Модель паралельного розвитку світу господарства
Поява моделей розвитку, що лежать за межами системних форм господарювання, викликана обмеженістю можливостей однолінійного розвитку, за межами опису яких залишилось чимало форм господарювання (селянське, домашнє та інше). Не завжди зростання масштабів осуспільнення пов'язано із прогресом господарств. Першим кроком до розширення можливостей дослідження господарств стала розробка моделі дволінійного розвитку.
Модель дволінійного розвитку фіксує в ньому паралельне існування двох цивілізаційних гілок - Західної і Східної. Справді, на Стародавньому Сході виявлено багато явищ, що не вкладаються, скажімо, у марксистську "п'ятичленку". Не було там ні рабовласництва як панівного укладу, ні феодалізму в західному розумінні, а замість них спостерігалися якісь особливі гібридні форми, що дало змогу говорити про існування іншого ладу - так званого азіатського способу виробництва чи азіатського деспотизму з такими найсуттєвішими ознаками:
1. Приватна власність на землю та інші засоби виробництва залишається в нерозвиненому стані, панує колективна власність у двох формах: власність держави (панівна форма) і власність громад.
2. Розпорядження власністю узурповано владою і є функцією державних чиновників. Відповідно, правові і політичні постанови знаходяться вище від усіх економічних законів, а становище людини в бюрократичній ієрархії виявляється важливішим за її особисте багатство. Оскільки це становище відкриває головний шлях до особистого багатства, тут немає характерних для Заходу явно виражених економічних класів. Соціальній структурі більш притаманні риси станового і кастового характеру.
3. Головним економічним суб'єктом є держава, що постійно відіграє активну роль у регулюванні всіх базових умов господарського життя. Воно ж є основним суб'єктом присвоєння додаткового продукту у формі "ренти-податку". За допомогою чиновницького апарату держава здійснює постійний контроль за ступенем майнової диференціації в суспільстві, "підправляючи" становище через систему пожалувань і конфіскацій.
Як бачимо, ця модель також не позбавлена деякого схематизму, адже як "східна", так і "західна" цивілізації досить неоднорідні, а їхні кордони змінювались. Враховуючи ці обмеження, була створена модель матричного розвитку.
Модель матричного розвитку (Ф. Бродель та І. Валлерстайн) орієнтована як вихідний об'єкт аналізу не на окремі економічні і соціальні структури, а на цілісні соціальні системи - так звані світи-економіки, тобто економічно інтегровані і відносно самодостатні господарські території.
На відміну від стародавніх світогосподарств, європейська (чи західна) світ-економіка - це економічна спільність, що складається поза межами політичних імперій і національних держав. її базою є капіталістичний спосіб виробництва, а межі, визначені структурою торгових зв'язків (передусім торгівлею товарами повсякденного попиту), що дозволяє говорити про певну економічну самодостатність щодо суміжних територій та інших світів-економік.
Найбільш поширені два варіанти матричного розвитку. Автор однієї з них І. Валлерстайн вважає, що головним фактором виникнення й величезного стрибка, який здійснила західна світоекономіка, були не технічні винаходи й організаційні новації, а територіальне розміщення продуктивних сил. Він поділяє світоекономіку на три головні зони: ядро (чи центр), напівпериферію і периферію, які розчленовуються за такими економічними критеріями, як складність господарчих інститутів, прибутковість вироблених продуктів і, головне, засоби контролю над працею. Інтеграція світоекономіки відбувається, таким чином, на основі не функціонального, а територіального поділу праці. У кожній зоні закріплюються свої засоби експлуатації праці: на периферії більшою мірою використовується примусова, у тому числі рабська праця; в ядрі більше - вільнонаймана праця; а в на-півпериферійних зонах поширені перехідні форми.
Ядро світоекономіки цементується декількома міцними державами і панує над напівпериферією й периферією. До ядра в другій половині XVI ст. належать Англія, Нідерланди й північна Франція, у напівпериферійні зони входять серед інших Іспанія, північна Італія й південна Франція, а на периферії знаходяться, наприклад, зони Східної Європи й Латинської Америки. Нерівномірність їхнього розвитку створює рухливу різницю потенціалів. При цьому основне для марксистів протистояння буржуазії і пролетаріату трансформується тут у протистояння багатих і бідних територій.
Автор другого варіанта Ф. Бродель багато в чому підтримує попередню модель. Він розглядає світоекономіку як самовідтворювальну структуру, обмежену за територіями, що має свій центр та ієрархічну побудову. Порівняно з економіками, що належать до азіатського способу виробництва й розвиваються в межах імперій, західна світоекономіка - принципово надімперське утворення.
Деякі відмінності цього варіанта від попереднього - передусім у розумінні кожної світоекономіки як такої, що має тільки один центр, серцевину якого утворить якесь світове місто, який панує у господарському відношенні над усією її територією, хоча протягом розвитку світоекономіки цей центр може багато разів пересуватися. Відповідно, кожного разу світоекономіка змінює форму, переглядає свої периферійні області.
По-друге, цей варіант пов'язує народження західної світоекономіки з Італією XIII ст. й гнучкіше підходить до визначення її географічних кордонів.
По-третє, цей варіант більш культурологічний. Він намагається пов'язати економіку, політику, культуру й соціальну структуру. Причому не тільки економіка, а й кожна зі сфер може бути представлена у вигляді концентричних кіл, що розходяться: скажімо, світ-економіка і світ-культура зовсім не обов'язково збігаються у просторі.
По-четверте, автор варіанта виступає за поєднання підходу з точки зору подій з аналізом довгострокової перспективи, пов'язаної передусім зі сферою культури, що є відносно стійкою порівняно з більш рухливими сферами економіки і політики Але й самі господарські явища також доцільно розглядати як результат кумулятивних історичних змін.
Ф. Бродель виділяє так звані вікові тенденції в розвитку світоекономіки як фазу максимальних циклів, які разом з кондратьєвськими циклами породжують, за його висловом, двоголосну "музику довгострокової кон'юнктури".
Але головне, спільне для обох варіантів полягає в тому, що представлена матрична модель ставить на місце лінійної послідовності одночасність, синхронність розвитку історичних господарських форм.3