Аналіз продуктивності праці та трудомісткості продукції

Система узагальнюючих, індивідуальних і допоміжних показників продуктивності праці. Порядок розрахунку їх. Фактори зміни середньорічного, середньоденного і середньо-годинного виробітку. Методика розрахунку їхнього впливу. Джерела і порядок розрахунку резервів зростання продуктивності праці.

Для оцінювання рівня інтенсивності використання персоналу застосовують систему узагальнюючих, окремих і допоміжних показників продуктивності праці.

До узагальнюючих показників належать середньорічний, середньоденний і середньо-годинний виробіток продукції на одного
робітника, а також середньорічний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному вираженні.

Індивідуальні показники — це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні на один людино-день або на одну людино-годину.

Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Як видно із рис. 4.1, найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції на одного працівника. Його величина залежить не лише від виробітку робітників, а й від частки останніх у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості днів які вони відпрацювали, і від тривалості робочого дня

Аналіз трудомісткості продукції

Порядок визначення трудомісткості продукції. Взаємозв'язок показників трудомісткості продукції і продуктивності праці. Методика аналізу трудомісткості продукції. Фактори змін її рівня. Визначення резервів зниження трудомісткості виробів.

Трудомісткість — це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показник — обернений середньо-годинному виробітку продукції.

Зниження трудомісткості продукції — найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається передовсім за рахунок зниження трудомісткості продукції, а саме за рахунок виконання плану оргтех-заходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку і т. д.

У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за її рівнем, причини її змін і вплив на рівень продуктивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи для його впровадження на аналізованому підприємстві.

Із табл. 4.1 видно, що планове завдання зниження трудомісткості продукції загалом по підприємству значно перевиконано. Планове завдання зниження трудомісткості продукції до минулого року:

Таблиця 4.1

Показник	Минулий рік	Звітний рік	Зростання рівня показника, %
план	факт	план до минулого року	факт до минулого року	факт до плану
Випуск продукції, тис. грн	94 100	96 000	100 800	102,0	107,4	105,0
Відпрацьовано всіма робітниками людино-годин	276 320	279 840	270 270	101,3	97,8	96,6
Питома трудомісткість, людино-год на 1 тис. грн	2,94	2,915	2,681	99,15	91,2	92,0
Середньогодин-ний виробіток, грн	340,5	343,05	372,96	100,7	109,5	108,7

Основні напрями пошуку резервів зростання продуктивності праці випливають із самої формули розрахунку її рівня: ГВ = ВП : ФРЧ, згідно з якою можна домогтися підвищення продуктивності праці шляхом:

а) збільшення випуску продукції за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства, оскільки при нарощуванні обсягів виробництва продукції на тих же потужностях, збільшується тільки змінна частина витрат робочого часу, а постійна залишається без змін. Унаслідок цього витрати часу на випуск одиниці продукції зменшуються;

б) скорочення витрат праці на її виробництво шляхом інтенсифікації виробництва, впровадження комплексної механізації та автоматизації, досконалішої техніки і технологій виробництва, скорочення втрат робочого часу за рахунок поліпшення організації праці, матеріально-технічного постачання та інших факторів відповідно до плану організаційно-технічних та інноваційних заходів.

При цьому можливі такі варіанти співвідношення змін обсягу випуску продукції і витрат праці, які треба враховувати, обираючи управлінську стратегію для забезпечення зростання продуктивності праці за існуючих у цей момент економічних умов:

а) збільшується обсяг випуску продукції при зниженні витрат праці на її виробництво;

б) обсяг продукції зростає швидше, ніж витрати праці;

в) обсяг продукції зростає при незмінних витратах праці;

г) обсяг продукції залишається незмінним при зниженні витрат праці;

д) обсяг продукції знижується повільнішими темпами, ніж витрати праці.

Незалежно від обраного варіанта стратегічної політики резерви збільшення середньогодинного виробітку визначають так:

де Р ↑ ГВ — резерв збільшення середньогодинного виробітку;

ГВ_м, ГВ_ф — відповідно можливий і фактичний рівень середньо- годинного виробітку;

Р ↑ ВП — резерв збільшення валової продукції за рахунок упровадження інноваційних заходів;

ФРЧф — фактичний фонд робочого часу на випуск фактичного обсягу продукції у звітному періоді;

Р ↓ ФРЧ — резерв скорочення робочого часу за рахунок механізації та автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації праці, підвищення рівня кваліфікації працівників і т, ін.;

ФРЧ_Д — додаткові витрати праці, пов'язані зі збільшенням випуску продукції, які визначають за кожним джерелом резервів збільшення виробництва продукції з урахуванням додаткового обсягу робіт, необхідного для освоєння цього резерву, і норм виробітку.

Помноживши резерв зростання середньогодинного виробітку на планову тривалість робочого дня, отримаємо резерв зростання серденьоденного виробітку. Якщо ж цей резерв помножимо на планований фонд робочого часу одного робітника, то визначимо резерв зростання середньорічного виробітку робітника.

Для визначення резерву збільшення випуску продукції необхідно можливий приріст середньогодинного виробітку помножити на планований (можливий) фонд робочого часу усіх робітників:

Резерв відносного приросту продуктивності праці за рахунок проведення певного заходу (Р ↑ РВ_хі) можна розрахувати також за такою формулою:

де Р ↓ ФРЧ_хі — процент відносного скорочення фонду робочого часу за рахунок проведення певного заходу.