Місце соціології в системі наук про природу й суспільство

Наука – багатогранне суспільне явище.

Її можна розглядати під такими кутами зору:

– як сукупність знань про світ,

– як основу світогляду;

– як форму суспільної свідомості,

– як форму відображення світу у свідомості,

– як елемент духовної культури.

Кожна з соціальних наук займається якоюсь окремою сферою суспільного життя:

Економіка вивчає господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо),

Політологія – сферу політики,

Історія – процес розвитку суспільства,

Педагогіка – проблеми навчання і виховання.

Соціологія (від лат. societas – суспільство + гр. logos – слово, вчення) – вивчає суспільство в цілому, все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, їх взаємодію. Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку.

Особливе місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук обумовлюється рядом факторів:

– вона є перш за все наукою про громадянське суспільство, його явища та процеси;

– включає загальну соціологічну теорію (або теорію суспільства), яка виступає як теорія і методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук;

– всі суспільні і гуманітарні науки, які вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають соціальний аспект, тобто ті закони і закономірності, які досліджуються в тій чи іншій сфері суспільного життя, реалізуються у діяльності людській;

– техніка і методика вивчення людини та її діяльності, методи соціального виміру, які розробляються соціологією, використовуються всіма іншими суспільними і гуманітарними науками;

– склалась певна система досліджень, що проводяться на стику соціології та інших наук, які одержали назву соціальних досліджень (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-психологічні, соціально-демографічні та ін.).

У системі суспільних наук соціологія найтісніше взаємодіє з історією. Об’єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного й випадкового. Але історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічній послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.

Багато спільного між соціологією та філософією. Соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й з конкретними фактами дійсності. її висновки та узагальнення здебільшого мають частковий, а не універсальний характер.

Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну й розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія тощо) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.

Соціологія тісно пов’язана з політологією. Їх взаємозв’язок виявляється в тому, що з’ясування закономірностей політичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства як соціальної системи. Крім того, суспільство не можна пізнати і змінити без впливу на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки – політичну соціологію.

Вивчаючи особливості держави, її інститутів у регулюванні соціальної діяльності мас та особистостей, соціологія спирається на дані правознавства, в полі зору якого – юридичні норми, що законодавчо закріплюють певні відносини у державі, регулюють соціальну поведінку людей.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.

Різноманітні галузі педагогіки, як і соціальної психології, мають велике значення при вивченні соціологічних проблем освіти.

Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім’ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.

Соціологія активно співпрацює із соціальною статистикою – галуззю статистики, предмет якої – соціальна сфера суспільства, галузь соціальних відносин і процесів. Соціальна статистика забезпечує соціологію інформаційною базою для оперативного аналізу змін у соціальних відносинах і процесах, в орієнтаціях і поведінці верств і груп для підготовки науково обгрунтованих загальнодержавних і регіональних соціальних програм, поточної соціальної політики, розробки надійних прогнозів і проектів соціального розвитку.

У процесі дослідження системи «людина – техніка» соціологія вступає у певні взаємовідносини і з технічними науками. Це стосується як окремих виробничих процесів, так і виробництва взагалі.

В процесі зближення емпіричної соціології і математики утворилась математична соціологія – спеціальна соціологічна теорія, в межах якої розробляються основні компоненти соціального аналізу, стратегія побудови соціальних моделей.

Соціологія не може успішно розвиватися, не спираючись на результати досліджень етнографії, етнології, культурології тощо. Не випадково творці соціології були людьми з широкою гуманітарною і соціальною освітою, широко окреслювали межі соціологічних досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баранівський А.О. Соціологія. Курс лекцій. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 328 с. (С. 5-20).

2. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 246 с. (С. 34-42).

3. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 472 с. (С. 4-27).

4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – 456 с. (С. 9-54).

5. Пилипенко В.Є., Вишняк О.І. Спеціальні та галузеві соціології: навч. посібник. – К.: Каравела, 2003. – 304 с. (С. 7-15).

6. Примуш М.В. Загальна соціологія. Навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 592 с. (С. 12-38).

7. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії / Навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 480 с. (С. 7-23).

8. Соціологія: курс лекцій. Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.М.Пічі. 3-тє видання, стереотипне. Львів: «Новий світ-2000», 2003. – 312 с. (С. 9-25).

9. Соціологія: Підручник / За заг. редакцією проф. Андрущенка, проф. М.Горлача. – Харків–Київ, 1998. – 624 с. (С. 9-27).

10. Соціологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: «Академія», 2003. – 560 с. (С. 9-35).

11. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. Укладачі В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. / За заг. ред. В.М.Пічі. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ 2000», 2002. – 480 с.

12. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003. – 544 с. (С. 18-34).

ТЕМА 2

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ

РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ У ХХ СТ.

Розвиток поглядів на суспільство і людину до появи соціології (протосоціологічний період)

2. Обгрунтування О.Контом необхідності спеціальної науки про суспільство

Г.Спенсер як продовжувач позитивістської лінії у соціології
Позитивістсько-натуралістичний напрям у соціології (соціальний дарвінізм, расово-антропологічна школа, географічний напрям)
Соціологічна концепція марксизму
Соціологія Е.Дюркгейма
Соціологічний психологізм та його напрями
М.Вебер та його місце в історії соціології
Основні школи та концептуальні напрями сучасної соціології
Соціологія конфлікту про вплив конфліктів на розвиток суспільства
Основні етапи розвитку української соціології
Характерні риси розвитку української соціології кінця ХІХ–початку ХХ ст.
Вітчизняна соціологія в умовах радянської влади
Соціологічні дослідження українських учених в еміграції
Розвиток соціології в сучасній Україні

Розвиток поглядів на суспільство і людину до появи соціології (протосоціологічний період)

Протосоціологічний період охоплює проміжок часу від античної доби до початку ХІХ ст. Протосоціологічні погляди мислителів відіграли помітну роль у подальшому розвитку науки, впливаючи на формування не тільки класичних, але й сучасних поглядів на закономірності становлення та розвитку суспільства.

Демокріт (460-370 рр. до н.е.).Основні погляди:

– вирізняє два види пізнання навколишнього світу: чуттєві органи і мислення;

– концепція походження і розвитку людини через еволюцію матерії;

– порядність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу;

– кожна людина має набиратися мудрості, бо вона не так дається природно, як сумлінним навчанням;

– суспільство виникає в лоні природи, людина наслідує природу;

– люди розвиваються завдяки прагненню задовольнити свої потреби.

Геракліт (520-460 рр. до н.е.).Основні погляди:

– залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб, вони поділяються на тих, у поведінці яких розум панує над потребами, і тих, хто є рабами своїх потреб.

Платон (427-347 рр. до н.е.).Основні погляди:

– кожній людині притаманні розум, афекти, пристрасті, проте їх співвідношення у кожної людини різне (перемога розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням);

– головне зло суспільства – людський егоїзм, що породжується комерціоналізацією людських відносин;

– коли людина не може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закон;

– ідеальний тип держави – це такий, за якого узгоджується особиста доброчесність із суспільною справедливістю;

– найвищий щабель у структурі суспільства мають посідати верстви людей, у діях яких домінує розум, розсудливість;

– у суспільстві діє закон гармонійного розмаїття праці, згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильностей до праці і розмаїття видів праці;

– спеціалізація праці є необхідною умовою поліпшення якості продукту праці.

Арістотель (384-322 рр. до н.е.).Основні погляди:

– сенс життя людини – в досягненні вищого блага через діяльність (не самі якості роблять людину ліпшою, а їх розкриття в розумних діях);

– монархічна та аристократична форми державного устрою є правильними;

– спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом;

– людське життя і доброчинність – вищі цінності;

– людина – суспільна істота.

Сократ (470-399 рр. до н.е.).Основні погляди:

– надзвичайне значення в житті людини – це уміння спілкуватися;

– важливо не передавати знання співрозмовнику, а допомагати самостійно дійти істини.

Конфуцій (551-479 рр. до н.е.).Основні погляди:

– людина за своєю природою доброчесна, її псують життєві обставини (необхідно навчати людей засобів внутрішнього вдосконалення);