Характерні риси розвитку української соціології кінця ХІХ–початку ХХ ст.

Розвиток соціологічної думки в Україні пов’язаний з виникненням соціології як окремої науки. Розпочинається він за існування та інституціоналізації соціології на Заході.

Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських учених у 80-х роках XIX ст., які друкувалися в часописі «Громада» (Женева) і в окремих виданнях. У цей час у всій тодішній соціології домінуючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. Саме під впливом наведених напрямів і течій перебували учені, які започаткували соціологічні студії в Україні.

Сергій Подолинський (1850-1891) (економіст, соціолог, публіцист) – соціологію розглядає як науку про людське суспільство. В своїй науковій творчості поєднував марксистські і соціал-дарвіністські погляди.

Основні погляди:

– вивчення виробничої діяльності людей і господарських відносин, соціальної стратифікації, соціальної мобільності;

– взаємозалежність національності і становища індивіда в суспільстві;

– розгляд закону боротьби за існування і закону зростання солідарності людей;

– виміром соціальної стратифікації і умов соціальної мобільності є приналежність до певної національності;

– висунув ідею, що поряд з боротьбою за існування діє і закон зростання солідарності людей;

Основна праця: «Ремесла і фабрики на Україні» (1880).

Михайло Драгоманов (1841-1895) (громадсько-політичний діяч, вчений, публіцист) – вивчення соціальних змін, співвідношення історії і соціології, питань національності, проблем прогресу.

Основні погляди:

– в поглядах на суспільство дотримувався еволюційної теорії (важливу роль у розумінні соціальних змін відіграє природнича наука),

– твердив, що такі сфери суспільного життя, як економіка і соціальні відносини підлягають органічній еволюції, а зміни в державній і політичній сферах еволюціонують залежно від двох перших,

– надавав великого значення соціологічному підходу до історії,

– приписував кожній нації ряд певних ознак (мова, будова тіла, одяг, звичаї),

– розглядав прогрес як якісну характеристику розвитку суспільства (першопричина прогресу – в об’єктивному русі історії, шляхи прогресу можуть набувати мирних і немирних форм).

Основні праці: «Чудацькі думки про українську національну справу», «Що таке українофільство?».

Федір Вовк (1847-1918) (етнограф, антрополог, політичний діяч) – соціологію розглядав як науку про суспільне життя, яка є складовою однієї науки – антропології (хронологічно виникненню соціології передують геологія, палеонтологія і біологія).

Основні погляди:

– приділяв увагу питанням еволюції (всі суспільні явища і форми виникли не внаслідок впливу на них зовнішніх сил, а є результатом повільного ступеневого розвитку зародків фізичної природи людини);

– твердив, що цілковита однаковість фізичної природи людини зумовлює одноманітність соціальних явищ, а різні умови довкілля зумовлюють їхню різноманітність;

– досліджував розвиток етнічних спільнот, соціальних інститутів (наука, релігія, сім’я);

Основна праця: «Студії з української етнографії та етнології».

М.І.Зібер (1844-1888) (економіст, соціолог, громадський діяч) – соціологічні інтереси зосереджені навколо проблем суспільства, суспільного розвитку, народонаселення, історичної соціології.

Основні погляди:

– стверджував, що еволюційний порядок суспільних відносин зумовлюється діяльністю економічних відносин, а всі політичні, юридичні і духовні явища в суспільстві є надбудовою над економічними відносинами;

– здійснив порівняльний аналіз общинного і капіталістичного суспільства.

Основна праця: «Вибрані економічні твори».

Максим Ковалевський (1851-1916) – дотримувався соціологічної системи, заснованої не на політичному розгляді, а на всебічному вивченні соціальних, політичних, юридичних та економічних систем.

Основні погляди:

– соціологію визначав як вчення про суспільні явища (науку про організацію й еволюцію суспільства);

– велику увагу приділяв історико-порівняльному методу в соціології;

– був прихильником теорії факторів (плюралістом);

– визнавав обумовленість будь-якого соціального факту багатьма причинами, принципової їх рівнозначності, відсутності серед них провідної і визначальної;

– поділяв думку про єдність всіх сторін суспільного організму (наполягав на єдності, універсальності методу);

– вважав, що індивід не може бути принесений у жертву родині, роду, класу, державі, а його діяльність повинна бути координованою з діяльністю інших рівних йому одиниць, і їх спільні зусилля мають бути спрямовані до забезпечення загального блага;

– поділяв ідею прогресу як історичної неминучості (природною передумовою цієї ідеї є уява про змінність і закономірності суспільних феноменів).

Основна праця: «Соціологія» (1910).

Іван Франко (1856-1916) – прагнув проаналізувати генезу творення людської суспільності і держави.

Основні погляди:

– вірив у майбутню справедливість, новий соціальний порядок матеріального і духовного прогресу суспільства;

– роздумував над проблемами справедливості, нового соціального порядку, за якого торжествуватиме самоуправління народу;

– обстоював свободу та автономію громад як одиниць суспільного життя;

– у світогляді опирався на основи гуманізму, раціоналізму і демократизму.

Михайло Грушевський (1866-1934) – вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними, економічними та психологічними чинниками.

Основні погляди:

– вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод;

– досліджував фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку;

– обгрунтував неможливість моністичного розуміння історії, неправомірність застосування природничого розуміння закону для пізнання соціальної реальності;

– обгрунтував думку про те, що основними рисами соціального розвитку є диференціація та інтеграція;

– відстоював розуміння коливальної динаміки суспільної еволюції, яке є близьким сучасним посткласичним теоріям.

Основна праця: «Початки громадянства» (1921).

Михайло Туган-Барановський (1865-1919) – обгрунтував роль господарства в соціальному житті.

Основні погляди:

– визначав господарство як сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ для створення матеріальної обстановки, необхідної для задоволення людських потреб.

Основні праці: «Основи політичної економії», «Суспільні основи кооперації», «Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію», «Психологічні фактори суспільного розвитку».

В’ячеслав Липинський (1882-1931) (історик, політолог, соціолог) – стверджував, що життєвість кожної держави зумовлена особливістю взаємовідносин між провідними верствами суспільства і народом.

Основні погляди:

– виділив три типи державного устрою: класократію, демократію, охлократію;

– запорукою існування й розвитку нації він вважав національну державу (політичним ідеалом вважав правову трудову монархію у формі гетьманату);

– стверджував, що тільки аристократія, зі своїм консерватизмом, здатна забезпечити неперервність соціального життя (консерватизм є уособленням сили авторитету, дисципліни, правопорядку, політичної культури).