Розділ 3. Соціальні системи і організації

Соціальні і соцієтальні системи та їх взаємозв’язок. Соціальна роль людини в соціальній системі та організації. Реалізація інтересів особистості. Соціальні норми і цінності. Соціально-територіальні спільноти і соціальні відносини. Соціальна мобільність. Ієрархія соціальної організації. Формальні і неформальні організації. Формальні і неформальні організації. Функції організації та їх характеристика. Причини і умови соціальних конфліктів, шляхи їх вирішення. Індикатори соціалізації.

Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Е.-А. Шілз (нар. в 1911 р.) суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким критеріям:

— існування його як елемента більшої системи;

— ідентифікація з певною територією;

— наявність власної назви та історії;

— укладення шлюбів між представниками даного об’єднання (суспільства);

— поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;

— існування його в тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

— єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил, тощо).

Це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

Соціальна система — цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми та цінності.

Поняття “соціальна система” застосовували в своїх працях ще філософи Давньої Греції, але вони розуміли її, насамперед, як загальну ідею упорядкованості суспільного життя, тому воно було більш близьке до поняття “соціального порядку”. Поняття “соціальна система” було науково сформульовано лише у ХХ столітті в зв’язку з розвитком системного підходу в науці. Для правильного розуміння та вживання понять необхідно чітко уявляти, що розуміється під категорією “система” та “структура”, а також як вони співвідносяться один з одним.

В науковій літературі існує більш ніж 50 визначень “системи”, що були сформульовані спеціалістами різних профілів. Об’єднавши їх, можна говорити про те, що система — це сукупність елементів, які утворюють єдине ціле. При цьому останнє виступає вже новим утворенням по відношенню до окремих елементів, з яких воно створене, його властивості не зводяться до властивостей окремих елементів.

Таким чином, система, з одного боку, є чимось самостійним та відокремленим від її елементів, а з іншого боку, вона, в той же час, залежить від них. Елементи, що входять до системи, в свою чергу, отримують притаманні їй властивості та риси поведінки.

Дослідження об’єктів та процесів за допомогою системного аналізу є з’ясуванням характеру системних зв’язків як цілого та його взаємодії з навколишнім середовищем: вивчення властивостей цілого через його структуру, а також детальний розгляд тієї ролі, яку виконує той чи інший елемент в цій структурі.

Системні зв’язки, що існують на практиці, мають багаторівневий характер. Наприклад, можна виділити зв’язки як між елементами системи, так і між системою як єдиним цілим та її складовими елементами. Крім того, кожна система може включати до себе підсистеми, тому кількість зв’язків, природно, збільшується.

Підсистеми в межах основної системи мають певну співпідпорядкованість, тому виокремлення визначальної підсистеми дозволяє досліднику розкрити закономірності розвитку та функціонування всієї системи.

Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов’язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообов’язковий порядок, систему її статусів і ролей — ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють всю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких — чітко визначені, і відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).

3. Для підпорядкування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

Формальні організації. Соціальні відносини в них будуюься на підставі регламентації зв’язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство. фірма, університет, муніципальна структура (мерія). В основі формальної організації лежить перерозподіл праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвиненіша спеціалізація, тим більш багатосторонніми та складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна Ліга нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна Ліга раціональна, для неї характерні виключно службові обов’язки і службові відносини між індивідами.

М. Вебер розглядав організацію як систему влади і розробляв теоретичні основи її управління. Ну його думку, вимогам спеціалізованої і багаторівневої організації найбільше відповідає бюрократична система. Переваги бюрократії найпомітніші, якщо їй (бюрократії) під час виконання службових обов’язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Відповідно до цього бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність, ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади. Головний недолік бюрократії — відсутність гнучкості, шаблонність дій.

Неформальні організації ґрунтуються на товариських взаєминах та особистому виборі зв’язків учасників і характеризується соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна Ліга має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.

Ключові поняття:

Суспільство, соціальні структури, соціальна система, соціальна дія, соціальний зв’язок, соціальні відносини, соціальна взаємодія, соціальна група, соціальний інститут, соціальна організація, соціальна нерівність, соціальна стратифікація, соціальна мобільність, соціальні зміни, соціальний розвиток.