Тема 3: СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І МОБІЛЬНІСТЬ

Епоха індустріалізму.Теорія соціальної стратифікації ( Б.Барбер, С.Ліпсет,Т.Парсонс,П.Сорокін, У.Уорнер та інші).

В західній соціології соціальна структура трактується як сукупність ієрархічно взаємопов’язаних між собою соціальних груп, для яких характерна вертикальна і горизонтальна впорядкованість:

1.Вони займають різні місця в системі соціальної нерівності.

2.Вони пов’язані між собою економічними, політичними і культурними відносинами.

3.Вони є суб’єктами функціонування усіх соціальних інститутів і, насамперед, економіки.Концепції соціальної стратифікації ґрунтуються на приницпах універсального соціального розшарування і нерівності.

Стратифікаційні моделі:

       
  Тема 3: СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І МОБІЛЬНІСТЬ - student2.ru   Тема 3: СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І МОБІЛЬНІСТЬ - student2.ru
 

П.Сорокін.Концепція «флуктацій, які не мають мети»:

1.Відсутність довготривалої тенденції в напрямку соціальної мобільності.

2.Відсутність довготривалої тенденції в коливаннях рівня добробуту.

3.Процес мобільності «вверх» завжди конкурує з процесом мобільності «вниз».

Роль соціального ліфта можуть виконувати інститути шлюбу,освіти, власності , спорту тощо.

Три види благ, що «ділять» людей (на всіх не вистачає):

а) матеріальні блага (багатство)

Б) влада

в) престиж (повага, соціальне визнання слава)

Престиж – це рідкісне благо, оскільки сама ідея престижу будується на тому, що деякі люди розглядаються як кращі і цінуються вище ніж інші люди.

Саме ці три блага – багатство, влада і престиж ділять людей, стають важливими генераторами соціальної нерівності.

Але люди цінують й інші цінності, які розподілені нерівномірно. Однією із таких є освіта.

Освіта доповнює всі блага і є інструментальною цінністю.

Благом є і здоров’я. Воно є умовою для набуття всіх інших благ.

Всі блага, або цінності, про які ми говорили вище: багатство, влада, престиж, освіта, здоров’я мають ієрархічний характер. Як відомо існують ієрархії багатства – від міліонерів до бездомних;

ієрархія влади – від імператорів до рабів;

ієрархія престижу – від ідолів до нікчем;

ієрархія освіти – від вчених з високими званнями і ступенями до безграмотних;

ієрархія здоров’я і фізичної кондиції – від переможців олімпійських ігор до інвалідів.

Можна перерахувати, скільки людей опиняться на тому чи іншому рівні ієрархії. Тоді ми отримаємо відповідні статистичні категорії: дуже багатих, багатих, людей зі статком, людей середніх статків, бідних, найбідніших.

Можна це робити ще точніше, встановлюючи будь-які кількісні межі заробітку.

В такому випадку ми можемо вести мову про стратифікаційні прошарки.

М. Вебер сказав би, що ці люди володіють різними життєвими шансами.

Тільки в такому випадку різниця між окремими людьми стає структурною соціальною нерівністю, реальним суспільним феноменом, а не статистичним артефактом.

Соціальна стратифікація – це поділ людей на соціальні прошарки для групових або статусних, але не індивідуальних відмінностей.

P.S. Порівнянність в споживчих можливостях проявляється в подібному образі життя. А подібність є сильним групоутворюючим фактором.

P.S. Згуртовані спільності – групи, різновиди відповідного середовища, які комплектуються із людей, що мають приблизно одне і теж становище в ієрархіях, в системі соціальної стратифікації. Незалежно від їх групової належності – називаються соціальними прошарками.

Коли люди перемішуються між групами, які знаходяться на різних рівнях стратифікаційних ієрархій – все це ми називаємо соціальною мобільністю.

З такими чисельними ієрархіями соціальних груп (прошарків) можуть пересікатися і зближуватися, накладаючись одне на одного й інші способи розшарування суспільства.

Дихотомія –полярна, а не ієрархічна структура соціальної нерівності.

Існують три основних різновиди дихотомічної нерівності:

а) протистояння класу власників і класу тих, хто немає власності (К. Маркс);

б) протистояння груп, які формують більшість і меншість;

в) протистояння статей – чоловіків і жінок (головна тема феміністських концепцій).

Соціальна нерівність- це таке явище, яке особливо гостро зачіпає сферу інтересів людей і викликає в них сильні емоції. Тому роздуми на цю тему нерідко залишаються замкнутими в межах ідеології, тобто такої системи мислення, яка підпорядковується і служить груповим інтересам.

Не дивлячись на велику кількість формулювань і аргументів, всі ідеології нерівності можна віднести до трьох типів:

1-й – ідеології елітарні.

(існують групи, які в силу своєї природи є вищими за інших). Такі групи можуть формуватися не тільки за правом власності але й за правом народження.

2-й – це егалітарні ідеології, створені групами, що піддавалися дискримінації або від їх імені.

Варіанти егалітаризму:

Перший варіант – виступають проти будь-якої нерівності і привілеїв, вимагаючи однакових умов життя для всіх людей.

Другий – всі люди однакових потреб. Звідси всім людям треба забезпечити мінімальний рівень життя.

Третій – рівність шансів. Всім людям потрібно забезпечити однаковий старт.

Четвертий – рівність всіх людей перед законом

П’ятий –рівність суб’єктивних прав, тобто гарантії реалізації прав незалежно від їх суспільного становища.

3-й – меритократичні (англ. merit – заслуга).

Нерівность в суспільстві є виправданою лише в тій мірі, в якій вона є результатом власних заслуг.

вклад, який кожна група вносить у розвиток суспільства
рівень власних зусиль
Тема 3: СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І МОБІЛЬНІСТЬ - student2.ru

Теорії нерівності

1. Функціональна теорія соціальної стратифікації

Сформульована в 1945 р. Кінгслі Девісом, Гілбертом Муром пов’язує нерівність з відповідними, категоричними організаційними імперативами. (Розглядає нерівність як явище вічне, яке неможливо побороти і воно необхідне для нормального функціонування суспільства).

2. Теорія переваг (теорія акумуляції переваг, її ще називають теорією конфліктів) пов’язана з поверненням до історичної генези нерівності і з уявами про панування і владу як джерела нерівності (нерівність є результат особливих історичних умов, які можна побороти в майбутньому. Відповідно до цієї теорії подолання нерівності не тільки можливо але й необхідне, тому що нерівність стає фактором, який викликає в суспільстві дезорганізацію і розруху.)

Наши рекомендации