Теоретичні і практичні аспекти громадської думки в зарубіжній і вітчизняній соціології

Вивчення громадської думки було започатковано у США в XIX ст. Воно було зумовлене попитом на інфор­мацію, пов'язану з конкуренцією партій, прогнозуван­ням перемоги на виборах певного кандидата тощо. Ініці­атива у проведенні таких опитувань належала власни­кам журналів і газет, які завдяки цьому розширювали коло своїх читачів, збільшували тиражі видань. Вони увійшли в історію під назвою «солом'яні опитування», оскільки ще не були науковими, не мали чіткої методи­ки, вибірки, а тому нерідко видавали неточні прогнози. А невдача часопису « Літерарі дайджест», який, опитав­ши по телефону 2 млн. американців, неточно передба­чив результати президентських виборів, покінчила із «солом'яними опитуваннями» і започаткувала науко­вий підхід до вивчення громадської думки.

На початку XX ст. інтерес до неї значно зріс, започат­кувавши новий етап у практиці її дослідження, розвиток якого відбувався двома напрямами. Передусім він стосу­вався вироблення теоретичних засад формування, функ­ціонування та вивчення громадської думки. У різних кра­їнах світу стали з'являтися наукові спроби з'ясувати цей феномен, виокремити його суб'єкт та об'єкт, дослідити механізми та чинники його формування тощо.

Найпомітнішими серед них були праці Г. Тарда «Громадська думка і натовп» (Франція), А.-Л. Лоуелла «Громадська думка і народний уряд» (США), В. Хвостова «Громадська думка і політичні партії» (Росія), Фр. Гольцендорфа «Роль гро­мадської думки в державному житті» (Німеччина), Ф. Тьонніса «Критика громадської думки» (Німеччина). Тоді почалося масове вивчення громадської думки у США та інших країнах, яке характеризували такі особливості:

— вироблення та опрацювання інструментарію, який, з одного боку, вимірював саме громадську думку, а з ін­шого — мінімально впливав на відповіді респондентів;

— вироблення та використання науково обґрунтова­ного вибіркового методу, внаслідок чого значно скоро­чено кількість респондентів, терміни опитувань, затра­ти на їх проведення;

— використання методів математичної статистики, теорії ймовірності, що значно підвищило надійність і точність опитувань громадської думки;

— створення спеціалізованих інститутів вивчення громадської думки, центрів акумулювання інформації з проблем ринку, реклами, споживання товарів, по­слуг тощо.

Нині найсоліднішу репутацію в міжнародних про­фесійних колах має Американський інститут громадсь­кої думки, заснований у 1935 р. Дж. Геллапом, який здійснює опитування щодо політичних, економічних, соціальних проблем, міжнародних, екологічних та ра­сових питань, проводить маркетингові дослідження та дослідження комунікативної поведінки населення краї­ни. Результати їх оприлюднюють щонеділі більше 100 американських видань, провідні телекомпанії США. Філіали інституту діють у багатьох країнах світу.

Авторитетними центрами є «Бен Геффін і компанія», «Льюс Харріс і компанія», Інформаційне агентство США, Роуперівський центр вивчення громадської думки, Центр вивчення громадської думки Даніела Янкеловіча (США), Центр вивчення громадської думки при Чиказь­кому університеті (США), Дослідницький центр при Мі­чиганському університеті (США), Інститут громадської думки Великої Британії, Служба вивчення громадської думки БІ-БІ-СІ (Велика Британія), Інститут Демоскопії в Алленсбаху (Німеччина), Центр вивчення громадської думки у Білефельді (Німеччина), Інститут прикладних соціальних досліджень у Бад-Годесбергу (Німеччина), Французький інститут громадської думки та ін.

На вітчизняних теренах дослідження громадської думки були започатковані у другій половині XIX ст. за ініціативою місцевих органів врядування та губернсь­ких газет. Стосувалися вони читацьких уподобань. На початку XX ст. за допомогою опитувань населення були здійснені спроби досліджень умов праці, життя, побуту робітників, селян, службовців. У цей час окреслилися різноманітні методи одержання соціологічної інформа­ції, статистичні прийоми її оброблення та аналізу, тео­рія вибіркового методу тощо.

Наприкінці 50-х років заявила про себе соціологія громадської думки. У 1958 р. в колишньому СРСР була створена Радянська соціологічна асоціація, після чого почали формуватися різноманітні дослідницькі струк­тури. Органи політичного і соціального управління ста­ли виявляти інтерес до інформації, здобутої внаслідок опитувань населення. З 1960 р. при газеті «Комсомольська правда» було засновано Інститут громадської дум­ки, який за два перші роки свого існування провів 8 за­гальносоюзних опитувань, використовуючи при цьому різноманітні моделі вибірок і методи збирання інформа­ції. Через чотири роки при колишньому ЦК ВЛКСМ бу­ло створено групу соціологічних досліджень, після чого аналогічні групи з'явилися більш як у 40 областях. Во­ни проводили дослідження громадської думки молоді з різноманітних проблем. У 60-ті роки в наукових працях Б. Грушина, А. Уледова та інших уперше в радянській соціологічній думці було окреслено предметну сферу со­ціології громадської думки. Це відповідно позначилось на реаліях української соціології, розвиток якої тоді відбувався у межах радянської науки. Наприкінці 60-х років стали домінувати два проблемні напрями:

1) дослідження механізмів формування громадської думки у локальних опитуваннях;

2) розроблення методології, створення проектів за­гальнонаціональних територіальних вірогідних вибі­рок і способів їх практичної реалізації.

У цей період у великих містах, навчальних закла­дах, на підприємствах були відкриті центри вивчення громадської думки. Окремі з них проводили щорічно 10—12 масових опитувань. Ці дослідження відбувалися під пильним партійним контролем, дані опитувань пуб­лікувалися рідко. Тільки наприкінці 80-х років було створено Всесоюзний центр дослідження громадської думки під керівництвом Т. Заславської, який у багатьох містах мав регіональні відділення (в Україні — у Києві, Дніпропетровську, Львові).

За останнє десятиліття інтерес до громадської думки в Україні помітно пожвавішав, що зумовлено демокра­тизацією політичного, соціально-економічного, духов­ного життя. Сформувалося кілька напрямів її дослі­дження. Один із них пов'язаний зі спробами українсь­ких вчених переосмислити сутність громадської думки, інтерпретувати її з позицій сучасного соціологічного знання, показати її значення як соціальної інституції, визначити механізми її формування та функціонування (праці В. Осовського, І. Попової, О. Якуби, В. Матусевича, В. Полторака, Ю. Сурміна). Інший напрям націле­ний на дослідження громадської думки у різних сферах людської життєдіяльності: політиці, економіці, освіті, соціальному управлінні, вивченні електоральної, споживчої поведінки людей тощо (праці В. Бебіка, Є. Голо-вахи, М. Міщенка, Н. Паніної, М. Чурилова).

Діють опитувальні центри на базі Інституту соціоло­гії НАН України, Національного університету «Києво-Могилянська академія». Неабиякий авторитет мають дослідження вітчизняних реалій, здійснені Центром «Соціальний моніторинг», Українським інститутом со­ціальних досліджень, «СОЦІС — Геллап» (Соціологіч­на служба в Україні «Геллап — Міжнародний»), Фон­ду «Демократичні ініціативи», соціологічних лабора­торій Київського, Дніпропетровського, Харківського, Одеського, Львівського національних університетів. Дослідженням проблем ринку та маркетинговими до­слідженнями займаються ІІ8М (Українські опитування та дослідження ринку), УМГ (Українська маркетингова група), приватні опитувальні центри.

Протягом останніх років в Україні відбувається інституціалізація громадської думки (становлення її як соціальної інституції). Вона є складним, тривалим про­цесом, оскільки безпосередньо пов'язана з демократич­ними, політичними, соціально-економічними перетво­реннями, нормалізацією соціоструктурних та соціокультурних процесів у суспільстві.

На цьому тлі виокремилося кілька проблем, пов'яза­них з особливостями функціонування громадської думки, вирішення яких є необхідним для її успішної інституціалізації в українському суспільстві. Одна з них пов'язана з необхідністю поліпшення характеристик громадськості: освітнього рівня, компетентності, вміння аналізувати по­дії тощо. Водночас назріла необхідність у розширенні ко­ла дослідження проблем, які виражає громадська думка.

Не менш важливою є зміна ставлення управлінських структур до громадської думки, зосередженість на вив­ченні і врахуванні її у своїй діяльності. Усе це зумовлює необхідність розроблення і впровадження механізмів, які б створювали умови для творчої, продуктивної взає­модії громадської думки з владними управлінськими структурами та іншими соціальними інституціями.

Запитання. Завдання

1. Проаналізуйте специфіку функціонування громадської думки в різних суспільствах.

2. Які умови необхідні для становлення громадської думки як со­ціальної інституції українського суспільства?

3. Які чинники визначають природу і структуру громадської думки?

4. Які проблеми фігурують при визначенні об'єкта громадської думки?

5. Охарактеризуйте особливості реалізації громадської думки в сучасному українському суспільстві.

6. Які канали висловлювання громадської думки нині є найефек­тивнішими?

7. У чому полягають причини незначного впливу громадської дум­ки в політичному та соціальному житті українського суспільства?

8. Порівняйте особливості становлення закордонних та вітчизня­них центрів вивчення громадської думки.

-