Апеляція до релігії найбільш наочно виявляла властиві навчання Сен-Симона реакційні тенденції. 1 страница

Еволюційний закон

Згідно еволюційному закону - традиційно - суттєва, необхідна, стійка, повторювана зв'язок (відношення) між явл ..., сформульованим Сен-Симоном, суспільство - Поняття, що фіксує предмет соціальної філософії: в якості базисної категоріальної структу ... в залежності від типів знання пройшло через три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну (див. закон трьох стадій (Law of the Three Stages) - історико-соціологічний закон, запропонований Контом. Відповідно до нього, з ...). Остання співпала з появою індустріального суспільства (термін (лат. terminus - межа, кордон) - слово або словосполучення, що позначає емпіричні або абст ..., вперше впроваджений самим Сен-Симоном), різнився від попередніх, по-перше, появою окремого, хоча багатошарового класу (лат. classis - розряд, група) - кінцева або нескінченна сукупність виділених за деякого ... (тобто всіх зайнятих в індустріальному виробництві), по-друге, технологією, яка завершила боротьбу суспільства за панування (domination) - 1. У загальному розумінні влада, що здійснюється однією людиною або групою над іншим ч. .. над природою, по-третє, потенціалом для перетворення держави з інструменту тільки панування на інструмент освіченого добробуту і реформи, керований від імені нового індустріального класу інтелектуальної елітою, яка має позитивним соціологічним знанням - селективна (1), впорядкована (2), певним способом (методом) отримана (3), в уівідповідності ....

Однак перш, ніж міг виникнути цей доброзичливий, елітарний варіант соціалізму, неминучий перехідний період - такий період у розвитку суспільства, коли що відбуваються в ньому соціальні зміни характерізуютс ... соціальної дислокації і розлади, оскільки епістемологічних цемент соціального порядку, характерний для попередніх епох (релігія (лат. religio - благочестя, набожність, святиня) - світогляд, світорозуміння, світовідчуття, ...), буде ослаблений впливом секуляризму індустріального суспільства. Але позитивна, наукова соціологія (соціальна фізика - емпіричні кількісні дослідження фізичних характеристик людини і встановлення стати ..., як називає її Сен-Симон) здатна допомогти прискорити і згладити перехід до іншої позитивної стадії і забезпечити основу нового світського морального порядку.

Вересня-сімонізму

Це позначилося на всьому подальшому розвитку вересні-сімонізму і перш за все діяльності школи його учнів і послідовників (Анфантен, Базар, Родгіг).

В статтях вересні-сімоністскіх журналів «Виробник», «Організатор» і, особливо, в публічному курсі лекцій 1828 - 1829 років, виданому під назвою «Виклад навчання Сен-Симона »були поглиблені соціологічні ідеї великого утопіста.

Сен-симоніст представили всесвітньо-історичний процес як закономірний процес убування антогонізму в суспільстві і зростання співпраці - асоціації. Вони зробили великий крок вперед у розумінні суті самого соціального антогонізму, вбачаючи в історії зміну різних історичних форм класової експлуатації.

Людина експлуатував до цих пір людини. Господа, раби, патриції, плебеї; сеньйори, кріпаки; землевласники, орендарі; нероби, трудівники - така прогресивна історія людства до нашого часу »[7] .

Вчення Сен-Симона було значним етапом розвитку передової філософської і громадської думки і розвитку соціалізму від утопії до науки.

Сен-Сімоністская школа вперше створила власне теоретичне зброю утопічного соціалізму, який до того робив лише послідовні висновки з ідей просвітницької філософії і природної правової теорії.

Філософсько-історична концепція Сен-Симона поривала з раціоналістичним антиісторизмом просвіти і поклала початок історичним поглядам на суспільство і його розвиток.

Своїм вченням про суспільство, як у закономірно, що розвиваються цілісним організмі, Сен-Симон закладав перші камені у фундамент соціології, заслугу створення якої намагався приписати собі згодом Конт, що є один час учнем і співробітником Сен-Сімона.

Залишаючись ідеалістичної, соціальна філософія Сен-Симона містила плідні здогади про діалектичний характер історичного розвитку, про важливу роль у суспільстві, економіці і форм власності, про класову боротьбу в історії і зв'язку між формами власності та змінами класової структури суспільства.

З ім'ям Сен-Симона пов'язаний перехід від примітивних уявлень про соціалістичному і комуністичному суспільстві на базі продуктивних сил ремісничого виробництва і патріархального сільського господарства і пов'язаних з цим аскетичних зрівняльних принципів розподілу до ідеї соціалістичного суспільства, що базується на швидкому розвитку продуктивних сил і розквіті індивідуального виробництва, що створює достаток і можливість забезпечення всіх потреб людської особистості.

Висновок

Сен-Симон ніколи не протиставляв інтереси пролетаріату і буржуазії, а об'єднував їх у єдиний клас "індустріалов". В "промислової системи" Сен-Симона буржуазія, яка зберігає власність на засоби виробництва, була покликана забезпечити трудящим зростання суспільного багатства. Сен-Симон створив релігійну концепцію "нового християнства", яка покликана була доповнити матеріальні стимули "промислової системи" моральними вимогами нової релігії. Сен-Симон зробив великий вплив на передову громадську думку і розвиток соціалістичних ідей у Франції, Німеччині, Італії, Росії та низці інших країн. Учні Сен-Симона - Б. П. Анфантен, С. А. Базар, О. Родріг і др. - пізніше утворили школу вересні-сімонізму, яка систематизувала, а в ряді питань продовжила розробку навчання Сен-Симона, розвиваючи його соціалістичні тенденції. Однак вона незабаром виродилася в релігійну секту і на початку 30-х рр.. 19 в. розпалася. Вчення Сен-Симона стало одним з ідейних джерел наукового соціалізму [8] .

Ідеї Сен-Симона продовжують знаходити своє відображення в соціологічних роботах. Крім його величезного впливу на обриси класичної теорії, концепції Сен-Симона заново з'явилися в теорії конвергенції і постіндустріалізму.

52. Соціологічні ідеї Эмиля Дюркгейма.

Французьке суспільство останньої чверті минулого сторіччя переживає добу криз і потрясінь. Досить згадати хоча б такі події, як падіння прогнилого режиму Другої імперії, виникнення і придушення Паризької Комуни, поразка у Франко-пруській війні, формування Третьої республіки. Водночас цей період досить плідний в інтелектуально-культурному відношенні, доба розвитку блискучих літературних та мистецьких талантів, бурхливих політичних та наукових дискусій. Започатковану Кантом позитивістську традицію продовжують "психологісти" Р.Тард і Р.Лебон, історики культури І.Теп і Е.Ранан, історик права Фюстель де Куланж та ін. Широкої популярності набувають ідеї раціоналістичного "неокритицизму" Ренув'є і персоналістичного Е.Бутру. На зламі століть стає очевидною обмеженість методології традиційного натуралістичного позитивізму, наростає суперечність між новими фактами про суспільне життя і старими теоретичними схемами. Соціологія, як і ряд інших наук, вступає у переломну фазу свого розвитку. Тим мислителем, який виявився спроможним опрацювати грандіозний масив нових факторів і певних ідей, переплавивши їх у нову чітку і переконливу парадигмусоціології, був Еміль Дюркгейм.
Вперше я познайомився з цим науковцем на лекціях та семінарах з соціології. У процесі вивчення його праць найбільше мою увагу привернуло пояснення вченим такого явища в житті суспільства, як суїцидальна поведінка людей. Цьому досить актуальному питанню Еміль Дюркгейм присвятив цілу наукову роботу - "Самогубство". Але французький соціолог відомий не тільки як автор вищеназваної праці, в його творчій спадщині нараховується багато цікавих праць, які мають важливе значення і місце у світовій соціології. Ця людина є фундатором соціології як науки, як предмету викладання і як професії. Тому у своєму рефераті буду намагатись дослідити соціологію Е.Дюркгейма в цілому, а також дещо детальніше хочу зупинитися на його праці "Самогубство".

Місце і роль Е.Дюркгейма у світовій соціології

Еміль Дюркгейм - видатний французький соціолог і філософ XIX-XX століть, який народився 15 квітня 1858 році в містечку Епіналь у родині спадкоємного рабина. Батько готував його до релігійної кар'єри, однак все сталося по-іншому. Після закінчення місцевого ліцею він їде до Парижа для підготовки до конкурсного екзамену до Вищої Нормальної школи. У 1879 році Дюркгейм був прийнятий до цього престижного навчального закладу, де навчалась і виховувалась інтелектуальна еліта Франції.
Навчання у Вищій Нормальній школі справило великий вплив на погляди французького вченого. Серед професури йому особливо подобалися історик Ф. де Куланже та філософ Е. де Бутру. Першому Дюркгейм симпатизував за його захоплення наукою, прагнення ввести в історію строгі наукові методи. Другому - за ідеї про творчий синтез явищ та про особливу природу кожного з рівнів реальності. Поза увагою молодого Дюркгейма на залишилась також критика Бутру спрощеного редукціонізму, вимога пояснювати феномени, що вивчаються окремими науками, на основі їхніх власних специфічних принципів. Схвально прийняв майбутній соціолог і установку "спіритуалістичного позитивізму", в межах якого Бутру відстоював рівність науки та релігії, ствержував, що досвід повинен однаково спиратися як на наукові, так і на релігійні джерела.
У студентські роки Дюркгейма приваблюють також ідеї Ш.Ренув'є та І.Капта. Під впливом першого у нього складаються переконання, що мораль посідає центральне місце в філософському мисленні, що існує потреба в науці про мораль і що філософія повинна слугувати керівництвом до соціальної дії й може допомогти моральній єдності. Кант привертав увагу Дюркгейма передовсім своєю теорією морального обов'язку. Однак апріоризм, ігнорування соціального аспекту моралі, формальний характер кантівського категоричного імперативу спонукали вченого звернутися до соціологічного обгрунтування моралі.
Підтримку такому обгрунтуванню моральних правил він знаходить в соціології О.Конта. На той час, отримавши філософську освіту у Вищій Нормальній школі, Дюркгейм викладає в деяких провінційних містах (1882-1887) і виявляє значний інтерес до соціально-політичних аспектів суспільного життя.
Дебют ученого в науковій літературі відбувся 1885 році, коли він як співробітник журналу "Філософський огляд" почав систематично готувати огляд соціологічних публікацій. У цей час Дюркгейм під впливом ідей біологізму прагне використати поняття й постулати біології для ілюстрації та обгрунтування деяких принципів.
У 1885-1886 рр. Дюркгейм бере академічну відпустку для продовження навчання спочатку в Парижі, потім - у Німеччині. У Німеччині він вивчає зміст програм з філософії у німецьких університетах, а також стан соціальних наук та етики. В Лейпцизькому університеті Дюркгейм знайомиться з роботою першої в світі експериментальної психологічної лабораторії, організованої В.Вукдом. Теорія, методи та експерименти останнього докладно висвітлені в науковому звіті Дюркгейма. Він захоплюється постановкою наукових досліджень, що проводяться Вукдом, вважає, що чіткість дослідницької роботи сприяє розвиткові наукової точності. У звіті про поїздку до Німеччини він формулює низку принципів свого розуміння соціології. Вчений вважає соціологію позитивною наукою про моральні факти, яка бере свій початок у працях економістів та юристів-представників так званої історичної школи права. В цілому до такої тенденції Дюркгейм ставиться позитивно. Він схвалює трактування моральних фактів як особливих емпіричних даних, погоджується з соціальною природою морального обов'язку, вітає намагання створити етику як окрему позитивну науку.
Після публікації звітів про наукове життя в Німеччині у журналі "Філософський огляд" Дюркгейм здобуває репутацію серйозного вченого. У віці 29 років він був визнаний багатообіцяючою фігурою в галузі соціальних наук і соціальної філософії Франції. У 1887 році вченого призначають професором педагогіки і соціології на філологічному факультеті в університеті Бордо. Тут він читає - спеціально для нього організований - перший у французьких університетах курс соціології.
Роки життя в Бордо були для французького соціолога періодом найбільш інтенсивної наукової діяльності. У 1893 році він захищає докторську дисертацію на тему "Про розподіл суспільної праці" разом з дисертацією латиною "Вклад Монтеск'є в становлення суспільної науки". Через два роки виходять його "Правила соціологічного методу" (1895). Ще через два він публікує свою третю велику роботу "Самогубство" (1897).
У 1896 році Дюркгейм стає професором соціальних наук і протягом шести років займає цю посаду. В 1898 році він заснував і почав видавати журнал "Соціологічний щорічник", котрий об'єднав групу молодих талановитих учених. Завоювавши свого часу широке визнання серед європейської громадськості, журнал великою мірою сприяв тому, щоб найрізноманітніші соціогуманітарні науки - від історії та економіки до лінгвістики - стали вивчати багато проблем у дусі концепції соціологізму.
У 1902 році Дюркгейм був запрошений позаштатним співпрацівником до Сорбонни, на кафедру педагогіки. У 1906 році він уже стає професором і керівником цієї кафедри.
Викладацьку діяльність Дюркгейм поєднує з науковим опрацюванням соціологічних проблем моралі, виховання та освіти. За життя вченого вийшла друком праця "Елементарні форми релігійного життя" (1902) - обширна робота, над якою вчений працював протягом багатьох років і яка була присвячена осмисленню релігії як соціального феномена.
Перша світова війна завдала Емілю Дюркгейму жорстокого удару. Наприкінці 1915 році Дюркгейм отримує звістку про смерть свого єдиного сина Андре, який помер від ран у військовому шпиталі на Салонінському фронті. Смерть сина тяжко вразила вченого, його працездатність різко падає, він захворює. У листопаді 1917 році Еміль Дюркгейм помер.

53. Соціологія в системі соціальних наук.

1. Соціологія - це наука, яка вивчає сучасне суспільство через призму інтересів і потреб тих соціальних груп, які його складають.
Соціологія - вчення про суспільство.
Об'єкт соціології - сучасне суспільство і інформація про нього, отримана іншими науками.
Предметом вивчення соціології є закономірності функціонування розвитку суспільства і взаємодія спільнот різного типу.
2. Соціологія в системі гуманітарних наук.
Сучасне природознавство являє собою складну шірокоразветленную систему знань: юриспруденцію, політологію, економіку, етнографію, історію і т.д. і т.п. Для всіх цих наук характерно конкретне осмислення досліджуваних проблем соціального життя. Головна відмінність соціології від інших соціальних наук у тому, що соціологія вивчає суспільство в цілому, як цілісну неподільну систему, як особливий організм. Дана обставина визначає широту обхвату, обсяг соціологічного бачення і глибину досліджень.
1. З філософією. Це дві самостійні науки з основоположними принципами розуміння світу. За філософії - це єдиний світогляд з високим ступенем абстракціонірованія. Соціологія розпадається на окремі частини, будь-яке теоретичне положення підкріплюється фактичним матеріалом.
2. З історією. Соціологія вивчає сучасне суспільство - in fuctum. Історія - все товариство протягом усього існування, після того як стався. (Post fuctum). Там, де закінчується історія починається соціологія.
3. Економіка, право, психологія, педагогіка, демографія і т.д. Соціологія дає цим наук науково-обгрунтовану теорію про сучасне суспільство і отримує від них поняття, методи дослідження та результати, отримані ними.

54. Специфіка молодіжної субкультури.

Субкультура - звід накопичених певним світоглядом цінностей і порядків групи людей, об'єднаних специфічними інтересами, які визначають їх світогляд. Субкультура - суверенна цілісне утворення, частина суспільної культури. З точки зору культурології субкультура - це такі об'єднання людей, які не суперечать цінностям традиційної культури, а доповнюють її. Субкультура може відрізнятися від домінуючої культури мовою, манерою поведінки, одягом і т.д. Основою субкультури можуть бути стиль музики, спосіб життя, певні політичні погляди.
Існує ряд молодіжних громадських організацій позитивної спрямованості. Всі вони мають великі виховні можливості, але останнім часом різко зросла кількість неформальних дитячих і молодіжних об'єднань самої різної орієнтації (політичної, економічної, ідеологічної, культурологічної); серед них чимало структур з яскраво вираженою антисоціальною спрямованістю.
У нашу мову увійшло і вкоренилося в ній тепер вже знайоме слово «неформали». Мабуть, саме в ньому акумулюються нині переважна більшість так званих молодіжних проблем.
Неформали - це ті, хто вибивається з формалізованих структур нашого життя. Не вписуються в звичні правила поведінки, прагнуть жити у відповідності зі своїми власними, а не чужими, що нав'язуються ззовні інтересами. Особливістю неформальних об'єднань є добровільність вступу до них і стійкий інтерес до певної мети, ідеї. Друга особливість цих груп - суперництво, в основі якого лежить потреба самоствердження. Молода людина прагнути зробити щось краще, ніж інші, випередити в чомусь навіть найближчих йому людей. Це призводить до того, що всередині молодіжні групи неоднорідні, складаються з великого числа мікрогруппіровок, об'єднуються на основі симпатій і антипатій.
Вони дуже різні - адже різноманітні ті інтереси і потреби, заради задоволення яких вони тягнуться один до одного, утворюючи групи, течії, напрями. Кожна така група має свої цілі і завдання, іноді навіть програми, своєрідні «правила членства» і моральні кодекси.
Я впевнена, що кожному з нас траплялося йти по вулиці, їхати в громадському транспорті або просто дивитися телевізор і бачити людей, які чимось не схожі на інших. У кого-то на голові «ірокез», хтось весь в металі, а хтось у чорній шкірі проноситься повз вас на мотоциклі. Найчастіше це і є неформали - представники сучасних субкультур.
Саме слово «неформал», «неформальний» позначає незвичайність, яскравість і непересічність. Людина-неформал - це спроба показати свою індивідуальність, сказати сірій масі: «я - особистість», кинути виклик світу з його нескінченними буднями і вибудовуванням всіх в один ряд. Кажучи по-науковому, субкультура - це система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів, яка притаманна більш дрібної соціальної спільності, просторово і соціально більшою чи меншою мірою відокремленою. Субкультурні атрибути, ритуали, а також цінності, як правило, відрізняються від таких у панівної культури, хоча з ними і пов'язані. Англійський соціолог М. Брейк зазначав, що субкультури як «системи значень, способів вираження або життєвих стилів» розвивалися соціальними групами, що перебували в підлеглому положенні, «у відповідь на домінуючі системи значень: субкультури відображають спроби таких груп вирішити структурні протиріччя, які виникли в більш широкому соціальному контексті ». Інша справа культура - масове явище - притаманна більшій частині суспільства система цінностей і спосіб життя, що диктуються суспільством.
Всі ми схожі і зовні, і за способом життя, і по своїм звичкам. Ми піддаємося впливу моди, ЗМІ, громадської думки і підкоряємося порядків. У неформала свій світ і свої правила: коли в моді рожеві рюшечки, він одягається виключно, як хоче він або як прийнято в його субкультурі: будь це «косуха» і «козаки», або джинси і «хайратнік».
Молодь, як найбільш чутлива і сприйнятлива група першою сприймає нові форми розвитку в сфері дозвілля зі всіма позитивними і негативними явищами. Її не можуть до кінця задовольнити існуючі загальноприйняті розваги і способи проводження часу.
І молодь придумує свій спосіб. Раніше в Росії (Радянському Союзі) було більше контролю над молоддю, існували піонерська організація та комсомол, які були обов'язкові, але більшість їх членів були пасивними і вступали в них скоріше тому, що «так потрібно було».
Умови життя у великому місті створюють передумови для об'єднання молоді в різноманітні групи, руху, що є об'єднують чинником, що формують колективне свідомість у цих групах, колективну відповідальність і загальні поняття про соціально-культурних цінностях. Таким чином, з'являються молодіжні субкультури.
Було безліч спроб класифікувати неформальні руху. Ось деякі класифікації:
За соціально-правовою ознакою виділяють:
1) просоціальние, або соціально-активні, з позитивною спрямованістю діяльності. Наприклад: групи екологічного захисту, охорони пам'яток, навколишнього середовища;
2) соціально-пасивні, діяльність яких нейтральна по відношенню до соціальних процесів. Наприклад: музичні і спортивні фанати;
3) асоціальні - хіпі, панки, злочинні угрупування і т.п.
По спрямованості інтересів соціолог М. Топалов так класифікує молодіжні об'єднання і групи:
1) захоплення сучасної молодіжної музикою;
2) устремління до правопорядковой діяльності; активно займаються певними видами спорту;
3) близькоспортивний - різні фанати;
4) філософсько-містичні;
5) захисники навколишнього середовища.
Професор С.А. Сергєєв пропонує наступну типологізацію молодіжних субкультур:
1) романтико-ескапістський субкультури (хіппі, індіаністи, толкієністи, з відомими застереженнями - байкери);
2) гедонистическо-розважальні (мажори, рейвери, репери і т.п.);
3) кримінальні (гопники, любери);
4) анархо-нігілістичні (панки, екстремістські субкультури «лівого» і «правого» спрямування), які можна також назвати радикально-деструктивними.
Професор З.В. Сікевич дає дещо іншу характеристику неформального самодіяльного руху молоді з урахуванням того, що причетність до тієї чи іншої групи може бути пов'язана:
1) зі способом проведення часу - музичні і спортивні фанати, металісти, любери і навіть нацисти;
2) з соціальною позицією - екокультурние;
3) з образом життя - «системник» та їхні численні відгалуження;
4) з альтернативним творчістю - офіційно не визнані живописці, скульптори, музиканти, актори, письменники та інші.
Також молодіжні рухи можна розділити на такі групи:
1) пов'язані з музикою, музичні фанати, послідовники культури музичних стилів: рокери, металісти, панки, готи, репери, транс-культура;
2) відрізняються певним світоглядом і способом життя: готи, хіпі, індіаністи, панки, растамани;
3) пов'язані зі спортом: спортивні фанати, ролери, скейтери, стріт-байкери, байкери;
4) пов'язані з іграми, відходом у іншу реальність: рольовики, толкієністи, геймери;
5) пов'язані з комп'ютерними технологіями: хакери, користувача, ті ж геймери;
6) вороже або асоціальне налаштовані групи: панки, скінхеди, РНЕ, гопники, любери, нацисти, періодично - футбольні фанати і металісти;
7) релігійні об'єднання: сатаністи, секти, кришнаїти, індіаністи;
8) групи сучасного мистецтва: графіттери, брейк-дансери, просовременние художники, скульптори, музичні групи;
9) еліта: мажори, рейвери;
10) антикварні субкультури: бітники, роккабільщікі;
11) субкультура мас або контркультура: гопники, реднекі;
12) соціально-активні: товариства захисту історії та навколишнього середовища, пацифісти.
Людина, що потрапила в субкультуру, стає з нею єдиним цілим. Він приймає всі порядки, закони нового суспільства, у нього змінюється система цінностей і погляд на світ. Хтось міняє субкультури, як рукавички, тільки заради їх зовнішніх проявів, епатажу оточуючих, не вникає в суть і філософію, яка більшою чи меншою мірою є в кожному неформальному русі. Навіть ті, хто вірний однієї своєї неформальної організації, що часто не розуміють її. Найчастіше таким поверхневим буває саме молоде покоління. Підлітки металісти можуть влаштовувати масові бійки і безлади, хуліганити, грубіянити старшим і вважати, що надходять як справжні металісти. Їм аж ніяк не зрозуміти, що це рух заснований в першу чергу через самої музики і особливого світовідчуття, а не через прагнення руйнувати все навколо.
Проблеми можуть виникнути в тому випадку, якщо ще незміцніла особистість потрапляє в субкультури, небезпечні навіть для дорослих. Наприклад, як би не були миролюбні растамани, їх рух несе в собі пропаганду каннабіса, так званої «травички», цілком імовірно, що, вважаючи куріння «Косячков» обов'язковим атрибутом субкультури, молодь спробує і це. Коноплі проповідується і багатьма «щирими» хіпі. Те ж відноситься і до панкам, якщо враховувати їх нездоровий спосіб життя, і до багатьох інших музичних субкультур. Субкультура байкерів дуже небезпечна для життя, за винятком постійних витрат на «залізного коня», екстремальні види спорту теж небезпечні. ... Завжди знаходиться якась негативна риса субкультури, яку може перейняти підліток. Найнебезпечніше секти. Наприклад, секта сатаністів. Дуже небагато «надійшли» туди, можуть повернутися. Вона діє немов гіпнозом на своїх послідовників. Підліток, дотримуючись правил культу сатани, почне приносити тварини, якщо не людські, жертви, брати участь у розпусних дійствах. Це згубно діє як на саму людину, так і на оточуючих. До того ж дитяча психіка може не винести всього побаченого чи скоєного.
Насправді, субкультури - це величезний яскравий світ, відкриває нам всі відтінки життя. У кожної субкультури свій колір, свій запах, а на смак і колір, як відомо, товаришів немає, так що оцінюйте людей за їхніми вчинками, дивіться окремо на кожну людину, а не як на субкультуру в цілому.
Слід розглянути більш докладно окремі групи і субкультури, суть самої культури, історію її розвитку і спосіб життя її членів.

55. Становлення соціології права.

У життєдіяльності суспільства, його різних соціальних груп важливу роль відіграє система права. Вона представляє собою сукупність загальнообов'язкових правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державою. Дія права поширюється майже на всі сфери суспільного життя:

· на відносини власності;

· на розподіл праці і його продуктів між членами суспільства;

· на організацію і діяльність механізмів державної влади;

· на міжособистісні і міжгрупові відносини;

· на різні види посягань на існуючі суспільні порядки та відносини;

· на взаємодії різних держав, їх коаліцій і союзів.

Тому в процесі свого виникнення і розвитку соціологія не могла обійти увагою цю важливу сферу суспільного життя.

Що ж вивчає соціологія права, які її об'єкт і предмет? Об'єктом дослідження, здійснюваного соціологією права, як це випливає із самої назви даної галузі знання, є

· система права, яка існує в суспільстві,

· соціальні механізми її формування, розвитку і функціонування.

Однак право вивчається цілою низкою суспільних наук - філософією, історією, психологією, кримінологією. У чому ж своєрідність соціологічного підходу до права, в чому полягає предметна область соціології права?

Соціологія вивчає:

- Соціальні умови виникнення права як специфічної сфери життєдіяльності суспільства,

- Соціальні механізми та чинники розвитку і дії права в органічному взаємозв'язку з динамікою соціальної структури суспільства, що панують у ньому соціальними відносинами і соціокультурними нормами.

Отже, предметом соціології права є:

1. створення і функціонування правової системи, її інститутів і норм,

2. соціальна обумовленість і соціальна ефективність дії права,

3. взаємозв'язок між правовими нормами, правовими відносинами і фактичними суспільними відносинами людей,

4. соціальні функції права,

5. правове регулювання діяльності індивідів, їх груп і організацій.

Таким чином, соціологія права являє собою певним чином структуровану систему соціальних знань про право як особливому соціально-юридичному феномен в його генезі, а також у дії, тобто як соціально детермінованому і соціально чинному (соціально направленому) явище, процес.

Соціологія права як наукова дисципліна вирішує цілий комплекс дослідницьких завдань.

Одна з основних завдань - дослідження соціальної зумовленості права.

Як фактор становлення і розвитку досліджуваного феномена виступає правотворчість. Вона розглядається як соціальна, по суті - державна і громадська, діяльність, в результаті якої створюється і розвивається система законодавчих актів та інших правових норм. У них отримує реалізацію воля панівного класу, зведена в закон.

Правові норми відрізняються від інших нормативних систем (наприклад, моралі). Відмінність полягає в тому, що запровадження правових норм у суспільну свідомість і їх дотримання забезпечується примусовою силою держави.

Важливе значення має виявлення соціальних факторів правотворчої діяльності.

Найважливіший з них - економічний. У ньому виявляються потреби і можливості розвитку економіки країни, її адміністративно-територіальних одиниць та галузей господарської та соціального життя, як у матеріально-виробничому, так і у фінансовому аспектах. Правотворча діяльність відчуває на собі і вплив економічного фактора, що втілює в собі стан збереження природних багатств і ступінь раціонального використання природних ресурсів.

Істотний вплив на правотворчість робить також політико-правової фактор. Це, в першу чергу, - існуюча в країні політична система, режим влади, особливості діяльності законодавчих органів, які у ролі виразників інтересів усього народу або певної його частини.