Соціологія / соціологія - гіденс ентоні 3 страница

Так, в одному з досліджень аналізувалися успіхи 95 студентів Гарвардського університету, котрі закінчили цей вуз у 1940-х роках. На час досягнення ними середнього віку ті, хто мав у коледжі високі показники IQ, своїми успіхами в кар'єрі лише трохи перевищували студентів з нижчими результатами. Ще одне дослідження стосувалося протилежного краю шкали IQ. Ним було охоплено 450 хлопців, дві третини з яких становили діти із родин, що одержували державну допомогу, і всі вони мешкали в злиденних кварталах неподалік Гарварда. Третина групи мала показник IQ нижче 90 пунктів. І зновутаки, показники IQ мали лише незначний зв'язок з їхньою подальшою кар'єрою. Наприклад, 7 відсотків чоловіків з показниками IQ менше 80 пунктів були безробітними, однак не мали роботи й 7 відсотків чоловіків, чиї показники IQ перевищували 100 пунктів. Кращими індикаторами виявилися такі риси дітей, як вміння контролювати емоції та добре ладнати з іншими. Говард Ґарднер з цього приводу зазначає:

"Міжособистісний інтелект — це здатність розуміти інших: що спонукає їх, як вони працюють, як працювати разом з ними. Вдатні комерсанти, політики, викладачі, лікарі та релігійні проводирі — це, як правило, люди з високим рівнем міжособистісного інтелекту. Інтра-особистісний інтелект... є здатність формувати достеменну, правдиву модель самого себе і спроможність користуватися цією моделлю для ефективної діяльності в житті" (Gardner, 1993, p. 9).

Нам слід переглянути своє розуміння інтелекту, включивши сюди різноманітні чинники, котрі дозволяють досягти успіху в житті. Щось подібне можна сказати й про саму освіту. Освіта, як наголошувалося на початку розділу, ширше поняття, ніж просто навчання. Нові технологічні досягнення, особливо пов'язані з інформаційною технологією, можуть змусити нас у майбутньому переглянути уявлення про процеси у сфері освіти. МАЙБУТНЄ ОСВІТИ

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

Освіта й нові комунікаційні технології

Поширення інформаційної технології, як видається, впливає на освіту у різні способи. Деякі з них можуть виявитись суттєвими. Нові технології впливають на характер праці, заміняючи певні види людської праці машинами. Швидкий темп технологічних змін значно прискорює заміну одних робочих місць іншими порівняно з минулими часами. Освіту вже не можна розглядати як етап підготовки індивіда до праці. У міру технологічних змін змінюються й необхідні навички, і навіть якщо розглядати освіту з чисто професійних позицій (як забезпечення необхідних для роботи знань), більшість дослідників погоджується з тим, що в майбутньому людині потрібно вчитися все життя.

Наприклад, у Британії висловлюється пропозиція створити "навчальний банк", до послуг якого можна було б звернутися в будь-який час. У цей банк вкладали б кошти самі люди, держава або роботодавці. Згодом ці кошти могли б повернутись у вигляді значних відсотків для кредитів на потреби освіти, перекваліфікації людей, що набуватимуть нових технічних чи професійних знань.

Нині ніхто реально не уявляє собі справжніх наслідків нових інформаційних та комунікативних технологій. Дехто вважає, що вони можуть швидше ліквідувати існуючі робочі місця, ніж створити нові. Ідеться про "кінець праці" (детальніше обговорення "спаду важливості праці" див. розділ 12). Якщо виникне брак оплачуваних робочих місць, наслідки для сучасного суспільства будуть значними. Багато людей, включаючи дедалі більше жінок, визначають своє життя значною мірою в показниках виконуваної ними роботи, і для них праця дійсно посідає центральне місце у почутті самоповаги.

Якщо суспільства ставатимуть дедалі "безробітнішими", такі міркування виглядатимуть все архаїчнішими, а вже поширені почуття відчаю та непотрібності, які зазвичай породжує безробіття, посиляться. У цьому випадку освіта могла б і має відігравати свою роль. Однак вона не може бути освітою у вузькому розумінні підготовки та перекваліфікації. Це має бути освіта, пов'язана з важливішими людськими цінностями. Вона повинна бути і засобом, і метою розвитку всебічної та автономної самоосвіти задля розвитку та саморозуміння. У цій ідеї, котра узгоджується з гуманістичними ідеалами виховання, розробленими просвітянами-філософа гни, немає нічого утопічного. Реально існуючим прикладом цього є університет "третього віку". "Третій вік" — це час пенсійного віку для літніх людей, що вже не працюють на оплачуваних посадах. Вихід на пенсію деколи переживається так само, як і безробіття, адже ці поняття фактично тотожні. Університет "третього віку" дає літнім людям можливість здобувати обрану освіту, розвиваючи свої уподобання.

Тимчасом як тема про темпи поширення інформаційної технології дуже доречна для цієї розмови, вони також безпосередньо позначаються на природі самого процесу освіти, і саме на цій темі ми зосередимо увагу в заключному підрозділі.

Освітні технології

Зростання масштабів освіти в її сучасному розумінні було пов'язане з низкою інших важливих змін, що відбулися в XIX столітті. Однією з них був розвиток шкільної освіти. Можна наївно думати, що тоді існував попит на освіту, і школи та університети було створено для задоволення цього попиту. Насправді все було не так. Школи, як показав Мішель Фуко, виникли як частина адміністративного апарату сучасної держави. "Прихований навчальний план" призначався для підтримання дисципліни та контролю за дітьми.

Другим чинником був розвиток книгодрукування і прихід "книжкової культури". Масове розповсюдження книжок, газет та інших друкованих мас медіа було такою ж характерною рисою розвитку промислового суспільства, як машини й фабрики. Освіта розвивалася, щоб люди навчилися читати й рахувати, що давало доступ до друкованих засобів масової інформації. Для школи немає нічого характернішого, ніж підручники чи посібники.

Багато хто вважав, що все змінюватиметься в міру подальшого впровадження в освітній процес комп'ютерів та мультимедійних технологій. Як зазначалося, "близько 70—80 відсотків телекомунікаційних випробувань, проведених у сфері новостворених по всьому світі мультимедійних технологій, передбачають освітній процес або

принаймні містять компонент освіти" (цитовано за Kenway et al., 1995). Чи витіснятиметься підручник комп'ютером, CD ROM-ом або відео-плівкою? І чи школи й далі існуватимуть у сьогоднішньому вигляді, якщо діти, замість того щоб сидіти за партами і слухати вчителя, віддадуть перевагу своїм комп'ютерам?

Кажуть, що нові технології не просто доповнюватимуть існуючий навчальний план, вони впливатимуть на нього і видозмінюватимуть його. Адже молоді люди вже зараз зростають у суспільстві, пов'язаному з інформацією та мас медіа, і набагато більше знають про його технології, ніж більшість дорослих, — включаючи й своїх учителів. Це покоління "нінтендо", про яке йшлося в розділі 14, — техномалюки, технонемовлята та відеодіти. Дехто говорить про "революцію в класі": прихід "віртуальної реальності стільниці" та класної кімнати без стін.

Навряд чи варто сумніватися в тому, що мультимедійні технології набудуть широкого використання в освіті. В Сполученому Королівстві, як і всюди, на це зробили ставку політичні партії. Проте однією з головних рушійних сил є бізнес: школи, так само як і оселі, перетворюються на цільові об'єкти для великих медіакомпаній. Наприклад, вітчизняний комп'ютерний ринок СІЛА, як видавалося, досяг точки насичення до появи в продажу нових форм освітнього програмного забезпечення, котре надало ринкові нового поштовху. Крім того, компанії планують скористатися Інтернетом для пропозиції нових освітніх програм:

"Орієнтуючись на працююче доросле населення, "Jones International LTD" збирається заснувати "кіберпросторовий комерційний коледж", котрий пропонуватиме ступінь маґістра ділових комунікацій після курсу навчання через Інтернет, мережу кабельного й супутни-кового телебачення та відеокасети. Щорічна плата за навчання в коледжі міжнародного університету становитиме щонайменше 12 280 доларів США, а форма навчання буде подібною до навчання в Університеті розширення світогляду Джонса, де студенти спілкуються з викладачами та однокурсниками через електронну пошту і надсилають нею виконані завдання. Президент компанії Ґлен Р. Джоне зазначає: "Університети відіграють в освіті головну роль, але існують і мільйони потенційних студентів, що прагнуть недосяжних для них знань" (Кепшау еї аі., 1996, р. 18).

Як і в багатьох інших сферах сучасного суспільного життя, головними чинниками змін в освіті є ринки та інформаційні технології. Наприклад, реформи шкільної системи Британії, започатковані урядом консерваторів, зазнали впливу з боку глобальних процесів зменшення витрат. Такий вплив відображає і комерціалізація та маркетизація освіти. Школи "перебудовуються" майже так само, як і комерційні корпорації.

Багато організацій, що, ймовірно, увійдуть до сфери освіти, раніше мали до школи або віддалене або не мали ніякого відношення. До них належать компанії кабельного телебачення, виробники програмного забезпечення, групи телекомунікацій, кінокомпанії та постачальники устаткування. Вони матимуть необмежений вплив на школи чи університети. Вони вже утворюють частину того, що називається "освітодозвілля" ("еdu-tainment"), — щось на кшталт паралельної індустрії освіти, пов'язаної з індустрією програмного забезпечення загалом, з музеями, парками науки та пам'ятками старовини.

Досі залишається відкритим питання, чи нові технології матимуть вирішальне значення для освіти, а така думка висловлюється багатьма. Як зазначали критики, навіть якщо ці технології й матимуть великий вплив, вони можуть побільшити нерівність у навчанні. До числа матеріальних проблем, котрі сьогодні мають вплив на шкільну освіту, може додатися ще й "інформаційна бідність". На сьогодні "класна кімната без стін" виглядає чимось нереальним. Тимчасом як багато шкіл та коледжів зазнають браку коштів та уваги з боку держави.

Резюме

1. Освіта в її сучасній формі, тобто навчання школярів у спеціально призначених шкільних приміщеннях, почала формуватися з поширенням друкованих матеріалів та підвищенням рівня писемності. З'явилася можливість зберігати, відтворювати та використовувати знання ширше і більшою кількістю людей. В умовах індустріалізації праця стала спеціалізованіша, а знання дедалі частіше набувалося не в практичний, а в абстрактний спосіб — уміння читати, писати й рахувати. 2. Поширення освіти в XX столітті тісно пов'язувалося з усвідомленими потребами в грамотній та дисциплінованій робочій силі. Хоча реформатори розглядали освіту насамперед як засіб зменшення нерівності, її вплив у цьому відношенні дуже обмежений. Освіта більше сприяє виявленню та посиленню існуючої нерівності, аніж змінює її рівень.

3. Після прийняття в 1944 році Закону про освіту кожний громадянин Сполученого Королівства одержав можливість безкоштовно здобути середню освіту, а поріг шкільного віку було піднято до 15 років. Водночас платні "громадські" школи й далі обіймали привілейоване становище та відігравали ключову роль у суспільстві.

Державна середня освіта надавалася класичними школами, сучасними середніми та незначним числом технічних шкіл. Іспит під назвою "одинадцять-плюс" став засобом розподілу учнів по державних школах відповідно до рівня їхніх здібностей.

4. У 1960-х роках було запроваджено систему середніх загальноосвітніх шкіл. Іспит "одинадцять-плюс" було скасовано у більшості класичних шкіл та в усіх сучасних середніх школах. Останніми роками сама загальноосвітня система стала об'єктом критики. На думку критиків, загальноосвітні школи не досягли тих освітніх стандартів, на які розраховували їхні ініціатори.

5. Організація навчання в школах і сам процес навчання тяжіють до збереження тендерних нерівностей. Правила, що визначають різну форму для дівчаток і хлопчиків, сприяють, як і навчальні тексти, матеріали яких містять стереотипні образи хлопчиків та дівчаток, розмежуванню за статевими ознаками. Існують свідчення різного підходу педагогів до дівчаток і хлопчиків, а певні предмети вважаються доречнішими для дівчаток, ніж для хлопчиків, і навпаки. Серед студентів та викладачів у вищій школі й досі мало жінок, і така ситуація навряд чи поліпшиться, доки не зміняться інші чинники.

6. У роз'ясненні проблем освіти та школи досить впливовими були різні соціологічні теорії. Згідно з теорією Бернстайна, діти, котрі опанували вдосконалений код мови, більше відповідають вимогам офіційної академічної освіти, ніж ті, хто користується обмеженими кодами. Тести розумового розвитку, такі як І<3, ґрунтуються на стандартизованій концепції "корисних" здібностей і знань; вони пов'язані з культурою, а отже, мають обмежене використання.

7. Офіційний шкільний навчальний план є тільки частиною загальнішого процесу культурного відтворення, на який впливає багато аспектів навчання, виховання та шкільного середовища. "Прихований навчальний план" відіграє вагому роль у культурному відтворенні.

8. Оскільки розумовий розвиток важко визначити, щодо цього існує багато суперечливих поглядів. Дехто вважає, що рівень ІQ визначається генними факторами; на думку інших, він зумовлений соціальними чинниками. Як видається, рацію мають ті, хто обстоює вирішальну роль соціальних та культурних чинників. Найбільша дискусія з приводу розділ ІQ розгорнулася після виходу книжки "Крива Бела". У ній стверджувалося, що представники різних рас відрізняються за середнім рівнем успадкованих розумових здібностей. Цю тезу беззастережно відкинули критики.

9 Дейвід Ґоулмен обстоював важливість емоційного інтелекту, котрий означає здатність людей керувати своїми емоціями та знаннями у спілкуванні з іншими. На його думку, емоційний інтелект може бути не менш важливим у визначенні успіху тру. дового життя, ніж ІQ.

10. Освіта і шкільна підготовка можуть зазнати значних змін під впливом інформаційної технології — комп'ютерів та мультимедіа. Можливо, школа відіграватиме менше значення, оскільки учні можуть навчатися вдома, використовуючи комп'ютерний зв'язок.

Додаткова література

Andy Green, Education and State Formation (London: Macmillan, 1990). Аналіз розвитку національних систем освіти в Англії, Франції та Сполучених Штатах.

Mark Holmes, Educational Policy for the Pluralist Democracy: The Common School, Choice, and Diversity (Washington D. C: Falmer Press, 1992). Глибоке дослідження соціальних і політичних аспектів освіти.

Sheila Riddell, Gender and the Politics of the Curriculum (London: Routledge, 1992). Аналіз взаємозв'язку навчальної програми та тендерної ідентичності, побудований на матеріалах кейс-стаді двох середніх шкіл.

Важливі терміни

Писемність – система освіти – вища освіта – обмежений код – вдосконалений код – прихований навчальний план – стримінг - розумовий розвиток (інтелект) - ІQ (коефіцієнт розумового розвитку) - емоційний інтелект - університет "третього віку" - класна кімната без стін - Інформаційна бідність Розділ 16. РЕЛІГІ

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

Основні поняття

• релігія • ритуал • секуляризація

"У світлі дня і в темряві ночі твій Господь не залишає тебе напризволяще і не цурається тебе. Майбутнє життя обіцяє тобі більшу винагороду, ніж це теперішнє існування.

Ти мусиш із вдячністю приймати те, що посилав тобі Господь. Хіба він не дав тобі, як сироті, притулку? Хіба він не бачив твоїх помилок і не наставив тебе на істинний шлях? Хіба не збагатив тебе, колишнього бідняка? Тому не кривдь сиріт і не відганяй від себе жебраків. Тож прославімо доброту нашого Господа".

Цей уривок зі Святого Письма дає добре уявлення про той вплив, котрий релігія мала на життя людей впродовж тисячоліть. Згідно з Письмом, Бог піклується про кожного з нас, оточуючи нас турботою і затишком, надаючи їжу й притулок. Шануючи Бога і вірячи в його доброту, ми матимемо всі блага в майбутньому житті.

Як ми побачимо далі в цьому розділі, не всі релігії поділяють такі переконання, проте, в тій чи тій формі, релігія існує у всіх відомих людських суспільствах. Найперші цивілізації, про які ми маємо свідчення лише завдяки археологічним розкопкам, демонструють очевидні сліди релігійних символів та церемоній. Протягом подальших років РЕЛІГІЯ залишалася головною складовою історії людства, впливаючи на усвідомлення нами нашого оточення та на наше ставлення до цього оточення.

Щойно процитований уривок із Письма подає релігію як джерело особистої втіхи й підтримки. Водночас релігія часто породжувала запеклі соціальні битви й конфлікти. Розглянемо поради й настанови з наступного уривка з Письма:

"Нехай любов до нашого братства підігріває взаємну дружбу. Шануймо один одного.

З неослабною енергією, сповнений наснаги, служи Господу.

В надії будь радісним; у біді будь непохитним; постійно молися.

Подавай пожертви убогим і будь гостинним.

Проси благословення для тих, хто утискає тебе, — благословення, а не проклять...

Якщо можеш, поки це залежить від тебе, живи у мирі з усіма людьми".

Як і в першому уривку, ці слова передають почуття всезагальної любові та доброти Божої. Важко навіть припустити, що віруючі послідовники вчення першого з цих уривків неприхильно ставитимуться до настанов із другого уривка. І все ж протягом багатьох століть ці дві групи віруючих часто вступали в кривавий конфлікт. Власне, першу цитату взято з Корану, священної книги ісламу. Другу — з Нового Заповіту християнської Біблії. Іслам і християнство мають одних і тих самих пророків. Однак кожна з цих релігій заперечує бога протилежних поглядів або взагалі будь-яких інших релігійних поглядів як недругів.

У XI—XIII століттях європейські війська захопили частину території Середнього Сходу з наміром відібрати Священну Землю у мусульман (прибічників ісламу) і передати її християнам. Ці війни, які християни називали "хрестовими походами", належали до найкривавіших в історії битв, хоча велися як в ім'я Бога, так і в ім'я Аллаха. Тисячі людей загинуло, і з обох сторін протягом понад два століття чинилися звірства. Європейці захопили значні території й важливі міста, включаючи Єрусалим (під час Першого хрестового походу), проте під кінець Дев'ятого походу, 1272 року, мусульмани відвоювали всю територію Священної Землі.

Одним із найревніших прихильників хрестових походів був Сен-Бернар, абат великого монастиря у Клерво (Франція). Він писав: "Благословенні мученики, котрі загинули в бою! Радійте, нездоланні звитяжці, якщо ви живете і воюєте за Господа, але ще більше радійте і славтеся, якщо ви гинете і йдете до Господа" (Кoenigsburger, 1987).

Яким чином релігія впливає на життя людей настільки, що вони готові жертвувати собою заради її ідеалів? Чому релігія відігравала таку всеосяжну роль у людському суспільстві? За яких умов релігія об'єднує спільноти, а за яких — розмежовує їх? На ці питання ми спробуємо знайти відповідь у даному розділі. Для цього ми мусимо поставити питання, що таке насправді релігія, і розглянути різні форми релігійних вірувань та обрядів. Крім того, ми розглянемо головні соціологічні теорії релігії та проаналізуємо різні види релігійних організацій, котрі піддаються розмежуванню. Нарешті, ми дослідимо долю релігії в сучасному світі; оскільки, на думку багатьох оглядачів, із зростанням ролі науки та сучасної промисловості релігія відіграє в суспільному житті меншу роль, ніж це було в минулих століттях.

Дослідження релігії — складна справа, котра вимагає дуже специфічної соціологічної уяви. Аналізуючи релігійні звичаї, ми мусимо зрозуміти суть багатьох різних вірувань і ритуалів у різних культурах людства. Нам треба пройнятися ідеалами, котрі вселяють у віруючих глибокі переконання, і водночас дати їм об'єктивну оцінку. Ми мусимо співставити ідеї вічних цінностей і водночас усвідомити, що релігійні групи так само виконують цілком світські справи, наприклад, підтримують своїх послідовників у фінансовому чи моральному відношенні. Нам необхідно не лише усвідомити розмаїття релігійних вірувань та моделей поведінки, але й проникнути у природу релігії як загального явища. ВИЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЇ

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

Розмаїття релігійних вірувань та організацій таке широке, що науковці зіткнулися з великими труднощами, намагаючись дати загальноприйняте визначення релігії. На Заході більшість людей ототожнюють релігію з християнством — вірою в найвищу істоту, котра спонукає нас до високоморальної поведінки на цій землі і обіцяє нам життя після смерті. І все-таки ми не можемо визначити релігію цими категоріями. Такі вірування, як і багато інших аспектів християнства, відсутні у більшості світових релігій.

Що не є релігією

Щоб уникнути упередженого в культурному розумінні уявлення про релігію, ймовірно, найкраще розпочати з того, чим не є релігія, керуючись загальними поняттями. По-перше, релігію не слід ототожнювати з монотеїзмом (вірою в єдиного Бога). У більшості релігій існує багато богів. Навіть у деяких різновидах християнства існує кілька образів, наділених священними рисами, — Бог, Ісус Христос, Марія, Святий Дух, ангели й святі. У деяких релігіях богів узагалі не існує.

По-друге, релігію не слід ототожнювати з моральними настановами, які керують поведінкою віруючих, наприклад, заповідями, що їх, як вважають, Мойсей одержав від Бога. Ідея про те, що боги небайдужі до нашої поведінки на цій землі, чужа для багатьох релігій. Наприклад, стародавні греки вважали, що боги значною мірою були байдужі до діяльності людства.

По-третє, релігія не обов'язково має пояснювати, як світ набув свого теперішнього вигляду. У християнстві метою міфа про Адама і Єву є пояснення походження людства, і в багатьох релігіях існують міфи про походження такого типу; проте в багатьох релігіях вони відсутні.

По-четверте, релігію не можна ототожнювати з надприродним, що за своєю суттю означає віру у світ "поза царством розуму". Наприклад, конфуціанство приймає природну гармонію світу, але не прагне відшукати істини, котрі "лежать за його межами".

Що є релігією

Здається, всі релігії мають такі спільні особливості. У релігіях є низка символів, котрі викликають почуття благоговіння або пошани і пов'язані з РИТУАЛАМИ або церемоніями (такими, як служби в церкві), в яких беруть участь громади віруючих. Деякі з цих складових потребують певного уточнення. Незалежно від присутності чи відсутності богів у релігійній вірі, у ній практично завжди існують істоти або об'єкти, що вселяють почуття благоговіння чи подиву. Наприклад, у деяких релігіях люди вірять не у персоналізованих богів, а в "божественну силу". В інших релігіях існують постаті, котрі не є богами, проте викликають почуття благоговіння (скажімо, Будда або Конфуцій).

Ритуали, пов'язані з релігією, дуже різноманітні. Ритуальні акти можуть включати молитву, декламацію, спів, споживання певних видів їжі (або утримання від цього), піст у визначені дні тощо.

Оскільки ритуальні акти орієнтовані на релігійні символи, вони переважно розглядаються як щось цілком відмінне від звичаїв і процедур повсякденного життя. Запалення свічки на честь Бога або з метою його умиротворення за своєю значимістю відрізняється від аналогічної дії, що робиться задля освітлення. Релігійні ритуали часто виконуються в усамітненні, проте у всіх релігіях існують колективні церемонії за участю віруючих. Регулярні церемонії зазвичай відбуваються у спеціальних місцях — церквах, храмах або церемоніальних майданчиках.

Існування колективних церемоній переважно розглядається соціологами як один із головних чинників, що відмежовують релігію від магії, хоча межі між ними ніколи не бувають чіткими. Магія — це вплив на події з використанням зілля, замовляння або ритуальних дій. Вона зазвичай практикується окремими особами, а не громадами віруючих. Люди часто вдаються до магії у випадках нещастя або небезпеки. Так, у класичному дослідженні Броніслава Малиновського жителів Тробріанських островів у Тихому океані описуються різноманітні магічні обряди, здійснювані перед небезпечною мандрівкою на каное (Мalinowski, 1982). Островитяни не виконують такі обряди, коли просто йдуть рибалити у безпечних та спокійних водах місцевої лаґуни.

Хоча магічні обряди переважно зникли з життя сучасного суспільства, у небезпечних ситуаціях і досі часто звертаються до квазі-магічних забобонів. Багато людей, задіяних у небезпечних професіях або там, де випадковість може кардинально вплинути на результат (скажімо, коли йдеться про рибалок у відкритому морі або спортсменів), виконують незначні забобонні ритуали або носять певні предмети у скрутні моменти. Наприклад, тенісист, котрий під час відповідальних зустрічей завжди носить на пальці певну обручку. Віра в астрологію, успадкована від магічних понять доісторичного суспільства, досі має багато прихильників, хоча, найімовірніше, більшість людей не сприймає її серйозно. РІЗНОВИДИ РЕЛІГІЇ

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

У традиційних суспільствах релігія здебільшого відіграє визначальну роль у соціальному житті. Релігійні символи та ритуали часто інтеґруються з матеріальною та мистецькою культурою суспільства — музикою, живописом або скульптурою, танцями, усною творчістю й літературою. У невеликих культурах не існує професійного інституту священиків, проте завжди є особи, котрі спеціалізуються на знанні релігійних (часто й магічних) обрядів. Хоча фахівців такого роду існує багато, одним з найпоширеніших є шаман (це слово походить з мови північноамериканських індіанців). Шаман — це особа, котра, як вважається, здатна спілкуватися з духами чи надприродними силами через ритуальні засоби. Шамани за своєю суттю іноді є радше магами, ніж релігійними провідниками, і їм часто дають поради особи, незадоволені станом справ у релігійних ритуалах громади.

Тотемізм та анімізм

Двома формами релігії, котрі часто зустрічаються у невеликих культурах, є тотемізм та анімізм. Слово "тотем" виникло серед племен північноамериканських індіанців, проте часто вживається для позначення окремих тварин чи рослин, що, як вважається, володіють надприродною силою. Здебільшого кожна родина або клан у такому суспільстві має свій власний тотем, з яким пов'язані різноманітні ритуальні дії. Тотемічні вірування можуть здатися дивними жителям індустріалізованих країн, проте в певних доволі незначних контекстах їм відомі символи, подібні до тотемів, наприклад, емблемою спортивної команди є якась тварина або рослина. Тотемами є й талісмани.

Анімізм — це віра в духів або привидів, котрі, як думають, населяють той самий світ, що й люди. Таких духів можна мати за добрих або злих, і вони можуть впливати на людську поведінку в різні способи. Наприклад, у деяких культурах духи, як вважається, спричинюють захворювання або божевілля і, крім того, можуть оволодівати чи маніпулювати особами, керуючи їхньою поведінкою. Анімістичні вірування не обмежуються невеликими культурами, а певною мірою присутні і в багатьох релігійних громадах. У середньовічній Європі осіб, котрих підозрювали в одержимості злими духами, часто переслідували як чаклунів або відьом.

У невеликих, на перший погляд "простих", суспільствах існують складні системи релігійної віри. У цих суспільствах тотемізм та анімізм поширені більше, ніж у великих, проте в деяких малих суспільствах існують набагато складніші релігії. Наприклад, у народності "нуер" у південному Судані, описаної Б. Евансом-Прічардом, існує складний комплекс теологічних ідей, зосереджених на "верховному богові" або "небесному духові" (Evans - Pritchard, 1956). Водночас релігії, котрі тяжіють до монотеїзму, відносно нечасто зустрічаються у малих традиційних культурах. Більшість цих культур політеїстичні, тобто у них вірують в багатьох богів.

Іудаїзм, християнство та іслам

Трьома найвпливовішими монотеїстичними релігіями у світовій історії є іудаїзм, християнство та іслам. Усі вони сягають витоками Середнього Сходу, і кожна з них мала вплив на іншу.

Іудаїзм

Найстарішою з трьох релігій є іудаїзм, котрий датується близько 1000 років до нашої ери. Ранні іудеї були кочовиками, що проживали у стародавньому Єгипті та довкола нього. їхні пророки, або релігійні провідники, часто черпали свої ідеї з існуючих релігійних вірувань цього регіону, проте відрізнялися своїм поклонінням єдиному, всемогутньому Богові. Більшість їхніх сусідів були політеїстами. Іудеї вірили, що Бог вимагає дотримання суворих моральних принципів, і доводили своє виключне право на істину, вважаючи свою віру єдиною правдивою релігією (Zeitlin, 1984, 1988).