухові Київської області (фірма «ЮК-Постачання») тощо. Широкого використання набули металеві сховища зарубіжних підприємств: компанія Mfs/York/Stormor – одна з найвідоміших компаній-виробників металевих сховищ у США – побудувала сховища для підприємства «Агро-Союз» Дніпропетровської області, для фірми «Київ-Атлантик» Київської області.
По-друге, зберігання зерна в мішках-рукавах. Технологію зберігання зерна в мішках-рукавах розробила Аргентинська фірма «Акрон». Дану технологію зі зберігання зерна використовують провідні країни світу, серед яких США та Канада. Досвід зберігання зерна згідно з цією технологію існує і в Україні (в Кіровоградській, Херсонській та Хмельницькій областях). Так, у Кіровоградській області діє канадсько-український проект із вивчення досвіду зберігання зерна в спеціальних мішках-рукавах. Варто також згадати про зберігання зерна у мішках ємністю 180 т (кожен – зі спеціальних матеріалів), що утримують тепло й не пропускають вологу, просто неба протягом року в ТОВ «Агротехгарантія» Миргородського району Полтавської області.
Однак, як стверджують окремі фахівці, зберігання в стаціонарних сховищах більш надійне, бо дозволяє закладати на зберігання та вибирати сільськогосподарську продукцію частинами, незалежно від погодно-кліматичних умов. Слід також додати, що в стаціонарних сховищах легше контролювати стан запасів. Крім того, такі сховища завдяки оснащенню сучасним обладнанням допомагають забезпечити найбільш сприятливі режими зберігання та звести до мінімуму втрати.
В Україні активно здійснюється будівництво складських приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції за участю іноземних інвесторів та технологій. Так, наприклад, ООО «Группа «Берег» інвестувала кошти в новий логістичний комплекс, побудований у Київській області, пропонуючи послуги зі зберігання продукції, що потребує певного температурного режиму, а бельгійська компанія «Agro-Maas NV» планує побудувати в Кременчуці перевалочний термінал для зберігання зернових потужністю 30 тис. т із перевантаженням на річковий транспорт 700–800 т за годину.
Доцільно звернути увагу на будівництво елеваторів у Глобино та Ромодані Полтавської області, обладнання для яких надходить із Данії та США. Однак кількість складських комплексів для зберігання зерна в Україні є недостатнім, що призводить до втрат урожаїв зернових (близько 8 млн т зерна на рік при виробництві 30–40 млн т щорічно – 20 % валового збору). У країнах Європи та Америки ці втрати становлять усього 1–2 %. Значні втрати спостерігаються й у процесі зберігання іншої сільськогосподарської продукції: в картопляному і плодоовочевому підкомплексах вони становлять 40–50 % виробництва, у цукробуряковому – понад 30 %, що є свідченням нестачі складських приміщень, що створюють належні умови зберігання сільськогосподарської продукції.
Для забезпечення якості сільськогосподарської продукції в Японії, створені логістичні центри, котрі забезпечують зберігання запасів у замороженому вигляді: спочатку здійснюють попереднє охолодження запасів готової продукції, після чого – замороження даної продукції й транспортування її до кінцевого споживача.
В Європі значна частина продукції сільського господарства постачається й просувається через складські приміщення в охолодженому та замороженому стані, що допомагає зберегти якість тієї продукції, яка швидко псується. Так, наприклад, у країнах ЄС постачається в роздрібні магазини через логістичні розподільчі центри в охолодженому і замороженому вигляді 74 % продукції: 88 % складських приміщень відповідають класу «А» і «В» та сертифіковані ISO і HASSP. У Росії підприємство «АгроЛогістика» створило автоматизований складський комплекс у Московській області для зберігання продуктів харчування глибокої заморозки. Перевагою зберігання сільськогосподарської продукції в замороженому вигляді є тривалість термінів зберігання даної продукції, а, отже, подовження термінів реалізації, скорочення втрат при транспортуванні.
Значну роль у збереженні якості аграрної продукції відіграє пакування, зокрема, використання упаковки для збільшення термінів зберігання сільськогосподарської продукції (застосовують у Нідерландах і Японії). Пакування овочів і фруктів у розвинутих країнах дає можливість на 30 % скоротити втрати при транспортуванні продукції та вантажно-розвантажувальних роботах.
Опосередкований вплив на запаси здійснюють:
а) постачання сировини, матеріалів тощо;
б) транспортування сільськогосподарської продукції;
в) розподіл сільськогосподарської продукції;
г) об’єднання зусиль у процесі виробництва, транспортування, переробки сільськогосподарської продукції;
д) спеціалізація та концентрація виробництва на одному територіальному проміжку;
е) створення консультаційних центрів із питань логістики та державна підтримка.
Так, постачанням сільськогосподарської продукції в багатьох країнах світу (серед яких Великобританія, Німеччина, Данія, Ісландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, США, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія) займаються обслуговуючі та виробничі кооперативи. Залучення посередників до процесу постачання сировини (обслуговуючих кооперативів) створює можливості для гнучкості у виборі джерел постачання, широкого вибору сировини, яка постачається, що позитивно позначається на якості виробничих запасів. У Нідерландах постачання сільськогосподарської сировини здійснюється за системою «точно вчасно», що сприяє мінімізації обсягів виробничих запасів, а отже, й скороченню витрат на зберігання запасів та скороченню складських приміщенях.
Щодо транспортування сільськогосподарської продукції, то тут слід відмітити «Платформу агрологістики», створену в Нідерландах, яка контролює просування сільськогосподарської продукції на основі електронних позначок, наявних на кожній упаковці товару, фіксуючи час постачання продукції та затримки, вказуючи зміну маршрутів, температурний режим і вологість продукції, що перевозиться. Дана система дає змогу виявити недоліки в ході транспортування продукції, а можливість користування цією інформацією замовниками (споживачами сільськогосподарської продукції) допомагає виявити кількість та якість продукції, терміни її постачання, що сприяє скороченню ланцюга «виробництво – збут», і, врешті-решт, скороченню втрат продукції. Так, наприклад, у Нідерландах у процесі транспортування сільськогосподарської продукції від виробника до споживача втрати становлять лише 10 % (в Україні даний показник становить понад 50 %).
Світовий досвід із розподілу сільськогосподарської продукції свідчить, що в процесі реалізації сільськогосподарської продукції одні країни надають перевагу безпосереднім зв’язкам між виробником і споживачем продукції, інші – оптовим ринкам збуту сільськогосподарської продукції, створенню біржової торгівлі, збутових кооперативів. Так, наприклад, у Німеччині для реалізації картоплі формуються безпосередні зв’язки між виробниками даного продукту та споживачами, зокрема переробними підприємствами й оптовими покупцями.
У США, Західній Європі, Японії надають перевагу використанню посередників у ході розподілу продукції та передачі їм функцій із контролю над розподілом готової продукції. Чимало країн світу, серед яких Великобританія, Німеччина, Данія, Ісландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, США, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія, реалізують свою продукцію через кооперативи. Міністерство сільського господарства США допомагає фермерам у реалізації готової продукції шляхом підтримки збутових кооперативів.
Основними каналами збуту сільськогосподарської продукції Японії є Сільськогосподарський союз оптового ринку, через який проходить 60 % сільськогосподарської продукції. Слід зауважити, що 20 % сільськогосподарської продукції реалізується роздрібним магазинам, близько 15 % – через Інтернет, кур’єрів та поштові відділення, 5 % – через власні торгові точки.
Для України характерним є налагодження зв’язків із безпосередніми покупцями продукції, як і в Німеччині. Однак даний підхід часто є малофективним, оскільки оптовий покупець не завжди може купити значну партію товару. Створення широкої мережі зі збуту готової продукції дозволяє розширити можливості збуту, скоротити втрати, пов’язані з чинником часу (псування товару, інфляційні процеси), і в результаті – скоротити запаси готової продукції, а отже, й витрати на зберігання готової продукції.
Досвід об’єднання зусиль у процесі виробництва, транспортування, переробки сільськогосподарської продукції доцільно перейняти в Японії. Так, зокрема, в Японії створили асоціацію фермерів із метою об’єднання зусиль у процесі переробки, сортування, попереднього охолодження, пакування, завантаження в авторефрижиратори та транспортування сільськогосподарської продукції.
Взаємодоповнення галузей призводить до оптимізації матеріалопостачання, а, отже, й до оптимізації обсягів запасів. Тому спеціалізація та концентрація виробництва допомагає оптимізувати обсяги запасів аграрних підприємств. Так, в Нідерландах створено кластер «Агріпорт А7», що зосередив на одній території вирощування капусти кольрабі та брокколі, їх сортування й пакування з метою постачання споживачам згідно системи «точно вчасно». Застосування даного підходу на 20 % зменшує потреби в транспорті, значно скорочує час між замовленням продукції та її постачанням [149].
Ще одним важливим проектом є створення «змішаного фермерства» шляхом об’єднання птахоферми з свинофермою, одночасного вирощування овочів та грибів, оптимізуючи енерґо-, водо- та матеріалопостачання. Україна також запозичила цей досвід: управлінська компанія TERRA FOOD займається виробництвом та переробкою зерна і цукрових буряків, тваринництвом і виробництвом продуктів харчування. У даній компанії постачальники сировини й матеріалів визначають залишки запасів і пропонують оптимальні схеми постачання, що влаштовує переробні підприємства.
Створення консультаційних центрів із питань логістики та державна підтримка має допомогти аграрним підприємствам втілювати логістичні підходи до управління запасами шляхом надання консультаційних послуг. Так, наприклад, у США створено «Американське товариство проблем управління виробництвом і запасами», у Великобританії – «Інститут логістики і управління дистрибуцією», в Іспанії – «Центр логістики», а також «Французька асоціація логістики у виробництві», «Асоціація логістики» – в Італіі, Німеччині, Швейцарії та ін. країнах.
В Японії сільськогосподарські підприємства отримують підтримку уряду, котрий нерідко фінансує будівництво складських приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції, створення нових доріг для швидкого доступу до оптових ринків збуту.
У Нідерландах діє урядова програма «Ведення агрологістики», котра передбачає територіально-галузеве об’єднання аграрних підприємств фермерів, переробних підприємств і роздрібних торговців із метою мінімізації транспортних витрат та витрат на зберігання продукції, створення можливостей для повторного використання побічної продукції.
Отже, аналіз зарубіжного досвіду логістики запасів свідчить про доцільність його застосування в сільськогосподарських підприємствах України, що вже й здійснюють передові підприємства.
Метою логістичного управління запасами є досягнення високої економічної ефективності логістики запасів, що передбачає знаходження компромісу між зменшенням витрат, пов’язаних із запасами, задоволенням потреб споживачів сільськогосподарської продукції та забезпеченням потреб виробничого процесу.
Найважливішими чинниками ефективності логістики запасів, тобто так званими «великими кістками» є:
- мінімізація витрат, пов’язаних із запасами;
- максимізація задоволення потреб споживачів сільськогосподарської продукції;
- забезпечення необхідними запасами виробничих потреб сільськогосподарського підприємства.
Великі кістки – це головні чинники, що впливають на поставлену мету логістики запасів. Вони залежать від середніх та малих кісток. Так, велика кістка − «мінімізація витрат, пов’язаних із запасами» − залежить від семи середніх кісток: «витрати на замовлення», «витрати на придбання запасів», «транспортні витрати», «оборотність запасів», «витрати на управління запасами», «витрати на утримання запасів», «витрати через недостатні обсяги запасів».