Дослідження соціального порядку

Фонові очікування є засобами соціальної стандартизації, органі­зації дій, і "цими самими діями індивіди відкривають, творять і підтримують цю стандартизацію". У цьому сутність гарфінкелівського поняття рефлексивності. Суспільство — рефлексивний процес розуміння: структури соціальної діяльності існують лише тому, що вони інтерпретуються, розуміються діяльними індивідами.

Етнометодологія — це дослідження того, як встановлюється і підтримується соціальний порядок. Поняття порядку — теоре­тичне ядро дисципліни.

Етнометодологія порушує проблему субстанціональної раціо­нальності повсякденного життя. Раціональні властивості соці­ального світу — це не просто абстракції наукового мислення, це риси раціональності, властиві самій соціальній поведінці, їх треба лише виявити. "Етнометодологічні дослідження аналізують по­всякденні дії як методи, які учасники застосовують з тим, щоб зробити самі ці дії очевидно розумними і практично пояснюва­ними". Г. Гарфінкель переконаний у тому, що найординарніші, буденні взаємодії мають систематизований і організований ха­рактер як результат певного упорядкування, яке уможливлює опис, пояснення чи зв'язний виклад їх. Індивіди конструюють упо­рядкованість із наявної різноманітності повсякденних дій під час пояснення цієї різноманітності. Дослідження процесу вста­новлення порядку збігається з вивченням методів, за допомогою яких під час опису звичайної взаємодії на повсякденному рівні встановлюється її сенс, що є частиною самого процесу повсякден­ної взаємодії ("поточна реалізація"), і його слід вивчати, беручи участь у цих взаємодіях, тобто "зсередини".

Класичним для етнометодології прикладом самоздійснюваного соціального порядку є черга. Оформлена належним чином (один за одним, причому кожен член знає, хто за ким і попереду косо стоїть, та неухильно дотримується цієї послідовності, з чітким напрямком руху, який фіксує лочаток і кінець черги в кожний момент часу, чітко дотримуючись властивого саме їй порядку обслуговування, регулюючи швидкість руху своїх членів і дистанцію між ними) черга наочно демонструє притаманні їй вла­стивості, які й роблять чергу тим, чим вона є, — оформленою чергою. Причому ті, хто стоять у черзі, не вважають її чимось незалежним від них, існуючим завжди і всюди, поза їхньою прак­тичною, здійснюваною в певний момент часу діяльністю, тобто вона не має специфічних властивостей, особливих локальних якостей, притаманних лише їй. Саме упорядковувальна діяльність людей і робить чергу чергою. Соціальною упорядкованістю неминуче позначені всі практичні дії повсякденного соціального світу (обмін репліками в розмові, доведення теореми, орієнтація в натовпі тощо).

З позиції етнометодології проблема соціального порядку є виключно "виробничою" — проблемою, яка завжди виникає тут і зараз. Соціальний світ упорядковується у термінах спільних соц­іальних значень на підставі взаємного порозуміння. Соціальний порядок з цього погляду є продуктом діяльності, опису та пояс­нення. Соціальні значення і соціальний порядок, який вони ство­рюють, є результатом спільної діяльності учасників у ситуаціях взаємодії.

Аналіз розмови

Аналіз розмови (conversation analysis) — суттєва складова нової дисципліни. Праці Харві Сакса і Г. Гарфінкеля в цій га­лузі Е. Лівінгстон називає "справжнім діамантом у методо­логічній короні етнометодології". Аналіз розмови (або конверсаційний аналіз) — це дисципліна, спрямована на вивчення струк­тури розмови. На відміну від традиційної соціології, яка, досліджу­ючи мову, звертає увагу переважно на "приховані" реальності — цінності, установки, переконання, етнометодологія сфокусована на формальних структурах повсякденних діалогів.

Аналізуючи тексти ненавмисних, спонтанних мовних актів, соціологи виділили такі ординарні події (етапи) бесіди: її поча­ток і кінець, обмін репліками, тематичні й смислові повороти, накладання й повтори реплік тощо. Кожний з цих структурних етапів має цілком визначений початок і кінець, а також містить речення як складову. X. Сакс і Еммануель Щеглофф створили концептуальні засоби для структурування розмови з урахуван­ням черговості учасників, серед яких хтось починає і закінчує розмову, змінює тему бесіди, перебиває співбесідника, виправляє помилки. Вони описали деякі формальні структури (або прави­ла) організації розмови, які полягають у з'ясуванні послідовності реплік співбесідника, що піддавалися детальному опису та кла­сифікації. Ці правила дістали назву "правил слідування", а функції їх полягають у регулюванні порядку послідовності реплік у мовних актах, а також у поєднанні процедур інтерпретації. Було з'ясовано, як порушення цих правил перешкоджає розумін­ню й утруднює міжособистісне спілкування.

Для збирання первісної інформації X. Сакс і його послідов­ники використовували аудіо- і відеозаписи. До аналізу залучалися детальні фонетичні транскрипції і все, що чути на плівці, — паузи, повтори, накладання реплік, інтонації тощо. У відеозаписах до­сліджувались також міміка, погляди, жести, які супроводжували висловлювання співбесідників. Найціннішим вважається аналіз телефонних записів, оскільки в телефонній бесіді можливим є тільки звуковий доступ до партнера. Е. Щеглофф досліджував процеси, завдяки яким досягається ідентифікація, впізнання того, хто розмовляє по телефону. Він детально описав роль самоназв, інтонацій, звернень та інших методів, які співбесідники викори­стовують для виявлення і досягнення ідентифікації. Етнометодологи провели досить витончені й скрупульозні дослідження. Одне з них присвячено, наприклад, вивченню початку розмови — пер­ших "п'яти секунд спілкування".

Завдяки працям X. Сакса було з'ясовано природну організа­цію бесіди як упорядкованого обміну репліками партнерів, роз­мова яких має сенс. При цьому осмислене говоріння здійснюєть­ся так, що його пояснюваність (природна організація) стає оче­видно непомічуваним атрибутом мовної інтеракції. Співбесід­ники не називають запитання "запитанням", а практично здійсню­ють акт запитування так, що він стає зрозумілим (очевидно пояс­нюваним) саме як процес запитування.

З погляду етнометодології, найважливішим досягненням X. Сакса є те, що він запропонував розуміти бесіду як специфіч­ний соціальний об'єкт, а розмовну практику — як порядкостворюючий соціальний процес. X. Сакс в упорядкованості буденної розмови вбачав проблему соціального порядку і прагнув виявити феноменальні деталі такої упорядкованості.

Наши рекомендации