Научные поиски социологов региона.

Научно-исследовательская деятельность членов ДОО САУ, ведётся в рамках научной темы: « Человек в системе изменяющихся социальных институтов». В русле данной проблемы на различных кафедрах социологии Днепропетровского региона осуществляется разработка нескольких наиболее актуальных концептуально-методических аспектов и проблем социального познания, в том числе:

- историографическое и источниковедческое обеспечение разработки общей и специальных социологических теорий;

- исследование проблем мотивационных изменений в деятельности социальных слоёв и групп населения;

- изучение социального характера украинского общества;

- выявление ценностей жизненных стратегий и адаптационного поведения современной студенческой молодёжи;

- социокультурные проблемы общества;

- досуговая деятельность студенческой молодёжи;

- стратегия развития территориальной общности г. Днепропетровска;

- самосознание преподавателей и студентов в условиях реформирования высшей школы на основе Болонского процесса.

- проблемы и перспективы университетской автономии и др.

Как уже подчёркивалось, члены ДОО САУ вместе с представителями Днепропетровского горисполкома постоянно организовывают и проводят научно-практические конференции по проблемам социальных технологий регионального развития. В центре внимания данного проекта изучаются:

- проблемы безработицы и социальной защищённости;

- проблемы социального управления регионом;

- функционирование и развитие городской социально-территориальной общности;

- трудовая и внепроизводственная деятельность населения;

- образ жизни малых социальных общностей;

- состояние и проблемы этнических групп;

- проблемы местного самоуправления;

- социальное поведение и социальное самочувствие;

- взаимосвязь города и села;

- воспроизводство социальной структуры населения города;

- социальная сфера и ее инфраструктура;

- особенности планирования социально-экономического развития региона;

- социальные технологии в региональном измерении: прикладной аспект.

Этой работе способствует совместная деятельность ДОО САУ с лабораторией социально-политических исследований Днепропетровского горисполкома по функционированию постоянного мониторинга, изучающего общественно-политические ориентации населения города.

В заключении следует отметить насущную необходимость в расширении рядов САУ, как одного из основных институтов гражданского общества, способствующего защите интересов профессиональных социологов Украины, а также позитивной стабилизации основ социальной практики. Для продвижения в заданном направлении многое сделано, однако ещё немало предстоит сделать. В частности, существенного внимания заслуживает проблема сотрудничества САУ с властными структурами, в котором следует первостепенное значение уделять вопросам внедрения результатов социологических исследований в практическую деятельность, а также повышения статуса социологии в обществе.

9.7. Радянська соціологія у новітній історіографії (до 50-річчя Радянської соціологічної асоціації)

Як відомо, соціологія середини 50-х років XX століття була однією з небагатьох наукових дисциплін, ініційованих не "згори", а "знизу" як свого роду відповідь на виклики суспільного життя. Деякі автори, які висвітлю­ють історію Радянської соціологічної асоціації, говорять навіть про "со­ціологічний рух" [1]. Активними діячами цього руху стали представники нового покоління гуманітаріїв, котрі, скориставшись ослабленням ідеологічного контролю і проголошеною М.Хрущовим "політикою мирного співіснування", значно розширили контакти із закордонними колегами. Саме ці два чинники, за твердженням дослідників, зумовили створення в СРСР першої професійної організації соціологів — Радянської соціоло­гічної асоціації (РСА) [2, с. 37].

Діяльність РСА в новітній історіографії історики соціології оцінюють по-різному. Разом із тим сам факт появи у 1958 році добровільної науко­во-громадської організації, що об'єднала наукові колективи й окремих уче­них, які працюють у царині соціології, свідчить про прорив соціологічного знання до радянського простору. Згідно зі Статутом головною метою Асо­ціації була "активна діяльність в інтересах соціального прогресу і демокра­тизації радянського суспільства на основі підвищення професійного рівня і практичної дієвості теоретичних і прикладних соціологічних досліджень" [З, с. 932]. РСА була покликана сприяти розвитку соціології в СРСР, підви­щенню теоретичного рівня досліджень, методологічній обґрунтованості та методичній надійності їх. Чимало уваги приділяли розробленню пріоритет­них напрямів соціологічних досліджень у країні; застосуванню результатів соціологічних досліджень у практиці управління. До завдань, що постали перед РСА, належали також розвиток наукових зв'язків і наукової співпраці як між радянськими соціологами, так і з закордонними колегами; надання допомоги службам соціального розвитку на підприємствах і в організаціях. Крім того, РСА сприяла розвитку системи соціологічної освіти в країні, організації різноманітних форм підвищення кваліфікації соціологів тощо.

Хроніка основних подій, пов'язаних зі створенням РСА, приблизно така. Повернувшись до Москви з Амстердама, учасники III Всесвітнього соціологічного конгресу (серпень 1956-го) П.Федосєєв, В.Нємчинов, А.Румянцев, Х.Сулейменова, М.Каммарі та ін. здійснили перші кроки зі створен­ня Радянської соціологічної асоціації. Членами-фундаторами Асоціації ста­ли Інститут філософії, Інститут права, Інститут економіки, Інститут етно­графії АН СРСР, а також Інститут філософії АН УРСР та ін. Пропозицію Академії наук СРСР було ухвалено і рішенням секретаріату ЦК КПРС від 11 лютого 1958 року Радянська соціологічна асоціація була заснована [4, с. 53]. Дещо пізніше, 19 червня 1958 року на установчих зборах першим пре­зидентом РСА (тоді ця посада називалася — Голова Правління) став член-кореспондент АН СРСР Ю. Францев, віце-головою — Г. Осипов.

Створення РСА можна вважати першим кроком на шляху інституціоналізації соціології в СРСР. Наступним було заснування за 10 років Інституту комплексних соціологічних досліджень. У Статуті РСА вперше була офіційно зафіксована назва дисципліни "соціологія". Завдяки Асо­ціації в офіційних документах з'явився термін "соціологія", розширилися контакти із західними колегами, був організований переклад зарубіжної літератури, а соціологічна спільнота почала розширюватися за рахунок уче­них радянських республік і дістала шанс для професійної консолідації. РСА стала брати участь у роботі Всесвітніх соціологічних конгресів, що їх прово­дила МСА, і в діяльності її дослідницьких комітетів.

У 1960-ті роки проведення конкретних соціологічних досліджень стає дедалі масовішим явищем. Виникають численні соціологічні групи, територіальні утворення й дослідницькі комітети — у Ленінграді, Пермі, Ново­сибірську, Свердловську, трохи згодом — в Естонії й Україні. Зростають лави колективних членів РСА. Якщо у 1961 році їх налічувалося 24, то в 1966 році — 50, причому переважно за рахунок вищих навчальних закладів, редакцій часописів та інших установ [2, с. 39].

У лютому 1966 року відбулися Загальні збори РСА, де обговорювалися перспективи розвитку соціологи в СРСР. Після цієї дати фіксується посту­пове розширення тематики соціологічних досліджень доволі загальної про­блематики ідеологічного штибу, з'являється широкий спектр конкретних питань: соціальної структури, соціальних проблем праці та управління, містобудівництва, демографії, сім'ї, побуту, неробочого часу, атеїзму та ре­лігії, права, методики й техніки соціальних досліджень, кількісних методів у соціології, критики буржуазної соціології, соціальних проблем етнографії тощо. На початку 1990-х років РСА налічувала вже близько 6000 індивіду­альних і 1300 колективних членів. У її структурі було 20 республіканських і регіональних відділень, включно із 92 філіями [3, с. 932]. Найбільшими відділеннями були Московське, Сибірське, Азербайджанське, Українське, Прибалтійське, Білоруське, Північно-Західне.

Одначе поряд із позитивними функціями РСА виконувала і негативні — пропагандистські й наглядацькі. У Постанові Президії АН СРСР "Про ство­рення Радянської соціологічної асоціації" від 19 червня 1958 року зокрема наголошувалося, що участь радянських учених у Всесвітньому соціоло­гічному конгресі "дала змогу ознайомити зарубіжних соціологів із нашою позицією з найважливіших питань суспільного розвитку і завадило поши­ренню наклепницької інформації стосовно СРСР" [2, с. 38]. Слід зазначити, що створення РСА було зумовлене також необхідністю контролювати за­кордонні контакти радянських учених, і виконання РСА представницьких функцій відбувалося під жорстким партійним контролем. *

Сучасна історіографія соціологічної науки свідчить про інтерес учених до створення і діяльності Радянської соціологічної асоціації (зокрема, див.: [5]). Серед зазначених публікацій переважають наукові статті у спеціальних часописах, але разом із тим у них міститься матеріал про особливості ста­новлення радянської соціології, про відносини з владними структурами, про механізми координації емпіричних досліджень тощо.

На особливу увагу заслуговує стаття О.Рибщуна "Українська соціо­логічна асоціація: радянський період діяльності", видана в науковому збір­нику Харківських соціологічних читань [6]. У статті крізь призму діяль­ності Української соціологічної асоціації (УСА) розглядається радянський період розвитку української соціології упродовж 1960-1980-х років. При цьому УСА показано як цілком самостійну громадську організацію, яка сво­го часу відіграла серйозну роль у становленні сучасної української про­фесійної спільноти й визнанні її закордонними соціологічними центрами. Аналіз ґрунтується на архівних документах Інституту філософії НАЙ Ук­раїни, Федеральної архівної служби Російської Федерації тощо. Виявлені дані висвітлюють, зокрема, процес становлення Київського відділення РСА, яке 1976 року було перетворене на Українське відділення Радянської

соціологічної асоціації, активну участь у діяльності якого брали такі вчені, як Л.Сохань, І. Попова, О.Якуба, В.Чорноволенко, Л.Олесневич та ін.

Слід зазначити, що інтерес до вивчення історії розвитку соціології в СРСР зафіксований у пострадянському просторі не лишень у спеціальних періодичних виданнях, а й у процесі підготовки спеціалістів-соціологів. Так, на факультеті соціології та політичних наук Європейського універси­тету в Санкт-Петербурзі була розроблена спеціальна програма навчального курсу "Історія розвитку Радянської соціології" (1950-1980 роки), що охоп­лює такі теми: роль соціологів як дослідників радянського суспільства в легітимації тоталітарного режиму, історичний екскурс у царину взаємо­відносин партійно-державної влади й інтелектуальної еліти, досвід зовніш­нього оцінювання результатів соціологічних праць тощо. У курсі аналізу­ється зміна соціально-політичного контексту радянського суспільства в межах цього періоду розвитку соціології, розглянуто найбільш значущі тео­ретичні й емпіричні праці соціологів, на підставі емпіричних даних реко­нструюються феномени життя радянського суспільства, досліджується мо­тивація поведінки соціологічної спільноти, описано найтиповіші долі та на­укові біографії окремих учених [7]. До цього навчального курсу додається напрочуд солідна бібліографічна база (зокрема, див.: [8]), що заслуговує на детальний історіографічний аналіз.

Починаючи від кінця 1990-х років у публікаціях соціологів спосте­рігається інтерес не лише до радянської соціології 1960-х років, а й до радян­ського суспільства загалом [9]. У цих працях проаналізовано питання істо­ричної соціології, проблеми взаємодії соціальних наук, сутність соціаль­но-класової структури радянського суспільства, соціологічні аспекти внут­рішньої та зовнішньої політики Радянського Союзу тощо. На особливу ува­гу заслуговують публікації в спеціальних суспільствознавчих часописах [10]. У більшості цих статей автори проводять межу між радянським су­спільством і нинішнім, зокрема у масових уявленнях. Радянські люди, на думку авторів, могли почуватися творцями історії і будівничими нового світу. Перед суспільством у цілому стояло завдання створення справедли­вого соціального ладу. Натомість зараз у суспільній свідомості картина пря­мо протилежна. Суспільство переживає свою відсталість, ницість й історич­ну приреченість, нездатність подолати невпинно збільшуваний розрив між бідними і багатими. Шістнадцять років страждань і злиднів виявилися мар­ними, історичні перспективи, як стверджують автори, куди гірші за ті, що були напередодні розпаду СРСР.

Особливе місце в сучасній історіографії посідають праці, присвячені, мабуть, найвагомішій події новітньої історії — розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Справді, ставлення вчених до цієї події неодно­значне — одні описують цей феномен із політичної точки зору, не вдаючись до аналізу функціонування і причин дезінтеграції багатомільйонної спіль­ноти людей, інші акцентують увагу на аналізі соціальних законів, дехто роз­виває навіть "нову" галузь соціології — "соціологію СРСР". У книжці В.Пет­рова з такою назвою [11] зібрані його праці, присвячені становленню й заги­белі Радянського Союзу, опубліковані раніше у збірниках "Об'єкт управ­ління — населення", "Коментар до істмату" й у низці часописів. Автор репрезентує свою концепцію переходу до соціалізму. На його думку, перехід пе­редбачає два обов'язкові етапи. На першому — вихідне суспільство, як пра­вило, буржуазне, зусиллями влади перетворюється на суспільство соціаліс­тичної орієнтації. На другому — реалізується теоретична модель соціалізму, коли завдяки введенню до політичної системи міцних зворотних зв'язків владні структури потрапляють під контроль суспільства і державна влас­ність на основні засоби виробництва перетворюється на суспільну влас­ність. В.Петров намагається показати, що головною причиною загибелі СРСР було зволікання з переходом до другого етапу становлення соціа­лізму.

У книжці В.Петрова також уміщено статті, в яких розглянуто сценарії розпаду СРСР, а також проаналізовано теоретичні засади, на яких базува­лися економісти СРСР, зокрема їхні слабкі моменти та вади. Автор наголо­шує, що його аналіз є не простою фіксацією історичних подій, які вже широ­ко відображені в різноманітних літературних джерелах, а спробою вирізни­ти в них соціологічний аспект.

Розпад радянської системи відкинув у минуле традиції й досвід соціаль­них перетворень в СРСР, але не перекреслив досвіду радянської соціо­логічної думки. Хоча сьогодні іноді намагаються піддати забуттю все, що було зроблено за "тоталітарного" режиму.

Утім, розвиток соціології в СРСР — унікальний культурно-політичний та інтелектуальний феномен, що потребує всебічного вивчення і в історич­ному контексті, і в плані розуміння "соціальних ролей" соціології в різних суспільних системах. Унікальність радянської соціології полягала в тому, що попри залученість її до процесу відтворення базових ідеологічних і політичних цінностей радянського суспільства, вона стала важливим чин­ником його реформування. Роль радянської соціології і у функціонуванні суспільства, і у розвитку теоретичного розуміння його потребує серйозного вивчення і з'ясування її місця в системі наукових знань про суспільство.

Література

1.ВолковА.И. Социология как наука и движение // Вестник РАН. — 2000. — Т.70. — № 4. - С. 344-348.

2.Становленії социологии и социологические ассоциации / Под ред. В.И.Добренькова. - М., 2006.

3. Социология: энциклопедия /Сост. А.А.Гришанов, В.Л.Абушенко, Г.М.Евелькин, Г.Н.Соколова, О.В.Терещенко. — Минск, 2003.

4. Российская социология 60-х годов в воспоминаниях и документах. — СПб., 1999.

5. Решение IV отчетно-выборной конференции Советской социологической ассо­циации по отчету Правлення ССА // Социологические исследования. — 1977. - № 3. -С. 31-34; Руткевич М.Н. Итоги пятилетней деятельности Советской социологической ассоциации: Отчетный доклад Правлення ССА // Социологические исследования. — 1977. — № 3. — С. 9-21; Советская социологическая ассоциация AH CCCP (Краткая информация) // Социологические исследования. — 1977. — № 4. — С. 172-179; СоханьЛ.В., Матусевич В А. О работе Украинского отделения ССА в 1974-1976 гг. // Социологичес­кие исследования. — 1977. — № 3. — С. 131-136; Советской социологической ассоциа­ции — 25 лет // Социологические исследования. — 1983. — № 4. — С. 168-170; 1-й съезд

Советской социологической ассоциации: конструктивная социология: Интервью с А.Г.Здравомысловым // Социологические исследования. — 1991. — № 9. — С. 50-61; Первый президент Советской социологической ассоциации (К 100-летию со дня рождения Г.П.Францева) // Социологические исследования. — 2003. — № 9. — С. 123-127.

6. Рибщун О.В. Українська соціологічна асоціація: радянський період діяльності // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. — Харків, 2006.-Т.1.-С. 341-351.

7. Представлено в: http://www.eu.spb.ru.

8. Голосенко И.А., Козловский В.В. История русской социологии ХІХ-ХХ вв. — М., 1995; История становления советской социологической науки в 20-30 гг. / Под ред. З.Т.Голеньковой. — М., 1989; Ленинградская социологическая школа (1960-1980-е годы): Материалы международной научной конференции. — М., 1998; Российская социо­логическая традиция 60-х годов и современность: Материалы симпозиума / Под ред. В.А.Ядова. — М., 1994; Российская социология шестидесятых годов в воспоминаниях и документах/ Отв. ред. Г.С.Батыгин. — М., 1999; Советский простой человек. Опыт социального портрета на рубеже 90-х/ Отв. ред. Ю.А.Левада. — М., 1993; Социология в России / Под ред. В.А.Ядова. — М., 1998; Социология и власть. Сб. 1. Документы 1953-1968 / Под ред. Л.Н.Москвичева. — М., 1997.

9. Афанасьев Ю.Н. Советское общество: возникновение, развитие, исторический финал. — М., 1997; Советский простой человек: опит социального портрета на рубеже 90-х. — М., 1993; Козлова Н.Н. Советские люди. Сцены из истории. — М., 2005; Заславская Т.И. Социальная трансформация российского общества: Деятельностно-структурная концепция. — М., 2000; Барулин B.C. Российский человек в XX веке. Потери и обретение себя. - СПб., 2000; Ионин ЛІ. Свобода в СССР : Статьи и эссе. - СПб., 1997.

10. Романовский С.В. История советского общества: периодизация прошлого // Со­циологические исследования. — 1999. — № 4. — С. 37-43; Цветаева Н.Н. Биографические нарративы советской эпохи // Социологический журнал. — 2000. — № 1/2. — С. 150-163; Руткевич М.Н. О социальной структуре советского общества // Социологи­ческие исследования. — 1999. — № 4. — С. 18-28; Турова О.Ю. Идеология потребления в советском обществе// Социологический журнал. — 2005. — № 4. — С. 117-131; Левина Н. Теневые стороны жизни советского города 20-30-х годов // Вопросы истории. — 1994. — № 2. — С. 30-42; Зудин А.Ю. Культура советского общества: логика политической трансформации // Общественные науки и современность. — 1999. — № 3. — С. 59-72.

11. Петров В.П. Социология СССР: Очерк становления и гибели Советского Союза: Сборник. - М., 2006.