Політичне самовизначення молоді

Воно відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору дальшого шляху розвитку. У цій ситуації соціологи констатують, що політичні преференції молоді носять суперечливий характер.

Згідно з опитуванням, здійсненого спільно Українським інститутом соціальних досліджень та Державним інститутом проблем сім’ї та молоді, 61% опитаних підтримує незалежність України, 60% вважає себе мешканцем України, 40% підтримує ідею про вступ України до Європейської спільноти, а 28% — ідею об’єднання України з Росією та Білоруссю.

Проте підтримка ринкової економіки й державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь у різних формах політичної діяльності. Більшість обирає пасивну, очікувальну позицію, і лише 25,7% готові діяти активно. Тому соціологи зазначають, що тенденція втрати інтересу до політики серед молоді України протягом останніх років не зазнала значних коливань, не враховуючи короткого періоду президентських виборів 2004 р. Серед молоді, за даними соціологічних досліджень, постійно зростала частка тих, хто зовсім не цікавиться проблемами політичного життя; вона становила до 40% респондентів молодого віку. Серед питань, котрі найбільше турбують молоде покоління, найактуальнішими нині є соціально-економічні проблеми, які за своєю значущістю для них набагато випереджають політичні події.

Це не означає, втім, остаточної втрати зацікавленості політикою; загалом молоді люди почали ліпше орієнтуватися в ідейно-політичних напрямах, які існують на політичній арені України. Самі ж політичні симпатії молоді України також зазнали чималих і вельми симптоматичних модифікацій.

Таким чином, для політичного самовизначення молоді характерним є добра політична поінформованість на тлі низького зацікавлення політикою та ще меншої особистої участі в політичному житті країни. Одна з причин цього — надзвичайно великий рівень недовіри до органів влади, насамперед центральної, а також низький відсоток молоді у владних структурах і проводі політичних партій. Так, у 2010 р. довіряли Президентові України В. Ющенко всього 6% опитаних молодих людей віком від 18 до 28 років (тобто реальних виборців); Кабінету Міністрів — відповідно 13,2%, а Верховній Раді — лише 10,6%. Ще меншим виявився рівень довіри молоді до політичних партій; він становив 10%. Тому серед молоді лише 5% є членами політичних партій.

Нині серед політиків зростає усвідомлення, що вже минули часи, коли молодь використовували в політиці суто з меркантильних міркувань, здебільшого у виборчих кампаніях, прагнучи за будь-яку ціну вибороти її голоси та завербувати до участі в разових політичних акціях у ролі статистів. Тому політичні партії донедавна не мали стійкої опори в молодіжному середовищі, а отже, втратили підтримку великої соціальної групи населення. Сучасний український політичний простір вимагає нової політичної ролі молоді— активної сили й авангарду політичних партій і рухів. Недарма тепер дедалі частіше спостерігається тенденція до створення при партійних молодіжних організацій, тобто таких об’єднань, які власне й покликані активізувати участь молоді в політичному житті, перетворити її зі статиста на повноправного політичного партнера. Нині майже всі провідні політичні партії України мають молодіжних партнерів.

Процес становлення та розвитку молодіжного рухупротягом останніх років щирився і поглиблювався. Становлення молодіжного руху супроводжується й низкою негативних явищ. Незважаючи на високу оцінку молодіжного руху, молоді дуже мало відомо про діяльність громадських молодіжних і дитячих організацій: 65,5% респондентів зовсім не знали про їхнє існування, лише 13,54% опитаних є членами молодіжних організацій (опитування квітня 2010 р.). Для молодіжного руху залишалися проблемними питання розширення матеріальної бази громадських молодіжних і дитячих об’єднань, розвитку структур на місцях, підготовки кадрів для роботи з молоддю.

Тому мета молодіжної політики у цьому плані— це підтримка політичного самовизначення молоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідації зусиль для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. Окремо записано про забезпечення правового статусу молодіжних громадських об’єднань, надання їм організаційної, фінансової, інформаційної, технічної та іншої допомоги. Визнано, що при загальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство, нині тактично важливо сприяти також відцентровим процесам у її рамках з метою формування власних молодіжних соціально-політичних структур задля представлення інтересів строкатого молодіжного середовища та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі і насамперед на локальному рівні.