Українська сім'я в європейському контексті

За житлово-побутовими умовами життєдіяльності сім'ї Україна за багатьма параметрами негативно відрізняється від європейських країн, незважаючи на певні позитивні зрушення останніми роками. Зокрема, одне з останніх місць Україна посідає серед країн Європи, що брали участь в "Європейському соціальному дослідженні" за якістю житлових умов. Облаштованість житла для виконання домашньої роботи оцінена в 4,3 бала (за шкалою від 0 - найнижчий рівень до 10 балів - найвищий рівень), тоді як у Польщі - 6,4, у Португалії - 7,0, в Угорщині - 7,2. У лідерів - Люксембургу й Ісландії - оцінка перевищує 9 балів. На домашню роботу українська сім'я витрачає в середньому значно більше часу (6,8 години на день), ніж середньостатистичні сім'ї в державах ЄС. Най₁ менше часу на домашню роботу витрачають датчани (2,6 години).^*250

Українці окрім підвищеного побутового навантаження, пов'язаного з домашньою роботою, дещо більше обтяжені доглядом за членами сім' ї, які потребують опіки. В Україні 48 % громадян виконують такі обов'язки, в Угорщині - 36 %, а в Данії - 15 %. Як характеристику традиційності відносин в українській сім' ї та одночасно ознаку неефективності соціальної політики можна трактувати той факт, що українці найчастіше надають фінансову допомогу й підтримку у повсякденній домашній роботі своїм дорослим дітям та онукам, які живуть окремо. Одночасно найбільшою мірою вони отримують відповідну підтримку від дітей та онуків.

Більшість українців погоджуються із судженням, що сім'я має бути головним пріоритетом у житті як чоловіків, так і жінок: цілком згодні - 58 % громадян, переважно згодні - 32 %, тоді як цілком згодних із таким судженням у Голландії - 18 %, у Швеції - 19 %, у Данії - 22 %; Греції, Чехії та Польщі (48-49 %) громадян. Сім'я в Україні залишається чи не єдиним ресурсом виживання людей, які потребують соціальної підтримки^*251.

Мораль. Українське суспільство вирізняється в загальноєвропейському контексті своєю традиційністю установок щодо сім' ї та дітей. Переважна більшість населення 83 % (82 %) не схвалюють та зовсім не схвалюють, якщо жінка (чоловік) вирішує ніколи не мати дітей. Схвально ставляться до такого рішення 3 % (1 %). Дещо менш критичні в оцінках позашлюбних стосунків. 51 % (52 %) не схвалюють та зовсім не схвалюють, якщо жінка (чоловік) проживають з партнером без укладання формального шлюбу. Схвалюють - 17 % (18 %) населення України, а наприклад, у Данії - 91 % (92 %), Норвегії - 84 % (81 %), Нідерландах - 75 % (76 %), Фінляндії -73 % (71 %). Дещо більш традиційні погляди лише в Естонії - 15 % (13 %).

На такому самому рівні українські громадяни схвалюють народження позашлюбних дітей 17 (18) %. Це найнижчі показники серед 20 європейський країн, що брали участь в опитуванні^*252.

Сім'я залишається базовою інституцією в масовій свідомості населення в Україні. Досить часто сучасний стан сім'ї визначають як кризовий. Проявами кризи є: зниження показників шлюбності, народжуваності, нестабільність сім' ї, зростання кількості розлучень, частки неповних сімей, незареєстрованих шлюбів, дітей, народжених у незареєстрованих шлюбах, поява великої кількості бездітних, відмова від народження єдиної дитини; численні випадки відмови від дітей, втеча дітей із дому; жорстоке поводження з дітьми. Однак на європейському просторі українська сім'я позитивно вирізняється щодо традиційності в своїх установках, але досить негативно за житлово-побутовими умовами життєдіяльності.

8-9. Ґендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») — соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності.

Поняття «гендер» відноситься до соціальних відмінностей і відносин між чоловіками і жінками, які є набутими, здатними змінюватися з часом і

можуть значно розрізнятися в різних суспільствах і культурах. Ці

відмінності і відносини є соціально обумовленими і засвоюються в процесі

соціалізації. Вони визначають те, що вважається доречним і належним

для представників кожної статі. Крім того, вони залежать від конкретних

умов і можуть змінюватися.

Гендерна рівність, або рівність, між чоловіками і жінками пов'язана з

ідеєю про те, що всі люди, як чоловіки, так і жінки, мають право вільно

розвивати свої особисті здібності і здійснювати вибір без обмежень,

заснованих на стереотипах, жорсткому закріпленні гендерних ролей і

упередженнях . Це не означає, що жінки та чоловіки повинні стати

однаковими, але має на увазі, що їх права, обов'язки і можливості не

повинні залежати від їх статі.

Ґендері сім'ю як соціальні інститути не можна розглядати роздільно оскільки вони нерозривно взаємопов'язані. Традиційні ґендерні ролі істо­рично складалися саме в родині, а вже потім були винесені на ринок праці. До того ж, саме в сім'ї починається ґендерна соціалізація дитини із засвоєння цих самих ґендер­них ролей.

Ґендерні проблеми у сфері сімейних відносин стосуються ґендерної не­рівності в сімейному осередку, а також тих контекстуальних щодо них об­ставин та стереотипних уявлень, які її підтримують. До переліку актуаль­них ґендерних проблем, наявних у сьогоденних сімейних відносинах в Україні, слід віднести такі:

- ослаблення відповідальності чоловіка за дружину й дітей внаслідок того, що шлюб перестав бути довічним соціальним інститутом;

- високий рівень розлучень та конфліктності в сучасних родинах;

- подвійне, а на селі потрійне завантаження жінок;

- невиконання домашніх обов'язків та обов'язків із виховання дітей з боку чоловіка

Залежно під прийнятого в родині розподілу обов'язків та повноважень розрізняють патріархатні сім'ї (глава родини - батько,тільки він розподіляє матеріальні ресурси і приймає життєво важливі рішення); і матріархатиі сім'ї, де всі ці функції виконує мати. У тому випадку, коли в родині не вирізняється чітко виражений глава, обов'язки розподіляють ситуативно, можна говорити, що це егалітарна сім'я.

Стосовно сучасної української реальності з огляду на розподіл влади в родині постає питання: які сім'ї — патріархатні чи егалітарні переважають у нашому суспільстві? Соціологічні опитування показали, що в Україні переважають сім'ї егалітарного типу з демократичним розподілом участі чоловіка й жінки.

Так, за даними моніторингового опитування населення України, проведеного Інститутом НАН України в 2007 році, майже кожен третій громадянин України (30 %) вважає, що главою родини має бути чоловік, тоді як протилежного погляду дотримуються лише 3%. Але більшість вважають, що глави родини або взагалі не має бути (42 %), або таку функцію повинен виконувати той, хто для цього найбільш придатний, незалежно від статі (25 %).

Ці дані коригують твердження про те, що українська родина є здебільше патріархатною і в ній головує переважно чоловік.

Практично всі громадяни України (97%) вважають, що "жінка від­повідальна за догляд за дитиною в сім'ї", тоді як ті, хто вважає, що "чоловік теж відповідальний і має цей обов'язок" становлять лише 59%. У цьому разі спостерігається тиск стереотипного уявлення про догляд за дітьми як про жіночу, а не чоловічу справу, під впливом якого формується уявлення і про роль чоловіка у вихованні дітей. Тільки 63% наших співвітчизників вважа­ють роль вихователя своїх дітей важливою для чоловіка .

Проте, як це показують результати проведених в Україні опитувань, 97% жінок та 98% чоловіків вважають роль "здобувача" основною для чо­ловіка в родині, тоді як інші його ролі трактують як менш значущі.

10. За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, майже 90 % населення на момент перепису проживало у складі сім’ї. Вибіркові соціально-демографічні дослідження 2008 і 2009 років засвідчили, що частка таких осіб не зменшується. Найбільш поширеною сім’єю в сучасній Україні є проста сім’я (тобто шлюбна пара з дітьми чи без дітей).

У складі такої сім’ї або простої сім’ї з одним з батьків подружжя чи іншим родичем на момент перепису 2001 року проживало 65 %, а за даними вибіркового соціально-демографічного дослідження «Сім’я і сімейні відносини» (2009 р.) – більше 70 % населення репродуктивного віку (15-49 років). Складні сім’ї (тобто ті, які складаються з двох чи більше шлюбних пар) не є типовими для сучасної України, їх відсоток незначний. Водночас збільшилася кількість неповних сімей, в яких проживають діти з одним із батьків, іноді – ще з іншими родичами. На початок 2011 року в Україні налічувалося: близько 13,5 млн. сімей; 6,9 млн. родин виховують дітей віком до 18 років; 2,3 млн. сімей є неповними, де дітей виховує один із батьків, частіше – мати; 118,2 тис. родин є малозабезпеченими; багатодітних сімей - 396,2 тис. Серед усіх родин тих, в яких виховується троє дітей – 298,4 тис.; четверо – 63,9 тис.; п’ятеро та більше – 33,9 тис.; 1,7 тис. родин мають десять і більше дітей.

Більше 90% дітей в Україні народжується матерями віком до 35 років, у тому числі більше 60% дітей народжують молоді жінки віком 20-29 років.

Населення України завжди характеризувалося високим рівнем шлюбності. Але щорічно спостерігається підвищення віку укладання першого шлюбу: на сьогодні чоловіки вступають до першого шлюбу в 26 років, жінки в 23,5 років. В 2000 – 2009 рр. щорічно, окрім високосних років, утворювалося понад 300 тисяч сімей, а у передвисокосних – понад 400 тисяч. Після 2001 року спостерігається стійке зростання рівня шлюбності. 2007 року було зареєстровано 9 шлюбів на 1000 населення, що є одним з найвищих показників у Європі. Зменшується частка ранніх шлюбів у їх загальній кількості.

Якщо 2002 року в 12,9 % зареєстрованих шлюбів, у тому числі у 17,0 % перших шлюбів, наречена була у віці до 19 років, то 2009 року – відповідно у 7,4 % і 9,8 %. Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо у чоловіків. Так, у 2002 році 12,7 % чоловіків, які вперше взяли шлюб, мали 30 і більше років; у 2009 році – 18,0 %. Однаксередній вік укладання першого шлюбу залишається нижчим, ніж у більшості країн Європи.

Найсуттєвішою особливістю шлюбно-сімейних відносин на цьому етапі є плюралізація форм шлюбу, різноманітність форм сімейних об’єднань і шлюбних стосунків. Незареєстрований шлюб, дистанційний шлюб, гостьовий шлюб – такі форми шлюбних об’єднань, які раніше були винятком, зараз є поширеним явищем. За результатами вибіркових обстежень основною формою організації шлюбних відносин між чоловіком та жінкою в Україні залишається офіційно зареєстрований шлюб. Однак кожна десята шлюбна пара офіційно не реєструє свої стосунки.

Головними причинами небажання укладати офіційний шлюб є зміна ціннісних пріоритетів населення й, зокрема, молоді. Найважливішими зараз є «бажання бути незалежною», «концентрація на кар’єрі», «бажання самореалізуватися». Докорінна якісна зміна ціннісних пріоритетів визначає трансформацію статевої моралі, сімейних стосунків, зміну соціокультурної позиції сім’ї і її ролі для суспільства і для окремої особистості. Від того, який ціннісний фундамент стосовно сім’ї буде сформовано, багато в чому буде залежати майбутній стан суспільства.

У 2000–2009 рр. спостерігається позитивна тенденція до зниження розлучуваності як в абсолютному (кількість розлучень), так і у відносному вимірі, тобто у розрахунку на 1000 населення. Якщо в 2000 році було зареєстровано 197,3 тис. розлучень (4 розлучення на 1000 наявного населення ), то в 2009 – 145,4 тис. (3,2 %).

Сім’ї, які розпадаються, мають спільних дітей і щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. У 2007 році таких дітей було 123,8 тис., у 2008 р. – 113,4 тис., у 2009 р. – 96,9 тис.

Народжуваність. Сумарний показник народжуваності в Україні у 2009 році складав 1,46 дитини (у міських поселеннях – 1,33, а у сільській місцевості – 1,78), тоді як у 2000 році – 1,11 дитини.

Основними перешкодами для народження бажаної кількості дітей є недостатність матеріального забезпечення, відсутність належних житлових та необхідних умов для забезпечення майбутнього дітей. Проте, зараз чітко простежується залежність бажаної кількості дітей від кількості дітей у сім’ї, в якій виховувалися самі майбутні батьки.

У жінок віком 15-29 років темпи підвищення інтенсивності народжуваності в 2001 – 2009 рр. виявилися значно меншими, ніж у жінок віком старше 30 років. У 2009 році порівняно з 2000 роком відбулося зниження дітородної активності у 15-24-річних жінок. Найбільший коефіцієнт народжуваності в 2009 р. – 94,6 % відмічається серед жінок віком 20-24 роки. Істотні зміни інтенсивності народжуваності спостерігаються у жінок віком 35-39 років: у 2009 році їх рівень народжуваності майже в 2,5 рази перевищив рівень 2000 року. 2009 року порівняно з 2000 роком частота дітонародження збільшилася у 1,6 раза серед жінок віком 25-29 років; більше, ніж удвічі серед жінок 30-34 рр.

Значні відмінності показників дітності жінок спостерігаються між міським населенням і мешканцями сільської місцевості. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, середня кількість народжених дітей однією жінкою в селах становила 2,3, а в містах – 1,7 дитини.

Питання для роздумів

1. Які, на вашу думку, чинники виникнення моногамної сім’ї?

2. Які функції сім’ї найважливіші?

3. Чи можна сказати, що зараз настала загальна криза сім’ї?

4. Чи можна вважати сімейні проблеми лише особистими проблемами конкретних осіб?

5. Чи правильно вважати бездітне подружжя сім’єю?

6. Які з існуючих проблем сім’ї ви вважаєте найгострішими?

7. Яке ваше відношення до міжетнічних шлюбів?

8. Які, на вашу думку, можуть відбутися зміни у сім’ї в майбутньому?